lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Мовчання ягнят?

Як українці Росії відзначили Міжнародний день рідної мови

21 лютого в світі відзначали Міжнародний день рідної мови. Нагадаємо, що він заснований рішенням 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в листопаді 1999 року з метою захисту мовного і культурного різноманіття. Якими ж заходами зустріли цей день українці Росії цього року? «Кобза» проаналізувала великий обсяг видань російських регіонів на цю тему, а також сайтів і сторінок українських організацій та їхніх керівників і активістів в Фейсбуці.  І ось що виявилося.

У Москві в Українській недільній школі імені в Павла Поповича при Національному культурному центрі України відбувся літературно-музичний захід «Мова без кордонів», а в інформаційній бібліотеці імені Богдана Ступки тематичний круглий стіл, під час якого кандидат історичних наук Віктор Мироненко прочитав лекцію на тему «Сильна мова – успішна держава». В Петрозаводську українські вірші і пісні у виконанні вокальної групи «Сімнадцяте літо» і народного хору «Українська пісня» звучали серед інших в спільному концерті місцевих національно-культурних автономій, присвяченому Дню рідної мови. Це,власне, і весь перелік. Дві українські громади в Російській Федерації з відомих нам 75.

Не можна сказати, що вони забули про це важливе свято. Сторінки Фейсбуку 21 лютого рясніють емоційними освідченнями в любові до української мови, палкими закликами зберігати і пестувати її, ностальгічними спогадами про те, як відзначали в Росії День рідної мови в попередні роки. До слова, ще в минулому році можна було нарахувати щонайменше десятка два заходів, проведених українцями Росії з нагоди цієї дати. У 2020-му маємо фактично лише два – у Москві і частково у Петрозаводську.

Слова «український», «українська», щоправда, можна ще зустріти в деяких анонсах до свята, або дуже стислих повідомленнях російської преси. Наприклад, дізнаємося, що у Петропавловску-Камчатському в бібліотеці імені С.Крашеніннікова, де колись плідно працював, а потім був знищений Клуб української культури, запланований захід до Дня рідної мови:  «На встрече присутствующие узнают историю праздника и научатся приветствовать друг друга на разных языках: украинском, белорусском, азербайджанском, татаро-башкирском, армянском, ительменском и др.». Відбувся цей вечор, чи ні, якщо так, то хто брав в ньому участь – невідомо. Телекомпанія «Сєвєр» Ненецького автономного округу повідомляє, що у місті Нар’ян Мар  в культурно-діловому центрі «Арктика» «в минувшие выходные представители пяти народов рассказали о своей культуре и малой Родине. Праздник приурочили к Международному дню родного языка». Залишається тільки сподіватися, що серед представників цих п’яти народів були і українці, як одна з п’яти найчисельніших націй у Нар’ян Марі.  У Ханти-Мансійську 21 лютого губернатор Югри відвідала урок мансійської мови в одній з шкіл: «При входе в образовательную организацию ученики приветствовали Наталью Комарову на родных языках – русском, татарском, башкирском, украинском, азербайджанском, мансийском, хантыйском, таджикском, удмуртском». Це – останнє, що можна «вижати» із згадок про участь українців Росії у святкуванні Дня рідної мови в 2020 році.

Звичайно ж, такому сумному підсумку  є об’єктивні причини. Це і тиск впродовж майже 20 останніх років на українських активістів в Росії, через що вони змушені були відійти від громадської роботи або виїхати в Україну.  Це і закриття через суди низки українських культурних автономій і інституцій в Росії, або їх руйнація за допомогою підкилимної заміни керівників. Це і фактичний стан війни між двома державами, через що слово «український» стало в Росії синонімом слова «ворожий». Але у схожій ситуації опинилися й громади корінних   народів РФ. Згадаємо хоча б   підтриманий Держдумою указ Путіна про відміну обов’язкового вивчення мов корінних народів в середніх школах, що викликав найбільші хвилі протестів в Татарстані, Башкорстані, Чуваші і Комі і через який спалив себе на знак протесту удмуртський вчений Альберт Разін.

Ще у  2009 році ЮНЕСКО визнала, що 136 мов на території Росії перебувають під загрозою зникнення. Хоча точніше було б вжити не «зникнення», а «знищення».  Але Кремль, як бачимо, не тільки ігнорує цей факт, а й далі посилює великодержавну мовну політику, що має на меті привести ідентифікацію усіх народів, що проживають в Російській Федерації, до єдиного визначення – «російський народ». На зразок того, як в СРСР намагалися замінити різноманіття усіх народів єдиним поняттям «радянський народ».

До цього додамо, що Росія вже впродовж 8 років  не ратифікує  Європейську  хартію регіональних мов і мов національних меншин, яка створює пряме зобов'язання для держав заохочувати використання цих мов у суспільному житті, особливо в сфері освіти, засобів масової інформації і культури. Характерно також, що цього року саме на Міжнародний день рідної мови в ЗМІ була озвучена теза Володимира Путіна про штучність української мови, якої,  на його думку, не існувало до ХVІ століття, а росіяни і українці були до цього одним народом з єдиною мовою – звичайно ж, російською.

Цитуємо: «Понимаете, до XI, XII, XIII века у нас не было никакой разницы в языке. И только в результате полонизации та часть украинцев, которая жила на территории, находившейся под властью Речи Посполитой, только где-то, по-моему, в XVI веке появились первые языковые различия».

Зупинимося на цьому більш детально, оскільки путінська думка, на жаль, знаходить підтримку і серед керівників деяких українських організацій в Росії. Тих організацій, які, щоправда, рахуються сьогодні тільки на папері і дають про себе знати лише тоді, коли треба підтримати політику Кремля від імені «українців Росії».

Ось що думають приводу висловленого Путіним фахівці – українські і російські історики:

«Ці тези Путіна - дуже старі і взагалі не є чимось оригінальним, - так коментує екскурс президента Росії в минуле кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України Кирило Галушко. - До 2012 року в Росії працювала радянська схема історії, в якій українці були «окремим народом, що возз'єднався з російським». Після 2012 року - повернулися до старої імперської схеми, в якій великороси, малороси і білоруси є частками одного російського народу. Але ця теза містить низку фактологічних помилок і спотворень.

У X-XIII століттях не було різниці у мові? Звичайно, не було, тому всі давньоруські землі користувались у діловодстві й літописанні церковнослов'янською мовою Кирила і Мефодія, яка була солунським діалектом староболгарської мови. Її усі слов'яни розуміли. Зокрема, так писали і в Моравії, частині сучасної Чехії. Але чомусь ніхто не стверджує, що росіяни і чехи - один народ, правда?

Так само можна стверджувати, що італійці, французи, англійці і німці тієї ж доби «були одним народом», тому що у діловодстві всі користувалися латиною.

Є мова розмовна, а є книжна і офіційна. Дослідження сучасного мовознавства стверджують, що у східних слов'ян не було загальної початкової мови. У всіх слов'янських народів - і у південних, і у східних, і у західних - були початкові протодіалекти, які потім перетворилися на сучасні слов'янські мови. Тобто, мовної спільності на побутовому рівні українці й росіяни ніколи не мали».

А ось що говорить російський вчений-історик, доктор історичних наук Андрій Зубов:

«До XIII століття була церковнослов'янська мова і близька до неї давньоруська мова, якою писали літописи. Це мови писемні. Як спілкувалися люди, ми не знаємо. Зрозуміло, що між усним і писемним мовленням є велика різниця. Щодо розмовних мов, то навіть північні руські літописи, новгородські, псковські, а також літописи південні - вони відрізняються. Не дуже, але діалектні відмінності були помітні вже тоді.

Поготів про це свідчать берестяні грамоти, у яких прості люди як говорили, так і писали, часом з помилками. Берестяні грамоти російської Півночі, Новгорода, Старої Русси, трохи Смоленська, і писемна мова Київської Русі - це різні мови. Безумовно, східнослов'янські мови, вони тоді ще не так розійшлись, як нинішні українська і російська, але помітні значні відмінності.

У мовах тієї частини давньоруської держави, яка стала потім Україною і Білоруссю, що увійшла до Великого князівства Литовського, з'явилося чимало полонізмів. Але найцікавіше те, що вона зберегла значно більше особливостей давньоруської мови, ніж мова Великоросії.

Великоруська мова дуже змінювалася, особливо після Петра Першого під впливом германізмів. Нинішня російська мова містить дуже багато ознак німецької граматики, тому що вищі верстви суспільства говорили спочатку німецькою, а потім французькою. Приклад - назви місяців. В Україні та в Білорусії вони слов'янські, а в російській мові - латинські.

Інша річ - що все це жодного стосунку не має до сьогодення. У Німеччині у XI-XIII ст. говорили різними мовами, вони мали зовсім іншу конфігурацію у порівнянні з сучасною німецькою мовою. Були саксонська мова, верхньонімецька мова тощо. Ну і що? Що з цього випливає для сучасної політики? Геть нічого! Це цікаво лише для порівняльної палеофілологіі».

Виникає питання: навіщо Кремль звертається до псевдонаукових мовних теорій і чому веде широким фронтом наступ на мови інших народів навіть ціною втрати іміджу сучасної цивілізованої країни? Відповідь на нього можна знайти у висновках дослідження, опублікованого минулого року Російською академією наук, за якими Російська Федерація у найближчі роки може розвалитися на незалежні автономні утворення, як це сталося з Радянським Союзом. «Чисто умоглядно можна зіставити нинішній російське стан з СРСР напередодні розпаду», - вважає доктор економічних  наук, член-кореспондент РАН Віктор Суслов. Російські вчені приходять до такого висновку, спираючись на марксистсько-ленінський пріоритет ролі «базису» - економічні і соціальні показники регіонів.  Натомість в першу чергу каталізатором розпаду може стати «надбудова», в т. ч. мовна політика, яку вони  ігнорують. Прикладом тому є,  розпад на кілька самостійних  держав таких країн як Югославія і Чехословаччина, а також останні «сепаристські» спроби  отримати незалежність жителів провінції Квебек в Канаді і  басків в Іспанії.  

Думається, що в Кремлі це розуміють, а оскільки не можуть урівняти регіони з центром і поділитися з ними  награбованим, гарячково шукають ідеологічні скріпи, що, на їхню думку, і  мають утримати від розпаду Російську Федерацію. Один з них – «спільна Перемога народів СРСР на німецьким нацизмом», і невипадково багато цьогорічних заходів з нагоди Міжнародного дня рідної мови в Росії були приурочені до 75-ої річниці цієї дати, щоб підкреслити: заради безпеки від ворогів, які постійно зазіхають на Росію, треба триматися купи.

 Інша скрепа – свідоме перекручування історії, яку вчені вже охрестили російським «археомодерном», в якому живе сьогоднішня Росія і прикладом якого є ідеї «Русского мира» -  мережевої структури великих і малих спільнот, які думають і розмовляють російською.  «Русский мир» пронизує сьогодні не тільки тлумачення історії у вигідному для збереження Російської імперії вигляді, а й російську культуру, аж до дитячих мультфільмів («Иван Царевич и Серый Волк», «Добрыня Никитич и Змей Горыныч» і т.п.). А українська мова і українська незалежна держава самим своїм існуванням заважають реалізації «Русского мира».

«Важнейшие момент возникновения Русского мира – создание русского государства, историю которого Россия вынуждена была редактировать много раз. Первоначально имперской редакции подверглось непосредственное рождение России из монголо-татарской Орды, что произошло еще во время формирования единого государства Российского с начала XIV века. Здесь возникает простое и неприятное для России различение: Киевская Русь как непокорившаяся монголо-татарам была уничтожена в XIII веке, а Московская Русь как покорившаяся монголо-татарам получает шанс на создание своего государства в XIV веке,  –  пише філософ Сергій Дацюк. (докладніше див. на https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/53858ffc966fc/ )  –  Именно два этих неприятных исторических обстоятельства – происхождение России от Орды и невозможность признать Киевскую Русь своим прародителем (Киев – матерь городов русских) – лежат в основе исторической травмы российского самосознания, до сегодняшнего времени создавая у россиян, даже знакомых с перевранной версией истории, комплекс исторической неполноценности. Пока есть независимая Украина и отдельная от российской историческая память украинцев, «Русский мир», построенный на историческом вранье, всегда будет «недомиром» и «недорусским».

З цією точкою зору, мабуть, можна сперечатися,  але вона дає зрозуміти  причини і  головний,  запозичений у царської і радянської імперій,  вектор національної,і насамперед  мовної, політики кремлівської верхівки.  У зв’язку із цим згадується відомий вислів: «Не можна йти вперед з головою повернутою назад». Справедливості ради відзначимо, що стосується він не тільки російських, а й українських політиків. А ще не менш популярний сьогодні вислів «мовчання ягнят» - синонімом покірливості, в ситуації, коли треба захищатися і діяти.

Олександр Гвоздик, за матеріалами російських і українських ЗМІ

На світлині: Російський історик Андрій Зубов спростовує твердження Путіна, що українці і росіяни мали єдину мову

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка