Друк
Розділ: Новини

www.ПРАВДА.com.ua , 25.06.2003, 16:26,

ВИПРАВЛЕНА ВЕРСІЯ 26.06.2003

Незважаючи на те, що призначення Марчука на

посаду міністра оборони прогнозували - його

постійно називали в списку з двох претендентів -

уявити його в цьому кріслі не просто.

Все-таки другий раз в історії України міністром

оборони стала начебто цивільна особа. Начебто.

Оскільки генерала армії, та ще й колишнього

керівника СБУ, назвати "цивільним" можна з

великою натяжкою.

Так само складно і міліціонерам з

контрольно-пропускного пункту біля в'їзду на

Банкову. У середу вони щиросердно зізналися кореспонденту "Української

правди", що не знають, хто такий Марчук, а тим більше їм не відомо його

обличчя. А їм ще і честь доведеться віддавати новому міністру оборони!

Але це скоріше виняток, ніж правило. Від часів свого прем'єрства Марчук не

зникав з вищої ліги української політики. Після відставки з легендарним

формулюванням "за створення власного іміджу" Марчук був радикальним

антикучмістом. З цим прапором він пройшов усю президентську кампанію. До

того часу, як не став секретарем Ради нацбезпеки. Цю посаду він проміняв

на власну політичну честь у проміжок між першим і другим туром

президентських виборів-99. І ось через три з половиною роки Марчук -

головний військовий керівник України.

Багато спостерігачів відзначають, що більшість проблем в армії пов'язані з

відсутністю грошей. При незмінному рівні фінансування радикально змінити

ситуацію у військовій сфері Марчукові не під силу. А, значить, Марчук

переходить на ще більш потенційно небезпечне з огляду на звільнення місце.

Завжди знайдеться добра людина, яка вкаже куди заїхати президентові, щоб

у черговий раз переконатися в тому, що його вводять в оману про стан справ

в армії...

Уже стали відомі перші завдання, що їх поставив Кучма перед новим

військовим командуванням.

Марчук має створити "цивільне міністерство, здатне втілювати в життя

сучасні методи керівництва збройними силами".

Марчуку доручено імплементувати закон про демократичний цивільний

контроль над ЗСУ й іншими військовими формуваннями.

Відставка Марчука потягне за собою цілий ряд кадрових змін. На його

посаду активно пророкують Віктора Медведчука. Посаду голови адміністрації

в цьому випадку, як стверджують джерела в АП, займе "донецький" Сергій

Льовочкін.

Інший претендент на главу адміністрації президента - одеський губернатор

Сергій Гриневецький. "Питання - чи зробить Кучма такий подарунок з нагоди

народження своєї онуки її батьку Віктору Пінчуку". Саме він, за словами

обізнаного депутата-соціаліста Юрія Луценка, лобіює Гриневецького.

Водночас Луценко вважає "високою" імовірність призначення Медведчука на

секретаря Ради нацбезпеки. "Десь 30% за те, що призначать, і 70% - ні. І

30% у данній ситуації - це багато". Самого Медведчука відставка з АП не

повинна радувати. "Можливий прихід в РНБО - це утилізація Медведчука", -

вважає Луценко.

За даними інших джерел, указ про Медведчука було підписано ще вранці і

всі його багаточисельні вороги вже давно заправили факси з указом на

розсилку, тільки чекають на "добро" з головного кабінету. Проте, якщо

призначення не відбудеться, це вже далеко не перший випадок, коли

підписаний указ зникає під сукном.

Тим часом після 18 години у прес-службі президента "УП" повідомили, що

поки не мають жодної інформації про нового секретаря РНБОУ.

А призначення Марчука викликає ще одне питання. Чим він такий цінний для

Кучми? Знаючи, що Марчук ще у 1999 році був обізнаний, що перший

кабінет в Україні прослуховують, президент все ж тримав його в кріслі

секретаря РНБО три з половиною роки. І тепер призначає на іншу стратегічну

посаду.

Відомо, що Марчуку пропонували посаду посла в Канаді, але він не захотів, і

залишився в РНБО. І що такого знає Марчук про Кучму, що не дозволяє

тому звільнити не надто вже й улюбленого чиновника раз і назавжди? Ці

питання ще довго залишаться без офіційної відповіді.

Хто такий Марчук Євген Кирилович?

Народився 28 січня 1941 року в селі Долинівка Гайворонського району

Кіровоградської області в селянській сім'ї. Одружений, має синів Вадима й

Тараса. Отримав освіту вчителя української мови й літератури та

німецької мови в Кіровоградському педагогічному інституті (закінчив у 1963

році).

З 1963 року оперуповноважений управління КДБ в Кіровоградській області, а

з 1965-го був молодшим оперуповноваженим, заступником начальника,

начальником відділу, заступником начальника управління, начальник

інспекції КДБ УРСР.

З 1988 - начальник управління КДБ в Полтавській області.

Закінчив курси при Вищій Червонопрапорній школі КДБ СРСР (1989 р.).

З 1990 - перший заступник голови КДБ УРСР.

З червня по листопад 1991 - державний міністр з питань оборони,

національної безпеки і надзвичайних ситуацій в Україні.

З листопада 1991 по липень 1994 року голова Служби національної безпеки

України, СБУ.

З липня 1994 - віце-прем'єр-міністр України.

З вересня 1994 - тимчасовий спеціальний уповноважений президента

України в Автономній республіці Крим.

З 31 жовтня 1994 - 1-й віце-прем'єр-міністр України, голова координаційного

комітету при президентові України з боротьби з корупцією й організованою

злочинністю.

Отримав іменну вогнепальну зброю в січні 1994 р.

З 8 червня 1995 по 27 травня 1996 - прем'єр-міністр України.

Народний депутат 3 скликання від СДПУ(О), №2 у списку. Був керівником

фракції СДПУ(О) (квітень-грудень 1998 р.).

Написав кандидатську дисертацію на тему "Кримінологічна та

кримінально-правова характеристика злочинних організацій" в

Університеті внутрішніх справ (1998 р.).

Балотувався в президенти України на виборах 1999 року, зайняв 5 місце

серед 13 претендентів.

Секретар Ради національної безпеки й оборони України (з 10.11.1999)

Державний службовець 1 рангу з квітня 2000 року.

Володар семи медалей, ордена Трудового Червоного Прапора та Ордена

Князя Ярослава Мудрого V ступеня (січень 2001 року). Кандидат юридичних

наук. Володіє німецькою та англійською мовами.

Джерело - "Хто є хто в Україні"