Друк
Розділ: Київська Русь (Южно-Сахалінськ)
За плекання та збереження української пісні за межами України хормейстеру самодіяльних українських ансамблів з Южно-Сахалінська Людмилі Засенко присвоєно звання Заслуженого працівника культури України.

За плекання та збереження української пісні за межами України хормейстеру самодіяльних українських ансамблів з Южно-Сахалінська Людмилі Засенко присвоєно звання Заслуженого працівника культури України.

 

Дідусь Іван Кикоть в селі Сушки Канівського району, що на Черкащині, майстрував бандури, батько, Петро Іванович, володів не тільки  баяном, а й усіма струнними інструментами, а мама Ольга не тільки грала на мандоліні, а й малювала та вишивала свої ж малюнки. Тому не міг український композитор – самородок Анатолій Пашкевич не помітити соромязливу гарну дівчину з косою та сильним красивим сопрано тоді, коли вже й другий тур конкурсу в Черкаський державний український народний хор закінчувався. Але довелося співати в професійному колективі всього два роки, бо закоханий в Людмилу курсант-авіатор вже став лейтенантом і повіз її у невідомі чужі краї – Польську Народну Республіку. Там вона навчала діточок-школяриків співати, а коли офіцер Засенко став слухачем Київського вищого військового авіаційного інженерного училища, то й вона стала студенткою Київського інституту культури ім. Корнійчука. І не тільки навчалася на народному відділенні, а й співала в тріо Інституту та ансамблі «Дарничанка».

Донька підростала, а маленький Богдан тільки народився, коли треба було залишати ставший рідним Київ та їхати до нового місця служби чоловіка – Луганськ. І там її красивий чистий голос запамятався луганчанам, а працівники Палацу культури ім. Пархоменко із сльозами на очах проводжали свого директора – «граючого тренера» до самого віддаленого шматочка острівної землі – Сахаліну. На новому місці теж треба самоутверджуватися, бо у військовому гарнізоні не змогли нічого запропонувати окрім прибиральниці. Людмила пройшла конкурс і стала артисткою Сахалінської обласної філармонії. ЇЇ не лякали поїздки за 45 кілометрів від їх авіаційного гарнізону Сокол до Южно-Сахалінська та гастрольні поїздки по острову Сахалін і по містах Далекого Сходу.

Наступив 1991 рік, філармонічна діяльність змінила свої напрямки і тут знадобилась школа Анатолія Пашкевича (нажаль – нині покійного), в якого вона вчилася манерам народного співу. На той час керівник Народного ансамблю м. Долінська відїхав до Києва і Людмила вже другий десяток років працює з Ансамблем «Долинонька», бо це єдиний колектив на Сахаліні, який має не тільки відділення українського репертуару, але й українські костюми. Поїздка цього колективу до України і участь у фестивалі «Київська весна», а також поїздка у м. Владивосток на фестиваль «Дні миру на Тихому океані» запам,ятались не тільки учасникам, а й тим, хто слухав цей колектив. І як би не втомлювали поїздки на репетиції за 55 км., але і колектив і керівник вже поріднені духовно і їх творчий союз продовжується.

Але як можна пояснити закоханість Людмили в другий колектив – Народний ансамбль козачої пісні «Воля», яким вона керує з 1993 року? Це окрема сторінка, як в житті Людмили Засенко, так і в становленні козачої пісні на Сахаліні. Так сталося, що засновниця Ансамблю, кубанська козачка Лідія Сенько завчасно відійшла в інші світи, і нібито відчуваючи це, приклала максимум зусиль, щоб її дітищем керувала професіонал народної пісні - Людмила Засенко. Під її керівництвом колектив «Воля» неодноразово підтверджував звання «Народний», брав участь у фестивалі «Червона Калина», що проходив в Україні в 1995 році, став лауреатом VI Далекосхідного фестивалю «Живая Русь».

За подвижницьку діяльність на ниві народної та козачої пісні Людмилі Засенко Президентом РФ в 1998 було присвоєно звання Заслуженого працівника культури РФ, а в 2001 році Президентом України було присвоєно звання Заслуженого працівника культури України, за плекання та збереження української пісні за межами України.

Здавалося б, можна заспокоїтись та почивати на лаврах та не дарма Людмила родом з Шевченкових країв – діточки Сахаліну теж повинні знати народну українську та слов,янську пісню. І появилися на світ ансамблі «Славія» та «Зернятко». Народна пісня житиме вічно, коли є такі талановиті люди, як Людмила Засенко.

Ольга ЖИРОВА,

сахалінка із Харківщини.

березень 2005 р.