lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 "Загублена в снігах Сибіру...Повернення в Україну"
Ніна Певна
Ніна Певна

Яку Росію я люблю. Про спільний проект Міжнародного інституту освіти культури та зв’язків з діаспорою та Національно-культурної автономії міста Сургута "Українська родина"

На запрошення громади «Українська родина» 14—19 березня 2010 року відбулася моя поїздка у місто Сургут Ханти-Мансійського автономного округу - Югри Російської Федерації. Я відвідала сибірський край із високою місією: у селищі Перегребноє, що за 800 кілометрів від Сургута, відбулася урочиста передача Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою архівних документів репресованої української акторки Ніни Певної. Це стало можливим завдяки праці наших земляків, що живуть у Сургуті. Над проектом «Загублена у снігах Сибіру» тривалий час самовіддано працювала Ганна Литвин, начальник управління культури Департаменту молодіжної політики апарату адміністрації міста Сургут, організатор приїзду делегації зі Львова, до складу якої увішли Надія Оксенчук, начальник управління освіти Львівської міської ради та актори Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької: Леся Бонковська, заслужена артистка України, і Степан Глова, народний артист України.

Очільники «Української родини» довірили отримати документи Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою. Для нас велика честь і відповідальність прийняти документи Ніни Певної — акторки, що стояла біля витоків двох українських театрів в Ужгороді та Луцьку.

На нас покладена велика місія — зробити все, щоб повернути ще одне ім’я в Україну, ім’я Ніни Певної, загубленої в снігах Сибіру. Повернути її в духовний простір України, щоб вона посіла своє достойне місце в історії українського театру.

Перед нами було 800 кілометрів дорогами Сибіру, з них 150 — зимником до селища Перегребного Октябрського району. Їхати було важко, боліла спина, терпли ноги. Здавалося, що не буде кінця-краю тій дорозі. Але ж ми їхали комфортабельним автобусом! Лише по зимнику проїхали «пазиком». Репресованих везли ж тижнями, холодних і голодних, у телячих вагонах. Сорок вагонів із небезпечними «ворогами народу» — дітьми, старими, жінками — довго стояли, потім йшли в обхід Москви, через Тулу, перш ніж прибути в Сибір. Серед цих тисяч нещасних — Ніна Певна, нове ім’я для сучасної України.

Народилася Ніна Певна (з дому Машкевич) в 1897 році у селі Северинівці, що на Поділлі, в багатодітній заможній родині, яка дала їй блискуче світське виховання і знання кількох іноземних мов. Закінчивши Бестужевські курси, Ніна Певна, маючи чудове меццо-сопрано, була запрошена до складу знаменитої Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця у Києві.

У неї була хороша пам’ять, чудовий голос і абсолютний слух. Свідченням цьому — надпис на світлині «Преголосистейшей Антонине Николаевне не могущий, не желающий забыть ее чудесное пение и задушевний голос. Священик (підпис нерозбірливий) 12 июля 1913 год. Юрковка».

Капела гастролювала по всій Європі. Їй аплодували Чехія і Швейцарія, Бельгія і Франція, Німеччина і Голландія, Англія та Ірландія. По закінченні гастролей у Празі колектив у 1920 році приїхав на Закарпаття. Саме там уже тривалий час активно діяло товариство «Просвіта», на запрошення якого частина складу капели Кошиця, в тому числі й Антоніна Машкевич, залишилась в Ужгороді, заснувавши музично-драматичне товариство «Кобзар».

27 грудня 1920 року на основі товариства «Кобзар» був створений театр «Просвіти», а вже 15 січня 1921 р. він відкрив свій перший театральний сезон виставою «Ой не ходи Грицю..», у якій головну роль Марусі блискуче зіграла акторка Машкевич.

Розквіт театру припадає на 1921—1923 роки, коли на посаді директора та головного режисера працював Микола Садовський. Щоб підсилити трупу, М. Садовський сприяв звільненню з полону кількох акторів, серед яких був і Микола Певний, який згодом став знаним режисером. Це й визначило подальшу долю Ніни Машкевич, яка поєднала своє життя з Миколою Певним і стала йому вірною подругою, найпершим мистецьким порадником, вимогливим театральним критиком на все життя. В Ужгороді вони прожили до 1927 року, працюючи в Ужгородському театрі, що зазнав злети і падіння, внутрішні конфлікти і тріумфи. Дивує й захоплює різноманіття його репертуару, до якого увійшли кращі зразки української та світової класики.

У 1927 році Ніна та Микола Певні виїжджають до Варшави, де Микола Григорович працює в часописі «Українська нива», редактором якого був його брат Петро Певний. Коли редакція «Української ниви» переїхала до Луцька, Микола Певний береться за створення Волинського українського театру. 18 листопада 1928 року відбулася перша вистава за п’єсою Л.Старицької-Черняхівської «Гетьман Дорошенко». Остання вистава театру — «Вій» за повістю Миколи Гоголя, яка відбулася в травні 1939 року в Ковелі.

Микола Певний розпускає трупу на літні канікули з тим, щоб у вересні відкрити 10-й театральний сезон. Однак початок Другої світової війни й утвердження радянської влади в Західній Україні перекреслили всі плани. Новій радянській владі не потрібний був цей «утворений буржуазними націоналістами театр», який начебто «служив польській дефензиві». Трупа розпалась. Дехто з акторів увійшов у колектив Волинського обласного театру. Але переважну більшість з них розкидали воєнні лихоліття, сліди їхні загубились.

Микола і Ніна Певні залишились без засобів для існування. У 1940 році на останні крихти своїх заощаджень виїздять до Києва і оселяються у брата Олександра. Брат Миколи Певного Петро був військовим аташе в Польщі. Це послужило приводом для арешту і розстрілу Миколи Певного і стало страшним випробуванням для Ніни Певної. Освічена, інтелігентна, талановита, шляхетна акторка, яка володіла німецькою, англійською, французькою, вільно говорила польською, чеською, російською, яка закінчила Бестужевські курси, — потрапила в жорстокі жорна репресій на початку сорокових років. Вона опинилася в селищі Перегребному, де прожила 44 роки. І вже ніколи не повернулася в Україну. Вижила завдяки сибірякам, які в суворі роки обігріли її своїми гарячими серцями і добрими душами. Цінували її шляхетність, поважали її замкнутість, захоплювалися її винятковістю. Розуміли, що вона інша, не така, як вони. І це глибоке розуміння проявилося й після її смерті, після 1982 року, коли вони, ці прості люди, дбайливо зберегли все, що залишила ця дивовижна жінка, яка, їдучи на заслання, замість теплого одягу поклала до валізи два альбоми з фотографіями та театральні костюми, в яких вона працювала за відсутності іншого одягу на початку заслання у Колосовському районі.

2 червня 1942 року Ніну Певну разом з Марією Полечнюк, ще однією українкою, висадили на пристані ріки Об у селищі Перегребноє, де вона прожила 44 роки у четвертинці бараку до самої смерті. У збереженій трудовій книжці у графі «професія» запис — артистка драми, а далі ще 13 записів про те, що ця аристократка за духом працювала на обробці риби «счетним работником». Була також зарахована в Микоянівський будинок культури. Проте, як свідчать односельці, швидко повернулася, бо не змогла знести хамство начальників. А далі — знов робота в Перегребнівському рибоучастку аж до 1957 року, коли їй було нараховано пенсію у розмірі 261 рублів, що в перерахунку після грошової реформи становило 35 рублів 50 копійок.

Протягом заслання виживала за рахунок вміння шити, яке освоїла, будучи студенткою Бестужевских курсів. Ніколи не говорила про минулі успішні роки, гастролі, ролі. Лише, будучи в дуже поважному віці, коли події та люди калейдоскопом крутилися в голові, коли годі було розділити у зболеній душі теперішнє і минуле, у мареннях своїх ходила до театру, зодягала театральні костюми, грала свої ролі.

Ніколи не писала в Україну. Може тому, що не хотіла повертатися в край, де забрали її дуже коханого чоловіка, відомого режисера Миколу Певного, з яким пройшла 18 щасливих років, сповнених любов’ю, радістю від спільної справи, багатих на успіхи і тріумфи. Після його розстрілу життя, здавалося, зупинилося і перейшло в інший вимір. Вона навіть не пам’ятала, не могла пригадати перебігу всіх цих страшних подій. Її душа ніби закам’яніла. Може, й загинула б... Але поруч знайшлися ті, хто відігрів її добрим словом, співчуттям, співучастю і просто шматком хліба. Бессонови пригощали молоком і булочками, Марія Соколова прала і прибирала, доглядала, як за малою дитиною, Юлія Михайлівна — підгодовувала.

Саме вони, сибіряки, які живуть за сотні кілометрів від «великої землі» та за тисячі від України, берегли альбоми, створили невеличкий музей у школі, в якому віє теплом і справжнім почуттям, яке називають дружбою. Без галасу ці люди показали приклад справжнього найвищого гуманізму, найкращих людських та християнських якостей. Серед них Ширяєва Людмила Олександрівна, завідувач музеєм, автор брошури «Актриса у вигнанні» із серії «Люди і долі», Надія Іванівна Бессонова зберегла альбоми з фотографіями, Марія Досіївна Соколова — документи. Глибока вдячність цим людям, які повернули Україні наші духовні цінності!

Перед смертю Ніна Певна просила лише поховати по-людськи. Сьогодні на кладовищі — могилка тієї, що зривала аплодисменти, гастролюючи всією Європою, творячи славу рідної землі, акуратна й доглянута. Скромний дерев’яний хрест. Саме на ньому ми пов’язали синьо-жовту стрічку та вишиваний рушник, який на могилці виглядав як крила птиці, що прилетіла з України. Отець Іван відспівав уперше за довгі роки панахиду. Поміж високими соснами, далеко над рікою Об, на сибірських просторах пролунало «Вічная пам’ять..». Віримо, що це «вічная пам’ять» Ніні Певній долине до України, її рідної землі. Час повертатися додому, пані Актрисо. Ми знайшли Тебе!

А потім був чудовий вечір пам’яті в клубі культури селища Перегребноє, де звучали слова керівників району, вчителів, директора школи, Консула України у Тюменській області, Ганни Литвин — натхненника, організатора цього проекту.

Прологом до вечора став фільм режисера Наталії Савчук про Ніну Певну. Скільки любові й захоплення в ньому!

Слухачі переповненого залу із хвилюванням і сльозами на очах слухали постановку вистави «Пам’яті Ніни Певної», яку підготували актори Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької зі Львова Леся Бонковська, Заслужена артистка України, та Степан Глова, Народний артист України. Вони ж і є авторами цієї постановки.

Кульмінацією дійства стала передача документів Ніни Певної Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою. Їх вручила Надія Бессонова.

Мешканці Перегребного зробили все, аби зберегти російські сторінки життя актриси. Тепер прийшов час, аби написати сторінки українські. Ми знайдемо в Україні тих, хто займеться дослідженням життя і творчості Ніни Певної. Сьогодні відбувся безпрецедентний випадок, коли росіяни, прості люди, які своїми благородними серцями зрозуміли, що Ніна Певна має жити в духовному просторі України, передали документи, які вони зберігали десятиліття.

Результати проекту « Загублена в снігах сибіру... Повернення в Україну» будуть озвучені на ІІІ міжнародному Конгресі «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє», що відбудеться у Львові 23-25 червня 2010 року.

А ще у Сургуті:

1. Ми були учасниками «Знаменских чтений» в коледжі російської культури. Саме тут організовують експедиції студентів «Слов’янський хід». На одній з них побувала Зеновія Шульга, доцент Львівської Академії Мистецтв, яка в селищі Перегребному знайшла в музеї відомості про Ніну Певну.

2. Відбулася зустріч делегації Львова із заступником мера міста Сургута паном Яковом Черняком та представниками адміністрації міста, було обговорено перспективи співпраці м. Сургута з м. Львовом.

3. Відбулася зустріч Надії Оксенчук, начальника управління освіти Львівської міської ради та Ірини Ключковської, директора МІОК з активом «Української родини» та директором української недільної школи. Під час зустрічі було обговорено механізми реалізації проекту «Українській освіті в Росії»

4. Відбувся вечір пам’яті Ніни Певної для української громади, ведучим якого був Микола Ганущак.

У своєму виступі Ганна Литвин розповіла про проект, про велике значення, яке має повернення документів в Україну.

Вечір завершився блискучим виступом артистів Національного театру ім. Марії Заньковецької.

Поїздка до української громади в місто Сургут Російської Федерації ще раз нас утвердила в переконанні, що українська діаспора є носієм знань про Україну, потужним культурним, економічним, політичним фактором розвитку нашої держави, фактором добросусідства між країною походження та країною проживання.

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА,

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

http://www.miok.lviv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=250:-q------q&catid=15:2010-03-10-15-49-51

Ганна Литвин, організатор проекту
Ганна Литвин, організатор проекту
Рушник і стрічку з України на могилі Ніни Певної пов'язує Ірина Кульчицька
Рушник і стрічку з України на могилі Ніни Певної пов'язує Ірина Кульчицька
Могила Ніни Певної в Перегребному
Могила Ніни Певної в Перегребному
Леся Бонковська, заслужена артистка України та Степан Глова, народний артист України на могилі Ніни Певної
Леся Бонковська, заслужена артистка України та Степан Глова, народний артист України на могилі Ніни Певної
Людмила Ширяєва, директор музею в школі Перегребного, дослідник життя Ніни Певної, автор книги Актриса у вигнанні
Людмила Ширяєва, директор музею в школі Перегребного, дослідник життя Ніни Певної, автор книги Актриса у вигнанні
Марія Полечнюк, репресована.
Марія Полечнюк, репресована.
Повернення Ніни Певної; Леся Бонковська, заслужена артистка України у виконанні ролі Ніни Певної (Сценарій п'єси Л.Бонковської)
Повернення Ніни Певної; Леся Бонковська, заслужена артистка України у виконанні ролі Ніни Певної (Сценарій п'єси Л.Бонковської)
Виступ І.Ключковської на вечері у Перегребному
Виступ І.Ключковської на вечері у Перегребному
Фрагмент експозиції музею присвяченої Ніні Певній у Перегребному
Фрагмент експозиції музею присвяченої Ніні Певній у Перегребному
Фото на згадку львівянам про перебування серед білих берез Югри (І.Ключковська, С.Глова, Л.Бонковська)
Фото на згадку львівянам про перебування серед білих берез Югри (І.Ключковська, С.Глова, Л.Бонковська)
Зустріч делегації Львова з заступником мера м. Сургут паном Яківом Черняком та керівниками департаментів
Зустріч делегації Львова з заступником мера м. Сургут паном Яківом Черняком та керівниками департаментів
Фото на згадку в кабінеті пана Якова Черняка
Фото на згадку в кабінеті пана Якова Черняка
Делегати зі Львова в Сургуті під пам'ятником Кобзареві
Делегати зі Львова в Сургуті під пам'ятником Кобзареві

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка