Костянтин Грищенко «Це дві зовсім різні системи розвитку суспільства»

Надзвичайний і Повноважний посол України в Російській ФедераціЇ Костянтин Грищенко віч-на-віч із Романом Скрипіним у спільному проекті Радіо «Свобода» та Радіо «Мелодія» - «Дійова особа»

Роман Скрипін: Сьогодні у нас надзвичайний і повноважний гість, тому що він є Надзвичайний і Повноважний посол України в Російській Федерації. У мене до Вас дуже багато питань. А далі ми знайомимося з Костянтином Грищенком, слухаючи його біографію.

У принципі, я Вас не вперше бачу в своєму житті. Останній раз я Вас бачив отак за одним столом, здається, 2004 року. Давно було, тоді були інші часи. І я хотів би Вас запитати, як впливає партійність або політичні вподобання на дипломатію, тому що Ви ж були в опозиційному уряді міністром закордонних справ, а потім Вас призначили послом - Ющенко своїм указом, і заступником Секретаря Ради нацбезпеки і оборони, і всі говорили, що тепер російсько-українські відносини поліпшають, напрямок Грищенко взяв, все буде добре, все прекрасно.

Костянтин Грищенко: Значить, питання про що?

- Питання про те, як впливають політичні уподобання на роботу Вашу, тому що я не бачу поліпшень. І ніхто не бачить.

- Я б так сказав, що є дві речі. Я сам по собі - професійний дипломат у другому поколінні. Я знаю, що треба робити для того, щоб держава виходила на найвищий рівень можливий, виходячи з реальних умов у міжнародному спілкуванні. Але для цього потрібна, перш за все, не те щоб певна єдність, а хоча б певне розуміння основних гравців усередині країни щодо пріоритетів наших із погляду зовнішньополітичного, але також і економічного, які мають реалізуватись через дипломатичні методи.

У нас це поки що є проблемою. Я думаю, що коли Президент призначав мене, він думав не стільки про мою партійну приналежність, але більше про те, наскільки професійність тут може допомогти. Не мені вирішувати, наскільки ефективною була моя робота. Я тільки можу сказати одне: що з 2000 по 2003 рік я був в іншій ситуації з іншим Президентом у Вашингтоні.

- Ви були послом України у США.

- Був. І тоді було теж дуже складно. Я можу одне сказати: що інтереси України ні тоді, ні сьогодні не змінюються.

- Я це розумію, просто Ви коли були в опозиції, в уряді опозиційному, завжди ж педалювали тему: от у нас зовнішня політика кульгає, власне, на російському напрямку, треба взагалі все по-іншому робити, от попередній міністр поганий, посли погані. Критикувати завжди легше. А потім, коли Ви беретесь до справи, виявляється, що справа тут не в міністрах.

- Я все ж таки не так критикував, як звично у нас критикують політиків.

- Давайте продовжимо розмову після того, як дамо слухачам можливість познайомитися з Вами.

Надзвичайний і Повноважний посол України в Російській Федерації, перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Костянтин Іванович Грищенко народився 28 жовтня 1953 року в місті Києві. У 1975 році закінчив із відзнакою Московський державний інститут міжнародних відносин, міжнародно-правовий факультет. У 1976 році закінчив курси перекладачів ООН.

Із 1976 по 1980 - співробітник Секретаріату ООН у Нью-Йорку. З 1981 по 1991 рік продовжував дипломатичну кар'єру на посадах від аташе до першого секретаря посольства в міністерстві закордонних справ СРСР.

1992-1995 - радник, завідувач сектору, заступник начальника, начальник відділу проблем обмеження озброєнь та роззброєння МЗС України, начальник Управління контролю над озброєннями та роззброєння МЗС України.

1995-1998 - Заступник міністра закордонних справ України.

1993-1998 - Представник України у Спільній комісії з виконання та інспекцій за Договором СТАРТ-1, Спеціальної контрольної комісії за Договором РСМД, Постійної консультативної комісії за Договором ПРО. Голова делегацій України на основних міжнародних конференціях із проблем міжнародної безпеки та контролю над озброєнням, що склалися під егідою ООН у цей період.

У 1996 році Костянтин Грищенко - уповноважений від України на саміті «Групи восьми» з питань ядерної безпеки у Москві. 1998-2000 - голова Місії України при НАТО, посол України в Бельгії, Нідерландах та Люксембурзі, постійний представник України в Організації з заборони хімічної зброї.

Із 2000 по 2003 - посол України у США.

Із 2003 по 2005 Костянтин Грищенко - міністр закордонних справ України.

Із 2006 по 2007 рік - радник Прем'єр-міністра України.

Із квітня 2008 року - перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

10 червня 2008 року указом Президента призначений послом України в Російській Федерації, зберігши за собою посаду першого заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. 1 грудня 2008-го указом Президента включений до складу міжвідомчої стратегічної групи з українсько-російських відносин, а також призначений спеціальним представником України з розвитку відносин із Російською Федерацією.

Костянтин Грищенко нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ та ІІ ступеня, почесними грамотами Кабінету Міністрів та Верховної Ради України, а також нагородами іноземних держав. Вільно володіє англійською та французькою мовами. Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України, І ранг державного службовця.

Одружений від 1974-го, дружина - Наталія Ігорівна Грищенко, має дорослу дочку та двох онуків.

- Отже, продовжуємо знайомитись із Костянтином Грищенком. Хоча де ж тут ближче. Він усе своє життя присвятив дипломатичній роботі. І ще додав би, що Ви, крім вільного володіння англійського і французькою, ще вільно володієте російською мовою, оскільки Вам доводиться працювати в Москві. Власне, коли продовжувати цю тему очевидно непростих відносин українсько-російських, то все ж таки виявляється, що на словах воно одне, а на практиці зовсім інше.

- Не зовсім. Тому що за цей час що у нас змінилося? Відбулась дійсно глобальна фінансово-економічна криза. Вона призвела до того, що в цілому глобальна торгівля впала на 30-40 відсотків, у тому числі й України з Росією. А перед цим вона зростала протягом декількох років на 30 відсотків. Тобто вона вдвічі за 4 роки зросла. Це з одного боку.

Із іншого, саме за цей рік у нас були принципові рішення, буквально протягом останніх місяців, щодо відновлення спільної роботи над Ан-70. Це принциповий стратегічний проект і для Росії, і для України. Це військово-транспортний літак, який потребує певного фінансування. А з іншого боку, він потрібен низці країн, крім України і Росії, в тому числі і в Азії, і на Близькому Сході.

Ан-148 - уперше за 15 років у Росії випустили літак, який, я вважаю, ми можемо чесно сказати, є російським. Але це українське конструкторське бюро, яке його розробило, який виробляється також в Україні.

Росіяни намагались довгий час нав'язати думку, що український - це іноземний. Насправді, це дійсно іноземний, але оскільки 50 відсотків виробляється в Росії, то тут ми можемо чесно сказати один одному, що це і український, і російський.

У нас є проект, який зараз реалізується, для транспортуванню вантажів із Далекого Сходу в Європу. Він вимагає певних зусиль, але, тим не менше, він дуже багато пройшов за цей рік. Якщо він буде реалізований, ми насправді станемо тією ланкою, яка необхідна і Китаєві, і Європі.

- Бачите, Ви про економіку більше.

- А що таке економіка? Я б так сказав, 6 мільйонів українців відвідали Росію, 7 мільйонів росіян Україну. Мабуть, у цьому плані з російського боку Крим відігравав серйозну роль. Але 6 на 6 - це дуже велика цифра. Ми маємо дбати перш за все про інтереси простих громадян. А простим громадянам перш за все потрібні економічне зростання, успіх, їхня можливість у цьому успіху знайти своє місце.

І в цьому контексті я б хотів знову наголосити, що Росія має співставне місце з Європейським Союзом - трошки менше, але це все ж таки 27 країн, а одна Росія займає майже стільки ж у наших економічних зв'язках. Тому, не поступаючись ні в якому разі нашими національними суттєвими інтересами, ми маємо розуміти, що якщо ми хочемо рухатись у Європу, то без активної співпраці з Росією нічого ми не доможемося.

- Це взагалі поза сумнівом.

- А якщо поза сумнівом, тоді у нас не має виникати питання, чому саме економічна сфера є пріоритетною в цих відносинах.

- І це ми не ставимо під сумнів. Тут усе набагато тривіальніше, для цього варто подивитися телевізор і подивитися політику, яка ведеться стосовно України і персоналій, які очолюють Україну. Я не кажу вже про вчорашній саміт СНД в Кишиневі, де не відбулася зустріч Ющенка і Медведєва. Хоча Ющенко, здається, просив про це. Тобто українська сторона просила, а російська зробила все для того, щоб цієї зустрічі не відбулося. Зрештою, ми почули, що Медведєв сказав: «У мене свої справи. Я їду у своїх справах».

І після серпневого звернення публічного до Президента, ніби він не міг йому сказати особисто, або телефоном, або листа написати, або під час зустрічі, то це виглядало як продовження політичного хамства з боку Росії, на жаль. Я чому кажу «на жаль», тому що не видно просвітлення в цих взаєминах, які мали б мати нормальний характер, і від цього лише пожвавлювалася б економічна співпраця.

- Запитання в чому?

- Запитання в тому, що з цим робити, як виходити з цієї ситуації. Можна безкінечно говорити про Ан-70, про Ан-148...

- А що для нас є важливим?

- Для нас є важливим, щоб нас приймали нормально, з нами торгували нормально, і не ставили питань, і не висували умов. Так само, як і Україна цього не робить стосовно Росії.

- Що з цих трьох елементів є найважливішим?

- Ви як дипломат більше знаєте.

- Я думаю, що друге. Тому що якщо у нас є розуміння того, що ми вирішуємо торговельно-економічні, гуманітарно-культурні питання в рамках наших власних можливостей, так, як нам це корисно, то це вже сам по собі позитив.

Що на сьогоднішній день у нас є дійсно проблемою у відносинах? У нас дві зовсім різні системи розвитку суспільства. В Росії - це, мабуть, історично визначена система жорсткої вертикалі, де без цього, мабуть, сама Росія не може існувати як держава ефективно, вона може існувати як держава, але не ефективно. Так принаймні владний клас вважає.

Україна є дуже яскравим втіленням того, що було в добу козацької демократії. Тоді провідники між собою публічно змагаються за булаву. Різні підходи, різні ставлення, різна оцінка того, що дозволено, що не дозволено в суспільстві.

- Тобто у нас різність світоглядів, і вона заважає?

- Світогляд - це знову ж таки питання іншої площини, хоча я теж думаю, що навіть у цьому сьогодні є різниця. Не може сусідня країна диктувати дуже близькій, дуже етнічно чи історично дружній країні, нації, як їй будувати своє внутрішнє життя. От у цьому наша найбільша розбіжність. Не може Росія сьогодні, не може нав'язувати нам свою модель розвитку, оскільки вона базується у них зовсім на інших принципах і на іншому ґрунті.

Тому що російський успіх останніх років базувався на використанні нафти, газу, всього того, чого в Україні нема. Україна може бути успішною на використанні тільки власного розуму, власних якихось технологій, які ми створюємо, працьовитості людей, здатності їхньої організовуватись навколо своїх власних інтересів.

Слухач (переклад): Здрастуйте, це Юрій із Харкова. Я хочу почути думку Костянтина Грищенка щодо такого питання, це питання пов'язано також із Росією, оскільки Віктор Андрійович Ющенко постійно киває в бік Росії. Віктор Андрійович Ющенко настільки захопився геноцидом, що польський Сейм, вражений і приголомшений титанічними зусиллями Ющенка, визнав приєднання Західної України до СРСР 1939 року і включення Західної України до складу СРСР геноцидом польського народу. Що тепер будемо робити і що скаже Румунія з приводу Бессарабії і Чернівецької області, які 70 років тому входили до складу Румунії?

- Можна глибше копнути. Я вивчав історію всієї Європи, там живого місця нема, де хтось щось не врізав, не забрав.

- Ми маємо все ж таки виходити з Хельсінкського акту, який поклав край переділові Європи.

- А Косово і Абхазія його зруйнували фактично.

- Ніхто нічого не зруйнував. Україна не визнає ні Косово, ні Абхазію з Південною Осетією. І це правильно, я вважаю, в обох випадках правильно, тому що ми не повинні по-різному ставитись до того, що принаймні зовнішньо виглядає як дуже схоже. А воно виглядає не просто зовнішньо, а дуже багато є паралелей, моя особиста думка.

Ні в якому разі ні Косово, ні Абхазію, ні Південну Осетію ми визнавати не повинні. Чому? Тому що головні гарантії безпеки України полягають у тому, що всі європейські і неєвропейські держави мають дотримуватись тих принципів, які закладені в Хельсінкському акті.

- Непорушність кордонів, фактично. Це прекрасно, Україна може хотіти, може не хотіти, але є сила законів, а є сила сили, скажімо так. Коли Росія, її абсолютно не цікавить, що думає Україна...

- Я думаю, що коли наш уряд буде фінансувати хоча б мінімально Збройні сили України, то, я вибачаюсь, це не ті Збройні сили, які мають невеликі держави по інших периметрах Російської Федерації.

- Хіба Україна може самотужки утримувати Збройні сили...

- Достатні для стримування будь-яких... Я вважаю, що, щоб не припуститися можливості нахабного неспровокованого посягання на наші кордони, Україна, як держава, яка має 46-47 мільйонів жителів, яка має Збройні сили, які сьогодні попри все недофінансування складаються з найбільш професійних офіцерів, сержантів і солдатів, здатна себе захистити.

Але це не означає, що не треба шукати систему загальноєвропейської безпеки, яка б відповідала нашим інтересам. Це інша справа.

Але якщо ми не будемо дбати про власну безпеку зсередини, нічого не буде. Де б ми не були, НАТО теж вимагає достатньо великих коштів на утримання боєздатної, боєготової армії. І це є неправдою, коли стверджують, що входження в НАТО само по собі може призвести до економізації витрат на оборону. Неправда. Воно приблизно однаково - що самотужки боротись за свою боєздатність і спроможність оборонятися, що бути там (у НАТО).

Тому що колективна безпека означає, що всі разом мають однаково нести відповідальність за безпеку всіх. І якщо десь там у Румунії, чи в Болгарії, у Туреччині, я не знаю, з кимсь якась проблема, то все одно всі мають бути готові допомогти цій країні. Це не так усе просто.

Сьогодні ми бачимо, що НАТО в тому, що стосується Афганістану, стикається з проблемою готовності країн-членів надавати достатні кошти, ресурси для того, щоб там бути не просто присутніми, а нести відповідальність і, на жаль, втрати людських життів.

Це є солідарна відповідальність за безпеку. Нема простого і такого легкого квитка для безпеки. Все одно доведеться так чи інакше створювати власні сили, здатні чинити опір будь-кому. Чи будемо ми там у якійсь системі безпеки, чи будемо ми поза цією системою, ми маємо бути спроможні відстоювати свої інтереси самі.

- Ви погоджуєтеся, що питання НАТО занадто заполітизоване і використовується як зручний, можливо, аргумент, який мало зрозумілий широким верствам. Є образ зліплений - кидається козир на стіл: «А ось НАТО, налякаю вас», - а з іншого боку теж жодного аргументу немає «за». Я не бачив цивілізованої дискусії у нас у державі, де б говорили: «Нам потрібно НАТО, тому що ось такі плюси». Знаєте, як розкреслюють папір: ось такі мінуси, ось такі плюси. Не було ніякої здорової дискусії: «НАТО не треба, тому що вони агресори», «Ні, НАТО треба, тому що воно нам треба».

- Є два дуже чіткі моменти. Хто ворог?

- Нащо мати ворога?

- Просто люди, пересічні громадяни України хочуть розуміти: якщо ти стаєш в якийсь осередок, який має оборонятися від інших, то хто ж ворог? Люди звикли до такого розуміння.

- Хибно, тому що не обов'язково мати ворога, просто треба дбати про безпеку, якщо ви ставите сигналізацію, ви ж не знаєте, хто до вас може вдертися в хату, але ви її ставите, щоб себе захистити.

- Просто ти знаєш, що тут у тебе може бути такий ворог. От виникає таке питання: «хто»? І виникає Росія. Вона ворог чи не ворог?

- Україні, може, треба поставити на порядок денний таке питання: Росіє, а давайте долучимось разом до НАТО і не матимемо клопоту?

- Так гарно завжди ставиться питання тими, хто ідеалістично до цього ставиться.

- Я ж можу собі це дозволити.

- Нічого поганого в цьому нема, я вважаю, що це правильне питання. Єдине, що росіяни не готові, а не готові теж незрозуміло з яких причин. Тому що вони бачать себе більше, ніж НАТО.

Там дуже багато проблем, які, я боюсь, ми не зможемо розкрити за цей ефір. Але, скажемо так, яка б не була основна лінія дискусії щодо вступу, не вступу, відносин України з НАТО, вона має завжди враховувати один суттєвий факт. Усі політичні сили України, включаючи Президента, погодились, що вступ України до НАТО має проходити через референдум. Коли суспільство буде готове, або воно взагалі не буде готове, отоді і буде вирішуватись питання.

- Я Вам знову скажу, я як журналіст можу собі це дозволити. Я розумію прекрасно: через референдум, якщо люди не схвалять, то не відбудеться вступ. Але під час простих побутових дискусій, тобто елементарних, із друзями, з колегами, з інших держав, із Росії, між іншим, дуже швидко знаходиш і потрібні аргументи, і потрібну лексику, і потрібні переконання для того, щоб поставити людині питання і сказати: «А от якщо так по-іншому подивитись на проблему». Дійсно, люди кажуть: «Так, треба думати».

Я не кажу, що я переконую занадто, але коли дискусія контроверсійна відбувається, коли є якісь аргументи, і вже коли немає стереотипів, то досягати спільної точки зору легше.

І ще я Вас хотів запитати. Ви дипломат, із дипломатами завжди важко, тому що зважують кожне слово, правильно вибудовують речення, щоб не підкопатися. Призначення у нас сталося буквально вчора Петра Порошенка на посаду міністра закордонних справ. Що це означає?

- І Ви хочете, щоб я це коментував?

- Я ж казав - дипломат. Ну дійсно, у Вас начальник, а Ви будете зараз його коментувати. Для поліпшення з Росією відносин?

- Із Росією, будь із ким, завжди краще мати міністра, ніж не мати ніякого міністра. Інколи буває так, що краще ніякого міністра не мати. Багато в чому це залежить від того, що хоче Петро Порошенко досягти на цій посаді.

Він сам не має ані права, ані конституційних можливостей проводити свою власну політику. Він має проводити політику Президента України, це (зовнішня політика) - функція голови держави. Наскільки ефективно він буде це робити, залежить від багатьох факторів.

- Від персоналії все ж таки залежить.

- Людина має фахову освіту. Він може сам по собі побудувати певну лінію. І я вважаю, що в нього є всі для цього можливості. Наскільки ефективно він зможе їх реалізувати, залежатиме від його особистих здібностей, від комунікації його з Президентом, від підтримки Прем'єр-міністра, яка дала йому максимальну кількість голосів.

- І від тих обставин, у які він потрапить.

- Тому я думаю, що у нього є всі можливості бути супер-ефективним міністром із погляду політичної підтримки всередині країни. Наскільки він це зможе реалізувати, залежить від нього.

- Його тепер у Росію пустять обов'язково?

- Він уже їздив після того, як йому заборонили в'їзд. У нього проблем із цим немає.

- Послухайте, як можна сформулювати порядок денний між Україною та Росією, щоб це не викликало неприйняття в Кремлі і з розумінням сприймалося в Україні?

- Я ж не можу Вам сказати те, що я маю доповідати новому міністрові.

- Я хочу знайти точки дотику, тому що дійсно абсолютно безглуздо вести подібну дискусію, яка зараз відбувається поміж Україною і Росією. Тому що, з одного боку, ми бачимо, - у нас свій світогляд, про що ми говорили, - ми вважаємо, що ми на сто відсотків маємо рацію; росіяни користуються своєю логікою, вони вважають, що вони мають рацію, вони собі можуть дозволити не зустрічатися, а писати листи, відеоблоги і тому подібне. У кожного своє право лишається.

Коли ми говоримо про цілком конкретні речі, дивіться, в України виникло питання з російськими телеканалами в кабельних мережах, у Росії, як виявляється, теж є питання іноземних каналів у кабельних мережах. Чому не дійти згоди в гуманітарній сфері, коли є взаємне проникнення телевізійних каналів у кабельні мережі двох держав, принаймні так, щоб могли безперешкодно українські канали транслюватися в кабельних мережах Росії, в так званих соціальних пакетах, щоб були вони досяжні, а російські, будь ласка, тоді транслюються в Україні. Паритет? Паритет. Право вибору є? Є. І тоді питання зникає.

- Це як у тому анекдоті: мій батько каже, що твоя мама красивіша, ніж наша. Це міжнародний анекдот, його довго розказувати. Я б так сказав: для того, щоб вести з Росією предметний, результативний діалог, треба розуміти дуже багато факторів, треба усвідомлювати, не просто в чому є національний інтерес або телевізійний інтерес, а як він вмонтовується в національну картину, що нам на сьогодні не вистачає.

Нам у першу чергу не вистачає високого рівня професіоналізму в цій дискусії на міжвідомчому рівні дуже часто. У нас не вистачає того, що там міністри виконують свої обов'язки років по п'ять, а то і більше, і тому вони вже бачили три-чотири з нашого боку. І вони розуміють, наскільки це складно - з нами домовлятися. І вони також розуміють, що є вищий політичний рівень, на якому в кінцевому рахунку до них приходять вказівки.

Що я хотів сказати сьогодні: попри всі наші проблеми, а в нас дуже різні світогляди, - об'єктивно, Україна - це демократія, де конкурентність політичних сил зашкалює.

- І свобода слова зашкалює.

- Свобода - це така справа, вона теж вмотивована в кожному випадку і знає свій канал, але можна вибирати. Це найголовніше. Кожен канал дає свою думку, і ти можеш перемикати. В Москві дійсно немає сенсу перемикати, там одна думка на різних каналах - перемикай, не перемикай, - може, різна подача, але сутність одна. Але це вибір, і я в принципі вважаю, ми маємо його поважати, це вибір російського електорату.

Різні два світогляди. Вони мають поважати наш вибір, не вибір кожного конкретного політика чи особистості, не вибір Грищенка як посла, чи Президента Ющенка, чи прем'єра, який сьогодні існує, Тимошенко, чи лідера опозиції. Це вибір України - жити за такими правилами.

Ми маємо поважати те, що, можливо, абсолютно неприйнятно для внутрішнього вжитку тут, усередині України, але це те, що вибрали там. І тут на цій основі оце найголовніше.

Ця дискусія потрібна. Потрібна дискусія про те, що різний вибір суспільного керування процесами в суспільстві не є чимось, що створює певну перешкоду чи виклик для іншої держави чи іншого суспільства. От найбільша наша проблема - нерозуміння того в Росії, що в Україні щось може відбуватись суттєво відмінне від того, що відбувається в Росії.

От приїжджаєш у регіон російський, зустрічаєшся з губернатором. Перше, що він каже: «Ми такий регіон, як усі інші». А приїжджаєш у наш регіон, чим він там відрізняється від сусіднього: «Ми абсолютно різні». От у цьому величезна різниця. А в Росії ж настільки регіони відрізняються один від одного, що Україні навіть не сниться.

Політичні системи різні, але в економічній сфері ми маємо настільки великі можливості, що над цим потрібно реально серйозно працювати. Треба поважати вибір, але, з іншого боку, працювати над питаннями.

- Може, Вам вдасться переконати в Кремлі, що треба поважати вибір, тому що з українського боку я поки що не бачу проблем. Ми ж там не обурюємося, що вони створили ОДКБ. Ну створили і створили.

- Це було суверенне право декількох країн, які разом створили.

- Як вони з китайцями у Владивостоці собі дають раду або як живуть національні меншини в Росії, ми ж туди не ліземо. Це Ваша робота. Я вдячний Вам за те, що Ви прийшли, хоча з дипломатом завжди важко говорити. Я думаю, що ми з Вами побачилися не востаннє. І коли Ви будете не дипломатом, а такі часи можуть бути, то з Вами буде набагато цікавіше, тому що не буде обмежень. А поки що успіхів у Вашій роботі.

http://www.radiosvoboda.org/articleprintview/1849094.html

Радіо «Свобода».

Додатки:

Поважаючи вибір одне одного

За умов взаємоповаги Росія стає найближчим і найбільш серйозним партнером для України при виході з економічної кризи, заявляє посол України в Росії Костянтин Грищенко. «Я вважаю, що Росія за певних умов є найближчим, найсерйознішим, найефективнішим партнером, принаймні на найближчу перспективу», - сказав він, виступаючи минулого четверга в Москві в рамках дебатів на тему «Чи є Росія головним партнером України при виході з економічної кризи» на конференції «Україна: виклики і можливості».

На переконання К.Грищенка, головним є розуміння того, що Україна і Росія виграють від спільної роботи, але для цього, зазначив посол, необхідно кілька умов, у тому числі «повага до вибору одне одного».

Водночас, за його словами, соціально-економічна та соціально-політична системи устрою України і Росії як держав істотно відрізняються. «Не думаю, що при зміні політичних сил, які перебувають при владі, це буде істотно скориговано», - цитує агентство «Інтерфакс-Україна» українського дипломата.

При цьому К.Грищенко зазначив, що в Росії є свої історичні та економічні посили для того, щоб надавати пріоритет певним цінностям, зокрема - це збереження єдності держави, керованості країни та концентрації ресурсів на стратегічних напрямах. Для України, за словами повпреда, це «розвиток бізнесу, який конкурує всередині і не бажає підпорядковуватися державі тією мірою, в якій готовий підпорядковуватися бізнес у Росії». Він зазначив, що саме ці відмінності не так просто буде змінити, «і необхідно поважати цей вибір».

«Політичні питання, які нині стають предметом публічних незгод, вирішуватимуться в Україні шляхом цієї дискусії, яка набуває найгостріших форм напередодні виборів, і в нас є політичні сили, здатні вести цей діалог, передусім зі своїм народом. Гадаю, втягування Російської Федерації в цей процес нічого нового не принесе», - зазначив наш посол у Росії. Таким чином, резюмував Костянтин Грищенко, за результатами виборів вибудовуються дуже шанобливі партнерські, зорієнтовані на стратегічні перспективи відносини. «Якщо Україна і Росія цього доб'ються, то це буде 50% успіху», - підкреслив він.

Кажучи про довгострокову перспективу російсько-українських відносин, включаючи вплив Росії на вихід з економічної кризи, в якій перебуває Україна, К.Грищенко зазначив: «Про довгострокову перспективу ми повинні думати стратегічно і вибудовувати ці відносини на абсолютно інших засадах. Я думаю, всі можливості для цього є».

«Дзеркало тижня».

Київ, як і Москва, не хоче перегляду угод щодо ЧФ РФ

Київ і Москва не мають наміру переглядати угоду щодо Чорноморському флоту Російської Федерації.

Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні на прес-конференції в Москві заявили міністри закордонних справ України і Росії Петро ПОРОШЕНКО і Сергій ЛАВРОВ.

«Я хотів би задекларувати абсолютно відповідально, що Київ, так само як і Москва, не хочуть перегляду базових угод щодо Чорноморському флоту», - наголосив П.ПОРОШЕНКО.

Він зазначив, що на переговорах сторони задекларували вірність принципам, які викладені в цих угодах.

За його словами, якщо виникатимуть питання щодо трактування цих угод, вони вирішуватимуться шляхом переговорів, а не через ЗМІ. П.ПОРОШЕНКО додав, що такий формат дискусії більш ефективний.

Крім того, він повідомив, що досягнута домовленість про регулярні засідання комітету з ЧФ РФ.

У свою чергу, С.ЛАВРОВ зазначив, що Москва також не ставить питання про перегляд угод ЧФ РФ. Він сказав, що в угодах зафіксовані принципи, і на переговорах в рамках підкомісії з ЧФ РФ йтиметься про те, щоб узгодити чіткі процедури застосування цих угод на практиці.

Роз`яснення Міністерства закордонних справ Російської Федерації щодо закону про використання російської армії за кордоном повністю задовольнили Україну.

Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні на прес-конференції в Москві сказав міністр закордонних справ України Петро ПОРОШЕНКО після переговорів з російським колегою Сергієм ЛАВРОВИМ.

«Це питання було сьогодні обговорене на переговорах, і ми одержали абсолютно чіткі роз`яснення російської сторони про те, що на етапі підготовки законопроекту до ухвалення в першому читанні те формулювання, яке викликало питання, було змінене. Ми одержали відповідні роз`яснення російської сторони, і ці роз`яснення нас влаштували», - сказав П.ПОРОШЕНКО.

У свою чергу, С.ЛАВРОВ наголосив, що внесення змін до цього закону у разі розробки нової військової стратегії РФ абсолютно відповідає нормам міжнародного права.

За його словами, в цих документах особливо підкреслюється, що всі процедури, передбачені в поправках, спираються на Статут ООН, де застосування сили допускається у двох випадках - за рішенням Ради безпеки ООН і у порядку здійснення права на самооборону від збройного нападу на державу і громадян, в даному разі - РФ.

«Я переконаний, що подібних намірів ні у кого немає. І, в останню чергу, у наших українських друзів», - підкреслив С.ЛАВРОВ.

Як повідомляв УНІАН, 21 жовтня Держдума Росії у другому читанні ухвалила внесені Президентом РФ Дмитром МЕДВЕДЄВИМ поправки до закону «Про оборону», якими передбачається оперативне використання Збройних сил РФ за межами території країни. Законопроект підтримали одноголосно 435 російських депутатів.

У третьому, завершальному читанні законопроект планується розглянути 23 жовтня.

Документом передбачено, що формування Збройних сил РФ можуть оперативно використовуватися за межами території Росії для розв'язання наступних завдань: відбиття нападу на Збройні сили РФ або інші війська, дислоковані за межами території РФ; відбиття або запобігання агресії проти іншої держави; захист громадян РФ за кордоном; боротьба з піратством і з метою забезпечення безпеки судноплавства.

При цьому рішення про оперативне використання армії приймаються Президентом РФ на підставі відповідної постанови Ради Федерації. Загальна чисельність формувань ЗС, райони їх дій, завдання, що стоять перед ними, і термін їх використання визначає Президент країни. Комплектування і забезпечення формувань ЗС необхідною технікою і кадрами здійснює Міністерство оборони РФ.

За матеріалами УНІАН.

Розвантаження по-київськи

Минулої п'ятниці до Москви на день заїздив глава МЗС України Петро Порошенко, який привіз до російської столиці хорошу новину: в Києві всі гілки влади готові зайнятися розвантаженням двосторонніх відносин від проблем, що накопичилися.

У МЗС Росії гостя зустріли тепло, але дали зрозуміти, що за словами повинні настати реальні справи - почати розвантаження необхідно протягом місяця.

Від зустрічі Петра Порошенка з його російським колегою Серґєєм Лавровим ніхто сенсацій не чекав. Після того, як у серпні президент Росії Дмітрій Медвєдєв відкрито звинуватив главу української держави Віктора Ющенка у тому, що з його вини на міждержавному рівні відбулася деградація відносин, більшість експертів були впевнені, що Порошенко, який щойно став міністром, їде до Москви лише для «галочки» - на інших подивитися й себе показати. Проте українському дипломату номер один вдалося здивувати багатьох.

Порошенко не приховував, що отримав завдання бути максимально привітним на переговорах із російськими колегами: «Можу вас запевнити, що в ефективному та рівноправному ставленні України до Російської Федерації сьогодні зацікавлені всі без винятку гілки влади країни - президент, прем'єр, парламент і опозиція». Лавров же і в п'ятницю, і раніше неодноразово наголошував, що Москва давно прагне відновити повноцінну та взаємовигідну співпрацю з Києвом.

Однак то стане відомо про те, що українські політики поставили перед собою завдання закрити севастопольську базу Чорноморського флоту Росії, то у Брюсселі члени уряду України переконують Європу, що саме Москва займається енергетичним шантажем «усіх і вся», то раптом з'являються повідомлення про плани з розміщення американських ракет «Патріот» на українській землі, то в Києві оголошують про бажання мало не завтра вступити до НАТО.

Більш ніж очевидно, що серпнева констатація щодо деградації базувалася на дуже довгому списку заяв, рішень та дій з боку української влади. І ось до Москви приїхав Порошенко, який за кілька десятків хвилин спільної з Лавровим прес-конференції дав кілька ключових обіцянок. Залишилося лише «трохи» - дочекатися, коли хоча б частина його слів стане реальністю. Тоді експертам нічого іншого не залишиться, як заявити - російсько-українські відносини справді якісно покращилися.

Приміром, Порошенко оголосив: «Я хотів би задекларувати цілком відповідально, що Київ, як і Москва, не хоче перегляду базових угод щодо Чорноморського флоту». Крім того, глава українського МЗС повідомив, що на сьогодні безпідставні всі розмови про можливість розміщення американської ПРО в Україні: «До нас ніхто з такою ініціативою не звертався». Про оборону в п'ятницю у російському МЗС на зустрічі з членами української делегації взагалі говорили досить багато.

Не секрет, що у Києві останнім часом з'явилося чимало гарячих голів, які впевнені, що у Москві готують плани з військового вторгнення в Україну. Приводом для таких висновків став прийнятий у середу Держдумою Росії у другому читанні законопроект «Про оборону», що стосується оперативного використання Збройних сил РФ за межами країни.

Порошенко не приховував, що Київ має певні побоювання щодо цього. Відповідь його явно заспокоїла. «Ми отримали відповідні пояснення, і ці пояснення нас задовольнили», - заявив Порошенко. Своєю чергою, Лавров нагадав, що згаданий законопроект повністю відповідає нормам міжнародного права, відповідно до яких застосування сили допускається лише за рішенням Ради Безпеки ООН чи у вигляді здійснення самооборони від збройного нападу на Росію. «Я переконаний, що подібних намірів немає ні в кого, в останню чергу у наших українських друзів», - підкреслив російський міністр.

Те, які все ж таки наміри має офіційний Київ, стане більш зрозумілим уже за місяць. На 19 листопада в Ялті заплановано засідання міжурядової російсько-української комісії з економічної співпраці на чолі з двома прем'єр-міністрами - Владіміром Путіним і Юлією Тимошенко. До цього заходу сторони готуються максимально ретельно. За словами Порошенка, до 19 листопада заплановано проведення ще кількох раундів переговорів. «Ми вживаємо ряд заходів зі знищення бар'єрів». «Ми будемо розвантажувати наші відносини від проблем», - підсумував Лавров.

http://www.ukrros.info/analitika/detail.php?ID=1327

27.10.2009

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s