Друк
Розділ: Полеміка

Відповіді журналіста «Кобзи» на запитання редактора часопису  «Українська громада Росії»

Відомий активіст, один з адміністраторів сторінки у Фейсбук «Громада українців Росії» і редактор однойменного часопису  Андрій Литвин 25 червня прокоментував матеріал сайту «Кобза – українці Росії» від 31 травня ц.р. «Нотатки з приводу діяльності українських організацій в Росії», який є спробою подати загальну картину стану українських автономій в Російській Федерації станом на 1 січня 2020 року. Я, як автор публікації , вдячний Андрію Сергійовичу  за увагу до цьго матеріалу і його критичні зауваження, які, впевнений,  підуть на покращення українського інформаційного середовища. Враховучи те, що Андрій Литвин свої претензії спрямував не до мене особисто, а виніс на широкий загал, я  так само публічно маю відповісти на його запитання.

Зокрема, Андрій Сергійович дивується, чому я «не помітив» в своєму огляді сторінку Громади Українців Росії у Фейсбуці й однойменний часопис, редактором якого він є.  Відповідаю. По-перше, мій огляд не претендував на всебічне і повне висвітлення діяльності усіх (за моїми підрахунками більш, ніж півсотні) офіційно зареєстрованих українських організацій в Росії.  Одна з причин – відсутність будь-якої інформації у відкритих джерелах про діяльність багатьох з них. Мій матеріал - лише нотатки, на що і вказує заголовок статті. По-друге, я аналізував діяльність тільки організацій, на що знов таки вказує заголовок.

 Наскільки мені відомо, «Громада українців Росії» не є зареєстрованою громадською організацією з своїм статутом і певною структурою, вона – група однодумців у віртуальній  соціальній мережі. Так само її часопис – теж не громадська організація, а засіб масової інформації.  Саме тому «Громада українців Росії» і не згадується в моєму в матеріалі, як і низка інших українських територіальних фейсбук-груп («Співдружність Кубань-Україна», «Громада українців на Уралі», «Зелений клин», «Українці Росії» та інші).

Щодо моєї уваги/неуваги  до  групи «Громада українців Росії» (далі ГУР), то я постійно слідкую за її публікаціями і, як редактор (з квітня 2019 р.), сприяв передруку (з посиланням на першоджерело) в 2019 році на «Кобзі»  досліджень  Справжні обличчя українців Росії та   Хто презентує українців Росії у світі? Андрія Литвина, Від «антиукраїнців» до тих, «за кого не соромно» Віктора Роздобудька (спів-адміністратор групи ГУР),  Хто ви – пане Винник і Ко? Наталії Литвиненко-Орлової (спів-адміністратор групи ГУР). Про Вас особисто, Андрію Сергійовичу, надруковано в «Кобзі» мій матеріал Звинувачення, висмоктане з пальця, присвячений суду над Вами  за участь в акції пам'яті Бориса Нємцова.

Ви, Андрію Сергійовичу, також запитуєте: «Але пан Гвоздик «не помітив» нашої діяльності, вшанування жертв політичних репресій у Сандармосі, Красному Бору тощо?» Ще раз наголошую на тому, що я досліджував діяльність українських організацій, а не фейсбук-груп. Щодо слів «нашої діяльності», то дозвольте у відповідь процитувати абзац з опублікованої на «Кобзі» статті Почесного голови Карельської РГО «Калина» Лариси Скрипникової   Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок... про увічнення  в Сандормосі в 2019 році пам'яті страчених в часи Великого терору українців: «Ще ніхто не  підрахував, скільки українців назавжди залишилось в землях вічної мерзлоти Колими, Карелії, Воркути, Сибіру... Саме тому, я завжди була впевнена, що Сандармох може стати для всіх українців, а особливо українців Росії –  святим місцем, та головною ідеєю нашого єднання… Чи так сталося? На жаль ні. Не буду торкатися минулого, торкнуся останніх  днів пам’яті – цьогорічного дня 5 серпня.  Вже декілька років  організацією цього заходу займається виключно Меморіал С-Петербургу (виділено мною – О.Г.), дай їм Боже здоров’я та подальших успіхів! Українські делегації не мають змоги приїхати, українці Карелії ( з певних причин) займають нейтральну позицію, тому приїздили ті, кого я запрошувала.   З кожним разом нас ставало все менше, а мені на душі все тяжче…( Правду сказати, завжди був Андрій Литвин, один (виділено мною – О.Г.), але завжди з прапором України)».

У 2019 році «Кобза» також опублікувала ще один матеріал Лариси Скрипникової, присвячений  Сандармоху -  «Пам'ять про страчених синів та дочок України має нас об’єднати» та  інформацію про акції пам’яті загиблих в урочищі Сандармох в Україні, в Росії і в світі  Акція нагадування і застереження, де є, до речі посилання  на Вашу, Андрію Сергійовичу,  інформацію про поїздку в Красний Бор, організовану знов таки петербурзьким «Меморіалом».

Крім цього «Кобза» опублікувала минулого року інтерв’ю з директором петербурзького «Меморіалу» Іриною Фліге «Занавес не упал, пьеса продолжается», присвячене виходу її книги ««Сандормох: драматургия смыслов», а в матеріалі «За дії, що сприяють формуванню громадянського суспільства» розповіла  про судову справу історика, дослідника Сандармоху Юрія Дмітрієва.

Знов звертаюсь до Вашого коментаря: «Пан Гвоздик мимохідь згадує Омськ: «лише завдяки одиночним акціям» Лідії Близнової. По-перше, акції не одиночні, бо діє дружній родинний гурт «Збіжжя» на чолі з пані Лідією».

Цілком погоджуюсь з тим, що, як Ви пишете, діяльність пані Лідії, її онука Григорія Кука, гурту «Збіжжя» перевищує «діяльність»  більшості згаданих мною організацій. Але вимушений втретє нагадати Вам , що мої нотатки були присвячені діяльності в 2019 році офіційно зареєстрованих організацій, а не груп і гуртів. Щодо особисто пані Лідії Близнової та її онука, то минулого року «Кобза» неодноразово повідомляла про їхні акції. Втім, я згодний, що пані Лідія заслуговує на те, щоб «Кобза»  присвятила  їй та «Збіжжю» окремий великий матеріал. Ми також готові передрукувати подібний матеріал, якщо він є у редакційних планах Вашого Часопису.

Йдемо далі. «Пані Близнова, - пишете Ви, - як і Володимир Павук та Ярослав Копельчук, яких пан Гвоздик називає серед активних дописувачів «Кобзи», знаходяться у складі Малої Ради Громади Українців Росії, що треба відмічати у подібних статтях». Шановний Андрію Сергійовичу! Ми не можемо за авторів дописувати, членами яких організацій чи рад вони є. Це питання журналістської етики. Тому ми подаємо їх так, як вони самі себе представили. Але не в авторських матеріалах, згадуючи названі Вами прізвища, ми обов’язково врахуємо Ваше побажання, бо не вважаємо за труд зайвий раз  прорекламувати тих, з ким робимо спільну справу в ім’я України.

Ще один докір від Вас: «Не помітив» пан Гвоздик активності в Єкатеринбурзі Громади українців на Уралі на чолі з Лідією Ковалів, яку підтримує Стефан Паняк». Не помітити активності пані Лідії Ковалів  неможливо.  Одне з надісланих нею до «Кобзи» повідомлень  я підготував до друку («Ось тут і почалися для мене неймовірно дивні відкриття…»), а щодо інших… Я з повагою ставлюся до Лідії Ковалів, і у мене немає сумнів в тому, що вона веде активну роботу. Але…

Справа в тому, що інформація в повідомленнях від пані Лідії відсутня, це лише набір емоційних гасел типу «Україна – наша ненька», «Любіть Україну», «Яка гарна природа України! Ніде в світі немає такої природи!»  і т. п. Те, що органічно для посту в соцмережі, виглядає чужорідним за стилем в інформаційному виданні. Розуміючи, що пані Лідія не професійний журналіст, я намагався їй допомогти уточнюючими запитаннями: «Чим саме займається «Громада українців на Уралі», хто до неї входить, які заходи проводить і де, як саме відзначали те чи інше українське свято?» і т.п. Але відповіді так і не отримав. Не увінчалися успіхом і мої спроби відстежити діяльність Лідії Ковалів і «Громади українців на Уралі» з інших, крім її постів, доступних джерел інформації, де є відповіді на питання: хто, де, коли, яким чином. Ми сподіваємося що у майбутньому ми будемо отримувати якісні репортажі із Єкатеринбурга.

Тепер щодо Наталії Романенко,  ГО «Українське земляцтво «Криниця» (м. Хабаровськ) і його участі (за повідомленням ЗМІ) у фестивалі «Далекосхідне бельканто».  Андрій Литвин дивується : «Чому це пан Гвоздик в інших випадках повідомлення ЗМІ не ставить під сумнів, а тут поставив?» А поставив тому, Андрію Сергійовичу, що не схоже це на російську пресу згадувати повну назву забороненої  в Росії судом української громадської організації. Чи не є це спробою переконати нас, що з правами українських автономій в РФ все в повному порядку? Я звертався до пані Романенко з проханням написати про участь/неучасть  у фестивалі, але інформації від неї не отримав. Розумію, що з добре відомих діаспорі причин вона вимушена обмежити контакти з пресою, в т.ч. листування з опозиційною до російської влади «Кобзою». Мені добре відомо і про  шалений тиск ФСБ на Наталю Романенко і навіть про погрози фізичної розправи з нею, і про те, що громада, хоч і неофіційно але існує, і що «Криниця» пані Романенко «презентує українську культуру не гірше, ніж зареєстровані організації»,. І не з часопису «Громада українців Росії», а з ексклюзивного інтерв’ю Наталя РОМАНЕНКО: «Я вкотре відчула силу і міць цієї землі», яке пані Наталя минулого року дала «Кобзі».

Здивував мене і Ваш закид Андрію Сергійовичу, щодо того, що «пан Гвоздик не згадує ані Андрія Тарана, який у тому ж таки 2019 році під Сергія Винника випустив два номери своєї газети «Гражданский совет» («Громадянська рада»), ані Ігоря Солов'я зі сторінкою «Українці Росії» у Фейсбуці, ані Валерія Семененка з оточенням». Вчетверте  нагадувати про те, що моя стаття не торкалася діяльності фейсбук-груп, сайтів і газет, а була присвячена тільки діяльності організацій і проведених ними заходів, мабуть, буде вже перебором. Щодо  Семененка, Винника і Тарана, можливо, вони формально і залишаються керівниками якихось недіючих громадських організацій,  але відомі більш тим, що  на сьогодні складають організаційно єдину «українську» групу, яка працює на владу Росії,  багато років «замилюючи» очі СКУ, а також кидаючи тінь як на нашу редакцію, так і на керуючого єдиної в Росії української церкви Митрополита Адріана і голову ГО «Об’єднання українців «Провісник» (м.Москва) Тараса Дудка. Таку їхню антиукраїнську діяльність детально висвітлював минулого року Ваш Часопис, статті якого, нагадаю передрукувала «Кобза».

Ще одна цитата з Вашого, Андрію Сергійовичу,  коментаря: «До речі, смішно виглядає те, як пан Семененко, з одного боку, й головний редактор вебсайту «Кобза — українці Росії» Василь Коломацький (на замовлення якого пише пан Гвоздик), з другого боку, намагаються рахувати своїм митрополита Адріана (Старину)».  Я, Андрію Сергійовичу, журналіст і , тому, дотримуючись правил цієї професії,  не ділю тих, про кого пишу,  на «своїх» і «чужих». І вже абсолютно  байдуже мені, кого там «намагається рахувати» Валерій Семененко.

Нотки прихованого єхидства і осуду бачу і у Ваших словах:    «…Василь Коломацький (на замовлення якого пише пан Гвоздик)». Я – редактор сайту «Кобза», Василь Коломацький -  головний редактор. Що ж дивного і осудного в тому, що мій керівник замовляє (це називається редакційне завдання) мені матеріали? Це ж редакція, де має бути звичайна виробнича дисципліна і   підпорядкованість, а не група в Фейсбук, де кожний пише що хоче і як хоче, або нічого не пише, а тільки «лайкає».  Зауважу, що наші з Василем Коломацьким думки не завжди збігаються, але для  нас це нормально,  і ніяких «замовлень» в негативному сенсі цього слова у нас в редакції немає. Мені пропонують написати на якусь тему, от і все. Якщо я відмовляюсь про щось писати, то це зустрічається з розумінням, оскільки в «Кобзі» від самого початку, наскільки я можу судити як колишній читач, а тепер і співробітник,  найбільше цінують професіоналізм, демократичний стандарт і поважають особисту думку журналістів.

«Зовсім не смішно те, що, «не помітивши» Громаду Українців Росії (це як я розумію і є головною претензією до автора – О.Г.), пан Гвоздик, як діяльність українських організацій РФ, представив дії пристосуванців і кримнашістів, яким російська влада дозволяє танцювати й співати ліричні й жартівливі пісні (аби показати як «гарно живеться українцям у Росії!») і навіть іноді отримувати гранти й нагороди РФ і її суб'єктів», - пише далі Андрій Литвин.

Вибачайте, що знов маю пояснювати прості речі. «Пристосуванці», «кримнашисти» - це оціночні судження, які припустимі в коментарях  в соцмережах, в блогах, але є грубим порушенням журналістських стандартів в аналітичних матеріалах в ЗМІ, до яких належить і «Кобза» і яка сповідує гасло Тацита  «Без гніву і пристрасті». Журналіст має викладати тільки факти, а оцінку їм має дати  без авторських підказок сам читач.  Я і виклав тільки факти: хто де і скільки разів співав, танцював і отримував гранти РФ. Нав’язування ж читачеві оцінок – це практика преси часів тоталітарного Радянського Союзу і нинішньої російської офіційної журналістики.

До того ж не згодний з тим, що, виходячи з Ваших претензій, треба усіх членів українських об’єднань, керівники яких висловлювали антиукраїнські тези, таврувати одним клеймом. Нам треба тільки радіти, що в Росії ще лунають українські пісні, пропагується українська культура, а фестивалі за участі українців Росії збирають не тільки росіян, а й етнічних українців, які скучили за українським словом і українською піснею. А що ви пропонуєте? Бойкотувати ці фестивалі? Тоді як бути з Наталею Романенко, яку Ви «захищаєте» від мене? Її хор теж співів на фестивалі минулого року, щоб, як ви пишете, показати як «гарно живеться українцям у Росії»?

Тепер про географію. Нар'ян-Мар,  Нижній Новгород і Нальчик я дійсно відніс до «чужих» федеральних округів. Визнаю ці свої помилки, вже виправив і вдячний вам, Андрію Сергійовичу, що вказали на них. Коли працюєш з великим обсягом матеріалу, який по крихтам збирався протягом року,  то помилки, в т.ч. і чисто технічні, як, наприклад,  у підзаголовку моєї статті («один» замість «одна»), неминучі, хоча це мене, розумію, не виправдовує.

Гадаю, я відповів, Андрію Сергійовичу, на всі Ваші запитання. Тож, хотів би задати і свої Вам. Всього три.

Чому Ваш Часопис і група «Українська громада Росії» «не помітили» діяльності у 2019 році «Кобзи» ( єдиного на сьогодні сайту для українців РФ) з інформування про заходи українських громад і колективів,  виступи редакції  на захист українських і проукраїнських активістів, або, наприклад, цикл нарисів «Українці Камчатки», який збагатив спільний архів діаспори новими фактами та іменами?  Чому ви не зробили на відміну від нас жодного передруку хоча б одного з цих матеріалів, або надали лінки на них в стрічці своєї фейсбук-групи? Ми ж, здається, спільну справу робимо?

P.S. У Додатку подаємо читачеві в повному обсязі коментар Андрія Литвина, про який йдеться. Гадаємо, що «Громада українців Росії» відповість передруком нашої статті. Сподіваємося також, що подібний обмін критичними зауваженнями піде тільки на користь обом нашим виданням і слугуватиме порозумінню і консолідації наших спільних зусиль в справі підтримки і захисту прав української діаспори в Росії.

Олександр Гвоздик, редактор сайту «Кобза – українці Росії»

Додаток. Коментар Андрія Литвина в групі «Громада Українців Росії» від 25 червня 2020 р.):

Щодо статті Олександра Гвоздика (помилку в її назві збережено)

«Рік 2019-й: ще один важка для діаспори “зима” позаду. Чи дочекаємося “відлиги”?» на вебсайті «Кобза — українці Росії»

Редактор вебсайту «Кобза — українці Росії» Олександр Гвоздик пише, що користується різноманітною інформацією. Йому добре відома сторінка Громади Українців Росії у фейсбуці й однойменний часопис (у 2019 році вийшло 6 номерів журналу). Але пан Гвоздик “не помітив” нашої діяльності, вшанування жертв політичних репресій у Сандармосі, Красному Бору тощо?

Щоби коментувати в розрізі федеральних округів (ФО) Російської Федерації (РФ) треба для початку хоча б подивитися склад цих округів. Так, Ненецький автономний округ (столиця — Нар'ян-Мар) входить до складу Архангельської області й, відповідно, до Північно-Західного ФО, а не Сибірського. Нижній Новгород — столиця не тільки Нижньогородської області, але й цілком Поволзького ФО. Пан Гвоздик, ймовірно, переплутав Нижній із Великим Новгородом у Північно-Західному ФО. Кабардино-Балкарія (столиця — Нальчик) знаходиться у складі Північно-Кавказького ФО, а не Південного.

Пан Гвоздик мимохідь згадує Омськ: «лише завдяки одиночним акціям» Лідії Близнової. По-перше, акції не одиночні, бо діє дружній родинний гурт «Збіжжя» на чолі з пані Лідією. По-друге, кількісно, а головне — якісно, діяльність пані Лідії, її онука Григорія Кука, цілком гурту «Збіжжя» перевищує “діяльність” більшості згаданих паном Гвоздиком “українських” організацій. Саме пані Лідія опікувалася Євгеном Пановим, якого російські каральні органи утримували в колонії під Омськом. Родинний гурт «Збіжжя» проводив різноманітні акції на підтримку політичних бранців Кремля, різними заходами відзначав усі головні свята України, здійснював паломництво до близьких українському серцю пам'ятних місць, гідно ніс росіянам (і в першу чергу — молоді!) справжню українську культуру (пісенну, поетичну тощо), приймав участь і перемагав у конкурсах і фестивалях української тематики. Пані Лідія постійно виставляє відповідні світлини й відео у фейсбуці: на особистій сторінці й у групі «Громада Українців Росії». Про діяльність гурту «Збіжжя» йде мова у кожному випуску часопису «Громада Українців Росії».

Пані Близнова, як і Володимир Павук та Ярослав Копельчук, яких пан Гвоздик називає серед активних дописувачів «Кобзи», знаходяться у складі Малої Ради Громади Українців Росії, що треба відмічати у подібних статтях.

“Не помітив” пан Гвоздик активності в Єкатеринбурзі Громади українців на Уралі на чолі з Лідією Ковалів, яку підтримує Стефан Паняк.

Не називаючи Наталю Романенко, пан Гвоздик пише: «ГО «Українське земляцтво “Криниця”» (м. Хабаровськ), якщо вірити ЗМІ, взяла участь у фестивалі «Далекосхідне бельканто», хоча за офіційними документами хабаровська «Криниця» значиться як «ліквідована» ще з вересня 2017 року». Чому це пан Гвоздик в інших випадках повідомлення ЗМІ не ставить під сумнів, а тут поставив? Пану Гвоздику не відомо, що був шалений тиск ФСБ на пані Романенко? Що в таких умовах треба або пристосовуватися, або формально ліквідувати організацію? Що «Криниця» пані Романенко презентує українську культуру не гірше, ніж зареєстровані організації?

З іншого боку, пан Гвоздик не згадує ані Андрія Тарана, який у тому ж таки 2019 році під Сергія Винника випустив два номери своєї газети «Гражданский совет» («Громадянська рада»), ані Ігоря Солов'я зі сторінкою «Українці Росії»у фейсбуці, ані Валерія Семененка з оточенням.

До речі, смішно виглядає те, як пан Семененко, з одного боку, й головний редактор вебсайту «Кобза — українці Росії» Василь Коломацький (на замовлення якого пише пан Гвоздик), з другого боку, намагаються рахувати своїм митрополита Адріана (Старину).

Навпаки, зовсім не смішно те, що, “не помітивши” Громаду Українців Росії, пан Гвоздик, як діяльність українських організацій РФ, представив дії пристосуванців і кримнашістів, яким російська влада дозволяє танцювати й співати ліричні й жартівливі пісні (аби показати як “гарно живеться українцям у Росії!”) і навіть іноді отримувати гранти й нагороди РФ і її суб'єктів!

На світлині: 4 листопада 2019 Голова УКЦ «Дніпро» Наталія Вітт (Іркутськ) із комуністом Сергієм Левченком, тоді ще губернатором Іркутської області. Крайній праворуч — Андрій Зав'ялов.

На світлинах:

1. Олександр Гвоздик

2. Світлина, якою Андрій Литвин проілюстрував свій коментар