lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Відкритий лист Президенту Петру Порошенку від Лариси Білан про справи НКЦУ у Москві
Друк
Розділ: Національний культурний центр України в Москві
Лариса Білан – арт-директор самодіяльного театру «Еней» при НКЦУ.

 Національний культурний центр України в Москві замість позитивного іміджу України – формує її негативний імідж. А проблема − у кадровій політиці Державного управління справами (ДУС)

Було сказано багато слів, написано чимало статей у ЗМІ та листів на адресу найвищих посадових осіб України з приводу кадрового безладу та фінансових порушень у Національному культурному центрі України в Москві (НКЦУ). Але віз і нині там. Після проведення ДУС чергового конкурсу на заміщення вакантної посади гендиректора Центру, його керівником було призначено Валерія Юрченка. Але з історії всім відома роль «сірих кардиналів» при дворі. Цю роль стосовно Українського дому на московському Арбаті виконує заступник директора – такий собі Валентин Савицький, амбіції якого сягають далі кабінету заступника. Тож він взявся керувати установою через новопризначеного директора. Про те, хто такий пан Савицький і як він себе поводить у стінах цієї важливої державної установи, розповіла у своєму емоційному листі на адресу Президента України арт-директор самодіяльного театру «Еней», що вісім років діє при НКЦУ, Лариса Білан. Вона деякий час навіть встигла попрацювати завідувачем господарської частини Центру при попередньому керівникові, тож змогла всебічно оцінити деструктивну роль двічі заступника директора Савицького. Публікуючи лист Лариси Білан, сподіваємось, що на Печерських пагорбах, нарешті, візьмуться серйозно за цю установу, яка в непростий час російської агресії щодо України підігрує нашим ворогам своєю бездіяльністю, або ж, навпаки, діяльністю, спрямованою на дискредитацію Української держави в очах світової спільноти.

Особливо нас турбують факти, викладені у листі, що стосуються порушення прав людини, зокрема прав і гідності жінок. Здається, у  цих питаннях у всіх українців має бути єдність і розуміння.

 

Президентові України П.О. Порошенку.

Керівнику Державного управління справами І.М. Куцику

Відкрите звернення до всіх владних структур України, всіх українців, кому небайдужа доля Національного культурного центру України в Москві, арт-директора театру «Еней» Лариси Білан.

Декількома реченнями неможливо розповісти про те, що зараз діється у житті нашого Національного культурного центру України в Москві.

Я буду розповідати про деякі моменти із життя Центру, і про людей, які принесли «нову прогресивну та сучасну культуру» до нас.

Кілька слів про минуле. Був створений театр «Еней». Ідея була моя власна. Вирішила, що спробуємо. Нас підтримав  директор Володимир Мельниченко. Шість років ми працювали і раділи успіхам. Працювали безкоштовно. Гордістю нашої праці стала вистава за щоденниками Тараса Шевченка «Думи Тараса». Згодом директором НКЦУ став Володимир Іонов. Познайомились. Відремонтували гримерки. Наш артист «Вакула», Сергій Вахрушев, сам власноруч, здійснював ремонт, не взявши з бюджету Центру ні копійки. В. Іонов виділив для театру кімнату на шостому поверсі. Там також все відремонтували: дах, який протікав від дощу, стіни, вітражні вікна, повісили райдужний занавіс, одним словом - обладнали кімнату, зробили все як у казці. Що ж було далі…

Були люди, яким не подобався Володимир Іонов. За рік роботи його шість разів відкликали та знову повертали. Хоча з Володимиром Іоновим вже розпочалася робота центру і люди працювали. А далі – приїхав з Києва «добрий дядечко-миротворець» – Савицький Валентин Вікторович,  начебто для примирення колективу, не зрозуміло для якого примирення?

Він написав на Володимира Іонова 30 наклепницьких листів. Про це всі добре знають.

Спочатку думали, що він, насправді, порядна людина, але наші надії рухнули з відкриттям нового сезону в театрі «Еней».

Ось відбувся один із заходів. Після вистави до нас приходить «миротворець» і за скромним, святковим столом  розповідає для усіх анекдот про Червону шапку. Мабуть кожен знає цього анекдота. Це нас всіх здивувало. Адже з виду солідний  чоловік і несе таку похабщину. Що ж це буде за нове життя?! – подумали ми.

Прийшовши до нас у кімнату познайомитись зі мною, Савицький сказав, що прийдуть до нас ще чоловіки з еротичною харизмою  і їм треба вже буде співати  індівідуально  кожному. Він виявився вдобавок ще й «еротичним та мрійливим» у свої 69 років. Але чоловік забув, що наша кімната відремонтована для артистів, і що театр – це храм муз, а не нічний клуб.

А щоб життя було ще «краще та культурніше» замислив наш «миротворець» влаштувати у Центрі буфет, знову-таки без оформлення оренди, та ще й на 5 років, та ще й поза спиною генерального директора, та ще й поселив тихенько безкоштовно,  щоб ніхто не знав у готельний номер робітника, який робив ремонт. Це він практикував частенько: поселить тихенько свого знайомого в номер, а директору скаже, що безкоштовно…

Борис Володимирович, директор буфету, дуже добрий і зовсім не скупий - знайомий нашого «миротворця», пригощав артистів, будував плани на майбутнє. Згодом до нас на банкети почали часто приходити незнайомі люди, якісь «казкові», чоловіки бо розпочали вчити, як брати в руки гарячі хінкалі, що хінкалі треба в руки брати ніжно, як «адамів» орган! Незручно про це писати, та ще й нам – працівникам культури. В колективі відомо, що Савицький чіплявся до секретарок, порушуючи норми офісної етики і права жінок. Про це теж знають всі у Центрі. Жінки  дуже ображені такою його поведінкою. 

Згодом, після зустрічі зі мною наш «миротворець» почав розпитувати працівників Центру, яка вона «та Білан?!». Дізнавшись про це, я сама вирішила написати на себе характеристику  і віддати йому.  Почав наш «миротворець» мені посаду радника пропонувати. Я вирішила, що раз ми так гарно ремонти робили, то піду я на господарську роботу, щоб працівникам центру не заважати і нікого роботи не лишати.

І ось нова сторінка нашої казки. Розпочала  я з ранку бігати  з «паном-миротворцем» по садибі нашій культурній і записувати де, та що ми будемо змінювати.

Книжки колишнього директора Володимира Мельниченка - усі в підвал, у підвалі буде студія звукозапису, куди репер Баста прийде та й зарепує. І це все без офіційного оформлення оренди! А для чого він нам? – питають. А ми будемо усі там у нього пісні записувати (у центрі ж працюють одні «співаки»). Смішно –  правда? Та може ще й «репувати» нас на своїй мові навчить. Ото мистецтво буде!

Але казка не закінчується. Прогорів наш буфет і не витримав товариш «миротворця» та й пішов з Центру, бо на ремонт буфету свої гроші бідний не одну тисячу поклав. А толку ніякого. От і залишився борг у «миротворця» перед директором буфету - 200 тисяч руб, які він зараз хоче погасити, нав’язуючи новому директору свої комерційні плани.

Савицький вражає своєю зневагою до працівників Центру і своєю підступністю. Відчувши свою повну владу в установі, повну безконтрольність, після звільнення Іонова він лише посилив тиск на колектив. Неугодних – за статтею геть із Центру.

А 12 травня ц.р. наша казка набрала обертів. Пан Савицький  з о 8-ї ранку приймав юриста, як він сказав: дуже важливого. Об 11 годині вони були  вже п’яні, печатка Культурного центру закотилася в куток разом з туалетним папером. Пили до 23 години. А наступного дня не міг знайти свої документи...

Серед планів п. Савицього був навіть план з туалетів зробити офіси і т.д. Вже новому директору п. Савицький сказав, що здасть і його кабінет в оренду, і кімнату головного бухгалтера біля кабінета директора теж в оренду! ЦЕ такий «мир» він нам приніс? Свідомих українців вигнати усіх, а натомість взяти за принцип ОРЕНДА, ОРЕНДАТОРИ і ГРОШІ! Готель Центру перетворити в «номери», книги – в підвал, акторів –  у блазнів, щоб його на банкетах розважали. А він буде панувати – наш  справедливий «миротворець».

Але в мене є моя громадянська позиція. Позиція громадянки, жінки і артиста. Я театр на «вертеп» перетворити не дам! Тому, побачивши реальний стан справ, я не витримала і пішла в розріз із існуючим порядком, написавши листа в Державне управління справами. Мені вже дали відповідь з Міністерства культури, про те, що театр потрібен, а в ДУС – повне мовчання! Як результат – Савицький почав виживати театр: «Хай Білан забирає свої манатки і йде з Центру». Мене звільняє по статті за прогул, якого не було. І не одну мене. Він і кадровик Чернікова грубо порушують трудове законодавство, права людини. Я подала до суду та в трудову інспекцію, з приводу цього. І не я одна.

Це тільки поодинокі приклади. Мені пан Савицький і дільничним інспектором погрожував, і до центру не пускає, і каже усім, коли я до нового директора приходила: «Як прийшла, так і піде!». Напрошується висновок, хто дав право керівнику так поводитися із працівниками?

Вісім років театр «Еней» працював, усі раділи і пишалися ним. Телебачення у червні репортаж зробило. Скільки людей у виставах брало участь! І що ж далі? Приїхав ведмідь до нашої «садиби-терема» і усе ногами потоптав. І всі змушені тікати? Ми не будемо нікуди тікати, а будемо свій УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ захищати!

Центр це не та установа з якої можна наживатись, це не господарська структура, а заклад культури, який має працювати на імідж України. Скільки разів я чула улюблену приказку пана Савицького, що «навіть мама тата без грошей не любить». Оце такий наш «новий ідеолог» Савицький, який себе позиціонує, як вірний друг Івана Куцика (керівника ДУС.- Ред.) і каже, що він  на новій посаді у  ДУС є радником Національного культурного центру. В останнє важко повірити, оскільки поводить він себе як справжній зрадник української культури, а не як радник!

Я написала кіпу листів, але п. Савицький і далі перебуває у стінах Центру. Йому тут не місце! Терпець урвався. Я їду до Києва, ми їдемо цілою делегацією до Вас. Будемо стукати в усі кабінети, куди тільки можна. З високих трибун будемо говорити про все, що твориться у нас. Всіма листами, які  написала, обклеїмо весь Київ і всі структури. Цей лист не особиста образа на пана Савицького. Це громадянська позиція колективу: не дати таким «миротворцям» знищити Культурний центр, а натомість зберегти його для майбутніх поколінь, зробити цю установу взірцем української культури й духовності.

Пане Президенте, вибачте за емоції, але наші щоденні обставини змушують нас до протесту.

Слава Україні!

З повагою та благанням мене почути,

Лариса Білан

На світлині: Лариса Білан – арт-директор самодіяльного театру «Еней» при НКЦУ.