Полеміка

Реплика в ответ на интервью Глеба Павловского "Независимой газете" МОСКОВСКИЕ ДЕГУСТАТОРЫ УКРАИНСКОГО САЛА. "Революции вовремя не дали в морду", - считает советник главы администрации президента РФ Глеб Павловский

24 листопада, невдовзі після другого туру голосування, до мене зателефонували кореспонденти з Нижнєкамської місцевої телерадіокомпанії "Ефір". Запитали за кого я голосував. Я пояснив, що для участі у виборах Президента України треба бути по-перше, громадянином України і мати український паспорт, а по-друге, мати чималу калитку грошей, бо найближча да нас виборча дільниця знаходиться у Москві (від нас біля 1000 км., і 600 карбованців найдешевший квиток у один бік) і їздити туди треба було як мінімум тричі: 1-й - щоб подати заяву про включення до списків (до 23 жовтня), 2-й - на перший тур голосування (31 жовтня), і 3-й - на другий тур (21 листопада).

"Что ты знаешь о солнце, если в шахте ты не был?"

В шахті дійсно побувати мені не довелося, хоча моя дитинна пам'ять пестить ті часи, коли навіть жінки були задіяні на підземних роботах, бо свідоме дитинство і низка добрих юних літ моїх пройшли в місті Макіївка Донецької обл. Пам'ятаю, як траплялись нещасні випадки на шахті "Пролетарська -Глибока", або "Пролетарська- Крута"...

Вельмишановний пане Міністре!

            Звертаюся до Вас, як один із керівників російського українства, у звязку з виборами президента України. Ми спостерігаємо тут, в Росії, м’яко кажучи, дуже дивні події, які викликають у мене і моїх друзів здивування і протест.

            Буду конкретним і лаконічним.

            Я був в Україні в кінці літа, коли виборча кампанія набирала оберти, тиск з боку одного із кандидатів (якого - здогадуєтесь) був тотальним. Селян лякали відключенням газу, робітників - втратою роботи, а не лояльні до цього претендента керівники підприємств вже тоді мали справу з контрольними фінансовими органами з Києва. Для ЗМІ України на вибори ніби йшов один кандидат… Деякі з них, намагаючись догодити одному із кандидатів, перевершили в пропаганді мабуть самого Геббельса. “Аргументы и факты в Украине”, наприклад, залякували українців необхідністю повертати Росії борг в сотни миллиардов долларов(!). Це якщо, не дай боже, не за того проголосуєте!

Уважаемый Андрей Васильевич!

Еще раз просмотрел Вашу статью. Мне кажется, Вы писали ее, разрываемые двойственным чувством. С одной стороны, видимо, очень хотелось поддержать это номенклатурное мероприятие, а с другой, Вы, как человек проницательный и умный, видели (и волей-неволей показали) всю похабность происходившего. И, кажется, вторая часть у Вас получилась убедительнее,

(Заметки о недавно вышедшей московской газете «Час України»)

Диваки ці греки, їй право, диваки! Ну й повісили собі кубинці на своїх тимчасових олімпійських помешканнях портрет татка Фіделя, - ну то й що?! У них, у кубинців, своя правда, - їм бач так затишніше, родинніше, для них – це ознака везіння, мо' й переконливої перемоги.

Поведінка українських чиновників-неофітів, які останніми роками використовують будь-яку можливість щоб «потусуватися» в церковних колах, або хоча б «засвітитися» поруч із священиком чи, краще, із митрополитом, виказує той факт, що в Україні починає формуватися державна Церква.

I. Через минуле до майбутнього

Не лише на політичну, а на всю сучасну, в тому числі й мовно-культурну ситуацію в Україні істотно впливає російський фактор. Те, що діється в Росії, наочно засвідчує, що значна, якщо не переважна, частина її політичної еліти і громадськості ніяк не хоче змиритися з втратою України - саме як втрата, з погляду російських імперських інтересів, сприймається самий факт існування незалежної Української держави. Цілковито відкидається, в цих колах, бодай якась можливість існування інтересів українських. З роками, в міру утривалення державного статусу України, дедалі хитромудрішою стає "аргументація" необхідності реваншу, "реінтеграції", нового "возз'єднання" тощо... Тож варто звернути увагу на деякі нові мотиви в старих піснях, покликані надавати їм привабливішого і сучаснішого звучання.

Коли читаєш російську публіцистику відповідного штибу, насамперед вражає те, що вона незворушно ігнорує реальний стан людської спільноти наприкінці XX століття, а натомість і далі гарячково оперує категоріями "холодної війни", сталінськими категоріями "ворожого оточення" або й чороносотенськими категоріями світової змови проти Росії - всілякої: чи то жидомасонської, мондіалістської, мусульманської, чи то неозначеної бісівської взагалі. Характерною в цьому відношенні є назва статті одного із високих православних достойників, опублікована в "Нашем современнике": "Силы зла идут на нас". Іншим поширеним найменуванням цих диявольських сил є "мировая закулиса", що день і ніч кує підривні інтриги проти Росії. У діалозі двох видатних представників цього напряму російської думки Ігоря Шафаревича та Володимира Бондаренка - стан країни названо "Третьей Отечественной". Ігор Шафаревич додає: "У меня такое чувство, что эта война теперь проиграна" 1.

Хочу поділитися спогадами і пережиттям своєї молодості і лишити це на згадку будучих поколінь. Опишу тільки один епізод свого життя, тепер уже в далекому минулому...

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка