lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Віктор КАЗБАН: За останні тридцять років українське суспільство помітно «подорослішало»

Про мову, російське «вєлічіє» та український постколоніальний синдром в актуальному інтерв’ю «Кобзі» відомого сумського громадського діяча Віктора Казбана

Доброго дня, шановний пане Вікторе! Наш сайт знову радий Вас вітати. Розкажіть, будь ласка, про свій новий громадський статус, над якими питаннями Ви зараз працюєте.

Ідучи назустріч 30-й річниці Незалежності України, виникає дуже багато викликів, випробувань  для українців та і для нашої держави в цілому. Бо, як на мене, 30 років минули надзвичайно швидко, тому що настільки буремними були всі політичні події, настільки буремно протікало в цей період, я б назвав те, що зветься навіть у медицині елементом натуралізації або елементом,  який називають ще звичкою до саме оцієї нової нашої формації і нового нашого місця в житті новітньої,незалежної України.

Відбулося дуже багато  доленосних подій, серед них я б відзначив перш за все українські Майдани: Майдан 2004 року і Майдан 2014 року, - це ті історичні моменти, які відкоригували саме геополітичний напрямок розвитку нашої держави. Коли до цього часу, перш за все до четвертого року, відбувалися навіть не події, відбувалася певна консервація комуністичного минулого. Ми ніяк не могли - наші люди, українці - вийти з того сомнамбулічного стану, в якому перебували 300 років у Росії, а тим більше - під жахливим насиллям останніх десятиліть комуністичного злостивого правління.  Причому наші недруги дуже багато робили та й роблять все для того, аби Україна ії втратила. Ну і наша громадська діяльність у Сумах і в області, звичайно, нічим не відрізнялися від тих подій, які були в Україні: також було два майдани. До речі, ведучим і першого Майдану 2004-го року і 2014-го року, був я - так вже сталося. Чому вийшли тоді, українці? Тому, що були впевнені:  правда і справедливість переможуть. І ми довели, що дійсно, ці поняття як для нас українців, так мабуть і для інших держав, все-таки є в пріоритеті. Вони перемагають, бо як еволюційні повільні зміни, чи бурхливі революційні, які у нас були, доводить все-таки свою логічну справедливість. 

Перебуваючи  саме в цьому соціальному казані бурхливих подій в Україні останніх трьох десятиріч, так вже сталося, я перебував у різних іпостасях. Перш за все, в стосунках із міською владою. Свого часу мене обирали членом виконкому  саме на громадських засадах, далі, незважаючи на те, що сам я лікар, але був свого часу і заступником начальника управління культури обласної державної адміністрації. Цікаво, що саме з питань національного відродження. І які б громадські посади я не обіймав, весь час вони звичайно напряму стосувалися української національної проблематики.

На сьогоднішній день мене запросили обійняти (знову-таки, на громадських засадах) дві посади: зараз я офіційно є радником Сумського міського голови Олександра Лисенка з гуманітарних питань та радником голови Сумської обласної державної адміністрації пана Василя Хоми з питань впровадження закону "Про захист української мови", з мовних питань загалом. Крім того, входжу до обласного організаційного комітету з відзначення 30-ї річниці Незалежності . Також  є членом  двох мовних комісій комісій: Сумської міської ради  та Сумської обласної держадміністрації також із впровадженню закону про мову. Як бачите, доводиться дуже і дуже багато, без перебільшення, витрачати енергії,  часу на те, щоб саме утверджувати нашу українську національну ідею. Можливо я занадто голосно сказав, але саме це є основою тієї роботи, яку я проводжу і, звичайно, мої друзі, побратими, які мене оточують: перш за все - просвітяни, представники української національної інтелігенції, науковці - ті люди, яким десятиріччями не байдужа доля України.

А зараз з вашого дозволу якраз у контексті тих подій, які ми будемо відзначати, розповім про одну історичну подію. Будучи депутатом Сумської міської ради першого демократичного скликання 1990-го року, нам із моїм побратимом Юрою Тищуком вдалося ще в жовтні 1990-го року офіційно  підняти український національний прапор над нашим містом, над міською радою. І в зв'язку з цим, зараз розглядається питання що у зв’язку з тим, що цей прапор був піднятий над нашим містом одним із перших в Україні, - зараз вирішується питання про те, щоб встановити меморіальну дошку на приміщенні міської ради.

Або ось, майже цілий український містичний детектив. У  1996-му році, проходячи повз приміщення Просвіти, я звернув увагу, що якісь чоловіки розкопують якусь канавку (це було восени). Коли я проходив мимо, один робітник мене запитав: "Не скажете, що це таке?" Я заглянув, дивлюсь - звідти виглядає вус - козацький білий вус! Почали розкопувати, і я згадав: це виявився фрагмент пам'ятника Тарасові Шевченку, який височів у Сумах із 1926 року по 1957 рік, і робота була справді унікальною. Автором її був Іван Кавалерідзе. Не буду навіть Вам характеризувати це прізвище європейського рівня: скульптор - наш земляк і це була його робота (І.П. Кавалерідзе також відомий український кінорежисер. - Авт.). Чому ж тут опинився цей відкопаний фрагмент?  З'ясувалося, що це верхня частина пам'ятника:  голова і рука, що підпирає голову. Встановлено, що в 1957-му році почалася боротьба чергова Москви з якимись там новими віяннями в мистецтві, - кубізму (вони вигадували казна що, аби тільки насолити чимось українцям).

І от вирішили, що цей пам'ятник не відповідає канонам соціалістичного реалізму і зруйнували монумент.  До речі, я тоді ще хлоп'ям був, бігав, але бачив, як його руйнували відбійними молотками, бо він був величезний пам'ятник, уявіть собі - до дев'яти метрів височини, залізобетонний. І так вже сталося, бачите, примхлива доля привела, що я знайшов цей фрагмент у 1996-му році…

Історія дуже цікава - ми ще до неї колись повернемось. А чи є намір відновити знищений пам'ятник Кобзареві?

До цього часу триває бюрократична "возня": що ж робити?  Нарешті, завдячуючи тому, що я зараз маю певний статус, мені вдалося зв'язатися з музеєм Кавалерідзе в Києві, з науковцями цього музею.  Я підняв громадськість в Сумах, з розумінням до мене поставилися керівники міста і області, і зараз розглядається питання про відновлення в повному обсязі цієї дуже визначної роботи Івана Кавалерідзе в Сумах. Зараз ми виходимо вже на фінішну пряму, згідно з якою буде прийняте відповідне управлінське рішення:  відновити. Дуже багато підписантів, серед них я б назвав Івана Марчука з Києва - це знаменитий художник; наші підписанти - це народний артист Микола Ластовецький,  заслужені артисти й художники,  одним словом, представники творчої  інтелігенції. Це буде свого роду українською сенсацією. Наче Фенікс з попелу постане величний пам'ятник українському титанові.

 Я впевнений  у тому, що пам'ятник буде відновлений. Бо він не просто вартий того, щоб відновити. Це ж Тарас, і Тараса було знищено в Сумах, до речі, в яких він перебував у червні 1859 року.

Радянський режим воював із пам'ятниками видатним постатям українського народу, влаштовував репресії проти борців за незалежність України. Але сьогодні Москва веде проти нас вже справжню війну, не бажаючи, щоб країна стала суверенною, процвітаючою державою. Як Ви вважаєте, чи вистоїмо ми в цій боротьбі?

Щодо ситуації, яка у нас склалася в стосунках з Росією. Я не хотів би говорити абеткові істини про наші стосунки історичні з Росією. Ми були в прямій колоніальній залежності від Московії. Це була й духовна залежність, а духовна колоніальна залежність страшніша,  аніж просто залежність політична. І, звичайно, уже виробився в українців, "малоросів", "хохлів" певний навіть не стереотип, а генотип за ці століття, що заважає нам стати повноцінною незалежною державою. Є в мене невеличке порівняння. Чому з такими парадоксальними результатами вибори у нас проходять? Скажімо, Янукович. За що його обрали свого часу? За одну коротку фразу: "завтра ви будете жити краще", і голота пішла натовпом, саме голота. Обрали...

Чергові вибори - президента Зеленського. Саме ми бачимо,  дуже у нас зараз інфіковані не тільки коронавірусом, інфіковані ще отим словом - "патерналізм", тобто люди чекають  великих чудес від авантюристів, які претендують стати їхніми лідерами. Зеленський пообіцяв вже нові й великі зміни: "і вже завтра ви будете!.." (не будемо просто порівнювати і повторювати, що він сказав). Знову я називаю це "хлопською психологією" або ж "психологією голоти". Пообіцяв? Ага, голосуємо! Завтра заживемо  краще! Це показник, на жаль, дуже для мене негативний, бо становлення громадянського суспільства не відбувається за одне чи два десятиліття. Як на мене, потрібно пройти еволюційний шлях для того, щоб бути громадянином, щоб не згадувати ностальгійно про "ковбасу за 2.20" і за вино "біоміцин" за один карбованець і дві копійки. Це ж, знову таки, симптоми інфантильного патерналізму, того самого: "от при Брєжнєві ми ого як жили!"  І таке було…

Саме характеризуючи наше нинішнє українське суспільство, мушу все таки додати і оптимістичних ноток.  Вони полягають у тому, що, як би не було, але за 30 років суспільство подорослішало, в ньому з'явилася уже когорта українців, які саме проявили себе в операції АТО, вони нарешті на 60% зрозуміли, хто їхній ворог насправді - НАТО чи москалі. Розібралися - добре, це вже крок уперед для формування національної свідомості  та прийняття об'єктивних рішень. А щодо гібридної війни з москалями - то вона буде тривати в різних формах аж до чергового феодального азіатського бунту, що призведе до неминучої дезінтеграції абсурдної  імперії з її загарбницькими печерними інстинктами.

Як змінилася останнім часом ситуація із вживанням державної мови у Сумах і області? Можливо є якісь показники соцдосліджень, опитувань, моніторингу щодо виконання Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", зокрема в частині її вживання у сфері сервісу? Чи відомі Вам випадки скарг на порушення норм цього закону від мешканців чи гостей м. Суми?

Якщо порівняти стан української мови в 90-му році та її стан на сьогоднішній день, звичайно, порівняння дуже виграшне для сьогоднішніх часів. Я не хочу  деталізувати цей закон, бо закони нарешті будуть виконуватись, але ж мова - це основний момент самоідентифікації українців, він дуже пов'язаний із процесами дерусифікації та деколонізації і, звичайно, надасть потужний поштовх для поступового панування державної мови в Україні. Дуже приємно, що в наших майже російськомовних Сумах є люди, які усвідомлено використовують українську мову.

Перш за все, знову ж таки, згадаю про закон. Здавалось би, він тільки запропонував сервісному сектору економіки розпочати саме цю невеличку українізацію. Але, знаєте, наскільки воно швидко пішло (я про Суми говорю), що заходиш в аптеку, в Market, в банк, тобто в популярні установи, і раптом  (ну, для мене це наче в доброму сні) - до тебе звертаються продавчині, касирки, обслуговуючий персонал виключно українською мовою! Особливо мене дуже зворушило, коли я зайшов у "булочну", даю кілька гривень. мені говорить продавчиня: "Так, ви маєте отримати решту". Не каже "здачу", а "решту". Ну, я був просто приємно вражений  і відмовився від "решти" на користь закладу. Ходжу під цим враженням тепер лише до цього маркета.

Одним словом, тут ми маємо поступ. Зараз є Уповноважений з виконання мовного законодавства Тарас Кремінь. Я маю з його службою прямий зв'язок, мені допомагають перш за все методичними матеріалами, підказують як це робити. І через мовні комісії це буде реалізовуватись! І ви знаєте, робота така, що стає просто цікаво працювати. Бо інтерес є в тому разі, коли є результат, а він стає просто дуже помітним у нашому місті Суми.

Водночас, я б згадав про московський комплекс. Росіяни залишилися  в своєму самобаченні світу і своєї ролі в світі. Є слово, яке в них вже теж на рівні генотипу, це "вєлічіє". "Ми - вєлікіє, ми впєрєді планєти всєй, самиє-самиє". Я так думав-думав, по-перше це "вєлічіє" повинно мати якусь базу: наукову, чи історичну, чи інше підґрунтя. А потім думаю: "стоп, відповідь же дуже коротка - в психіатрії є один симптом, який зветься "манія величі", "манія вєлічія". Думаю, це характеристика якраз отієї мозаїчної шизофренії, якою хворе все московське суспільство, і окремі представники,  які це відчувають, такі як Навальний, такі як представники московської інтелігенції,  вони звичайно це чудово усвідомлюють, і, я вважаю, це усвідомлення буде поширюватись і так чи інакше оця манія нарешті буде вилікувана,  але вилікувана не лише місцевими  інтелігентами-терапевтами, але й українцями, Україною. Бо Україна - це свого роду барометр, свого роду індикатор тих подій, які відбуваються в Московії, бо настільки симптоматика руйнування Імперії - ці останні їхні виходи на кордони, потуги показати свою зверхність, силу своєї зброї - вона дуже примітивна. Ми не забуваємо, не повинні забувати й вони, що ми живемо в ХХІ столітті. Зараз виходить на арену світової конкуренції між державами зовсім не сила, а інтелект і ще раз інтелект. Загарбання земель "кримнаш", Донбасу, це настільки примітивно, настільки є феодальним, середньовічним явищем, що знову-таки втягує московську імперію в вирву, у прірву, з якої вона вже не підніметься. Не тому, що я  так хочу, це об'єктивні показники діалектики розвалу імперіалістичних формувань світу.

Нашу п'яту колону, теж хотілось би назвати, що вона діє навіть в Сумах і в області, знову і зараз. Вони обрали тактику, яка пов'язана з використанням їхньої церкви, православної Московської церкви, і вони саме маніпулюють церквою. І в результаті цієї маніпуляції, я б сказав, ідеологічної диверсії, яку проводить Московська церква, звичайно є велика небезпека для населення, для перш за  все віруючого православного населення. Причому, наша церква, православна церква України, розбудовується як незалежна українська конфесія і за нею справедливе майбуття. Як справи підуть далі? Можна сказати знову-таки: я починав наше інтерв'ю з того, що є правда і справедливість, у даному  випадку правда і справедливість теж доведе свою правоту, що церква мусить бути національною для усіх країн, особливо це стосується християнських країн, проте це вже питання релігії, не будемо його дуже широко розглядати.

Як змінилася міграційна політика в регіоні? Чи й далі переважна частина заробітчан їздить до Росії?

Я б хотів навести не глобальні, а місцеві приклади: мої сусіди, мої знайомі різні,  десь близько десяти осіб, які раніше паслися в Москві: це різні види діяльності - інтелектуальна робота і просто робітники. Зараз вони переорієнтувалися. Буквально кілька днів тому мої сусіди, два брати, виїхали до Чехії на завод "Шкода" працювати, як кваліфіковані робітники.  Звичайно, набагато більше їдуть до Польщі. На жаль, Україна поки що нездатна забезпечити кваліфікованою роботою усіх бажаючих. На жаль.

Я не можу назвати зараз, хто б говорив що-небудь позитивне про роботу в Москві та взагалі щоб говорили про Росію якимось чином толерантно, тому саме ця тенденція міграційна спрямована на захід. А зараз я подав, оскільки ми торкнулися питання заходу, пропозицію міському голові про те, щоб саме в цей час було прийняте рішення, скоріш за все  сесією міської ради, про підняття  прапора НАТО над нашим містом, бо рішення про прапор Євросоюзу було прийнято ще 5 років тому і зараз він майорить над Сумами. Тепер пропозиція про прапор НАТО знаходиться на першому етапі погодження з міським головою і частиною депутатів. Подивимось... Але погодьтесь, що це буде прецедент для всієї України, якщо вдасться підняти прапор НАТО над Сумами, саме в прикордонному з Росією обласному центрі України.

Як Ви в цілому оцінюєте нову адміністративно-територіальну реформу в Україні, що завершилась, і наскільки змінилася ситуація щодо вирішення гуманітарних і мовних проблем у Вашому регіоні у зв'язку зі створенням об'єднаних міських і сільських територіальних громад?

Про адміністративно-територіальну реформу в Україні. В мене знову історичні аналогії. Ця адміністративно-територіальна реформа, вона вже була В Україні. Ще в середні віки, в середньовіччі ,назва її була, пригадуємо всі,- міста мали Магдебурзьке право. Це демократична якраз система управління автономних міст, які розвивалися, знаходили саме своє місце і в економіці, і в культурі. І тобто  кожне місто ставало не безликим,  як міста, що були по радянському союзу - вони всі було однаково відштамповані, а саме кожне місто, як і кожна особистість,мало свій індивідуальний образ. І тому звичайно у нас з'явилося набагато більше коштів у міської влади. У нас відразу це помітили в транспорті,якого помітно збільшилося; транспорт у нас ходить по-європейськи: тролейбуси, автобуси, маршруток стало менше, що мене теж приємно вражає.  Я бував у Європі, бачив, і взяли з Європи оці графіки - таблички, на яких написано розклад руху тролейбусів та автобусів. Ви знаєте, я вже десь протягом півроку користуюся таким транспортом, жодного разу не було збоїв, теж приємно вражає - ще один крок до Європи. Дуже змінюється інтер'єр міста, з'явилися і з'являються нові об'єкти, півтора роки тому запрацював асфальтобетонний завод.  З'являються прекрасного європейського рівня шляхи, тротуари. Місто  європеїзується прямо на очах, це завдяки сучасному "магдебурзькому праву, тому його всі підтримують, і  дай Бог, щоб воно й надалі розвивалося.

Сумський  регіон - прикордонний, чи відчуваєте ви сепаратистські або проросійські настрої серед певної частини мешканців міста й області? Якщо так, наскільки змінилася ситуація за останні два-три роки?

Я вже порушував це питання, говорячи про те, що саме так, як себе проявляла п'ята колона в 13-14 роках,  зараз навіть нічого приблизно, і натяку немає.  Вони поховалися під, як вони говорять, омофор, істинно московську православну церкву. Хай собі сидять там, хай моляться,  аби вони тільки не влазили в наші українські справи, щоб вони не заважали нам розбудовувати українську національну державу. Тому помітні саме зрушення: Суми дерусифікуються. Це стосується освіти і культури. Зокрема на минулому тижні мене запрошували, відбулася нарада у департаменті культури та  інформативної політики обласної Держадміністрації, і коли ми розглянули питання про репертуар наших обласних театрів:  дитячого,  музично-драматичного театру, обласної філармонії, репертуарна політика змінилася дуже різко. Якщо раніше траплялися вистави, особливо нас обурювало те, що  років 2-3 тому для дітей та юнацтва були ще російськомовні вистави, зараз дерусифікація стовідсоткова - виключно українською мовою проводяться вистави, виступи,  концерти.

Зараз, чудово розуміючи вплив на людську свідомість, духовність саме культурних заходів, ми - моє оточення і не тільки - порушили питання про гастролі російськомовних виконавців, які потрапляли ще в Суми. Вдалося нам провести круглий стіл, де були присутні близько 20 осіб, знову-таки, представники культури, я б сказав, це представники сумської творчої еліти. Круглий стіл завершився не просто балаканиною - в  підсумкових документах, які ми направили в обласну адміністрацію і в обласну Раду, постало питання ось про що: по-перше, надати ім'я Сумській обласній бібліотеці, яка раніше носила ім'я Крупської (слава Богу, зняли це ім'я під час декомунізації), надати ім'я нашого видатного земляка  Пантелеймона Куліша.  Зараз це питання стоїть на порядку денному (лист уже пішов). Крім того, по гастролях, ще раз повертаюся: ми жорстко висунули умови щодо російськомовних виконавців, щоб саме господарі тих об'єктів, театру  тощо,  які надають приміщення, можливість виступу російською мовою, припинили цю діяльність. Ми долучаємо до цього юристів, які прив'язують оці російськомовні гастролі до нинішнього закону і нам це вдається робити, поки що і карантин само собою діє. Зараз поки що припинилось. Я вважаю, це великим досягненням громадськості Сум на сьогоднішній день. Тримаємо руку на пульсі. Якщо раптом щось виникне, буде пікетування, будуть протести.  Ми свого часу робили подібне пікетування біля театру для дітей ти юнацтва - допомогло.

Чи стала сумська молодь більш україномовною?

Питання дуже актуальне! Освіта дошкільна, у школах і вищих навчальних закладах - виключно україномовна. Одна гімназія є, де по-моєму, 3 класи російськомовні, все інше - україномовне. Під час засідання мовної комісії міської ради звітували освітяни: все добре, все приємно, не буду перелічувати ті заходи, які вони проводять дуже  професійно, все правильно. Водночас,  я  задав питання керівниці  управління освіти про таке. Добре, на уроках все йде так як треба: українська мова, всі абсолютно нею говорять, спілкуються,  проблем немає. Тільки пролунав  дзвінок на перерву - діти з місць і з учителями починається спілкування, і розмова в більшості своїй - російськомовна. Далі, в учительських викладачі між собою (не хочу сказати, що як правило, але досить таки часто), говорять російською мовою. І це в освітньому закладі і саме під час виконання службових обов'язків, бо перерва - це частина навчального процесу.

Я звернув увагу керівниці. Вона почала відбиватися: ні, цього бути не може. Кажу: щоб цього не було,  будь ласка, підготуйте розпорядчий документ по вашому управлінню, в якому буде сказано про те, щоб і в позашкільний час - із восьмої ранку і до 18:00 вечора панувала  виключно державна мова у закладах освіти. Подивимось, чим це завершиться, проконтролюємо, але, звичайно, від цього ми не відступимось, бо виходить профанація. Тільки урок - українською мовою, бездоганні тематика, виступи, проведення. Ще раз нагадую: вийшли і забули про те, що вони говорили, і знову почалося старе. Це дуже важливе питання про те, щоб атмосфера україномовна була протягом робочого часу в освітніх закладах і, звичайно, в наших вишах. 

Які заходи з популяризації української мови в регіоні діють найбільш ефективно і як нинішня міська й обласна влада планують підняти рівень використання української мови в побуті, закладах освіти, владних структурах і сумських медіа?

Про популяризацію української мови в регіоні дуже важко зараз говорити, бо в нас все-таки було намічено проведення двох конференцій, крім того, відзначення мовних дат, це Всесвітній день рідної мови, не буду перелічувати інших. Але знову-таки - карантин, проводити в таких умовах конференцію я вважаю за порожню витрату часу, бо конференція - це потрібно, щоб були люди, щоб була певна кількість людей, а коли там між собою фахівці поговорять, то резонанс буде нульовий. Але ми сподіваємось, що все-таки після карантину проведемо подібні конференції, вони в нас заплановані.  Про молодь.  Я хоч і говорив про освіту, але водночас ми забуваємо про повсякденне спілкування молоді, це три аспекти, де вони русифікуються: перш за все - в домашніх умовах, бо батьки, як правило, русифіковані, або ж говорять суржиком. Отже, сім'я раз. Далі - електронні засоби масової інформації - це інтернет, телебачення, контент яких є поки що в більшості своїй російськомовним; і вулиця. Тільки купка дітей збирається від трьох осіб і більше від 5 років, причому цікавий ефект: чим менша дитина, тим більше вона розмовляє українською, а чим вони стають старшими, українська поступово зникає з обігу в їхніх діалогах. Я вбачаю причину саме в цих трьох моментах.  Ще раз називаю: це родина, спілкування в родині, спілкування у власному середовищі і тематика цього спілкування звичайно потребує також окремої розмови, що за тематика у дітей, бо патріотичної там, запевняю Вас, та й ми всі чудово знаємо, на жаль немає. Це все пробіли, які нам потрібно буде поступово зменшувати і робити з наших діток справжніх українських громадян, україномовних, які б  пишалися,  гордилися своєю українськістю, які б, головне, спілкувалися українською мовою повсякденно.

Ми розуміємо, що вирішення багато існуючих проблем в Україні залежить не лише від влади, але й від якості (якщо так можна висловитись) громадянського суспільства й особливо - еліти...

Саме так: одним із з найбільш актуальних питань є "поступове створення громадянського суспільства". Я зібрав кількох науковців,  розглянули тему  поступового створення Сумської національної еліти. Саме еліти, наголошую.  Бо з кого бере приклад молодь у спорті, наприклад, в культурі?  Вона бере приклад зі своїх героїв, із зірок,знаменитостей. І коли ці зірки, герої говорять російською мовою, то психологічно всі їхні "поклонники" починають теж говорити російською мовою. Це вже психологія.

Відверто кажучи,  все-таки за ці 30 років спілкування із своїм оточенням та й не тільки зі своїм, мушу відзначити, що багато шкоди нашому українському національному руху завдають так звані "токсичні люди" (є такі токсичні люди, не буду характеризувати їх), які виставляють себе на перше місце,  які переконують в тому, що характеризує їх як отих трьох українців, які стають всі гетьманами,  вони дуже шкодять саме становленню нашого українського суспільства. Тому ми поставили роботу із кадрами, умовно кажучи,робимо ставку  на притомних людей, українців, з якими можна мати справу. Основою цієї притомності я бачу, перш за все, компроміси, зокрема ті, які не стосуються принципових моментів, що  стосуються української національної ідеї. Але все для того, щоб нам самим створити це ядро елітне (бо ця тема, вона актуальна не тільки для Сум, але і для всієї України), адже, відверто говорячи, ми всі це бачимо, що української національної еліти на сьогоднішній день, навіть такої, яка існувала в кінці XIX століття, в Україні немає.

Зараз розроблено програму формування української еліти. Це не те, що взяти і збудувати якийсь будинок - це надзвичайно копітка і складна робота, дуже складна. Ми зараз почали зі створення реєстру тих людей, які можуть і погодилися б узяти участь у створенні спочатку філософського елітного клубу, маємо на увазі можливо з назвою імені Григорія Сковороди. Вважаю, що саме це стане дуже важливим, якщо на заваді не стане карантин. Впевнений, що все таки створимо цей клуб, як основу міждисциплінарного діалогу про соціальну реальність – від Античності до наших днів. Між іншим, Василь Коломацький обіцяв долучитися до цієї роботи, і я знаю що він має досвід роботи в філософському клубі. І таким чином,  ми зможемо цим довести, що українці з Сум не пасуть задніх, що вони не є провінціалами. Я мрію що досвід Слобожанщини буде осмислено в філософських категоріях і буде передано нащадкам в осмисленому вигляді. Статті, архіви, теорія, філософська публіцистика, навіть скульптурні погруддя наших сучасників. Це має творитися тут, у Сумах. Я певний що ми з Коломацьким цей проект здійснимо. Між іншим, ті автобіографічні інтерв’ю із Леонтієм Костуром, які опублікувала ваша «Кобза» минулого року, це можа вважати початком цієї роботи. Про українську духовність потрібно говорити на рівні біографії кожного українського митця. Якщо говорити про інтелектуальну клубну культуру – нам її дуже не вистачає. Але становлення національної еліти і інтелектуального клубу прямо пов’язані. Згадайте де «кувалася» національна еліта XIX століття. Шевченко, Костомаров і Куліш – це «Кирило-Мефодієве братство». Фактично, київський філософський клуб, який поставив собі мету – створити національний міф творення Української нації. І вони цього досягли! Подивіться на «Кобзар». Пізніше Леся Українка, Микола Лисенко і Драгоманов так само обговорювали культуру, філософію і історію у київських салонах. Я вважаю, що якщо у місті є діючий Філософський клуб, це вже не провінція.

Сьогодні українців турбують дві найбільші проблеми: війна з Росією і коронавірус. Якщо перша проблема суто українська, то пандемія COVID-19 - cтосується всього світу. Що можете сказати як лікар за фахом: які перспективи подолання цієї згубної пошесті?

Як лікар, я дуже уважно відслідковую усі ці події. Як на мене, щоб дуже коротко сказати про моє ставлення і бачення саме цієї пандемії всесвітньої, основна причина криється у філософії і в питаннях, які пов'язані з мегадолею людства (не хочу зараз це повністю розшифровувати). Йдеться про природний відбір саме природними силами, які весь час коригують або кількість якогось виду населення, або ж флори і фауни і так далі. Саме це відбувається, і ми зараз є свідками і, на жаль, учасниками цих подій.  Яким чином воно завершиться? Раніше завершувалось так: епідемія проходить, природа підчищає кількість людства, яка зараз сягнула понад 7 мільярдів (перенаселення планети), і зупиняється на цьому. Людство вміє захищатися. Знову-таки, виникає вже філософській конфлікт: одні захищаються, а природа робить свій вибір, свій відбір, бо повинні виживати все таки найсильніші. Який мій прогноз? Прогноз у тому, що пандемія триватиме не один рік. Не хочу давати песимістичних прогнозів, але, як на мене, вона завершиться тільки після того, коли людство оздоровиться. Як це буде - подивимось.

Які можна зробити висновки щодо перспектив розвитку України?

Якщо підсумувати нашу розмову, не хочу говорити стандартне слово, що я маю оптимізм.  Не хочу говорити цього слова, але розвиток  української спільноти йде не революційно і не еволюційно, він іде, можу сказати, якимось чином спонтанно. Ця спонтанність, можливо, є тією характерною рисою нашої нації, що наче розгойдується, знаєте, як на човнові: то розгойдали в один бік, то в лівий, то в правий, то зупинились по центру, але поступово ця гойдалка громадсько-політична з роками вирівнюється, і курс українського човна  теж. Все-таки, під час соціальних штормів, політичних конфліктів - поступово стрілка українського геополітичного компаса вказує на захід, на Євросоюз, на НАТО, на європейські цінності, на загальнолюдські цивілізаційні цінності, завдяки яким саме людство досягло того розвитку, в якому воно є і продовжує цивілізовано прямувати саме напрямком свідомого демократичного свого розвитку. Хочу зазначити, свідомого, усвідомленого. Оце і все, що я хотів сказати, пане Вікторе. Слава Україні!

Героям слава! Дякую, Вікторе Павловичу, за цікаву бесіду!

Розмовляв Віктор Гіржов, редактор "Кобзи"

На світлинах:

  1. Громадський діяч із Сум Віктор Павлович Казбан.
  2. Сучасні Суми.
  3. Віктор Казбан біля пам’ятника Шевченкові в Сумах.
  4. Віктор Казбан під час Революції Гідності в Києві, 2014 р.
  5. Віктор Казбан і кобзар Микола Мошик на місці Конотопської битви.
  6. Зруйнований пам’ятник Тарасові Шевченку в Сумах (автор Іван Кавалерідзе).
  7. Модель пам’ятника Тарасові Шевченку, який планується відродити в Сумах.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка