Друк
Розділ: МІОК
Емблема конкурсу

23 червня в Актовій залі головного корпусу НУ «Львівська політехніка» відбулася Церемонія нагородження лауреатів Міжнародного літературно-мистецького конкурсу «Життя – Тобі…»

Конкурс організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою спільно з норвезько-українською громадською організацією «MaidanNorway» під егідою Міністерства освіти і науки України за сприяння Міністерства закордонних справ Норвегії.

Організатори події підготували для дітей-лауреатів чимало сюрпризів. Зокрема,справжнім подарунком, який запам’ятається усім, було привітання від Першої леді України Марини Порошенко, яка попри щільний графік, прийняла запрошення і приїхала на Церемонію нагородження до Львова, щоб особисто подякувати конкурсантам та організаторам подіїза стійку світоглядну громадянську позицію та за вагомий внесок в освітньо-культурну та духовнусфери України.

Вітаючи дітей, Марина Порошенко зазначила, що «Україну майбутнього будуватимуть наші діти, а їхні однолітки з усього світу будуть її сприймати», адже сьогодні Україна, як ніколи, потребує єднання як всередині, так і за її межами. «Завдяки конкурсу «Життя – Тобі…» у молоді складається спільне розуміння основних принципів: мир, свобода, держава, історія, майбутнє», – сказала Марина Порошенко.

Перша леді країни, звертаючись до дітей з подякою, додала, що, так само, як і батьки, пишається конкурсантами, які стализразком для однолітків.

Окрім Марини Порошенко, лауреатів привіталиОлег Синютка, голова Львівської ОДА, СігбйорнЛітланд, перший секретар Посольства Королівства Норвегія в Україні, професор Юрій Бобало, ректор Львівської політехніки,Ірина Ключковська, голова організаційного комітету Конкурсу, заслужений працівник освіти України, лауреат премії імені Ірини Калинець, директор МІОКу, від журі – Ігор Калинець, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, поет і прозаїк, та Анна Хранюк, викладач української мови Познанського університету (Польща), Оксана Юринець, народний депутат України, Олександра Тимчук, голова правління організації «MaidanNorway», яка була співорганізатором конкурсу, Юрій Николишин, директор видавництва «Апріорі».

Організатори Конкурсу – Ірина Ключковська та Анатолій Кирилюк (член норвезько-української організації «MaidanNorway») – урочисто вручили кожному лауреатові диплом та цінні подарунки – планшет і книгу «Життя – Тобі…», за словами Ірини Ключковської, «…написану дитячим українським серцем як застереження, як прохання, як мрія. У ній великий біль за втратами і страх перед війною, і велика любов до України. Для нас це роздум, бо сьогодні наші діти – це школярі, студенти, а завтра – керівники держави».

Зворушливими були подячні виступилауреатів Валерії Мельник (м. Краматорськ, Донецька область) та Вікторії Моторіної (м. Маріуполь, Донецька область). Всіх розчулив 16-річний Мустафа Бекіров, який через анексію Криму змушений був з батьками та маленькою сестричкою покинути рідну домівку і переїхати на Львівщину. Хлопець не міг стримувати емоцій, розповідаючи про рідний півострів. Його уважно слухала і підтримувала оплесками аудиторія.

Ще раз зал стоячи аплодував, коли модератор події Ірина Ключковська запросила військовослужбоців із 24-оїта 80-ої аеромобільних бригад, які приїхали у відпустку зі зони проведення АТО, для вручення їм книг «Життя – Тобі…»,до яких увійшли кращі конкурсні роботи.

На завершення Ірина Ключковська представила інтерактивну карту та інфографіку Міжнародного літературно-мистецького конкурсу «Життя – Тобі…»з широкою географією учасників.

Після офіційної частини Церемонії нагородження лауреатів діти продовжили пізнавати Львів за маршрутом екскурсійного «Чудо-буса», смакуючи цукерки, виготовлені власноруч на майстер-класі у «Майстерні шоколаду».

Виступи лауреатів Конкурсу

«Доброго дня, шановна пані Порошенко, пані та панове,

Мене звати Мустафа Бекіров, і мені вже 16 років.Ніколи не думав, що після повернення на землю предків з Узбекистану знову опинюся за тисячі кілометрів від рідного Криму. Мого дідуся депортували, коли йому було п’ять років…моїй сестрі Камілі зараз теж п’ять років. Ми змушені були покинути наш півострів: не могли змиритися з тією брехнею, котра обліпила мій рідний Крим і висмоктує з нього найцінніше, що вдалося моєму народу відновити після повернення на Батьківщину. Але в найтяжчі роки, як в минулому, так і сьогодні, ми зустрічаємо людей, котрі теж перейшли через такі самі випробування, що й ми. Мені запам’яталися слова Любомира Гузара: «І ті переселенці, яких ми з серцем приймемо, будуть апостолами єдності України, коли повернуться додому. А ми обов’язково повернемось. Ми завжди повертаємось, як ластівки, до своїх гнізд, до своїх витоків і розповідатимемо своїм дітям про справжню любов до ближнього.

Події 2014 року в Україні, які сколихнули все людство, торкнулися і глибин мого серця. Україна дорого платить за прозріння, за можливість стати іншою. Сьогодні ціною тисяч життів Україна відстоює наше право жити, вчитися і будувати заможну щасливу Державу.

Історики, письменники, науковці напишуть згодом про повсталий український дух. Але завдяки конкурсу «Життя – Тобі…» наші голоси були почуті. Ми вдячні організаторам конкурсу – Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національному Університету «Львівська політехніка» та громадській організації «Maidan Norway», що змогли поділитися своїми думками, переживаннями, і сподіваємося, що наші голоси допоможуть нам всім утвердитися у правильності обраного шляху, додадуть впевненості і сили тим, хто на Сході виборює наше щасливе майбутнє.Слава Україні!»

Мустафа Бекіров.

«Вельмишановна Пані Порошенко, шановні організатори та учасники цього прекрасного заходу!

Я, Мельник Валерія, випускниця 9 класу Краматорської української гімназії Донецької області.

Я вдячна долі за те, що вона подарувала мені можливість виступати перед вами у стінах одного з найкращих вузів України та Європи. Перш за все, хочу подякувати Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» та всім тим, хто брав безпосередню участь в організації та проведенні цього чудового конкурсу. Низький уклін усім вам!

Я всім серцем і душею пишаюся тим, що народилася в Україні, що є частинкою великої нації. Для мене бути українкою – це не просто мати відповідне громадянство.Це дивитися на світ так, як закладено в культурі мого народу: мирно, поетично, натхненно, гостинно, патріотично, волелюбно… Це носити глибоко в серці слова Тараса Шевченка «Свою Україну любіть. Любіть її... Воврем’я  люте. В останню тяжкуюминуту За неї Господа моліть».Це кожний день свого життя, усі свої добрі справи присвячувати рідній землі та її прекрасним людям.

У мене, як і в будь-якої іншої людини, крім великої, є маленька батьківщина. Точніше, їх дві: Львівщина й Донеччина. У Львівській області я народилася. На Донеччині зростала. Східна Україна – це курган Савур-Могила, Святогірська лавра в крейдяних горах, музика Прокоф’єва, вірші Володимира Сосюри та Михайла Петренка, славний край шахтарів, металургів і машинобудівників. І хоча ці дві території знаходяться одна від одної на великій відстані, вони єдині у своєму прагненні жити кращим життям, будувати заможну європейську державу, якою б пишалися їх нащадки.

На жаль, протягом останнього року українці переживають одні з найважчих часів. Ми знову мусимо боронити свою країну, відстоюючи її соборність і суверенітет. І в цей час випробувань ми ще більше згуртувалися.

Пам’ятаю червень минулого року, коли ми з мамою втікали із захопленого сепаратистами Краматорська. Півтора місяця жили в родичів у Дрогобичі. А коли 5 липня Краматорськ звільнили, ми змогли повернутися додому. Далі – мирне життя, навчання, участь у патріотичних заходах. Свої враження я записувала в щоденник, який назвала «Кожен день мій – тобі посвячення…» й присвятила Україні. У ньому записане те, що мені довелося відчути, побачити, що найбільше вразило й запам’яталося. Уривки з щоденника й були надіслані для участі в конкурсі «Життя – Тобі…».

Коли почалися всі ці події в Україні, я на собі відчула, як єднається наша нація. На мітингах, маршах миру, під час розфарбовування мостів та участі в різноманітних акціях я зустріла багато щирих людей. Вони з різних куточків: зі сходу і заходу, центру, півдня і півночі. Але вони однаково відчувають любов до своєї України. Я вірю, що колись ми з ними збудуємо з міцного фундаменту віри й любові до своєї землі багатоповерхову будівлю, і будемо найкращими сусідами-родичами.

Свого часу Василь Симоненко писав: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!».Я вірю в Україну, вірю в її перемогу!»

Валерія Мельник.

«Вельмишановна пані Порошенко, шановні організатори та учасники конкурсу, гості! Дуже рада, що сьогодні нам випала честь зібратися в цьому залі.

Усвідомлюю, що для молоді дуже важливо брати участь у подібних конкурсах, особливо таких масштабних.

Чому я вирішила подати свій матеріал на Міжнародний конкурс? Вважаю, що це потрібно на благо нашої країни. Ми – майбутнє нашої держави і ми пишемо її історію. Я пережила багато епізодів цієї страшної війни. Мені хотілося донести суспільству правдиву інформацію про події. Можливо, декому відкрити очі. У цьому й полягає моя внутрішня потреба й обов'язок. На жаль, багато українців досі не розуміють, що відбувається і чому. Але я впевнена, що скоро всьому цьому прийде кінець й Україна переможе! Головне працювати на благо держави і тоді держава почне працювати на тебе.

Хочу сказати величезне спасибі організаторам – Міжнародному інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою та норвезько-українській організації «MaidanNorway». Конкурс «Життя-тобі» – це хороший трамплін для журналіста-початківця. І добре, коли молоді дають можливість показати себе, свої сили і бажання будувати сильну незалежну державу. Адже його майбутнє за нами, та й годі...»

Вікторія Моторіна

 

На світлинах: Емблема конкурсу. Президія. Перша леді України Марина Порошенко з юними талантами. Юна переможниця. Лауреати конкурсу.