Друк
Розділ: Полеміка
Василь Коломацький

Де і коли помре останній любитель Бетховена?

Колись, читаючи шпенглеровський «Закат Западного мира», я зупинив свою увагу на фразі про те, що настане час, коли зникне остання людина, яка знала музику Бетховена і цінувала живопис Рембрандта. Тобто, зникне останній європеєць, а разом із ним - і вся Західна цивілізація. В момент читання я намагався уявити собі при яких обставинах це може відбутися. Я уявляв собі якесь провінційне містечко у Німеччині десь поруч з Альпами, чи будинок пристарілих десь у передмістях Парижу. І ось щойно побачивши результати Brexit я зрозумів просту думку – відбудеться це в таборах Сибіру, де путніський режим буде активно нищити представників цього самого Західного світу. Останній любитель Бетховена помре на нарах десь на безкрайніх просторах від Норільська до Далекого Сходу, і в рапорті таборового начальства буде написано: «Сконав власною смертю, не добувши термін покарання... Був засуджений за патріотичним законом Ярової за виконання неросійської музики. Відмовився написати помилування. Уві сні згадував заборонені ворожі терміни: Платон, Цицерон, Ніцше, Гоген.».

Ви скажете, це жарт. А давайте посперечаємося.

Вже два роки Росія веде загарбницьку війну в Україні. Загарбано Крим, Донецьк і Луганськ. Більше 10 тис. загиблих, десятки тисяч покалічених, мільйони біженців. Масштаб трагедії в демографічному вимірі починає наближатися до рівня кривавої Афганської війни, але відбувається все це в Європі, і в країні, якій ведучі країни світу Будапештським меморандумом гарантували територіальну цілісність.  За час агресії в Україні Росію викунули з G-8, на неї наклали економічні санкції, її атлетів не допускають на Олімпіаду в Ріо, її позбавили права голосу в ПАРЕ, Путін практично перестав бути вїздним у Європу. В самій Росії приймаються закони про диктатуру, створено величезну пів-мільйонну армію для боротьби із демонстрантами (т. з. Росгвардія), під тиском Кремля звільнюють редакції провідних ЗМІ, продовжуються посадки і вбивства опозиціонерів, а також триває позбавлення опозиціонерів мандатів у законодавчих органах.  З національним питання в Росії стає все гірше і гірше. До поневолених народів Росії нині додалися ще й кримські татари, чий представницький орган Меджліс заборонено, його лідери опилися за кордоном, більше 15 кримсько-татарських активістів зникло без вісти. Незареєстрована організація українців Росії –УКР -,  та тиск на Бібліотеку української літератури у Москві при цьому виглядають як «квіточки», оскільки українських активістів не вбивають, і то маємо радіти. Із Заходом Росія у відкритому конфлікті через війну в Україні і в Сирії. Росія ввела проти Заходу антисанкції, скупляє праві антиемігрантські партії Європи (див. інтерв»ю Найджела Фаража, зверніть увагу як він грубо трактує події на Донбасі), Росія також атакує Захід інформаційною війною (яка на щастя вже не має великого успіху).

Що робить Росія в Сирії? Формально підтримуючи уряд Башара Асада, вона активно бомбить цивільну інфрастуктуру – школи, зернохранилища, водоочисні станції, лікарні. Не для блага населення Сирії це робиться. Робиться це з метою створення мільйонної хвилі біженців з Сирії у Європу. І саме вживаючи цю хвилю як інструмент політики, Путін намагається взяти уряди європейських країн за горло, викликати кризу в ЄС, посіяти притиріччя між Півднем Європи (що початково  приймає хвилю біженців), і Північчю Європи (що має допомогти Півдню розселити їх), і таким чином, створити проблему недовіри між народами, закласти сумнів в проекті загальноєвропейського дому. Дивлячись на репортажі з вокзалів європейських міст, не виникає жодних сумнівів що ця тактика працює, потік біженців не ослаблюється, а рейтинги лідерів європейських країн стрімко падають. Російське війскове угрупування в Сирії і далі посилюється, будується новий військовий аеропорт, через Босфор на південь масово йдуть російські кораблі із військовою технікою. Отже, на вокзалах Європи біженців буде все більше.

Дамо відповідь, чому відбувся Brexit? Що було головним питанням для британців на цьому референдумі? Відповідь відома із соціологічних опитувань. Питання номер один - незаконна міграція в Сполучене Королівство. (Щойно оприлюднена у червні статистика свідчить, що у 2015 році у країну прибуло – 333 тис. мігрантів, в тому числі 184 тис. з країн ЄС). Саме цю проблему як головну, називали більшість прихильників Brexit. Саме тому роль Путіна в процесі виходу Великобританії з ЄС була значною, свідомою і деструктивною. «Ви не визнаєте Крим? Вимагаєте Донбас? Посилаєтеся на міжнародне право, Гельсінські угоди і Будапештський меморандум? Ось вам військова відповідь у Сирії і хвиля біженців у Європу», - так рахують стратеги у Кремлі. Для Росії єдина, нерозділена і вільна від страху Європа, об’єднана культурно, економічно і безпеково, є перешкодою на шляху військової експансії, яку Росія явно розпочала ще у 2008 році у Грузії, а фактично підготовку до неї розпочала ще з часу приходу Володимира Путіна до влади. Саме тому вбити клин у єдину родину народів Європи є першочерговою метою Кремля, адже далі можна буде шантажувати кожну країну окремо. Що активно й робиться, як дипломатичними, інформаційними, так і військовими методами. Щодня ми довідуємося, що на Донбасі загинув український солдат. Це і є війна Путіна проти Європи, проти принципів свободи і міжнародного права. З незрозумілих причин Росія має програму перерзброєння армії до 2020 року, яка має фантастичний бюджет – 20 трильйонів рублів. З ким це зібралася воювати Росія? З Китаєм? З Америкою? Чи з Європою? Досить очевидно, що європейський напрямок (Україна, Молдова, Білорусь, Латвія, Литва, Єстонія і Польща) виглядає найбільш вирогідним. Принаймні, саме ці країни бють тривогу і вимагають захисту НАТО і продовження санкцій.

Окрім проблеми неконтрольованої міграції, в Великобританії, як і на всьому Заході, гостро стоїть проблема де-індустріалізації (т. зв. постіндустріальне суспільство). Фактично, британська буржуазія, яка більше двох століть активно створювала національну індустрію і піднімала Британію на світову висоту, за останні 40 років коло 40% індустрії (!) перевела за кордон (а фактично, - в Китай). Таким чином, британські робітники залишилися без роботи, що відштовхнуло від їдеї глобалізації велику частину працездатного населення. Цей аргумент є вагомим закидом, як британській еліті, так і ідеям глобалізму у цілому,  і Путін, скажемо прямо, до цього питання не має стосунку. Процес глобалізації розпочався із візиту президента США Річарда Ніксона у Китай у 1972 році, пізніше був підтриманий нео-консерваторами з кола президента Рональда Рейгана, і далі індустрія Заходу їхала в Китай без зупинок – Клінтон, Буш, Обама. Фактично весь політичний цикл так званих нео-консерваторів має бути переосмисленим з точки зору де-індустріалізації Заходу і тих соціальних змін, які вона принесла. Brexit в цьому плані є індикатором реальної проблеми, яку ігнорувати неможливо. Сьогодні авторитарний Китай є кращим другом авторитарної Росії, в той час як більша частина китайської індустрії побудована на західні інвестиції і за західними технологіями. Ви можете це назвати глобалізацією, а можете назвати зрадою Західного світу його ж елітою. Є гарна фраза Шпенглера на цей рахунок: «Ми є такими, якими нас побачить грядуща війна». Чи не буде в цей момент вже запізно?

А що ж Європа? Чи розуміє вона ту загрозу, яку їй несе путінський режим? Чи розуміє, що час може «відмотатися» на сто років у минуле, і може постати нова світова війна? Однозначної відповіді немає. На словах, ніби бажання продовжити санкції є. Наспраді ж, санкції нещодавно продовжили лише на пів-року, а міністр закордонних справ Німеччини Франк Штайнмайєр вже пропонує відмовитися від принципу «всі мінські умови – за всі санкції» і пропонує знімати санкції поступово за поетапне виконання Мінська. Всім аналітикам зрозуміло, якщо почнеться торг по частинам мінських угод, Крим і Донбас ніколи не будуть українськими. Лише потужна політична і економічна дія Західного світу проти російського агресора, на протязі довгого часу (можливо й десятилітнього періоду), може дати результат. Я проживав у Москві у 1991 році і добре памятаю ту ейфорію на вулицях столиці, коли старий комуністичний режим відійшов у небуття. Так от, ті західні санкції проти комуністичного режиму тривали пів-століття. І ми в СРСР знали, що існує Західний світ із його правовими принципами і укладом життя, і що Захід цими принципами не поступиться. Саме це давало надію громадянам-демократам на внутрішні зміни у країні, які й відбулися зсередини СРСР у 1991 році. Комунізм впав тому, що існував певний дороговказ і еталон цивілізації в формі Західного світу. Ми вірили, що ми, і Росія, і Україна, це - Європа, а більшовики – це монгольське нашестя на Русь, що це анохронізм, що кане в Лету. Саме тому Путін так ненавидить Захід, оскільки знає, що це кащеєва голка його режиму. Буде єдиний Захід – захлинеться воєнна експансія, впаде режим чекістів. Не буде єдиного Заходу – щороку путінський режим буде показувати патріотичним громадянам чергові військові успіхи у Європі, відновлення Великої Росії, Варшавсього блоку, системи ГУЛАГ, падіння Берліну, і таким чином триматиметься наплаву політичного процесу, як лідер агресії і військовий переможець, власне, подібно до Гітлера і Муссоліні середини минулого століття. Чи розуміє Європа потенційну загрозу своїй цивілізації? Чи розуміє, що компроміс із Путіним це нова Мюнхенська змова, яка дає час агресору на переозброєння і зачистку країни від внутрішньої опозиції? Чи розуміє Європа, що в нормальній еволюції путінський режим знову дійде до масових репресій, жорсткої цензури, армії стукачів і таборів ГУЛАГ, а в зовнійній політиці – до танків на вулицях Праги і Будапешту? Що своєї території Росії буде завжди замало, що буде агресивна війна, і що 20 трільйонів рублів – це зброя на загарбання землі європейців, і ні на що інше.

У мене немає відчуття що Європа і Захід цілком розуміють загрозу. Для прикладу, в канадській компанії де я працюю, про Brexit чув лише один емігрант-індус, але не корінні канадці. Тому в день референдуму я раптом опинився в ролі політичного експерта, який сипав цифрами і аналітикою.  Сам політичний провал Brexit дає розуміння, що Європа не бачить реальної загрози, і вважає що біженці це основна проблема, яка ніяк не пов’язана з агресивними діями Росії. Відділится від ЄС стіною – ось як бачать вирішення проблеми британці. Це недалекоглядний погляд, близький по духу до Мюнхенської змови 1938 року.

Дорогі європейці, дивіться щоб вам самим  в цьому глобальному світі не перетворитися на біженців, і щоб не сталося так, що останній любитель Бетховена помре у Сибіру за патріотичним законом пані Ярової – депутата Державної Думи і ідіотки, фактичної ідейної спадкоємиці революційних «шарікових» і «швондєров». Будьте пильними, не втратьте у дрібних суперечках і по частинам ту свободу, яка і була визначальною рисою Заходу! Якщо ви збережете Захід як цілість, за вами з часом піде й майбутня Росія, як невід’ємна частина нової Європи. Подібну проєвропейську  тенденцію можна знайти в російській історії, чому є доказом століття культурної і цивілізаційної інтеграції у Європу, яке різко обірвалося після 1917 року.

Василь Коломацький,

«Кобза», головний редактор

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

На світлинах: Василь Коломацький. 'Аристократія, лібералізм, прогрес, принципи... марні слова! Росіянам вони не потрібні'. (Цитата із Івана Тургєнєва в лондонському метро) . 2016 р.