lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Доля опери «Запорожець за Дунаєм» та її автора

Пам'яті Семена Степановича Гулака-Артемовського

14 квітня 1863 року на сцені Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі відбулася прем’єра «Запорожеця за Дунаєм» -  опери сповненої чарівної музики і м'якого оксамитового співу, що так властиві душі українського народу. Якщо про композитора Миколу Лисенка можна сказати - великий, то про Семена Гулака-Артемовського, - перший, адже саме він є автором  цієї першої української національної опери.

 Майбутній композитор народився 16 лютого 1813 року на хуторі Гулаковщіна в родині сільського священика. Сім'я мала багаті культурні традиції. Рідний брат батька, Петро Гулак-Артемовський, був професором Харківського університету, засновником жанру байок в українській літературі. Його байку «Пан та Собака» - сатиру на кріпацтво, включену до шкільної програми з літератури, знає не одне покоління українців.

Із 11 років Семен навчався в Київському духовному училищі, згодом в духовній семінарії, але успіхами в богословії не відзначався, тому як весь свій час і увагу віддавав співу. За розпорядженням київського митрополита Євгенія, Семена взяли в хор Софійського собору, потім в хор Михайлівського Золотоверхого монастиря. У 1838 році, під час богослужіння в Михайлівському монастирі, на нього звернув увагу Михайло Глинка, який після успішної постановки опери «Життя за царя» був призначений капельмейстером Придворної співацької капели і керував нею протягом двох років. Весну і літо 1838 Глинка провів в Україні, де відбирав для капели співочих. Він запропонував юнакові переїхати в Санкт-Петербург. Зробити це було дуже непросто, адже, вступаючи в училище, молодий чоловік прийняв чернечий постриг і залишити монастир не міг. Але Глинка допоміг Семену вийти з чернечого сану і вступити на «мирську службу». Так в жовтні 1838 року Гулак-Артемовський перебрався до Петербурга.

До 1839 року Глинка навчав молодого співака музиці і вокалу, готував для оперної сцени, організував на його користь декілька концертів, на зібрані кошти відправив вчитися за кордон. Побувавши в Парижі, Гулак-Артемовський поїхав до Італії, де після двох років навчання дебютував в 1841 році у Флорентійській опері. У 1842 році Семен повернувся в Петербург і 22 роки (до 1864) був солістом Імператорської російської опери в Петербурзі, а в 1864 - 1865 рр. - Большого театру в Москві.

Михайло Глинка в той час працював над оперою «Руслан і Людмила» і бачив у молодому співаку виконавця партії Руслана. Гулак-Артемовський став першим виконавцем цієї партії в московській прем'єрі опери в 1846 році у Великому театрі.

Гулак-Артемовський співав чудово! Почувши його, Тарас Шевченко писав: «Ну і опера! Особливо коли Артемовський співає Руслана, навіть потилицю почухаєш, їй-богу правда! Чудовий співак - нічого не скажеш». Семен Степанович близько товаришував з Тарасом з 1838 року. Навчання юнака іноземним мовам Глинка доручив своєму другові Нестору Кукольнику, в будинку якого Артемовський і познайомився з Тарасом Шевченком. Вони були майже одного віку, обидва самовіддано любили Україну. Під час перебування поета на засланні композитор всіляко його підтримував. Шевченко високо цінував співочий талант Гулака-Артемовського. Відому пісню «Стоїть явір над водою» Гулак-Артемовський присвятив Шевченкові.

Він виступав не тільки в Петербурзі і Москві, гастролював також у провінційних містах. Репертуар Гулака-Артемовського включав 51 партію переважно в операх. Виступав також в 11 водевілях і комедіях. У нього не тільки був божественної краси голос (бас-баритон), але  все наполегливіше виявлялися композиторські здібності. Семенові було тісно в рамках співака-виконавця. За десять років до створення опери «Запорожець за Дунаєм»він  почав створювати свої музично-сценічні твори. Серед них:  вокально-хореографічний дивертисмент «Українське весілля» (1852 р.), який був складений з танців, хорових і сольних пісень (сам співак виконував в ньому роль Запорожця-бандуриста),  музика до драми «Руйнівники кораблів» (1853 р.) і власного водевілю «Ніч напередодні Іванова дня» (1852 р.), котрий був показаний як бенефіс артиста (дія п'єси відбувається на батьківщині автора).

Через усе творче життя Гулака-Артемовського чітко простежується українська тематика. Він грав у п'єсі «Москаль-Чарiвнік», є автором ряду українських пісень, серед яких  «Стоїть явір над водою», «Спать мені не хочеться» та інші, збирав, обробляв, записував на ноти народні пісні. Безумовною заслугою композитора є те, що завдяки його старанням вдалося вберегти від забуття пісню «Ой, на горі та й женці жнуть».

Визнання і популярність Гулаку-Артемовському як композиторові принесла опера «Запорожець за Дунаєм» (1863 р.). Про неї варто сказати окремо. Ідею сюжету Гулаку-Артемовському підказав відомий історик Микола Костомаров. За Дунаєм запорожці опинилися внаслідок репресивної політики царського уряду. Згідно з указом Катерини II була розгромлена Запорізька Січ. Козаки, хоча і неохоче, служили турецькому султану. У 1829 році Задунайська січ перестала існувати, але покинути турецькі межі і піти в царську Росію погодилися далеко не всі запорожці. Основою української громади в сучасній Румунії є далекі нащадки тих запорожців.

Опера «Запорожець за Дунаєм» вперше була поставлена на сцені Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі 14 квітня 1863 року. У музиці використано велику кількість народних мотивів. На прем'єрі партію Карася співав сам Гулак-Артемовський. Публіка прекрасно сприйняла оперу, і вже під час першої вистави вимагала повторити хореографічні номери. Газети писали хвалебні рецензії, відзначаючи: «Композитор показав свій блискучий комедійний талант».  Але після тріумфальних перших 14 вистав оперу зняли з репертуару через те, що її музикат «запозичена» з опери Моцарта «Викрадення із сералю». Гулак-Артемовський додав в неї народні мелодії і переробив окремі місця. У той же час автором лібрето був сам Гулак-Артемовський, і в музиці на першому місці чутні національні мотиви. Крім того, дуже важливо, що Гулак-Артемовський створив оперу з текстом українською «народною» мовою.

Не будемо дорікати Семенові Степановичу. Почути в готовій мелодії інший за сюжетом твір може далеко не кожен музикант. Крім того, Шекспір теж переробляв старі сюжети, і цей список «напівзапозичень» може бути продовжений до безкраю. Відомий історик театру Дмитро Антонович писав про цю оперу у 1925 році: «Опера Моцарта «Викрадення із сералю» на Україні ніколи не виконувалася, а «Запорожця за Дунаєм» добре знає кожен український театрал». Для нас Семен Степанович Гулак-Артемовський назавжди залишиться автором чудової опери «Запорожець за Дунаєм».

Наступна постановка твору була здійснена через 20 років. Є припущення, що причиною заборони стало не запозичення мелодії у Моцарта, а те, що в Росії побачили натяки на неоднозначні політичні кроки царизму в історії України. В опері згадуються нешанобливо Катерина II і Григорій Потьомкін. Тим більше, що царський уряд розпочав репресії проти проявів національної культури народів, які входили до складу Російської імперії, усюди вбачаючи тенденції «сепаратизму». Причиною репресій стало польське повстання 1863 року. Цензурна заборона стосувалася і розвитку української драматургії і театру. «Запорожець за Дунаєм» був поставлений вперше після 1863 року українською трупою 11 липня 1884 року в Ростові-на-Дону. Роль Карася виконав Марко Кропивницький, Одарки - Марія Садовська, Оксани – Марія  Заньковецька.

Опера була дуже поширена в Радянському Союзі. Вона фактично отримала друге народження. Дует Одарки і Карася назавжди залишиться «дорогоцінним діамантом» в українському оперному мистецтві. У цьому дуеті уславилися незрівнянні артисти: Іван Паторжинський і Марія Литвиненко-Вольгемут, Оксана Петрусенко та Михайло Донець.

Після звинувачення в плагіаті, Семен Степанович зі скандалом залишив Маріїнський театр і переїхав до Москви. У 1864-1865 рр. співав у Большому театрі. Згодом голос у співака став згасати, йому стали недоступні оперні партії і він залишив сцену.

Семен Степанович був людиною незвичайною і різнобічно обдарованою. Сучасники розповідають, що композитор чудово малював, захоплювався написанням картин-мініатюр. Він глибоко вірив у цілющу силу гіпнозу. Є дані, що композитор навіть приймав пацієнтів, і ніякої платні за лікування не брав. У свій час він склав «Статистико-географічну таблицю міст Російської імперії». Він же запропонував власний проект водопроводу в Петербурзі.

Останні роки життя Гулака-Артемовського в Москві пройшли тихо і в самоті. Він помер 17 квітня 1873 року і був похований на Ваганьковському кладовищі без особливого шанування. Прямих нащадків композитор не залишив, три його дочки померли в дитинстві.

 Йшли роки. Могила загубилася. Згадали про українського композитора вже тільки у 50-ті роки ХХ століття, коли в Москві відновили  декади української літератури та мистецтва. Завдяки наполегливості артистів музичного театру імені Станіславського і Немировича-Данченка на чолі з режисером Дмитром Камерницьким у 1952 році відшукали скромний надгробний камінь з написом: «Семен Степанович Артемовський-Гулак. Скончался 6 апреля 1873 года». Артисти упорядкували могилу Семена Степановича і  за свої кошти встановили на ній чорну лабрадоритову колону з мармуровою вазою угорі.

Прямих нащадків Артемовський не залишив, але у нього був брат. І сьогодні в Городищі, на батьківщині співака, в тій самій Гулаківщині, проживають Гулаки - нащадки знаменитого роду, працює музей на честь відомого земляка. У 1971 році в Городищі встановлено пам'ятник Гулаку-Артемовському ( скульптор Галина Кальченко, архітектор Анатолій Ігнащенко). Ім'я композитора носять Городищенська школа і Черкаське музичне училище.

У 2013 році, до 200-річчя від дня народження композитора, підприємством «Укрпошта» була випущена марка і конверт із зображенням портрета Гулака-Артемовського і сцени з опери «Запорожець за Дунаєм», а Нацбанком України – ювілейна срібна монета.

Опера «Запорожець за Дунаєм» мала кілька екранізацій. Вперше в 1938-му році,  режиссер якої  Іван Кавалерідзе  задіяв кращих акторів  і співаків того часу: роль Карася грав Степан Шкурат, а партію Андрія озвучив Іван Козловський. У 1939 році на екрани вийшов американський фільм «Запорожець за Дунаєм», режисером якого був  український емігрант, відомий балетмейстер і режисер Василь Авраменко, а роль Карася виконав оперний співак Михайло Швець.

Після того в Україні нові екранізація «Запорожця за Дунаєм» були зроблені в 1953-му році (режисер Василь Лапокниш, головні партії - Іван Паторжинський і Марія Литвиненко-Вольгемут), в 1986-му (режисер – Юрій Суярко, в ролі Карася – Федір Стригун) і у 2007-му (режисер – Микола Засєєв-Руденко, в ролі Карася – Богдан Бенюк).

У 2015 році Національна опера України   представила нову музично-сценічну версію опери Гулака-Артемовського,  створену художнім керівником театру, композитором Мирославом Скориком та головним режиссером Анатолієм Солов’яненком.  Мирослав Скорик створив також нову увертюру до опери, яка з перших акордів задає динаміку подальшої сценічної дії.

Ось така нелегка, але цікава доля у першої української опери, яка майже 160 років радує глядачів і слухачів.

Євген Савенко, голова Нижнєкамської НКА «Українське товариство «Вербиченька»

На світлинах:

1. Семен Гулак-Артемовський, автор першої української опери

2. Марко Кропивницький в ролі Карася, 1884 р.

3. Степан Шкурат (Карась) і Анастасія  Левицька (Одарка) в першій екранізації опери, 1938 р.

4. Марія Литвиненко-Вольгемут та Іван Паторжинський  у фільмі-опері «Запорожець за Дунаєм» (1953р.)

5. Сцена з опери «Запорожець за Дунаєм», Національна опера України, 2015 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка