Римський імператор Олександр Сєвєр - Alexander SeverusЗвідки і хто вони - автори книжок про «неминучу війну» між Росією і Україною та її розкол?

За кінець лютого – першу половину березня в українських засобах масової інформації з’явилась ціла серія публікацій, в яких рецензуються книжки про неминулий російсько-український військовий конфлікт. Такі рецензії серіям нововиданих в Росії на початку 2009 року книжок дали київські ЗМІ – «Новий регіон», «Українська правда», інформаційне агентство УНІАН (публікацію останнього ми передрукували разом з московським «Українським оглядом» на нашому сайті «Кобза-Українці Росії» - дивіться http://kobza.com.ua/content/view/2709/1 за 16 березня).

Київські автори пишуть, що книжки ці видані російським видавництвом "Фоліо", «Эксмо-Пресс» та іншими російськими видавництвами. «Комсомольська правда в Україні» повідомляє своїх читачів: «В России всё больше желающих повоевать с Украиной. Россияне пишут о том, что они собираются показать Украине кузькину мать».

І хоч КП в Україні щось твердить про «россиян», але ні автори з української «Комсомолки», ніхто інших із українських оглядачів не звернув увагу на те, а чи видавалися ті книжки , про які йде мова, раніше в Україні, хто саме їх автори і звідки вони. Оскільки це стосується масової політизованої літератури, яка ставить під сумнів саму перспективу конструктивних російсько-українських відносин, то ми все ж вирішили поцікавитися тими людьми, що написали ці «книжки у стилі "фентезі», в яких описуються військові дії на території сучасної України. Проведемо наше знайомство з авторами в алфавітному порядку.

Перший, хто нас цікавить – такий собі Глєб Бобров, автор антиутопії «Эпоха мертворожденных». Виявляється, про нього навіть є окрема стаття у вільній енциклопедії - «Вікіпедії». Цитую звідти: «Бобров, Глеб Леонидович. Родился 16 сентября 1964 года в городе Красный Луч Ворошиловградской области УССР в семье педагогов. После окончания средней школы был призван в ряды Советской армии. Проходил службу в 860-м мотострелковом полку 201-й мотострелковой дивизии 40-й армии в Афганистане (Файзабад, провинция Бадахшан) по военно-учетной специальности - снайпер. Награжден медалью «За отвагу».

После демобилизации в феврале 1985 года вернулся на родину, где начал трудовую деятельность. Работал преподавателем начальной военной подготовки, художником, менеджером. С 2002 года — журналист.

С 1992 года пишет прозу, основывающуюся на его армейском опыте. С 1995 года публикуется в журналах, "Подъем", "Звезда", сборнике "Мы из ArtOfWar". Автор электронной библиотеки Максима Мошкова.

Журналистская и общественная деятельность Г. Боброва приводят его к политической публицистике. В 2005 году в соавторстве с К.В. Деревянко и Н.А. Грековым выпускает книгу «Тарас Шевченко — крестный отец украинского национализма».

За рассказ «Чужие Фермопилы» получил премию журнала «Звезда» (Санкт-Петербург) «Дебют-2005». Весь цикл окопной прозы Глеба Боброва в 2007 году вошел в книгу «Солдатская сага» издательства «ЭКСМО» г. Москва (серия «Афган»).

В августе 2007 был опубликован вызвавший широкий общественный резонанс роман-антиутопия «Эпоха мертворожденных», посвященный гипотетической гражданской войне на Украине. В августе 2008 роман опубликован издательством "Яуза"/"ЭКСМО" г. Москва.

Живет в Луганске. Женат, двое детей.

Член Союз писателей России. Главный редактор ресурса okopka.ru»

Таким чином, цей літературний снайпер-афганець - громадянин України, який народився і живе на Луганщині. А книжка його «Епоха мертвонароджених» була вперше опублікована не на початку 2009 року, а ще в серпні 2007 року. І рівно через рік вийшла окремим виданням в столиці Росії.

Тепер довідка з Інтернету на Федіра Березіна, автора книжки. «Война 2010. Украинский фронт». Читаємо про нього: «Федор Дмитриевич Березин родился в Донецке 7 февраля 1960 года. Жил там до 1977 года, когда поступил в ЭВЗРКУ — Энгельское высшее зенитное ракетное командное училище ПВО СССР — в городе Энгельсе, Саратовской области. Окончил училище в 1981 году, служил офицером-ракетчиком в Казахстане, затем на Дальнем Востоке.

В 1991 году уволилися в запас в звании капитана, сейчас проживает в родном городе Донецке. Перебрал множество профессий самого разного профиля. Был предпринимателем, несколько лет работал проходчиком вертикальных стволов в шахтостроительной отрасли. Женат, имеет двоих детей разного пола.

В настоящее время — профессиональный писатель (с 1998 года), основатель и председатель Донецкого клуба любителей фантастики «Странник» (с 2001 года). Писать фантастику мечтал с юности, но целенаправленно занялся только в тридцать восемь лет. Работает в жанре твёрдой научной фантастики «ближнего прицела», некоторыми критиками причисляется к турбореализму. Сам определяет свой жанр как «фантастико-философский технотриллер». Первое опубликованное произведение, не считая рассказов в журнале «Порог» (г. Кировоград) — научно-фантастический роман «Пепел» - 2001 год».

Виявляється, Федір Березін теж народився в ненці Україні, хоч живе і працює в іншому обласному центрі країни – Донецьку. Як і Бобров, цей громадянин України виховує двох діточок. І теж не цивільний «шпак», а офіцер запасу, що проносив погони навіть не два, а майже 15 років. І фантазії цього українського літератора торкнулися не тільки рідної країни. Ще більший скандал був від його роману «Развалинами Пентагона удовлетворен! Война 2030». Що також випускається російськими видавництвами і йде у продаж всього по 153 рублі за штуку. І попит на такі видання є: у вільному продажі через інтернет-магазини книжки пана Березіна купити досить важко: їх розбирають!

Тепер довідки на Максима Калашникова та Сергія Бунтовського, співавторів книжки «Независимая Украина. Крах проекта». Виявляється у пана-літератора Максима Калашнікова абсолютно українське прізвище і виріс він в Одесі. Читаємо: «Максим Калашников (настоящее имя - Владимир Александрович Кучеренко) родился 21 декабря 1966 года в Ашхабаде, а вырос в Одессе. По образованию историк, окончил Московский государственный университет. Журналистикой он занимается с 1989 года, работал в газетах "Вечерняя Москва", "Мегаполис-Экспресс", "Российская газета", "Стрингер". В настоящее время - заместитель главного редактора газеты "Стрингер". Автор известных историко-публицистических книг "Московский спрут" (1993), "Москва - империя тьмы" (1995), "Сломанный меч Империи" (1998), "Битва за небеса" (2000)».

А його співавтор Сергій Бунтовський – із Донецької області, керівник донецького відділення організації Донбаська Русь. І навіть ще 3 роки тому дарував книжки свого старшого колеги Максима Калашнікова в бібліотеку однієї із Донецьких колоній. Хоча, здається, подібні книги краще всього читати людям за гратами, а не на волі.

Про Георгія Савицького та Олександра Сєвєра, авторів відповідно книжок «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец» та «Русско-украинские войны», у оглядача сайту «Кобза-Українці Росії» нема конкретних біографічних даних. А є великі підозри, що це теж літературні псевдоніми. У першого, здається, початківця, ім’я - від маршала Радянського Союзу Георгія Жукова, а прізвище взяте у маршала авіації Євгена Савицького. А у другого автора – і ім’я, і прізвище відомого римського Імператора Олександра Сєвєра (дивіться вже названу «Вікіпедію»: «лат. Marcus Aurelius Severus Alexandrus) (208—235) — римский император c 222 г. по 235 г., последний из династии Северов»). Хоча по тим останнім книжкам, що вийшли в Москві за підписом історика-науковця Александра Сєвєра видно, що у нього дуже добрі стосунки з архівами ФСБ-КГБ і ГРУ Генштабу (відсилаю до його книжок «История КГБ», « Маршал с Лубянки. Берия и НКВД в годы Второй мировой войны», «Тайна сталинских репрессий»).

Виявляється також, що про сценарії катастрофічного розділу України її громадяни пишуть далеко не перший рік. Цитую київську газету «Сьогодні» ще за 27 листопада 2007 року:

«Как разделят Украину: литературный прогноз 

Кровавая битва под Луганском, осада Ровно и атака на Подол...

Таким предстает будущее Украины в книгах отечественных писателей. Пока политики только говорят об угрозе раскола страны, литераторы его вовсю смакуют. Вот только три примера...

"ЭПОХА МЕРТВОРОЖДЕННЫХ" (Глеб Бобров)

Время действия романа "Эпоха мертворожденных" не обозначено. Оно происходит на фоне раскола Европейского Союза на "младоевропейцев" во главе с Польшей и под покровительством Америки, и на "старую Европу". В это время в Крыму происходят этнические столкновения между татарами и славянским населением. Полуостров отделяется от Украины, после чего о своей независимости объявляют Харьковская, Донецкая и Луганская области, объединяющиеся в Восточную конфедерацию (ВК), а также Закарпатская, Львовская, Ивано-Франковская и Тернопольская области, объединяющиеся в Республику Галиция. Вся оставшиеся области Украины входят в ЦУР (Центрально—Украинскую Республику). Последняя начинает войну с Восточной конфедерацией. На ее стороне воюют галичане и контингенты "младоевропейцев". Войска ЦУРа с их помощью разрезают ВК пополам. Луганск пал, Донецк еще держится, а беженцы с этой территории переходят в Россию. Они снова вооружаются, формируют мощную армию и начинают отвоевывать свою землю...

"РІВНЕ/РОВНО (СТІНА)" (Александр Ирванец)

Действие романа "Рівне/Ровно (Стіна)" происходит в 200... году. Где-то — то ли в Харькове, то ли в Донецке — прокоммунистические силы провозглашают создание Социалистической Республики Украины (сокращенно СРУ), армия которой при поддержке российских войск захватывает большую часть Украины (ее правительство успевает эвакуироваться из Киева во Львов). Свободные от оккупации западноукраинские области образуют Западно-Украинскую Республику. Ровенская область также оккупирована. Однако благодаря тому, что на ее территории на Тучинском полигоне проходили военные маневры с участием НАТО, Западное Ровно удается защитить, там образуется анклав, который на постоянной основе защищают всего лишь 200 поляков и немцев, и который связан с ЗУРом Клеванским коридором. Эта часть города расцветает, так как на его территории найдены залежи урана (!). Меняется архитектурный и культурный облик "Захидного Ривне": строится масса гостиниц по типу "Хилтон", на берегу местных прудов строятся уютные кафе и ресторанчики, а европейские туристы, прежде чем посетить ЗУР, непременно начинают экскурсию с посещения этого анклава. А вот другая часть города, как и вся СРУ, стонут под властью коммунистического режима. Продукты и даже такси в СРУ только по талонам, более менее пристойную пищу и спиртные напитки (в частности пиво "Львовское премиум") можно купить только в коммерческих магазинах, джинсов в СРУ нет вообще, самые классные сигареты — "Космос", самые крутые тачки — это "Москвичи" и "Волги". Только партноменклатура пользуется привилегиями. Одна из них (кроме доступа к "Хенесси" и тонику) — получение квартир с видом на "Захидне Ривно".

"СХОДОСЛАВИЯ" (Дмитрий Губенко)

Повесть Губенко "Сходославия" была издана политологом Олесем Донием (сегодня он депутат Верховной Рады, фракция НУНС) в своем журнале "Молода Україна", N5, 2003г. События в ней разворачиваются в 1991г. и в 2001г. Сразу после путча (ГКЧП в Москве) в Киеве объявлено о создании Украинской республики, которая провозглашает свою независимость. Однако российские демократы во главе с Ельциным терпят поражение в столице СССР, после чего на востоке Украины (в Донецке, Харькове, Луганске, Сумах, Крыму) происходит восстание прокоммунистических сил. В Харькове провозглашена Федеративная республика Украина. Ее армия начинает наступление на УР и доходит до Днепра, где ситуация и стабилизируется. Столица УР теперь в Западном Киеве, а ФРУ — в Восточном. Уровень жизни в УР в 10 раз выше, чем в ФРУ. В последней дефицит всего чего можно и репрессии против украинского языка. В 2001 году начинается новая война. Вначале войска ФРУ наступают на западный Киев, высаживают десант на Подоле, однако, наступление проваливается, войска Украинской республики доходят почти до границ с Россией, но российские войска откидывают их обратно к Днепру.

http://www.segodnya.ua/news/701809.html 

Гляньте самі на географічні прогнози розподілу України під час військових конфліктів, які дали в своїх антиутопіях ці українські сучасні літератори.

Таким чином, ділять Україну і «воюють» з нею на сторінках своїх книжок перш за все самі її громадяни. І з самого Сходу, і з самого заходу України. Та пишуть вони про це так захоплено і талановито, що написані ними книжки стають бестселерами і в Україні, і в Росії. Їх купують десятки тисяч читачів, вони стають «культовими».

Хто знає, можливо такі книжки комусь і потрібні під час сучасної кризи, як деяким людям потрібні фільми жахів. І спасають вони від соціального вибуху не тільки Росію, але і рідну авторам цих бестселерів Україну. Не знаю. Хоча сам би ті книжки не купив. Навіть за 153-157 рублів, за які сьогодні цю «продукцію» пропонують «OZON.ru» та інші інтернет-магазини.

Андрій БОНДАРЕНКО,

Заслужений журналіст України.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

Капітан-ракетник  з Донецька Федір Березін

Снайпер-афганець Глєб Бобров з Луганська.

Московський одесит Володимир Кучеренко - Максим Калашніков.

Дарунок донецькій тюрмі від Сергія Бунтовського (2006 р.).

Розкол України – Бобров.

Розкол України – Дубенко

Розкол України – Ірванець.

На світлинах: Римський імператор Олександр Сєвєр - Alexander Severus. Капітан-ракетник  з Донецька Федір Березін. Снайпер-афганець Глєб Бобров з Луганська. Московський одесит Володимир Кучеренко - Максим Калашніков. Дарунок донецькій тюрмі від Сергія Бунтовського (2006 р.). Розкол України – Бобров. Розкол України – Дубенко. Розкол України – Ірванець.

Додатки:

В России штампуют книги о войне с Украиной

В начале 2009 года в России опубликованы и поступили в продажу сразу несколько книг, рассказывающих о крахе «украинского проекта» и неминуемой войне между РФ и Украиной. Об этом сообщает киевский «Новый Регион».

«Согласно современной украинской мифологии, украинцы – это вовсе не русские, а особая нация, с собственной древней историей, культурой и со своим языком. Этот отдельный народ всегда стремился создать свое собственное государство, но ему постоянно мешали внешние силы. Основная опасность этого национального мифа – принятие русофобства в качестве основной национальной идеи и создание образа врага. Причем врагом воспринимается не только соседнее государство, но и большая часть населения Украины, получившая клеймо внутреннего врага. Соответственно, страна еще больше раскалывается, нарастают противоречия между Западом и Востоком, и если этот процесс не остановить, то Украину может ожидать печальная судьба Югославии», – говорится в аннотации к книге Максима Калашникова и Сергея Бунтовского «Независимая Украина. Крах проекта».

Авторы другой книги прогнозируют неминуемую гражданскую войну на Украине к 2010 году и вмешательство в нее России. Речь идет о книге «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец» Георгия Савицкого. «2010 год. Спровоцировав массовые беспорядки, «оранжевые» нацисты развязывают на Украине гражданскую войну. При помощи «миротворческого контингента» НАТО, под прикрытием американской авиации и бронетехники западноукраинские каратели с трезубцем на погонах начинают истреблять русскоязычное население, стирая с лица земли целые города. Гибнет в огне Полтава, разрушен до основания Днепропетровск. Все Левобережье, Крым и Новороссия поднимаются против оккупантов. Россия помогает бойцам Сопротивления новейшим вооружением, добровольцами и военными советниками... Они сломают проклятый бандеровский трезубец! Они покажут натовским «ястребам» кузькину мать! Поле битвы – Украина! Это есть наш последний и решительный бой!», – говорится в аннотации к этому изданию.

С таким прогнозом согласен и Федор Березин, автор другой книги «Война 2010. Украинский фронт». «Над всей Украиной безоблачное небо... И в этом небе безнаказанно хозяйничает натовская авиация. А мировая «либеральная» печать помалкивает о начавшемся вторжении. И нет приказов на развертывание систем ПВО. Но есть офицерский долг и боевая техника советского производства. И есть Россия, которая обязательно придет на помощь... Третья мировая война на пороге! Мировой пожар начнется на Украине. Вооруженный конфликт, вспыхнувший в Крыму, грозит перекинуться на всю Европу. И России не остаться в стороне от решающих событий. Главным фронтом будущей войны станет Украинский фронт!», – пишут издатели в аннотации.

Напомним, нынешний глава Минобороны Украины Юрий Ехануров, комментируя слухи о возможном силовом противостоянии Киева и Москвы, заявил, что Украина не является агрессивной страной и не вынашивает планы нападения на соседа.

ИА «Росбалт», Россия, Санкт-Петербург

http://www.rosbalt.ru/2009/02/26/621470.html

26.02.2009

У Росії продають книги про війну з Україною.

У 2009 році в Росії вийшло в світ кілька книг, в яких описується крах незалежності України та україно-російська війна.

Так, видавництво "Фоліо" видало книгу Максима Калашнікова "Незалежна Україна. Крах проекту". В інтернет-магазинах твір можна знайти в рубриці "Публіцистика". В анотації до книги автор стверджує, що сучасна Україна "розколюється, наростають суперечності між Заходом і Сходом, і якщо цей процес не зупинити, то Україну може очікувати сумна доля Югославії". "Десятиліття Радянської влади в голови школярів і студентів вбивали тезу про братні східнослов'янські народи - українців та росіян... Однак, шановний читачу, якщо українці - це окремий народ, то тоді спробуйте відповісти на кілька простих запитань. Наприклад, коли з'явився на світ цей "інший", неросійський народ? Де він виник? Коли переселився на землі Київської Русі? Якою мовою він говорив? ... Ті відповіді, які нам пропонують українські національно-стурбовані діячі, у кращому випадку викликають сміх", - пише Калашніков.

У продажу також з'явилися книги російських авторів з серії "Війна на порозі", написані у стилі "фентезі", в яких описуються військові дії на території сучасної України. Так, у книзі Георгія Савицького "Поле бою - Україна. Зламаний тризуб" автор пише про те, як "помаранчеві" нацисти розв'язують в Україні громадянську війну". "За допомогою "миротворчого контингенту" НАТО, під прикриттям американської авіації та бронетехніки західноукраїнських каратель с тризубом на погонах починає винищувати російськомовне населення, стираючи з лиця землі цілі міста", - йдеться в анотації до книги. "Все Лівобережжя, Крим і Новоросія піднімаються проти окупантів. Росія допомагає бійцям Опору новітнім озброєнням, добровольцями і військовими радниками... Вони зламають проклятий бандерівський тризуб! Вони покажуть натовським "яструбам" кузькіну мать! Поле битви - Україна! Це є наш останній і рішучий бій", - пише автор.

У книзі Федора Березіна "Війна 2010. Український фронт" автор також переносить військові дії на територію сучасної України. "Третя світова війна на порозі! Світова пожежа почнеться в Україні. Збройний конфлікт, що спалахнув у Криму, загрожує перекинутися на всю Європу. І Росії не залишитися осторонь вирішальних подій. Головним фронтом майбутньої війни стане Український фронт", - йдеться в анотації до книги.

У книзі "Російсько-українські війни" автор Олександр Сєвєр пише про те, як "захопивши владу в Україні, "помаранчеві" проводять відверто русофобську, провокаційну, ворожу по відношенню до Росії політику". "Офіційна київська пропаганда фактично натравлює українців на росіян, безбожно переписуючи історію, представляючи минуле наших народів як безперервну низку російсько-українських воєн... З цією прозахідної русофобською Україною ми не раз воювали в минулому. І якщо вона переможе, якщо "помаранчеві" втримаються при владі - не виключено, що доведеться воювати і в майбутньому", - йдеться в анотації до книги. При цьому автор стверджує, що ця книга - "кращі ліки від ілюзій і повторення минулих помилок". "Це - гірка розповідь про братовбивчі російсько-українські війни минулих століть. Це - правда про руйнівника слов'янського братства, про головних ворогів справжньої України та Росії: від зрадника Мазепи до петлюрівців і бандерівців, від українських націоналістів XIX століття, які переписали начерно історію братніх народів, до нинішніх "помаранчевих" фашистів", - йдеться в анотації.

Українська правда

02.03.2009___ www.ПРАВДА.com.ua http://www.pravda.com.ua/news/2009/3/2/90513.htm

Фото з сайтів інтернет-магазинів delokrat.ru і Оzon.ru

В России вышли книги о войне на территории Украины с "оранжевыми фашистами"

В 2009 году в России вышло в свет несколько книг, в которых описывается крах независимости Украины и украино-российская война.

Так, издательство "Фолио" опубликовало книгу Максима Калашникова "Независимая Украина. Крах проекта". В интернет-магазинах произведение числится в рубрике "Публицистика". В аннотации к книге автор утверждает, что современная Украина "раскалывается, нарастают противоречия между Западом и Востоком, и если этот процесс не остановить, то Украину может ожидать печальная судьба Югославии"."Десятилетия Советской власти в головы школьников и студентов вбивался тезис о братских восточнославянских народах - украинцах и русских... Однако, уважаемый читатель, если украинцы - это отдельный народ, то попытайтесь тогда ответить на пару простых вопросов. Например, когда появился на свет этот "другой", нерусский народ? Где он возник? Когда переселился на земли Киевской Руси? На каком языке он говорил?... Те ответы, которые нам предлагают украинские национально-озабоченные деятели, в лучшем случае вызывают смех", - пишет Калашников.

В продаже также появились книги российских авторов из серии "Война на пороге", написанных в жанре "фэнтези", в которых описываются военные события на территории современной Украины.

Так, в книге Георгия Савицкого "Поле боя - Украина. Сломанный трезубец" автор пишет о том, как "оранжевые" нацисты развязывают в Украине гражданскую войну". "При помощи "миротворческого контингента" НАТО, под прикрытием американской авиации и бронетехники западноукраинские каратели с трезубцем на погонах начинают истреблять русскоязычное население, стирая с лица земли целые города", - говорится в аннотации к книге. "Все Левобережье, Крым и Новороссия поднимаются против оккупантов. Россия помогает бойцам Сопротивления новейшим вооружением, добровольцами и военными советниками... Они сломают проклятый бандеровский трезубец! Они покажут натовским "ястребам" кузькину мать! Поле битвы - Украина! Это есть наш последний и решительный бой!", - пишет автор.

В книге Федора Березина "Война 2010. Украинский фронт" автор также переносит военные действия на территорию современной Украины. "Третья мировая война на пороге! Мировой пожар начнется в Украине. Вооруженный конфликт, вспыхнувший в Крыму, грозит перекинуться на всю Европу. И России не остаться в стороне от решающих событий. Главным фронтом будущей войны станет Украинский фронт!", - говорится в аннотации к книге.

В книге Александра Севера "Русско-украинские войны" автор пишет о том, как "захватив власть в Украине, "оранжевые" проводят откровенно русофобскую, провокационную, враждебную по отношению к России политику". "Официальная киевская пропаганда фактически натравливает украинцев на русских, безбожно перевирая историю, представляя прошлое наших народов как непрерывную череду русско-украинских войн... С этой прозападной русофобской Украиной мы не раз воевали в прошлом. И если она победит, если "оранжевые" удержатся у власти — не исключено, что придется воевать и в будущем", - говорится в аннотации к книге. При этом автор утверждает, что данная книга — "лучшее лекарство от иллюзий и повторения былых ошибок".

"Это — горестный рассказ о братоубийственных русско-украинских войнах минувших веков. Это — правда о разрушителях славянского братства, о главных врагах подлинной Украины и России: от изменника Мазепы до петлюровцев и бандеровцев, от украинских националистов XIX века, переписавших начерно историю братских народов, до нынешних "оранжевых" фашистов", - говорится в аннотации.

Украинская правда

02.03.2009___ www.ПРАВДА.com.ua

http://www.pravda.com.ua/ru/news/2009/3/2/89100.htm

У пошуку зовнішніх ворогів

Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?

В Росії - нова літературна хвиля, літературна мода - 2009. Одна за одною видаються  книги, які розповідають про російсько-український військовий конфлікт. Тема сезону. Хіт продажів... Пошук зовнішнього ворога «згори» зустрічає потужний відгук у маргінальних прошарках російського суспільства.

В ролі Імперії Добра - Росія, інструмент Світового Зла - Україна

Звичайно, одне таке творіння могло б з`явитися абсолютно випадково. Але щоб цілих п`ять - і ось так, гарнітуром, а точніше - серією, з помітною назвою «Війна на порозі»? П`ять книг надійшли в продаж всього лише за два з лишком місяця нинішнього року, як п`ять ракет на ціль, одна за одною. П`ять - це вже тенденція і серйозне соціальне замовлення. Адже можливо, що їх і більше ніж п`ять - просто не все мені потрапили під руку. І я майже упевнений, що за п`ятьма, які вже вистрелили, будуть і шоста, і сьома, і восьма. Ось вони:

Глєб Бобров, «Эпоха мертворожденных».

Федір Березін, «Война 2010. Украинский фронт».

Максим Калашников, Сергей Бунтовський, «Независимая Украина. Крах проекта».

Георгій Савицький, «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец».

Олександр Сєвєр, «Русско-украинские войны».

Всі книги, так або інакше, розповідають про військові конфлікти між Україною і Росією. В ролі Імперії Добра, ясна річ, виступає Росія. В ролі інструменту Світового Зла - Україна.

Коментувати ці творіння і їх авторів, прямо скажу, важко. Не тому, що цю базгранину, украй бездарну і неграмотну, не так вже складно розібрати по кісточках, а тому, що там просто немає теми для дискусії як такої. Тобто, якщо у читача цих книг виникає на них нормальна, на мою думку, людська реакція у вигляді крайньої огиди, то мені і доводити йому нічого - ну, справді, яке принципове значення має те, скільки разів автор пересмикнув: сто разів, чи двісті разів, чи тисячу разів? Скільки разів він збрехав, згущував фарби, перебрехав історію? Немає сенсу ловити кожну окрему вошу, якщо і для читача і для мене - для нас обох - очевидно, що автор вошивий з голови до ніг.

А якщо для іншого читача ця вошивість неочевидна, то починати з ним сперечатися про якість книги просто марно. Швидше за все, він вже введений в такий ідеологічний транс, що з ним взагалі марно сперечатися про що б то не було. Потрібно просто почекати, коли якісь потужні зовнішні чинники виведуть його з-під дії пропагандистського гіпнозу. І навіть у найкращому випадку, якщо такий читач все-таки не втратив зв`язок з реальністю, починати суперечку з ним потрібно не з книги, що оповідає про славні перемоги російської зброї, а здалеку.

Здалеку і спробую...

Путін нервує: населення ставить незручні питання

Ось абсолютно природне запитання: чому зараз? І відразу п`ять книг - не було, не було - і раптом бабахнуло? Не зовсім, звичайно, на порожньому місці. Тему прийдешнього російсько-українського конфлікту обсмоктували давно, починаючи, мабуть, з простенької комп`ютерної гри за типом класичного «морського бою», що з`явилася відразу після розпаду СРСР і розповідала про битву між українським і російським флотом.

Але це був скоріше жарт, епатаж. Рік за роком, мало-помалу епатаж переплавляли в ненависть - і ось, ми, здається, вступаємо в передостанній етап. Останній - це, власне, і є реальна, а не на папері, російсько-українська війна. Яка, якщо справа піде колишніми темпами, не за горами.

Ці книги дивно співпали з першим піком світової фінансової кризи. Крім очевидних лих, яких зазнає населення і Росії, і України, криза ця має і цілу низку менш очевидних, але серйозних наслідків. Перше: населення Росії - саме Росії, а не України - починає ставити незручні запитання.

А питань маса. Яких антикризових заходів вживає уряд Росії і чому населення, особливо в глибинці, не відчуває їх у достатній мірі? Куди подівся стабілізаційний фонд і чому його не використовують для пом`якшення наслідків кризи? Чому «золоті роки» дорогущої нафти і газу не були використані для модернізації російської промисловості, чому Росія ще сильніше зміцнилася в ролі сировинного придатка промислово розвинених країн і в результаті, як і кожен виробник сировини, виявилася особливо вразливою в кризовий період? Чому...? Втім, тут уже йдуть складніші питання, не заглиблюватимемося в нетрі.

В Україні все небагато простіше. Україна, будучи енергозалежною, не могла скуштувати переваг високих цін на нафтопродукти. А Росія могла. І куштувала. І не лише верхівка - рівень життя населення великих міст теж трохи роздули за рахунок цін на нафту. А сьогодні все це різко здулося. І відповідей на велику частину неприємних запитань уряд Росії не має. Тобто чергові відмазки - так, є, але надто вже вони непереконливі. Прем`єр-міністр, недавній харизматичний президент, на такі незручні запитання ображається і реагує на них нервово.

Армія може не впоратися з внутрішнім ворогом

І поки народ перебуває ще в деякому остраху, не оцінивши повною мірою глибини тієї ями, в яку йому належить впасти, в Росії відбувається небачене за масштабами зміцнення Внутрішніх військ - тобто якраз тих військ, які призначені для втихомирення власних громадян. Що стосується «антитерористичних законів», то їх встигли прийняти ще до кризи, випередивши її першу хвилю на декілька місяців.

Іншими словами, центр тяжіння оборонної доктрини Росії переноситься на внутрішнього ворога. І як переноситься - по повній програмі! Танки і тактичну авіацію ВВ (ред. – «Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ РФ) вже одержали. Свої морські сили - теж. Власне кажучи, вони одержали вже все, окрім ядерної зброї, стратегічної авіації і океанського флоту. Мені чомусь думається, що в перспективі найближчих 3-5 років ВВ отримають і тактичну ядерну зброю. А воєнізовані з`єднання Газпрому, який вже роки два як має право де-факто створювати власну армію, одержать власні ракетні війська, ядерний флот і стратегічну авіацію - для охорони своїх стратегічних інтересів. Справдиться давня мрія російських ліберальних реформаторів про армійську реформу - щоправда, не зовсім так, як реформатори собі це уявляли.

І ніякою гіперболою і метафорою тут і не пахне. Я дійсно вважаю, що якщо сьогоднішні тенденції розвитку Росії збережуться, то все так і відбудеться. І не треба крутити пальцем біля скроні з приводу тактичних ядерних зарядів у розпорядженні Внутрішніх військ. Жодної принципової різниці між їх застосуванням і, наприклад, подіями 1993 року, коли був розстріляний російський парламент, просто немає.

Все це - об`єктивно запрограмований хід подій. Уряду Росії просто нікуди діватися. Тому що вже зараз, на першій хвилі кризи, близько 60% росіян ставляться до акцій протесту з розумінням і повагою - це показують опитування громадської думки. Правда, число охочих особисто взяти участь у подібних акціях за останні місяці не надто зросло - але це поки що. У квітні експерти передрікають Росії другу хвилю кризи - і навряд чи останню. Що стосується сумарних наслідків кризи, то вона вдарить по Росії дуже сильно. Сильніше, до речі, ніж по Україні - цьому є низка об`єктивних причин.

Від соціального вибуху врятує Україна?

Нинішня російська еліта - це все та сама чиновницька еліта, яка поділила між собою шматками величезні багатства, що дісталися від СРСР. Яка чудово відчуває хиткість свого становища. Розуміє, що населення Росії, позбавлене подачок у вигляді крихт від нафтового пирога, дуже швидко дійде до краю, за яким, - соціальний вибух. Що захист у вигляді Внутрішніх військ - засіб, загалом, крайній. Що ненависть краще всього направити зовні. Що маленька звитяжна війна під ультрапатріотичними гаслами здатна відтягнути неминучу розплату на декілька років, можливо, на десятиліття, а там, дивись, ціни на нафту знову підуть вгору. Потрібен тільки відповідний образ ворога. Україна, за низкою параметрів, підходить на цю роль майже ідеально.

Передбачаю заперечення - мовляв, вони, помаранчеві, западенці, бандерівці і т.п. Люблять Бандеру, Петлюру і Мазепу. Пам`ятники їм ставлять. Насаджують українську мову. За газ не поспішають платити. Загалом - самі нариваються. Не хочу сперечатися і наводити аргумент за аргументом: сперечатися можна до безкінечності. Відзначу лише дуже стисло:

1). Ніколи, жоден український політик не пропонував поставити пам`ятник будь-якому з перерахованих діячів на території Росії. Але Росія чомусь дозволяє собі судити про те, які пам`ятники Україна має право споруджувати на своїй території і які - не має права. Притому що більшість росіян мають, м`яко кажучи, дуже смутне, до непристойності заполітизоване уявлення про українську історію.

2). В Україні – на відміну, до речі, від Росії - існує реальна багатопартійність і реальна політична боротьба. Ті, кому не подобається щось у нинішній українській політиці, в тлумаченні історії і в існуючому пантеоні національних героїв України можуть висувати своїх представників - і у Верховну Раду, і на пост Президента країни. Якщо їх, цих незадоволених, дійсно багато, якщо вони - частина народу, а не купка горлодерів, профінансованих на гроші... хоча, гаразд, не заглиблюватимемося в джерела фінансування «російських патріотичних рухів» в Україні... так от, якщо вони - значна частина народу, то вони цілком можуть виправити всі ці перекоси. Залишаючись в рамках України і не потребуючи збройної допомоги ззовні.

3). Газ, за який нібито час від часу не платить Україна («нібито» - тому, що газові розрахунки насправді вельми заплутана матерія), не належить ні Росії в цілому, ні більшості її громадян. Газ цей у них давно відібрали і передали у власність міжнародної корпорації «Газпром». До речі, в міру усунення посередників і тіньових схем, Україна почала платити за газ акуратно.

Продовжувати? А чи варто? Тих, хто переконаний у праві Росії диктувати умови всьому колишньому СРСР і навіть всьому світові, мені все одно не переконати.

А їх багато - тих, хто впевнений у тому, що Росія повинна правити силою кулака. Тому що курс на пошук зовнішнього ворога «згори» зустрічає в сучасній Росії потужний відгук знизу - в маргінальних прошарках суспільства, яким потрібно зірвати на комусь свій біль, свою злість за скотиняче, жебрацьке, сіре життя. Криза примножує лави таких маргіналів. Вийти на вулиці, під палиці ОМОНа - на це не у кожного вистачить запалу. А ось мастурбувати над романом про те, як «наші» відважно врізали по морді «ненашим», «хохлам», випустити пару і помріяти про солодку перемогу - воно і безпечніше, і приємніше. Є замовлення згори - і є попит знизу. І на замовлення і сплачений попит відразу набігли халтурники - рубати легкий гріш.

Це ще не найстрашніше. Це, на жаль, тільки початок. Так, п`ять перерахованих книжок на диво бездарні і примітивні - але зараз, на той же запах легких грошей, потягнуться і реальні письменники. І десята книжка, гляди, і отримає премію за літературні достоїнства.

Не думаю, що власті Росії серйозно, так би мовити, «в металі», хотіли б реалізувати збройний конфлікт з Україною. І зовсім не тому, що кров людська - не водиця. Російське чиновництво - правлячий клас сучасної Росії - з легкістю проллє море крові в ім`я того, щоб зберегти власну владу. Але ті, хто нагорі цієї піраміди, розуміють, що до війни Росія не готова. Максимум, що може дозволити собі російська армія, яка має вкрай обмежену кількість боєздатних частин, - це локальні конфлікти, на зразок грузинського - та й він, признатися, виявив вельми великі проблеми російських військ і йшов, у принципі, на межі їх можливостей, так що якби грузини були хоч трішки сильнішими - звитяжної войнушки могло б і не бути. Російська влада хотіла б всього лише каналізувати суспільне незадоволення, пограти з вогнем. Але коли пристрасті киплять, коли суспільство морально готове до війни, війна іноді спалахує і проти волі влади. Події виходять з-під контролю. Я дуже боюся, що російсько-українські відносини якраз і вступили в такий мало керований етап свого розвитку.

Війна в ім`я того, щоб трощити пам`ятники українським героям?

Наслідки війни, якщо вона все-таки трапиться, будуть трагічні для обох країн. Переможців, за великим рахунком, не буде зовсім. Не хочу давати прогноз, як розвиватимуться події такого конфлікту - хоча міг би.

А може, варто сісти і написати роман про те, як би все це виглядало насправді? Тільки ось, боюся, що любителям патріотичних фанфар і описів легких перемог такий роман особливо не сподобається..

Я хочу запитати читачів, які отримали задоволення від названих п`яти творів: ви готові до того, що ваші мрії збудуться? Чи готові ось буквально завтра - піти і померти? Причому не факт, що в бою. Мабуть - від побоїв товаришів по службі. Або просто з голоду - як, наприклад, вмирали матроси-тихоокеанці на острові Руський? Або згинути безвісно в полоні - забутими і кинутими? В ім`я торжества офіційного російського погляду на історію. В ім`я того, щоб паплюжити українську мову і трощити пам`ятники українським історичним діячам, яких чомусь не люблять у Росії - все це, звичайно, під прикриттям розмов про «вічне братерство двох слов`янських народів». А на ділі - в ім`я надприбутків топ-менеджерів «Газпрому». Готові піти на смерть самі і послати на смерть своїх синів? Не у романі - а в житті. Серйозно. Точно готові? Добре подумали? Готові почати будувати храм слов`янського братерства на крові?

П’ятикнижжя про звитяжну війну Росії з Україною нагадало мені епізод з іншої книги - повісті «Втеча містера Мак-Кінлі». Не можу утриматися від спокуси навести уривок з неї - хай вибачить мене читач за обширне цитування:

«Представлені Фармацевтичним товариством на наш розгляд так звані оптимістичні пігулки створені для захисту розхитаної психіки населення від деяких... я б сказав, вражень атомного століття, які все більш загострюються, і являють собою доволі благодійний, хоча, на мій погляд, надмірно сильний, я б навіть сказав - подвійної дії! - засіб...

...Будь-які дії на піддослідну особу, включаючи постріли холостим гарматним зарядом майже в саме обличчя піддослідного, незмінно викликали у нього після прийому всього лише двох пілюль нападо гебефренічного... зізнатися, досить заразливого для оточуючих сміху. Якщо дозволено полестити присутнім тут авторам, то мені ще не доводилося спостерігати нічого рівного за силою дії на кору головного мозку... якщо не рахувати травматичне втручання - скажімо, наїзд автомобіля або падіння з даху хмарочоса! Кількість залпів доводилася нами до семи... Цікаво, що надалі лише вигляд пілюлі викликав у клієнта негайний напад таких же рефлекторних веселощів, завдяки яким він ставав абсолютно байдужим до навколишнього оточення. Єдиним мінусом засобу треба вважати залишкові явища недоумства тривалістю до півроку і вище».

Чимось мені названі антиукраїнські книжки нагадали оптимістичні пігулки доктора Ліппінстока, описані в повісті. Не бажаєте прийняти?

Сергій ІЛЬЧЕНКО.

Москва, УНІАН

http://ukrrevue.ucoz.ua/news/2009-03-12-97

На світлинах: Московський Кремль під темними хмарами. «Эпоха мертворожденних». «Война 2010. Украинский фронт». «Независимая Украина. Крах проекта». «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец». «Русско-украинские войны».

http://kobza.com.ua/content/view/2709/1

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка