lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Затуливітер повів весняний…

Спомин про земляка Володимира Затуливітра

Від редакції. Українську літературу 70-х років ХХ ст. — поч. ХХІ ст., зокрема поезію,  неможливо уявити без творчості Володимира Затуливітра, якого називали «невизнаним генієм свого покоління». Людини рідкісного таланту і, як писали критики, сковородинського натурфілософського мислення, що «крізь призму мікрокосму відображало всесвіт». Хто знає, до яких світових висот могла б піднятися його лірика, якби не передчасна трагічна загибель у 2003 році. Одним з друзів В.Затуливітра, перекладачем його творів був поет, літературознавець, заступник  директора Бібліотеки української літератури в Москві (аж до її закриття в 2018 році) Віталій Крикуненко. Редакція вдячна Віталію Григоровичу за спомин про Володимира Затуливітра, яким він поділився з читачами «Кобзи».

«А вже весна, а вже красна…». У сімдесят сьомий день народження Володимира Затуливітра перегортаю його поетичні збірки Маю їх з десяток, починаючи з найзачитанішої ще в юності моїй «Теорії крила» («Молодь», 1973) й закінчуючи подарованою  мені 2013 р. берегинею й видавчинею його творчої спадщини незабутньою Людмилою Снісар «Чашею жертовною».

Пригадую, як багато важила для літературних дебютантів у рідних Сумах ясна й стрімка в своєму злеті зірка Затуливітрова, що згодомі вже ясно запроменіла й у поетичному небі всієї України. Дехто з нас знав Затуливітра ще з студентських літ, з теплих і захоплених відгуків про нього улюблених викладачів Сумського педінституту П. Т. Гаврилова, М.П. Мінакова... Вже працюючи в сумській молодіжці, я познайомився з Володимиром особисто, він тоді талановито газетярував у обласній «Ленінській правді», й початкуючі журналісти уважно студіювали його нариси, бачачи в них своєрідні зразки для себе, хоча перейняти той неперевершений затуливітрівський стиль нарисового письма, здається, нікому з нас й не вдалося...

Я вже навчався й працював у далекій Москві, відряджений туди для підвищення журналістської кваліфікації, й отримував нові книги Володимирові (він теж виїхав із Сум - до Києва), буваючи вдома у відпустках та відрядженнях, а згодом їх передавав мені з автографами й сам автор. Тож наприкінці 1980-х, маючи вже добрий стосик його щораз ваговитіших збірок, запропонував В. Затуливітрові укласти збірку для перекладу російською мовою у широко знаному тоді всесоюзному видавництві «Советский писатель».

На той час автор цієї ініціативи, який донедавна працював у найавангарднішому тоді молодіжному журналі «Студенческий меридиан», де продовжував робити щось корисне й для рідної літератури, за порадою та рекомендацією Олеся Гончара перейшов на цілком «сродную» для себе роботу в Спілці письменників СРСР, заступивши на почесну посаду консультанта з української літератури, звідки тоді щойно пішов на пенсію майже легендарний «повпред» і перекладач української літератури в Москві незабутній Іван Федотович Карабутенко.

Пропозиція моя внести до видавничого плану «Советского писателя» збірку талановитого поета з України була підтримана в секретаріаті СП, одразу ж зацікавила й відділ поезії «Совписа». Не забарився й Володимир Затуливітер, швидко знайшлися поети, які вже й раніше добре попрацювали над перекладами затуливітрової поезії (як от, скажімо, наш земляк із Сум Василь Чубур), і вже через кілька місяців автор «Чернозёма» (так вирішено було назвати книгу) був у Москві з рукописом, який власне й став книгою . І відбулося це, як свідчать вихідні дані, напрочуд швидко: «Сдано в набор 01.11.89. Подписано к печати 19.12.89».

Я щиро радів, що видана в Москві книга стала, можна сказати, переважно книгою двох талановитих сумчан — поета Володимира Затуливітра і перекладача Василя Чубура ( саме його добротні переклади за творчим конкурсом зайняли більшість «вакантних місць» у книзі, де були як перекладачі представлені також московські поети І. Кузнєцов та Н. Сєрбовєліков. Кілька моїх перекладів поезії Затуливітра були надруковані ще на початку та в середині 1980-х рр. у журналах «Студенческий меридиан», «Смена»... Пропонувати їх до книги «Чернозём» не став з міркувань етичних, адже сам був як працівник апарату Спілки письменників СРСР ініціатором виходу цієї книги, і моральні критерії перебудовного часу, мабуть, таки підказували норми поведінки й «апаратникам». Втім, тепер не утримаюся й опублікую один зі своїх давніших перекладів вірша В.Затуливітра:

ДАВНЯЯ АЗБУКА

Себя без слов нам ведает вода
челнами, рыбой, рябью, тростниками,
и волнами, и снегом, что воздал
собой воде, жертовно не истаяв.
Неговорливый нрав свой пишет плуг,

выводит мягко борозду, с нажимом.
А борозда под дождичек, к теплу
себя читает вдруг в строке озимой.
И озимь, лишь дождётся колоска,
всё хлебом скажет, людям и планете.
Пчела, что тихо мёд свой понесла,
собрав его средь света и соцветий, —
и та запечатлеет жизни труд
златым письмом гранёных сот медовых.
Спроси ж и ты себя: А что прочтут
после тебя? Какой ты след готовишь?
Чем о себе поведаешь? Словами?
Так позавидуй вдумчивой воде,
и нраву плуга, борозде с хлебами.
Досталось слово, словно в дар, тебе.
Они же, прежде нас и до монголов
изобрели по азбуке себе,
чтоб начисто вписать судьбы глаголы.

Перекладено 8.10.1980 р.
Віталій Крикуненко
 

Додатково. Володимир Іванович Затуливітер народився 1 березня 1944 р. в с.Яблучне Сумської області в родині колгоспників. У 1966 році закінчив філологічний факультет Сумського педагогічного інституту. Після служби в Радянській армії викладав у виші, перебував на журналістській та видавничій (видавництва «Дніпро», «Молодь») роботі. Із 1977 року - член Спілки письменників України. Лауреат літературних  премій імені Павла Тичини, імені Павла Усенка.

Друкуватись почав з 1964 року.  Першою збіркою поета стала  «Теорія крила», що вийшла в 1973 році.  З того часу в доробку В.Затуливітра з’явилося ще 9 збірок поезій, чотири з яких опубліковані вже після його смерті. У січні 2003 року життя поета обірвалось за трагічних обставин у с. Бучак на Канівщині. У цьому ж селі він і був похований. Щороку у Бучаку, на могилі поета проводяться Затуливітрівські читання, а в Яблучнівській школ на батьківщині поета відкрито музей В. Затуливітра. Меморіальні дошки В.Затиливітрові  встановлені у м. Києві на вул. Ризька 18, де поет проживав з 1980 до 2001 року, а також в Сумах, де він працював в обласній газеті (1968-1980 рр.).

На світлинах:

1. Поет Володимир Затуливітер

2. В.Затуливітер в молоді роки

3. Один з  останніх прижиттєвих портретів поета

4. Затуливітрівські читання в с.Бучак, 2019 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка