Полеміка
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Нелёгкая это работа - доказывать, что ты украинец
Решил рассказать о том, как я пытаюсь подать документы на оформление статуса закордонного украинца (украинца зарубежом).
Предыстория
Зачем, собственно, решил заняться оформлением этого статуса? Через год заканчиваю университет и, как одну из возможностей, рассматриваю вариант работы в Украине. Хотя, есть проблемы с владением украинским, а это, учитывая мою профессию (журналистика), достаточно важно, хотя русскоязычных спортивных изданий (а хочу работать именно в области спорта) в Украине хватает. Так что язык планирую подтянуть, ибо надо в любом случае. А с данным статусом проще найти работу в Украине. Да и, учитывая то, что с 2015-го года скорее всего паспортный режим между Украиной и Россией будет усложнён, сейчас оформляться, в общем-то, желательно.
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Один за всіх і всі проти одного
В газеті: http://gazeta.ua/ru/articles/comments-newspaper/_chego-vam-ne-hvataet-za-predelami-ukrainy/513246 несподівано з'явився ось такий коментар кореспонденту за моїм ім'ям:
«Негде купить украинскую современную литературу. Хотим читать новинки от Юрия Андруховича, Сергея Жадана, Юрия Издрика. Ждем, когда появятся в интернете. В единственной библиотеке украинской литературы только "Кобзари" и произведения советских писателей. Не обновляли много лет.»
На той час, коли ця замітка вийшла, я був в Україні, в селі. Доступу до Інтернету не мав. Повернувшись у Москву, я довідався, що Кобченко Наталія підняла і розвинула дискусію у Facebook-групі «Українці Росії» з приводу моїх «висловлювань». Ось її початковий звинувачувальний комент: https://www.facebook.com/groups/365148910193093/?fref=ts
«Як усім нам відомо, наприкінці серпня у Львові відбувся Світовий Конгрес Українців, і у ЗМІ з'явилось чимало публікацій з цього приводу. Днями ми натрапили на замітку в «Газеті по-українськи», де були подані відповіді деяких учасників Конгресу на питання «Чого вам не вистачає поза Україною?». І дуже нас здивувала репліка українця Москви Ярослава Копельчука.
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Формально українців в Москві дуже багато, але реально - обмаль
Інтерв'ю для Gazeta.ua Ярослава Копельчука, керівника "Українського молодіжного клубу Москви".
- Мало людей з чіткою українською ідентичністю, тих, хто бере участь у житті громади. Українці - найслабша громада в Москві. Для нас навіть сформувати молодіжну українську команду по футболу, щоб взяти участь в міжнаціональному турнірі Москви - проблема. Адиги, німці, лезгіни, курди, татари, вірмени, грузини, азербайджанці та інші дуже легко організовуються. А ми навіть команду збити не можемо. І так у всіх сферах - бізнес, політика, дозвілля.
- Чому українська молодь Москви не згуртована?
- Бо швидко асимілюється. Якщо взяти кавказців - вони тримаються купи. І це не залежить від релігії, бо грузини чи вірмени - православні. В них відбувається те, що називається "іншування". Вони мають чітку національну ідентичність, яка не дозволяє їм розчинитись у вирі російського етносу. Українці, навіть народжені в Україні, ведуть себе зовсім по іншому. На цьому фоні часто трапляються дивовижні кульбіти свідомості. Є українці, які розмовляли українською, прадіди воювали в УПА, а воно бігає з імперським триколором і нервово волає "не пяди русской земли". Я таких знаю. Росіяни швидко видресировують українців в Москві і у всій РФ. На відміну від інших етносів, які самі видресирують кого завгодно.
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Росія, на відміну від Європи, якісного проекту розвитку Україні запропонувати не може
Сім років тому, у червні 2006-го, Олександр Архангельський, російський письменник, літературознавець, тележурналіст у газеті «Известия» зробив прецікаві висновки: «Нынешняя политическая, но, к сожалению, также и культурная, Россия не имеет путеводных идей; идеалы подменены интересами, и многие испытывают иллюзию, что деньги, преференции, льготы, приправленные ссылками на историю, давнюю и недавнюю, сами по себе способны решать геополитические проблемы. Нет, не способны. Хотя без них и не обойдешься. Что же до ценностей, привлекающих умы, - где они? Чем собираемся заманивать в свой круг соседей? Красивыми словами об энергетической сверхдержаве? Или идеалом полицейского бардака, сменившего принцип полицейского государства, когда люди в погонах управляют почти всем, а система трещит по швам? Мечтой о полуперекрытых каналах информации? Разговорами о том, что неправительственные организации - главные враги Отечества? Образцовым примером развращения нового поколения журналистов? Шемякиным судом? Так соседи все это уже проходили».
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Дорогі польські брати!
Будучи послом України в Польщі, я пережив немало щасливих днів, коли президент Кваснєвський і прем'єр Бузек, парламентарі, лідери партій, журналісти, священики, літератори, академіки, підприємці, діячі культури, звичайні зустрічні люди на вулицях - вітали в моїй особі мою державу й націю.
Певна річ, виділяли особливою увагою не мене, а Україну з-поміж інших країн.
Коли я стояв у шерензі амбасадорів для привітання президента США, Буш подав мені руку й пройшов далі, подаючи руку наступному послові, але президент Кваснєвський, показуючи мене, сказав: "Це посол України!" Буш повернувся до мене, знову подав мені руку, і я був змушений озватися до нього кількома англійськими словами.
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Кожен, прочитавши, прийме написане як щось своє, особисте…
Шановні друзі!
Надсилаю вам листа голови Бердянського міськ-районного об'єднання Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім.. Тараса Шевченка В. Пилипенка.
***
Мої єдині, мої вічні Тато і Мама… Здрастуйте на тому світі. Вже декілька років я ходжу з думкою надіслати вам, мої незабутні, листа, листа одкровення, гіркого листа. Але водночас як не хочеться, щоб ви дізналися про ті біди, які навалою лягли на вашого сина, онуків, на людей, які живуть на землі, обмежованій назвою Україна. Бачачи в той же час існуюче поруч благоденствіє, несправедливість, урешті - гріх, маю припущення, що Всевишній того «співіснування» не бачить. То ж ви, мої ріднесенькі, можливо передасте Богу правду з цього світу… а вона - жахлива.
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Пан Сурков як чергова ідеологічна «гієна в цукрі»
Протягом останніх двох тижнів бачу у російській пресі числені публікації з приводу відставки пана Суркова – колишнього голового ідеолога Кремля, автора концепції т.зв. «суверенної демократії». Відставка ця відбулася минулого тижня, за офіційною версією за «власним бажанням».
Восновному преса пише із співчуттям і із пафосом – «закінчилася епоха Суркова». З преси виявляється пан Владислав Сурков був в душі ліберал. Він був за демократію. Він виявляється був проти третього терміну Володимира Путіна, натомість підтримав другий термін Дмитрія Медведєва. А вже це, за словами російської офіційної преси, означає бути лібералом. Така ось логіка.
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Іноді корисно читати пресу щоб «встряхнути свідомість» абсурдом буття...
Іноді буває щось таке прочитаєш у пресі і ловиш себе на думці - це мені приснилося, чи вони там упали з дуба! У вас такого не траплялося? Ось переконайтеся, що я прочитав на Лента.ру минулого тижня. Подаю інформацію цілком, разом із лінком:
«В результате прокурорской проверки дальневосточный заповедник по охране журавлей был признан «иностранным агентом». Как пишет «Новая газета», соответствующее предупреждение на текущей неделе было вынесено Муравьевскому парку устойчивого природопользования.
Как пояснили в заповеднике, у него существует ряд совместных с иностранцами проектов. В них, в частности, принимали участие ученые из США и Китая. Кроме того, как говорится на сайте организации, она получает поддержку из-за рубежа: от Международного журавлиного фонда, а также партнеров из целого ряда стран.
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Не Иван Ургант первый начал острить неполиткорректно
Как в Москве, так в Киеве на прошлой неделе не было недостатка в комментариях по поводу неудачной шутки Ивана Урганта в программе «Смак»: «Порубил зелень, как красный комиссар жителей украинской деревни».
Кстати, любопытно, что в Киеве на Урганта обижались не только представители националистических партий и организаций, оскорбившиеся за жителей украинской деревни, но и, к примеру, лидер Компартии Украины Петр Симоненко, усмотревший в словах телеведущего поклеп на красных комиссаров…
- Деталі
- Розділ: Полеміка
Кому потрібне цькування патріота і активіста?
З Віктором Ідзьом я познайомився 1996-го року, випадково потрапивши на засідання Українського Історичного Клубу міста Москви, яке відбувалося у приміщенні Української бібліотеки на Велозаводській вулиці. Знайомство наше, більш-менш активне, продовжувалося до 2001-го року, в цей рік Віктор Ідзьо назавжди покинув Росію. Мені завжди здавалося, що ніхто в тодішньому московському осередку не зробив стільки для української справи, як Віктор. Кожної суботи, в приміщенні бібліотеки, збирався Історичний Клуб, хтось з громади завжди робив виступ з історичної тематики, доволі часто, на запрошення Віктора, з лекціями виступали відомі науковці з московських університетів та гості з України. Одного разу члени Історичного Клубу провели виїзне засідання на квартирі провідного російського історика Бориса Рибакова, який, людина похилого віку, не зміг приїхати до нас на гостину, але на запрошення Віктора, зустрівся з московськими українцями в себе дома. За моїми спостереженнями, головним контингентом Історичного Клубу були люди самітні, або ж пенсіонери, для яких ці щотижневі зібрання були своєрідною віддушиною, місцем, де вони могли зустрітися всі разом, почитати нові українські газети з зібрань бібліотеки, поспілкуватися та віддатися почуттю ностальгії за Україною. Віктору це іноді заважало, він як Голова та ініціатор створення Клубу, завжди хотів залишатися в центрі уваги товариства.
