Друк
Розділ: Полеміка

Знову про зв’язок «сортіра», «одного бітого» і особливостей націєтворення

В той час як «кавалеристсько-нога» та «трамвайно-хамська» Скабєєва в ефірі телебачення заявляє по неминучість війни з Україною https://www.svoboda.org/a/31189383.html, а російські та українські експерти зважують вирогідність такої війни, виходячи із логіки фактів та традицій, https://www.svoboda.org/a/31190877.html, а соцмережі гострять язик на згадану тему https://www.svoboda.org/a/31192654.html, хочеться просто спитати зі сторінок Кобзи (загально-то ліберального сайту): А де російська совість?

Як можна у ХХІ столітті розпочинати другу війну за останні сім років, все досі ведучи війну першу?

Війни з  народом, який називають дружнім і братнім?

Після досвіду повної руйнації окупованих територій – цивілізаційнної, соціальної, економічної, безпекової, екологічної і культурної? Після розпилу металу та грабунку музеїв?

Кого ви бажаєте «ощасливити» у Харкові чи Сумах після «чуми» і підвалів т.зв. «республік»?

Чи вірить російський народ, що у Донецьку та Луганську відбулося «визволення»? А звідки тоді кілька мільйонів біжінців? Від чого, чи від кого  тікали?

Чи логіка простіша – російському народу для задоволення і гордості потрібно періодично ставити чобіт на груди таким самим російськомовним громадянам? Щоб довести, що в додаток до російської мови (що в них і так була),  їм – «звільненим» – не вистачало вигляду російського чобота під носом? І обтерши чобіт об сорочку «звільненого» радісно посміхнутися : Welcome to Russia! Тепер, братан, ти уже наш! Бери паспорт. Тобто, обряд ініціалізації через лизання чобота. Може це така «простіша» логіка? Мовляв, Христос терпів, і ти лижи «сапог».

А чи не пече російський народ трагічний досвід ГУЛАГу? Адже і там заради Комунізму (майбутнього людства!) знищили мільйони людей? Комунізм провалився. Жертв не повернути. Могили не віднайти.  А де покаяння за криваву історію? За виключенням 1-2% населення, що підтримує Товариство «Меморіал», я не бачу покаяння за ГУЛАГ. В знаковий Сандармох на щорічну прощу приходять два десятки, а не тисячі. Сталіна знову виправдовують. Чекісти при владі. Чи я помиляюся, російський народе?

А досвід Угорщини 1956 року?  Чи пече совість російського народу?

А досвід Праги 1968 року? Чи пече совість російського народу?

А Афганістан 1979 року чи пече совість російського народу?

А польське « Лучше Каня чем Ваня» і диктатура Ярузельського чи пече совість російського народу?

А перша і друга чеченські війни? Згвалтована Ельза Кунгаєва? Чи пече совість російського народу?

А своїх снайперів, що стріляли з дахів Києва у мирних демонстрантів у лютому 2014, ти пам’ятаєш? Нині цих хлопців ми називаємо Небесною сотнею, і їхніми іменами названі вулиці в Україні.

А «Нас там нет» у лютому 2014-го  у Криму, яке дуже швидко у березні перейшло у «Зачем скрывать», а потім у загально-національну ейфорію «Еду отдыхать в Крым!». Чи пече совість російського народу?

Ти пам’ятаєш спалені Градами кістки українських добровольців під Іловайськом у серпні 2014-го? А «зелений коридор» відходу бійців під Іловайськом пам’ятаєш? Ти їх віроломно розстріляв. Зараз їх воїнські могили на почесних місцях на цвинтарях.

А бійців Росгвардії із автозаками, надісланих у Мінськ для розгону жіночих демонстрацій у 2020-му, пам’ятаєш?

Тобі властиво «вєлічіє». І російський чобіт на грудях у сусіда є продовженням цього стрижня, залишеного тобі Ординським ігом. І Комунізм був наслідком «вєлічія». І знищення Сталіним внутрішніх ворогів (а їх нарахували десятки мільйонів!) було наслідком «вєлічія», яке ніколии не рахувалося із долею народу, з історичною тяглістю Росії. Російське «вєлічіє» завжди було чимось противним самому життю, зв’язку етноса із його землею, противним цивілізації, спорідненості людства. В чому ж твоє вєлічіє, російський народе? Чому лише у ХХ столітті були заплачені гекатомби людської крові, а вєлічія досі немає? Чи є кінцевий зримий і досяжний образ твого вєлічія, який ти можеш об’явити своїм братам - українцям? Європі. Людству. Я громадянин Росії, що прожив у Росії сімнадцять років, зрозуміти твоє вєлічіє не можу. Для мене це тайна просякнута кров’ю. В цьому суть мого звернення.

Ось хочеться на завершення спитати, «Если завтра война?», тобі уже радісно, народе, і роздвигаються у дрижанні твої  азійські ніздрі? І вже нестерпно і до нестями хочеться когось «мочити у сортірі», перед тим як остаточно визнати його «визволеним» і «співвітчизником», і високодуховним? Адже, «за одного битого двух небитых дают», - так каже твоє прислів’я. Адже битий буде бити й інших, це прилипає до рук, як риб’яча луска , і так твориться твоя нація? Суцільне вікове споріднення через «дідовщину»  замість християнського єднання у любові. І вічний «сортір» замість амвона? Ти не такий, народе, як інші. Тому і питаю у тебе, чому все навпаки? Оригінальність? Нігілізм? Лукавство раба? Азійська душа? Травма Орди? Неродючість землі? Втрати ГУЛАГу? Розтікання духу по рівнині? «Умираю, а ногой дрыгаю»? Травма червня 41-го?  Де корінь твоєї  інаковості? В чому твоя совість?

Ти, мабуть, вважаєш себе дуже християнським, чистим і святим? Чи просто про це віщає «кавалеристсько-нога» та «трамвайно-хамська» Скабєєва із темників Кремля? А ти просто заснув біля  телевізора?

 * * *

На завершення згадаємо слова львів’янина Явлинського, сказані в лице «солнцелікому» ще у часи другої чеченської: «Смотрите не обмочитесь, когда будете «мочить в сортире».

Сказано тонко, зі знанням історії. Ще жодна війна не ощасливила Росію.

Василь Коломацький, демократ

На світлині: Василь Коломацький