lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Українська мова та освіта в Росії

Людмила МельникПро найбільш важливі проблеми української діаспори Російської Федерації

Заборони треба зняти і дати українцям  

повну свободу і спроможність розвивати своє письменництво, науку. 

Михайло Грушевський

Чи не найскладнішим завданням, яке стоїть нині перед українською громадою РФ, є розбудова українського шкільництва. Без своєї школи, без передачі своїм дітям знання рідної мови, культури, історії найчисельніша українська діаспора в світі може досить швидко зникнути. Деградувати й асимілюватися. Про що Ліна Костенко колись сказала: "Якщо ти хочеш знищити народ, то відбери у нього мову".

Що стосується проблем мови, освіти, культури, існування українців в Росії, то мову у нас уже відібрали. В українців забрано мову не сьогодні. І у царські часи, і в роки радянської влади все робилось для того, щоб російські українці відріклися від свого святого джерела. Щоб українська мова зникла з великих російських просторів. І там, де колись на Кубані, в Сибіру - на Сірому чи Зеленому клині, на Уралі українське слово було, то сьогодні можна почути тільки українську пісню. І та вже гине.

У трагічні 30-ті роки за секретними циркулярами московських керівних органів комуністичної партії та радянської влади були знищені в раніше «українізованих» регіонах Радянської Росії усі українські школи, технікуми, бібліотеки, народні театри, друковані видання російських українців, що до 1933 року існували в РРСФР. Відновлення ж повноцінного національно-культурного життя проходить дуже повільно. У той час, коли масово засновуються нові громадські об′єднання українців у Росії, українська діаспора вирішує свої проблеми в дуже своєрідному діапазоні. Якщо, наприклад, в Республіці Башкортостан і навіть в Москві з′явились перші паростки національної освіти, то на Кубані українська мова взагалі не викладається. Якщо в Оренбурзькій, Самарскій, Тюменській областях існують хоч невеликі щомісячні радіопрограми на українській мові, то в більшості регіонів Російської Федерації, де живуть українці, навіть нічого подібного немає.

У роки Перебудови, була велика надія, що з нею якось поліпшиться національно-культурний стан російських українців, української мови і культури в Росії. Проте нема суттєвих змін, які б давали надію споглядати в майбутнє з оптимізмом. [1] На відміну від України, яка за роки незалежності не спромоглася розробити дієві механізми впровадження Закону про мови в життя, в Росії детально розроблено, затверджено постановою уряду від 23 липня 1996 року і щедро профінансовано федеральну цільову програму "Російська мова" ( див. "Российская газета" за 8 серпня 1996 р.). У програмі зазначено: "російській мові як державній мові Російської Федерації належить особливий статус на території РФ, вона користується спеціальною підтримкою і турботою з боку суспільства і держави". Текст програми свідчить, що її завдання аж ніяк не обмежується захистом російської мови лише в Російській Федерації. Плани її значно далекосяжніші і продиктовано їх не тільки і не стільки турботою про становище російської мови в Росії, як тривогами з приводу можливої втрати її позицій у країнах пострадянського простору. Очевидно, що в даному разі не йдеться про підтримку мовних прав росіян як національної меншини, що проживає за межами Росії. Враховуючи мовну ситуацію у нині незалежних країнах, де Російська імперія провадила довготривалу політику викоренення національних мов, а в деяких з них, зокрема в Україні, досягла значних успіхів, такий "захист" мовних прав росіян означає тільки одне - прагнення зберегти панівне становище російської мови, заблокувавши розширення функцій національних мов.[4]

В Україні існують можливості її громадянам російської національності вивчати рідну мову, дивитись в театрах вистави російською мовою, мати свої засоби масової інформації, тобто існує вся інфраструктура, яка забезпечує національно-культурні потреби росіян в Україні. А що ми зараз маємо у громадян Росії українців, за свою національністю? На жаль, майже нічого. Одну муніципальну бібліотеку української літератури в Москві і районний муніципальний центр української культури в одному із районів міста Сочі. Таким чином констатуємо: у найбільшій країні світу – Росії з її найбільшою серед країн світу діаспорою українського народу на сьогодні справжня українська національно-культурна пустеля. Ні державних і муніципальних вищих, середніх і початкових шкіл і других закладів української освіти, ні державних чи муніципальних засобів масової інформації і театрів, ні музеїв і видавництв. І навіть там, де колись піднімались паростки української культури та українського слова, сьогодні під тиском соціально-економічних обставин люди просто-напросто не можуть реалізувати свої плани.

Фактично і сьогодні в Російській Федерації продовжують діяти секретні циркуляри ЦК ВКП(б) і Ради народних комісарів СРСР від 15-16 грудня 1932 року за підписами Йосипа Сталіна та В’ячеслава Молотова - про припинення і заборону на теренах Радянської Росії державної політики українізації і фактичну русифікацію державних українських шкіл, ЗМІ, театрів, музеїв тощо в раніше українських районах і регіонах найбільшої радянської республіки. Цей сталінський Український Національний Голокост продовжується в Радянській Росії і Російській Федерації з боку державних органів вже більше 75 років. А говорити сьогодні про те, що без державної підтримки, тільки на громадських засадах, можна підняти українську освіту, досягти, скажімо, того, що ми мали навіть в Радянській Росії наприкінці 20-х – на початку 30-х років, неможливо. Оскільки Російська Федерація після розпаду Радянського Союзу проголосила себе спадкоємицею СРСР, то справа честі цієї великої держави - допомогти своїм громадянам українського походження повернутися до свого джерела. Щоб вони знову відчули себе українцями, а не «хохлами», як дуже часто називають нас навіть у російських засобах масової інформації.[1]

Коли заходить розмова про українську освіту в Російській Федерації, то дуже часто питають "А навіщо вам потрібні українські школи? Куди підуть ваші учні, які вивчають українську мову? Немає ж жодного вищого навчального закладу в Росії, де б вони могли реалізувати свої знання української мови… Та і взагалі, навіщо вам українська мова, адже ми брати-слов’яни і розуміємо один одного без перекладача?".

Дійсно, зараз в Росії немає жодної державної української школи. Українська освіта сьогодні в більшості випадків тримається на ентузіазмі українців. Одна з найпоширеніших форм української національної освіти - українська недільна школа. Є також школи з вивченням української мови, але то є російські школи. Якість навчання в багатьох випадках мало кого задовольняє. Все це потребує серйозної підтримки з боку Російської держави.[6]

Головні причини досить складного стану справ навіть в українських недільних школах Росії:

− утворення різновікових груп (10-15 учнів), що затруднює процес навчання і засвоєння знань. Українська мова вивчається безсистемно, нерідко лише під час підготовки до свят;

 − доводиться працювати у вихідні дні, проводити індивідуальні заняття в різновікових группах,

 − відсутнє програмно-методичне забезпечення української недільної школи, яка працює фактично без реально-адаптованих програм і методики викладання.

З таких причин вивчення української мови набуває епізодичного характеру. Більше всього час в діючих українських недільних школах по регіонам Росії відводиться на вивчення українських пісень та танців.[7]

На сьогоднішній день у Росії українська мова та предмети українознавчого циклу вивчаються в таких регіонах:

Республіка Башкортостан:

- філіал Московського державного відкритого педагогічного університету ім. М. Шолохова;

 - муніципальна загальноосвітня середня школа № 9 Кіровського району (м. Уфа);

- муніципальна загальноосвітня середня школа с. Золотоношка Стерлітамацького району;

- муніципальна загальноосвітня середня школа с. Троїцьке Благоварського району;

- муніципальна загальноосвітня середня школа с. Степанівка Аургазинського району;

 - муніципальна загальноосвітня середня школа с. Санжарівка Чишминського району;

- українська недільна школа ім. Т. Шевченка Кіровського району (м. Уфа);

- національна українська недільна школа "Злагода - Согласіє" Калінінського району (м. Уфа);

- український національний центр “Дзвіночок” (Уфа);

- недільна українська школа (м. Салават).

Республіка Татарстан

- українська недільна школа (Казань)

- українська недільна школа (Нижнєкамськ).

Краснодарський край

- Краснодарський державний університет культури і мистецтв;

- Крайова школа народного мистецтва (українська мова, українознавство, гра на бандурі).

Воронезька область

- Воронезький державний університет;

- Воронезька загальноосвітня середня школа № 91;

- Богучарська школа-інтернат ім. М. Шолохова.

Іванівська область

- Іванівський державний університет, філологічний факультет.

Камчатська область

- український недільний клас при загальноосвітній середній школі № 7 м. Петропавловська-Камчатського.

Курська область

- українська недільна школа при Товаристві "Україна-Сейм" м. Курська.

Москва

- українська недільна школа при Культурному центрі України

- курси української мови для дорослих при Культурному центрі України,

- українсько-англійська група при Лінгвістичному ліцеї №1555.

Оренбурзька область

- українська недільна школа в м. Оренбурзі.

Самарська область

- муніципальна загальноосвітня середня школа 132 Ленінського району (м. Самара);

Саратовська область

 -відділення слов'янських мов при Саратовському державному університеті на філологічному факультеті (предмети українознавчого циклу).

Томська область

 - Заозерна загальноосвітня середня школа № 16;

- Томський державний педагогічнтй університет, філологічний факультет (предмети українознавчого циклу).

Тюменська область

 -Тюменський державний університет.

Ульянівська область

 - гурток "Барвінок” на базі Будинку дитячої творчості м. Дімітровграду.

Ямало-Ненецький автономний округ

 - Урало-Сибірське представництво міжрегіональної Академії управління персоналом, м. Новий Уренгой.[5]

Детальніше хочу зупинитись на роботі Української недільної школи при Культурному центрі України в Москві, якою я керую.

2 жовтня 2005 року у Культурному центрі України в Москві відкрилась Українська недільна школа для дітей віком від 7 до 17 років. Навчальним планом школи передбачається (в залежності від віку та особистих уподобань дитини) вивчення української мови та літератури, історії України, українознавства, української пісні і танцю. У подальшому планується збільшення кількості навчальних дисциплін.

На момент відкриття у складі недільної школи було 8 учнів, у 2006 -2007 навчальному році - 26 учнів, у 2007- 2008 навчальному році - 51 учень. Школу відвідують діти з українським та російським громадянством, а також громадяни Республіки Молдова та Великої Британії, батьки яких є вихідцями з України.

Навчальний план школи розрахований на 4 вікові групи: дошкільна - від 5 до 6 років, молодша - від 7 до 10 років, середня - від 11 до 14 років, старша -  від 15 до17 років. Заняття відбуваються кожну неділю з 11.00 до 14.30.

Учні школи щороку беруть участь у Всеросійському конкурсі читців поетичних творів Тараса Шевченка, Міжнародному конкурсі з української мови ім. Петра Яцика, Міжнародному конкурсі з українознавства.

Проблематичним залишається комплектування шкільної бібліотеки підручниками, зокрема: з історії України, української мови та літератури для старших класів, а також аудіо та відеоматеріалів з історичної та українознавчої тематики.

Керівництво Культурного центру виділило приміщення для школи - велику кімнату, яку обладнати сучасною технікою допомогло Міністерство закордонних справ України. Це - телевізор, музикальний центр, дошка, графопроектор, екран, комп'ютер, принтер, супутникова антена, відеомагнітофон.

13 лютого 2008 року відбулась зустріч учнів Української недільної школи при Культурному центрі України в Москві з Президентом України Віктором Ющенком, який також подарував учням два комп'ютери і учнівську бібліотеку - нові видання програмової художньої літератури.

Щиро дякуємо нашому Президентові та Міністерству закордонних справ за подарунки для наших учнів. Будемо намагатись зберегти цей шкільний осередок, поширювати українську освіту в Москві, виховувати молоде покоління у дусі любові до нашої рідної неньки України, до її мови, історії.

Багато в кого виникає питання "Невже важко зібрати дітей для відкриття хоча б класичної загальноосвітньої школи - це приблизно 250-300 учнів, серед такої великої кількості українців, які живуть у Москві?". Скажу відверто - так, це дуже важко. Важко зібрати дітей з усіх куточків Москви та області. Знайти стаціонарне приміщення саме для української загальноосвітньої школи.

Українську недільну школу при КЦУМ відвідують діти, бо Центр знаходиться у центрі Москви, це престижно. Багато наших співвітчизників-українців забули про своє походження. Навіть і не цікавляться цим питанням. Але є й такі московські українці, які хочуть, щоб їх діти знали мову своїх батьків і дідів. Думаю, треба, починати з цілісної системи української освіти: з дитячого садочку, а потім загальноосвітня школа, необхідні філіали українських вищих навчальних закладів  у Москві та інших суб’єктах Російської Федерації.

Вважаю, що відкриття муніципальної загальноосвітньої української школи в Москві - це питання часу. Вірю і надіюсь, що все ж таки бути першій українській школі у Москві.

Якщо аналізувати рівень викладання української мови у вищих навчальних закладах, то тут також є свої труднощі:

- відсутність належної навчальної і методичної бази,

- викладають українську мову, як правило, спеціалісти в галузі російської філології. Викладачі обмежені в своїх можливостях систематично підвищувати кваліфікацію чи пройти перепідготовку.

У вищих і середніх спеціальних навчальних закладах українська мова вивчається, в основному, факультативно, залишаються поодинокими приклади відкриття класів з вивченням української мови як другої іноземної.

Важливою проблемою для національної школи, яку неможливо вирішити без участі державних структур, є невдосконаленість механізмів реалізації законів, які торкаються прав національних меншин на освіту рідною мовою. В багатьох випадках існування чи відсутність національної школи залежить лише від волі відповідних чиновників.[4]

Що треба зробити, щоб на всіх просторах Росії, де сущі українці, звучало українське слово? Насамперед потрібно розробити концепцію і програму української національної освіти. На державному рівні треба пропагувати вивчення української мови українськими дітьми. Особливої уваги вимагає підготовка вчителів для потреб української освіти в російських вищих навчальних закладах. Розробка підручників, навчальних посібників, технічних засобів навчання повинна проводитись з урахуванням специфіки вивчення рідної мови в російському мовному оточенні.[1]

Реалізація потреб української діаспори в освіті вимагає впровадження комплексних заходів, які б відображали всі сторони освітнього процесу, спиралися на Федеральний закон РФ "Про мови", яким передбачено створення системи закладів виховання та освіти мовами народів РФ, розроблення державних програм збереження та розвитку їхніх мов, сприяння виданню літератури, використання цих мов у засобах масової інформації. Закон РФ "Про освіту", у статті 6-й якого декларується, що "право громадян на отримання освіти рідною мовою забезпечується створенням необхідної кількості відповідних освітніх закладів, класів та груп, а також умов для їх функціонування". [2]

Необхідна цілісна система освіти українською мовою, яка б включала широку мережу державних українських шкіл, класи з українською мовою навчання, кафедри україністики при вищих навчальних закладах тощо. Рішучі кроки в цьому мала б зробити Російська держава. Однак поки що переважає тенденція перекладання цих державних обов’язків на українські громадські товариства, матеріальні засоби яких формуються за рахунок членських внесків, прибутків від господарської діяльності, добровільних пожертв тощо.

Настав час утворити спеціальну російсько-українську структуру з координуючими функціями, до складу якої ввійшли б представники Міністерства освіти та науки Росії і Міністерства освіти та науки України, Академії педагогічних наук Росії та Академії педагогічних наук  Росії України. Наукове забезпечення освітніх проблем української діаспори могло б бути безцінною допомогою нашим співвітчизникам-українцям у Російській Федерації.

Людмила МЕЛЬНИК,

начальник відділу інформації та діаспори

Культурного центру України в Москві,

керівник Української недільної школи

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Використана література:

1.Бабенко В., заступник голови ОУР. Виступ на III Конгресі Обєднання українців Росії. Журнал "Украинское обозрение" №2(4) травень 2002 р. с.12.

2.Закон РФ "Про освіту", стаття 6.

3. Масенко Л. Мова і політика. К., Соняшник, 1999. с.87-88.

4. Руденко-Десняк О. Всеросійський з’їзд вихідців з України. Український огляд №1(3). Незалежне видання українців в Росії. Москва, 2002. с.12.

5. Мельник Л. Українські огранізації в Росії. Довідник, М., 2007.

Довідка про авторку: Мельник Людмила Михайлівна народилась в місті Борзна Чернігівської області. Закінчила Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г.Шевченка, факультет історії та права. Працювала вчителем у гімназії ім. П.Куліша. У 2004 році за обставинами долі переїхала на постійне місце проживання в Москву. З вересня 2004 року працює в Культурному центрі України в Москві.

Людмила Мельник  та вчителька української мови  Галина Ширина  разом з  учнями  своєї недільної школи

На світлинах: Людмила Мельник. Людмила Мельник та вчителька української мови Галина Ширина разом з учнями своєї недільної школи.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка