Російська Федерація вступає в період підготовки до нових президентських виборів… Путіна

Те, що на наступних президентських виборах росіяни знову оберуть Володимира Путіна, так же зрозуміло, як, приміром і те, що після найтемнішої ночі обов’язково наступить ранок. Хоч у нашому випадку подібну аналогію (попри її незаперечну логічність) не можна вважати вдалою: морок, в який очільник Кремля занурив Росію, здається, існуватиме вічно… Принаймні, до тих пір, поки не скінчиться його політичне чи фізичне життя.

6 грудня 2017 року президент РФ Володимир Путін оголосив про своє рішення брати участь у виборах президента Росії в березні 2018 року. Про це він заявив у Нижньому Новгороді, куди прибув на зустріч з ветеранами і трудівниками автозаводу ГАЗ. «Так, я буду балотуватися на пост президента Російської Федерації», – сказав Путін. Його слова були зустрінуті бурхливими оплесками та вітальними вигуками.

Рада Федерації оголосила про призначення виборів президента країни на 18 березня 2018 року, повідомляється на її офіційному сайті. Зазначається, що за таке рішення проголосували усі 160 сенаторів (хто б сумнівався!).

Раніше повідомлялося, що вибори мали відбутися 11 березня. Але згодом Держдума запропонувала перенести голосування на тиждень, аби воно збіглося з річницею анексії українського Криму. Злодійський символізм – одна з улюблених путінських «фішок».

Що ж стосується опозиційних кандидатів, то Центральна виборча комісія країни на чолі з Еллою Памфіловою (з березня 2014 р. по березень 2016 р. вона працювала Уповноваженим з прав людини РФ. - Авт.), 25 грудня ц.р. відмовила Олексію Навальному в реєстрації кандидатом на вибори президента Росії в 2018 році. Таке рішення Центрвиборчком ухвалив, пославшись на судимість опозиціонера у справі "Кіровлісу", хоч Навальний в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) довів свою невиновність. Отже,  кримінальна справа проти нього з самого початку була надуманою і порушувалася з метою недопущення несистемного опозиціонера Навального (це ж не «ручна опозиція» Жириновський-Зюганов-Миронов чи навіть Явлінський), до будь-яких виборів – особливо, президентських. З такими речами Кремль жартувати не бажає: не доведи Боже – ситуація може вийти з-під контролю. Зрозуміло, що подібні рішення в Росії є політично мотивованими, а тому всі російські вибори – безальтернативні.

Навальний, виступаючи в Центрвиборчкомі, заявив, що відмова в реєстрації його кандидатом на пост глави держави суперечить Конституції Росії. Він також подав до Верховного суду РФ позов на ЦВК за відмову йому в реєстрації. Але розгляд цього позову, як завжди цинічно, призначено на вихідний – передостанній день року… Щоб без зайвого «шуму і пилі» – відхилити подання.

Зате без проблем була зареєстрована інший кандидат у президенти, а по-суті – кремлівський спойлер Ксенія Собчак. Причина банальна: на відміну від  Навального – Ксенія для Путіна «своя», вона не становить для нього небезпеки (свого часу Путін носив за її батьком портфелі, коли Собчак-старший працював мером Санкт-Петербурга). Отже, можна  погратися в демократію з молоддю, яка починає виходити на вулиці, та ліберал-демократами, котрі на вибори не ходять, а є, переважно, «диванним електоратом». Але  вони можуть підвестися з диванів і прийти на виборчі дільниці, якщо вирішать, що досить цій владі грабувати країну і вести її в нікуди через агресивну зовнішню політику.

Чергові російські вибори без вибору (а точніше – день голосування, підсумки якого знає кожний, перш за все – керівник ЦВК Елла Памфілова, яка змінила на цій посаді вірного кремлівця – досвідченого “підрахуя» Чурова), знову перетворюються на черговий фарс: таке собі масштабне електоральне шоу. Іншого чекати не доводиться в країні, де Конституція – простий папірець, де системно й послідовно порушуються права людини, а тоталітарно-авторитарний режим завжди був основою державного устрою.

Навальний повідомив, що готує загальноросійську акцію протесту проти рішення Центральної виборчої комісії. Він також закликав своїх прихильників приєднатися до бойкоту президентських виборів 2018 року. Всі його виборчі штаби, за його словами, тепер стають штабами "страйку виборців".

Про нинішню ситуацію автор цих рядків писав ще 11 років тому – 9 грудня 2006 року в щоденній загальноукраїнській газеті «День» у статті «Чи буде четвертий строк Путіна?». В ній було проаналізовано весь процесс подальшого президентства Путіна, включно з тимчасовою передачею головного кремлівського крісла одному з «місцеблюстителів» – Дмитрію Медведєву чи Олександру Іванову. Єдине, що тоді не було відомо, це про подовження президентського терміну: з чотирьох років – до шести. Цю інформацію випадково озвучив перед так званими президентськими виборами (на які балотувався Дмитро Медведєв) в березні 2008 року інший кандидат у президенти – Володимир Жириновський.

Автору цих рядків довелося побувати на останньому передвиборчому мітингу ЛДПР, який проходив поблизу Кремля – у виставковому комплексі Манеж. Тоді Жириновський видав таку фразу: «Ребята, успокойтесь: у них все расписано до 2036 года»… Лише  через деякий час стало зрозуміло, що мав на увазі Володимир Вольфович, говорячи про далекий 2036 рік.

Під час одного з традиційних послань президента РФ Федеральним зборам в Кремлі, було запропоновано збільшити термін президентських повноважень ще на два роки. Отже, план був наступний: після того, як Медведєв відбуде свій термін, Путін повертається до влади (хоч він і так не переставав керувати Росією) на наступні 12 років (до 2024), а потім передає президентські повноваження (як свого часу Єльцин передав йому свої) – обраному наступнику. Виходить 2036 рік… Ох, і Жириновський, ох і сучий син! Справжній королівський (в нашому випадку, кремлівський) блазень, а ті, як відомо, знають всі придворні таємниці і їм деколи дозволяється озвучувати їх, якщо це вигідно хазяїну..

Таким чином, у стратегічному плані все йде своїм чином – коригується лише тактика. Що ми сьогодні й спостерігаємо на прикладі Собчак, та їй подібних, які виконують роль спойлерів на президентських перегонах. Сюди ж можна віднести і нещодавній обмін заручниками, які освятив Путін (заручившись підтримкою патріарха Кирила), за участі свого українського кума Медведчука. Понад два роки не було обмінів і тут – на тобі, перед виборами Володимир Володимирович сподобився зіграти роль гуманіста – роль для сее абсолютно невластиву, але чого лише не зробиш заради піару та формування позитивного іміджу напередодні виборів  – як для свого власного населення, так і для Західного світу.

Проанонсований Навальним  бойкот виборів підтримують і на лівому фланзі. Ось як про це пише нещодавній російський політв'язень, кубанська антипутінська активістка Дар'я Полюдова: «Якщо ми подивимося на ситуацію на сьогоднішній день в країні, то чому ми оголошуємо бойкот цих виборів? Тому, що підтримавши т.зв. «комуніста» Грудініна (Павло Грудінін – «червоний кандидат» від КПРФ, директор підмосковного радгоспу ім. Леніна. – Авт.), або іншого кандидата, ми мимоволі підтримаємо в народі віру в доброго царя, в сам інститут президентства. Крім того, що участь трудящих у т.зв. «виборах» і їх явка на цих виборах зробить легітимною владу Путіна, який на цих виборах шляхом різних фальсифікацій і порушень виборчої компанії знову буде правити країною протягом 6 років, ми, підтримуючи ці вибори, підтримуємо сам інститут президентства, коли повинні виступати не за владу президентів, а за владу самих трудящих.

Крім цього, участь у виборах без вибору завдає шкоди з точки зору протистояння путінському режиму. Використання цих виборів як інструменту політичної боротьби в умовах авторитаризму –неможливе. Участь в електоральних процедурах – рівносильне співучасті в легалізації краденого Криму».

З приходом до влади Путіна, Росія перетворилася на чекістську державу. Чекісти засіли на посадах губернаторів, у Кремлі, у великому бізнесі. Директор  ФСБ Олександр Бортніков виправдовує сталінські репресії 37-го року. Під час відзначення столітнього ювілею спецслужб, він заявив у інтерв’ю «Російській газеті», що, мовляв, є документи, про троцькістський заколот проти Сталіна. Але ж давно відомо, що ці документи – чистої води фальсифікація, про що говорилося після смерті Сталіна, коли відбувалося розвінчування культу кривавого «вождя всіх народів».

Росія швидкими темпами котиться у прірву неосталінізму – і сучасної його форми – путінізму. Гори квітів біля могили Сталіна – найкраще тому свідчення. А  як могло бути інакше, коли всюди –  чекісти-сталіністи і вони продукують відповідні настрої в суспільстві…

В Росії немає жодного політично незаангажованого державного органу: Держдума і Рада Федерації виконуть волю Путіна, одноголосно схвалюючи окупацію Криму, Центрвиборчком відмовляє в реєстрації опозиційному кандидатові, Верховний суд ліквідовує обидві федеральні українські громадські організації ОУР і ФНКАУР, які не сподобались Кремлю своєю проукраїнською діяльністю. Суди різних інстанцій виносять безпідставні вироки громадянам України, схопленим на території Росії і в Криму за надуманими звинуваченнями. Росія – територія зла і насилля, ігнорування будь-яких законів, починаючи з Конституції держави. Російська влада не лише зомбує власне населення і чинить свавілля стосовно своїх громадян – ця країна небезпечна для всього світу.

Про це влучно сказав відомий російський відеоблогер Саша Сотник, вимушений емігрувати з країни через загрозу власній свободі і навіть життю: «Поки в Європі і Америці цяцькаються з російською мафією, що угніздилася в Кремлі, –  на окупованій території Росії виріс гібридний монстр, якому важко дати однозначно вичерпне визначення. Напів-фашизм, напів-совок, напів-расизм, напів-нацизм, все – з приставкою "напів", крім одного: цей режим несе цілком реальну смерть сотням тисяч, і навіть мільйонам людей на планеті».

Нова президентська каденція Путіна не принесе полегшення росіянам, а українцям і далі доведеться мати справу з агресором, з яким неможливо домовитись, який ніколи не виконує своїх зобов’язань і обіцянок. Він розуміє лише силу. Силу зброї, силу санкцій, силу тиску світового співтовариства. Ці фактори зможуть стати визначальними для зміни російського суспільства і російських еліт, які, нарешті, відчують реальну загрозу для свого подальшого існування. Що ж стосується українців, то їм не варто користатися китайською мудрістю й сидіти на березі річки, чекаючи, коли по ній пропливе труп їхнього ворога. Швидка й динамічна трансформація і модернізація країни – ось невідкладне завдання для українського суспільства й держави в цілому. І саме це завдання можна розглядати як один із варіантів національної ідеї, що приведе до перемоги над авторитарним суперником і сприятиме встановленню реального суверенітету України.

Віктор ГІРЖОВ, журналіст, політолог

На світлинах: Володимир Путін – безальтернативний кандидат на новий президентський термін. Головний біль Путіна – Олексій Навальний. Ксенія Собчак – «підсадна качка Кремля». «Червоний кандидат» від КПРФ – Павло Грудінін. Вірна служниця Кремля – голова ЦВК Елла Панфілова ловить кожне слово свого хазяїна. Путін розв’язав криваву гібридну війну проти незалежної України. Історія нічому не вчить: поклоніння Сталіну в Росії набуває масового характеру. Росія – країна диктатури, тотального порушення прав і свобод громадян. Російська молодь, не зомбована телевізійною пропагандою, не бажає пов’язувати своє майбутнє з режимом Путіна.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка