www.ПРАВДА.com.ua , 25.06.2003, 16:26,
ВИПРАВЛЕНА ВЕРСІЯ 26.06.2003
Незважаючи на те, що призначення Марчука на
посаду міністра оборони прогнозували - його
постійно називали в списку з двох претендентів -
уявити його в цьому кріслі не просто.
Все-таки другий раз в історії України міністром
оборони стала начебто цивільна особа. Начебто.
Оскільки генерала армії, та ще й колишнього
керівника СБУ, назвати "цивільним" можна з
великою натяжкою.
Так само складно і міліціонерам з
контрольно-пропускного пункту біля в'їзду на
Банкову. У середу вони щиросердно зізналися кореспонденту "Української
правди", що не знають, хто такий Марчук, а тим більше їм не відомо його
обличчя. А їм ще і честь доведеться віддавати новому міністру оборони!
Але це скоріше виняток, ніж правило. Від часів свого прем'єрства Марчук не
зникав з вищої ліги української політики. Після відставки з легендарним
формулюванням "за створення власного іміджу" Марчук був радикальним
антикучмістом. З цим прапором він пройшов усю президентську кампанію. До
того часу, як не став секретарем Ради нацбезпеки. Цю посаду він проміняв
на власну політичну честь у проміжок між першим і другим туром
президентських виборів-99. І ось через три з половиною роки Марчук -
головний військовий керівник України.
Багато спостерігачів відзначають, що більшість проблем в армії пов'язані з
відсутністю грошей. При незмінному рівні фінансування радикально змінити
ситуацію у військовій сфері Марчукові не під силу. А, значить, Марчук
переходить на ще більш потенційно небезпечне з огляду на звільнення місце.
Завжди знайдеться добра людина, яка вкаже куди заїхати президентові, щоб
у черговий раз переконатися в тому, що його вводять в оману про стан справ
в армії...
Уже стали відомі перші завдання, що їх поставив Кучма перед новим
військовим командуванням.
Марчук має створити "цивільне міністерство, здатне втілювати в життя
сучасні методи керівництва збройними силами".
Марчуку доручено імплементувати закон про демократичний цивільний
контроль над ЗСУ й іншими військовими формуваннями.
Відставка Марчука потягне за собою цілий ряд кадрових змін. На його
посаду активно пророкують Віктора Медведчука. Посаду голови адміністрації
в цьому випадку, як стверджують джерела в АП, займе "донецький" Сергій
Льовочкін.
Інший претендент на главу адміністрації президента - одеський губернатор
Сергій Гриневецький. "Питання - чи зробить Кучма такий подарунок з нагоди
народження своєї онуки її батьку Віктору Пінчуку". Саме він, за словами
обізнаного депутата-соціаліста Юрія Луценка, лобіює Гриневецького.
Водночас Луценко вважає "високою" імовірність призначення Медведчука на
секретаря Ради нацбезпеки. "Десь 30% за те, що призначать, і 70% - ні. І
30% у данній ситуації - це багато". Самого Медведчука відставка з АП не
повинна радувати. "Можливий прихід в РНБО - це утилізація Медведчука", -
вважає Луценко.
За даними інших джерел, указ про Медведчука було підписано ще вранці і
всі його багаточисельні вороги вже давно заправили факси з указом на
розсилку, тільки чекають на "добро" з головного кабінету. Проте, якщо
призначення не відбудеться, це вже далеко не перший випадок, коли
підписаний указ зникає під сукном.
Тим часом після 18 години у прес-службі президента "УП" повідомили, що
поки не мають жодної інформації про нового секретаря РНБОУ.
А призначення Марчука викликає ще одне питання. Чим він такий цінний для
Кучми? Знаючи, що Марчук ще у 1999 році був обізнаний, що перший
кабінет в Україні прослуховують, президент все ж тримав його в кріслі
секретаря РНБО три з половиною роки. І тепер призначає на іншу стратегічну
посаду.
Відомо, що Марчуку пропонували посаду посла в Канаді, але він не захотів, і
залишився в РНБО. І що такого знає Марчук про Кучму, що не дозволяє
тому звільнити не надто вже й улюбленого чиновника раз і назавжди? Ці
питання ще довго залишаться без офіційної відповіді.
Хто такий Марчук Євген Кирилович?
Народився 28 січня 1941 року в селі Долинівка Гайворонського району
Кіровоградської області в селянській сім'ї. Одружений, має синів Вадима й
Тараса. Отримав освіту вчителя української мови й літератури та
німецької мови в Кіровоградському педагогічному інституті (закінчив у 1963
році).
З 1963 року оперуповноважений управління КДБ в Кіровоградській області, а
з 1965-го був молодшим оперуповноваженим, заступником начальника,
начальником відділу, заступником начальника управління, начальник
інспекції КДБ УРСР.
З 1988 - начальник управління КДБ в Полтавській області.
Закінчив курси при Вищій Червонопрапорній школі КДБ СРСР (1989 р.).
З 1990 - перший заступник голови КДБ УРСР.
З червня по листопад 1991 - державний міністр з питань оборони,
національної безпеки і надзвичайних ситуацій в Україні.
З листопада 1991 по липень 1994 року голова Служби національної безпеки
України, СБУ.
З липня 1994 - віце-прем'єр-міністр України.
З вересня 1994 - тимчасовий спеціальний уповноважений президента
України в Автономній республіці Крим.
З 31 жовтня 1994 - 1-й віце-прем'єр-міністр України, голова координаційного
комітету при президентові України з боротьби з корупцією й організованою
злочинністю.
Отримав іменну вогнепальну зброю в січні 1994 р.
З 8 червня 1995 по 27 травня 1996 - прем'єр-міністр України.
Народний депутат 3 скликання від СДПУ(О), №2 у списку. Був керівником
фракції СДПУ(О) (квітень-грудень 1998 р.).
Написав кандидатську дисертацію на тему "Кримінологічна та
кримінально-правова характеристика злочинних організацій" в
Університеті внутрішніх справ (1998 р.).
Балотувався в президенти України на виборах 1999 року, зайняв 5 місце
серед 13 претендентів.
Секретар Ради національної безпеки й оборони України (з 10.11.1999)
Державний службовець 1 рангу з квітня 2000 року.
Володар семи медалей, ордена Трудового Червоного Прапора та Ордена
Князя Ярослава Мудрого V ступеня (січень 2001 року). Кандидат юридичних
наук. Володіє німецькою та англійською мовами.
Джерело - "Хто є хто в Україні"