Ярослав Копельчук
Ярослав Копельчук

Один за всіх і всі проти одного

В газеті: http://gazeta.ua/ru/articles/comments-newspaper/_chego-vam-ne-hvataet-za-predelami-ukrainy/513246 несподівано з'явився ось такий коментар кореспонденту за моїм ім'ям:

«Негде купить украинскую современную литературу. Хотим читать новинки от Юрия Андруховича, Сергея Жадана, Юрия Издрика. Ждем, когда появятся в интернете. В единственной библиотеке украинской литературы только "Кобзари" и произведения советских писателей. Не обновляли много лет.»

На той час, коли ця замітка вийшла, я був в Україні, в селі. Доступу до Інтернету не мав. Повернувшись у Москву, я довідався, що Кобченко Наталія підняла і розвинула дискусію у Facebook-групі «Українці Росії» з приводу моїх «висловлювань». Ось її початковий звинувачувальний комент: https://www.facebook.com/groups/365148910193093/?fref=ts

«Як усім нам відомо, наприкінці серпня у Львові відбувся Світовий Конгрес Українців, і у ЗМІ з'явилось чимало публікацій з цього приводу. Днями ми натрапили на замітку в «Газеті по-українськи», де були подані відповіді деяких учасників Конгресу на питання «Чого вам не вистачає поза Україною?». І дуже нас здивувала репліка українця Москви Ярослава Копельчука.

Насамперед зауважимо, що прочитали ми цю замітку не в інтернет-версії газети, а у друкованому примірнику (!!!) в Бібліотеці, «фонди якої не оновлювали багато років». У цьому випадку так і хочеться перефразувати слова Михайла Максимовича, який писав, що якщо Погодіну невідомі пам'ятки давньоукраїнської мови, це ще не означає, що їх не існує, - і сказати: якщо панові Ярославу не відомо про наявність у нашому фонді книг сучасних письменників, це не означає, що їх там немає.

Дивують надзвичайні здібності пана Копельчука: побувавши у бібліотеці всього кілька разів (кількість його візитів за три роки можна порахувати на пальцях однієї руки), він уже детально ознайомився не лише з її фондом, а й з специфікою роботи відділу комплектування, що дозволяє йому робити такі невтішні висновки.

Але ми хочемо втішити пана Ярослава, а також тих, хто сприйняв його слова на віру, й повідомити, що наш фонд не вичерпується «Кобзарями» й радянськими письменниками й поповнюється двічі на рік новинками з України. І значна частина цих новинок - це сучасна художня українська література, яка, до речі, не обмежується згаданими трьома іменами. Про це ми інформуємо наших читачів, влаштовуючи тривалі виставки нових надходжень, публікуємо анонси новинок на нашому сайті, а також на сторінці бібліотеки у фейсбуці. Тож довідатися про поповнення фонду можна навіть за допомогою улюбленого засобу пана Ярослава - інтернету.

І користуючись нагодою, запрошуємо пана Копельчука до бібліотеки, де ми із задоволенням влаштуємо для нього екскурсію, ознайомимо з усіма відділами нашого фонду, а також покажемо полиці, де стоять книги Жадана, Андруховича, Іздрика. Ю а велком!

P.S. Просимо перепост на сторінку Ярослава Копельчука, бо ми такої можливості не маємо.» (Кінець цитати.)

Після публікації вищенаведеної замітки в «Українцях Росії» розпочалася справжня кампанія мого цькування. Я в журналістиці дещо таки розуміюсь, інакше не обрали б мене відповідальним секретарем Всеросійського Конгресу Етножурналістів. Я знаю, що в подібних ситуаціях ПРИЙНЯТО запитати у автора, чому він так сказав. Мене це запитали - директор БУЛ Шаріна Н.Г. але, вже після того, як ситуація в «Українцях Росії» вийшла з-під контролю. (Як я зрозумів, Директор БУЛ на момент початку дискусії в фейсбук групі «Українці Росії» була відсутня, і що старшою в БУЛ на той період була Наталя Кобченко, яка без всяких сумнівів і вибору засобів рішуче вступилася за честь установи).

Оскільки я не є членом Facebook-групи «Українці Росії», я написав відповідь особисто пані Наталії Кобченко з проханням розмістити її в згаданій дискусії. На що отримав відмову, тому що вона не бажає бути «спорченим телефоном». Дивно, що мій прямий лист можуть сприйняти як «спорчений телефон», а непідтверджену публікацію, і без мого коментаря, сприймають як достовірну інформацію! Я вбачаю у цьому явну тенденційність і бажання створити «сенсацію».

Ось моя відповідь Наталі Кобченко і всім, хто так зловтішається, що я потрапив в неприємну ситуацію. Для прикладу мого погляду на ситуацію з українцями у Москві я навожу лінк до свого інтерв'ю: http://gazeta.ua/articles/life/_rosiyani-shvidko-vidresirovuyut-ukrajinciv-u-moskvi-predstavnik-diaspori/512567

Тут не мої прямі слова, але суть розмови з журналістом збережено. Назва матеріалу теж не моя - я не міг такого сказати! Я взагалі намагаюся таких слів як «дрисерувати» не говорити, як до речі не вживаю і англійське слово «драйв». Як бачите, про БУЛ я не згадую як про якусь проблему. А ось про відсутність національної солідарності говорю. Що зайвий раз підтверджує цькування в «Українцях Росії».

Про БУЛ на X Світовому Конгресі я говорив багато, з багатьма різними людьми, всім говорив приблизно одне й те саме, що в Москві є ДВІ українські бібліотеки: перша - це Бібліотека Української Літератури, друга - бібліотека при Національному Культурному Українському Центрі в Москві на Арбаті, в якій збирається наша літстудія «Когорта». БУЛ - це чудова зразкова бібліотека. І бібліотека на Арбаті теж непогана, я там постійно беру книги. В негативному тоні я не говорив кореспонденту про жодну з московських бібліотек, а згадану публікацію вважаю непрофесійною.

Ще говорив, що в БУЛ є курси української мови, і що я на них ходив. І що я був на зустрічі з Жаданом і що маю його автограф, і, відповідно, ТОЧНО знаю, що його книги там є!

Я казав, що в Москві, і взагалі в Росії, неможливо ніде КУПИТИ книги Жадана, Андруховича, Костенко, навіть шевченків «Кобзар»! Відзначу, що я нікому не давав інтерв'ю російською мовою!

Про життя і роботу БУЛ я добре поінформований. Я буваю на заходах БУЛ, не так часто як хотілося б, все ж таки я більше часу проводжу в НКЦУ. І ми з мамою самі збирали книги для БУЛ. Будучи в Україні, ми за свої кошти придбали дві підбірки дитячого поета Ігора Січовика, щоб віднести їх до обох бібліотек. Перед моєю відпусткою з Віталієм Крикуненком була розмова про проведення спільної літстудії в БУЛ.

Тому хочу спитати всіх хто мене знає: чи є логіка в тому, що наведено від мого імені в згаданій замітці? Чи був у мене хоч якийсь мотив очорнювати БУЛ? Чи була якась передісторія негативних висловлювань про Бібліотеку?

Я маю припущення як сталося, що журналіст перекрутив мої слова. Очевидно він переплутав ВЗЯТИ і КУПИТИ, при тому «посилив» мої висловлення. Для людини, яка не мешкає у Москві, це цілком вибачлива помилка. Гадаю що саме так, а також з «легкої» руки пані Кобченко, і народилася згадана «сенсація». Я ж гадаю, що справжньою сенсацією має бути те, скільки відомих у Москві українських діячів у неї повірили. Виходить так, що преса ? це все, а репутація людини ? це ніщо.

Ситуація, яка склалась навколо однієї непрофесійної публікації, є показовою. Всі ті, хто напав на мене, не з'ясувавши суті, виявили всьому світу, як ми, українці Росії, живемо, працюємо та «миримось» між собою. І коли ми нарікаємо на Україну, на відсутність уваги до нас, то зараз точно маємо знати, що САМІ даємо підстави, САМІ виносимо на весь світ отой незлагоджений між нами зв'язок, оту немотивовану агресію українця проти українця. Я характеризую це явище як невитралений радянський комплекс. Радянські люди ходять масами, радянські люди цькують масами, оскільки сам радянський принцип зневажає особистість і індивідуальність як таку.

Отож, коли наступного разу хтось з тих, хто так зловтішно підливав масло у вогонь публічного цькування, будуть роздумувати над планами очорнювання чергового патріота України, нехай згадають мої слова про їх «сенсацію».

Ярослав КОПЕЛЬЧУК

Керівник Українського Молодіжного Клубу (УМК) м. Москви;

Член Ради Правління РОО «Українці Москви»;

Член товариства української культури «Славутич»;

Член Комісії по ЗМІ та комунікаціям Ради з питань національностей при урядові м. Москви;

Член прес-клуба Московського Дому Національностей;

Член Спілки Журналістів Росії

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Прінт-скрін згаданого коментаря
Прінт-скрін згаданого коментаря

На світлинах: Ярослав Копельчук. Прінт-скрін згаданого коментаря.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка