Друк
Розділ: Київська Русь (Южно-Сахалінськ)

Людмила і Микола ЗасенкиАвтор проекту «Українці за Уралом” Микола Хрієнко про свої зустрічі з земляками на далекосхідному острові

Після війни за призовом "партії та уряду" на Сахалін з України переїхали тисячі сімей. Згідно з даними перепису 1989 року, в області проживало 46,2 тисячі українців - це 6,5 відсотка всіх жителів. Правда, наступний перепис, 2002 року, показав, що земляків Тараса Шевченка на островах стало менше - "всього" 21,8 тисячі чоловік, або 4 відсотки всіх жителів. За 13 років українська діаспора за чисельністю перемістилася з другого місця на третє. Після росіян і корейців. Так от про українців на Сахаліні...

Скільки різних облич я побачив тут крізь об'єктив свого фотоапарата! А вперше мені пощастило фотографувати наших земляків із Сахаліну на сцені Палацу "Україна", коли в серпні 2006 року в Києві  відбувався IV Всесвітній форум українців. Тоді виступав народний ансамбль козацької пісні "Воля" з Южно-Сахалінська, яким керує заслужений працівник культури України і Росії Людмила Засенко.

А в жовтні 2007 року і народний ансамбль козацької пісні "Воля", і народний ансамбль пісні "Долинонька" (ним теж керує Л. П. Засенко) стали лауреатами IV Далекосхідного фестивалю української культури, який відбувся у Владивостоці.

Коли звучала пісня "Реве та стогне Дніпр широкий" на слова Т. Г. Шевченка, члени журі і всі глядачі в залі слухали її стоячи...

Про Людмилу Петрівну Засенко я міг би написати багато сторінок. Вона кілька років співала в знаменитому Черкаському державному українському народному хорі, яким тоді керував незабутній композитор-самородок Анатолій Пашкевич. Була солісткою і в хорі "Дарничанка", яким теж керував у ті далекі роки Анатолій Пашкевич...

Тепер, крім пісенних ансамблів "Долинонька" і "Воля", Людмила Петрівна "виводить у люди" талановитих хлопців і дівчат у молодіжному ансамблі пісні "Славія" та "ставить на ноги" здібних дітей у пісенному ансамблі "Зернятка". Мало того, що Людмила Засенко має два почесні звання - заслуженого працівника культури України і Росії - вона в 2006 році стала ще й номінантом енциклопедії "Кращі люди Росії".

Мабуть, десяткам тисяч українців зігріли серця українські пісні в особистому її виконанні та у виконанні чотирьох ансамблів, які вона створила і викохала! Та що там говорити! На традиційних новорічних вечорницях, які називаються "Сахалінські Диканьки", знамениту на весь світ пісню "Реве та стогне Дніпр широкий" під диригуванням Людмили Засенко виконують навіть сахалінці корейського походження. І виконують так, що бере і за душу, і за серце...

В останній день свого перебування на Сахаліні я попросив Засенків – Людмилу Петрівну і її чоловіка Миколу Івановича - одягти українські національні костюми, і ми поїхали по найкрасивіших місцях Южно-Сахалінська, щоб я міг пофотографувати це подружжя серед золотистих беріз під голубим сонячним небом.

Люди дивилися на літнього чоловіка з жінкою в надзвичайно красивих строях і привітно махали їм руками: подружжя українців Засенків у Южно-Сахалінську знають в обличчя майже всі його мешканці, а їх тут багато - майже 200 тисяч...

Прощаючись з цими чудовими людьми, я попросив Засенків зробити в моєму щоденнику записи, адресовані Україні й українцям. Ось вони.

Доброго здоров'я вам, мої співвітчизники! Так склалося моє життя, що після закінчення Калінінградського військового авіаційно-технічного училища я служив на території Польщі, а після навчання в Київському вищому військовому авіаційно-інженерному училищі та військової служби у Ворошиловграді мене направили в 1986 році разом з сім'єю на острів Сахалін.

Національна самосвідомість мені передалася від мого батька Івана Остаповича Засенка, який не вступив до комсомолу ще й тому, що треба було бити палицею по чавунних казанках, надітих на голови майбутніх колгоспників, таким методом прискорювалася колективізація. Не вступав мій батько і в Комуністичну партію. А мати Олександра Пимонівна розповідала про страшний голодомор 1933 року, який не обійшов і наше село Бубнова Слобідка, що в Золотоніському районі Черкаської області.

Та правда, яку передали мені мої батьки, і та любов, яку вони прищепили мені до України, спрацювали в мені у 1987 році, коли я, будучи офіцером Збройних Сил Радянського Союзу, приїхав із військового гарнізону Сокіл до Южно-Сахалінська на перше зібрання українців у Будинку культури залізничників, де ми розмовляли рідною мовою. А пізніше я зрозумів, що треба створювати українські громади...

І в 1992 році, після звільнення з армії в запас, ми разом із Станіславом Павлюком зареєстрували в органах юстиції "Долінську асоціацію українців". (м. Долінськ - один з райцентрів Сахалінської області). Дружина мого земляка Валентина Павлюк талановито вела українською мовою радіопередачі "Рідне слово", які розбудили в душах багатьох людей відчуття, що ти - українець. Але з часом треба було розширювати масштаби роботи, і я разом з своєю сім'єю поїхав до Южно-Сахалінська. Працюючи в обласній адміністрації державним службовцем, я мав через свою громадську діяльність чимало прикростей, особливо після того, коли разом з національно свідомими українцями Южно-Сахалінська підтримав у 2004 році помаранчеву революцію в Києві. І хоч мені й прикро від того, що надії на динамічніше державотворення та енергійніший розвиток громадянського суспільства в Україні, на жаль, не справдилися, але я не жалкую за свій вибір, бо він був свідомим і твердим.

Я вірю, що український народ знайде свій новий шлях в сучасній історії і житиме справді незалежно з почуттям власної гідності. Не можуть же нащадки

Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка і гетьмана Калнишевського бути вічними заробітчанами на чужих землях, коли своя земля - одна з найродючіших і найкрасивіших у світі.

Дай Боже, щоб і моя особиста життєва дорога привела мене хоч на схилі літ до України, яку я ніколи не забував...

Микола Засенко,  

голова Сахалінської регіональної громадської організації українців "Київська Русь".

м. Южно-Сахалінськ 18 вересня 2007 року

*

У моєму житті було дві важкі ситуації, коли я не зі своєї волі залишала рідну Україну. Вперше це сталося у жовтні 1969 року. Тоді я вийшла заміж і, залишивши знаменитий Черкаський державний український народний хор (ним керував незабутній А. М. Пашкевич), поїхала за своїм чоловіком-офіцером Миколою Засенком у Польщу. Вдруге я залишила Україну в 1986 році, коли його направили на продовження військової служби на острів Сахалін.

Як і в Польщі, так і тут, на Сахаліні, я піднімала прапор української пісні. Мій особистий девіз був і залишається таким: "Якщо я не можу в Україні жити, то все одно буду їй вірно служити". І я роблю все для того, щоб прославляти свою Батьківщину в Росії, давати життєву наснагу своїм землякам, які волею долі теж опинилися далеко від рідної землі і вже ніколи не повернуться додому...

Як найсвітлішу пам'ять про моїх батьків і рідне село Сушки (воно в Канівському районі на Черкащині), зберігаю материнські рушники і стару бандуру, яку ще в 1929 році разом з моїм батьком змайстрував мій дід Іван Митрофанович Кикоть. (Це, до речі, моє дівоче прізвище).

Нелегкий час переживає моя Україна, але я вірю, що такий талановитий і трудолюбивий народ підніметься з колін і житиме щасливо на своїй квітучій землі.

Миру Вам, злагоди і благополуччя, рідні земляки!

З повагою

Людмила Засенко,

керівник народних ансамблів пісні "Воля" і "Долинонька",

заслужений працівник культури України і Росії.

м. Южно-Сахалінськ.

17 жовтня 2007 року

*

Рядки із записів-побажань жителям України, зроблені в моєму щоденнику іншими земляками на острові Сахалін

Дорогі українці! Бажаю Вам усім, щоб Україна процвітала і була прикладом для інших держав. Хай оберігає Вас Бог від міжусобиць, бо вони тільки на руку ворогам. Ділити Україну на "Схід" і "Захід" - це все одно, що розрубати дерево по стовбуру від верхівки до коріння: після цього засохне і ліва, і права частина крони. Як у людини є дві легені, дві ноги, дві руки та двоє очей, - так і в України є Схід і Захід, Південь і Північ, але тільки в географічному, а не в політичному розумінні. Україна - це єдиний народ, роботящі й талановиті люди та надзвичайно багата і цікава історія. Не піддавайтеся на провокації політиків, не йдіть на розбрат, бо не буде у Вас ні Сходу, ні Заходу – все загребуть чужі руки...

Я хоч і народився в Бельгії, але моє родове коріння в селі Бронька Іршавського району Закарпатської області. Там живе мій рідний брат Іван, його дружина Софія і їхні дітки - Іванко та Васильок. Передаю і їм свої вітання, і всім моїм родичам, які теж живуть у селі Бронька.

Моліться, мої земляки, в українських храмах за українців Сахаліну, а ми помолимося тут за весь український народ.

Хай береже Вас Бог! Мир Вашим оселям...

Василь Бісмак,  

православний християнин із міста Ноглики Сахалінської області.

На цьому острові я живу з 1956 року.

2 вересня 2007 року

*

Рідна моя Україно! Забути тебе просто неможливо, бо навіть одна думка про те, що є на світі Україна, додає сил та енергії для життя. Все, що я пам'ятаю про тебе, я передаю своїм дітям. Пісні, танці, дивовижні за глибиною думок та яскравістю образів художні твори українських письменників супроводжують мене завжди і всюди.

Дуже хочу, щоб працелюбний український народ став жити в третьому тисячолітті по-справжньому гідно і незалежно. Простий російський народ завжди ставиться з симпатією і доброзичливістю до України, незважаючи на політичні кон'юнктури...

Дорога Україно! Пам'ятай завжди про нас, відірваних від тебе. Без України життя це просто життя, а з пам'яттю про тебе і любов'ю до тебе воно набагато краще.

Геннадій Глеба,  

завідуючий кафедрою літератури і культури Сходу Сахалінського державного університету.

12 вересня 2007 року

*

Я народився в Узбекистані, а дитинство минуло в чудесному селі Козацьке, що в Звенигородському районі на Черкащині. І зараз пам'ятаю, які були тоді в нас чорні губи і чорні пальці від ягід шовковиці. Які ж вони були в дитинстві солодкі й смачні!

Спасибі тобі, моя Україно, за хліб і воду, за цілюще повітря і добрих людей, за вірші Тараса Григоровича Шевченка і пісню на його слова - "Реве та стогне Дніпр широкий"... Для мене це найсильніша і найпотужніша пісня у світі...

У Черкасах живе мій син Володимир, а по всій Черкаській області є багато моїх родичів. Користуючись такою несподіваною і приємною нагодою, передаю всім мої найщиріші вітання. Міцно обіймаю всіх і цілую.

Микола Кудим,  

отаман Корсаківського районного козацького товариства, офіцер-вихователь козацького кадетського класу.

Сахалінська область.

18 вересня 2007 року

*

Моє дитинство минуло на Чернігівщині і Сумщині, а в Диканьці на Полтавщині народилася наша перша донька Наталка. Люблю Україну всім своїм єством, і все, що там відбувається, хвилює мене до глибини душі. Дуже хочеться, щоб мої земляки були щасливими й успішними людьми.

На знак подяки і поваги до України я назбирав у 2004 році восени багато каштанів на вулицях Києва і тут, на Сахаліні, в себе на дачі, виростив з них більше 200 маленьких саджанців. А коли вони підросли, то 65 каштанчиків я викопав і пересадив у міський сквер на честь 65-річчя Сахалінської області. Тепер "Українська алея" росте, міцніє і радує людей, серед яких є багато і наших земляків.

Микола Лугін (справжнє прізвище Лугина),  

депутат Сахалінської обласної Думи.

м. Южно-Сахалінськ.

17 жовтня 2007 року

Колишній помічник губернатора Сахалінської області Микола Виговський, Людмила Засенко і Микола Хрієнко

Микола Хрієнко спілкується з українцем в селі Піхтове Корсаковського району

Чергова розмова з українцем  в тому ж селі Піхтове

На світлинах: Людмила і Микола Засенки. Колишній помічник губернатора Сахалінської області Микола Виговський, Людмила Засенко і Микола Хрієнко. Микола Хрієнко спілкується з українцем в селі Піхтове Корсаковського району. Чергова розмова з сахалінським українцем в тому ж селі Піхтове.

Микола ХРІЄНКО,

Заслужений журналіст України.

"Сільські вісті" 25.07.2008

http://uaport.net/UAmedia/doc.shtml