lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Про зв'язки України та українців за кордоном
Друк
Розділ: Повідомлення редакції
Наталя Литвіненко-Орлова
Наталя Литвіненко-Орлова

Шановне Товариство!

За ініціативи Віце-прем'єр-міністра України Олександра Сича 30 травня ц. р. в приміщенні Кабінету Міністрів була запланована Нарада з питань інформаційної політики за кордоном, на котру запрошувалися авторитетні представники діаспорних мас-медіа. На нараді також мали бути присутні представники провідних засобів масової інформації в Україні, урядовці.

Відтак, за пропозиції Головного редактора «Кобзи», Василя Коломацького, на це досить слушне, в часі і в площині сьогоднішніх реалій, зібрання, була делегована і я.

Та дуже добре сталося, що я прибула до Києва вже 29 травня і вважала за доцільне відвідати ще одну нараду, яка мала на меті розглянути питання активізації розвитку зв'язків з закордонними українцями. І на цій нараді також головуючою особою передбачався бути Віце-прем'єр-міністр України Олександр Сич.

Стала знайомитися з порядком денним цього зібрання. Аж переді мною стає очевидним факт, що обидві наради спаровані в роботі на один день, та саме на 29 травня. Отакий собі «сюрприз». Радію, що до мого виступу (це за порядком денним) передують 3 параграфи, які висвітлюватимуть 5 доповідачів. Отож, маю можливість хоч якось тезово підготуватися власне до свого виступу.

Як виявилося, попередні доповідачі заслуговували на пильну увагу, тому я писала свої тези і намагалася не пропустити нічого з того, про що говорили мої попередники. Особливо потужними та логічними були виступи (без папірок) заступника Міністра закордонних справ України Данила Романовича Лубківського та заступника Міністра культури України - Олександра Петровича Журавчика.

Оскільки я 17 років очолювала українську Громаду в Мурманську і питання культури та взаємодії українських Громад Росії з кабінетами МЗС мені ще не попустило, то саме мала можливість скористатися можливістю та поставити деякі незручні запитання обом представникам міністерств. Ясна річ, що мої болючі приклади мали витоки від роботи з попередніми можновладцями, та таки зауважила і просила, щоби робота сьогоднішніх урядовців розминалася з кумівством, блюзнірством та упередженим ставленням щодо окремих Громад. І навпаки, щоби знову не сталося так, що деякі інші Громади не сиділи пожиттєво в пазусі МЗС та кабінетах Міністерства культури. Потужних Громад в Росії, від Мурманська аж до саменького далекого Сходу, багато, - працюють зразково, а відтак, треба бути уважними і коректними до всіх, без отого фарисейства та зверхності.

Усіх, від кого це залежало, я просила також лобіювати можливість проведення телемосту з Українськими Громадами Світу, а також створення мережі розважальних святкових програм на телебаченні, аби нарешті відмовитися від практики «крутіння» отих «голубих вогників» з Москви. Сьогодні це питання слушне, як ніколи, бо хоч відколись, але треба почати себе поважати і репрезентувати свої!!! проекти і таланти.

Та ось добіг час і до моменту мого виступу. Про «Кобзу» можна говорити довго і багато, бо «Кобзі» вже понад 13 років... Але регламент вимагав концентрації думки і розмислу.

Почала з привітання від усього нашого редакційного Гетьманату всім присутнім. Далі не могла не сказати, що наш сайт в форматі всіх багаторічних російських реалій, за стилем роботи і форматом подачі матеріалів є електронним дисидентським рупором українців Росії.

Наголосила на тому, що саме наш сайт підтримує і постійно веде правозахисну роботу: ми захищали ногінських парафіян, писали про вбивства і напади на українських активістів, протестували проти ліквідацій ОУР і ФНКА. Ми також підготували кілька грунтовних досліджень, зокрема, «Українська діаспорна преса», «Демографічна карта розселення українців Росії», «Українські церкви у Росії».

Скористалася можливістю окреслити назви майже всіх наших рубрик та нагадала, що ліворуч по сторінці у нас виставлена мережка персональних сторінок всіх наших регіональних Громад-осередків, які нам дописують і фактично завдяки «Кобзі» звітують і діляться досвідом з іншими Громадами Росії. Завдяки «Кобзі» всі бажаючі мають можливість зазнайомитися з роботою українських Громад Росії, а також висловити і свою думку щодо тих, чи інших подій.

Та особливо наголосила на тому, що редакція не обмежує свою роботу тільки тими матеріалами, які нам засилають з осередків, - ми, члени Редакції, пишемо й самі. Більш того, - ми не фільтруємо наші дописи, як це мусить робити пан Віктор Гіржов, редактор сайту Українського Конгресу Українців. Бо незручність пана Гіржова полягає в тому, що він таки активно працює в прес-службі Московського патріархату, з нього можуть, - і спитають, і посмикають за шкуринку!!! Його шефи з того ж таки патріархату. Всі присутні в умовній президії якось так удавано посміхнулися, з чого було видно, що всі в курсі такого стану справ у нашій українсько-російській «журналістській рукавичці». Мені було би зручніше казати такі відверті речі в присутності самого Віктора Гіржова, який з невідомих причин до Києва так і не завітав. Але отут я маю повернутися до того, з чого почала… Такі серйозні наради так не плануються. Це є організаторські ляпи і хиби. Певна, що Віктор Гіржов таки примчав би з Москви до Києва, орієнтуючись на 30 травня.

Буквально всі доповідачі торкалися питання фінансів. Отож, і я торкнулася…

Сказала так, як є… Що працюємо не завдяки, а всупереч. Не посоромилась сказати, що наш такий «зубатий», правдивий та доцільний ресурс працює на кошти редакції (60% бюджету з власної кишені редакції). Василь Коломацький всі ці роки відповідально збирає річний бюджет «Кобзи». Допомагають йому в цьому «Ліга Українців Канади» (Торонто) та директор сайту професор Стефан Григорович Паняк (Єкатеринбург). Просила збори підтримати та допомогти нас фінансово. Бо якщо вже не нас, то кого? Всі урядовці щось нотували і схвально кивали головами. А що з того буде, вивершить час. Зі слів Василя Коломацького знаю, що обіцяння фінансувати були всі ці роки (і з Києва, і з посольства у Москві), але ось промовиста цифра - за 13 років Україна надала «Кобзі» менше 1% її бюджету. Мабуть інформація в політиці мудрої держави мала б коштувати більше, а інформаційна політика мабуть мала б торкатися і діаспори... Сподіваємося на зміни.

Цікавими і слушними були доповіді Тараса Миколайовича Дудка (Москва) - про проблеми українців Росії, ті ж самі проблеми підважував у своєму виступі і Валентин Пилипчук (Камчатка).

Про українські школи за кордоном дуже гаряче і виважено доповідала заступник голови УВКР пані Ольга Кобець. На її питання відповідала перший заступник Міністра освіти і науки України - Інна Романівна Совсун. Усі присутні зробили висновок, що після Табачника в освітніх «циркулярах» мало що змінилося. Майже нічого. Отож, вимагали перегляду тих упереджених паперів, які невідомо кому і для кого корисні.

Про консульське обслуговування громадян України за кордоном дуже схвильовано доповідала член Товариства «Українці Греції» Оксана Киценюк-Ревага.

Від себе можу лишень зазначити, що всі представники консулятів, - де би ті консульські осередки не знаходилися, завжди були і є носіями політики тієї влади, яка їх делегувала на відповідні посади в Посольствах та консулятах. За часів правління Януковича слушність моїх слів відчули абсолютно всі… Тому висловила побажання, щоби якомога скоріше відбулася ротація в цих українських державних установах за кордоном. Тоді багатьом українцям поза межами України буде дихати легше і справи будуть вирішуватися не в такий довгостроковий та марудний спосіб. Бо, я не помилюся, якщо скажу, що добру третину часу ми говорили про ті складнощі-дурнощі, які пов'язані з отриманням Свідоцтва «Закордонного українця»

І це свідчить, що і роботу головного офісу МЗС треба удосконалити і поліпшити та спростити цю процедуру отримання документа.

Я зупинилася в цьому звіті лише на тих моментах і позиціях, які мене найбільш зацікавили, бо, скажу відверто, що доповідачів було значно більше. І пропрацювали ми аж 4 години.

Та «на солодке» хочу згадати добрим словом наших українських журналюг. Ну молодці хлопці. Що ще можна сказати? Молодці! Хтось із них зазначив, що Росія своїм бойовим писакам сплачує на рік щонайменше 70 тис. дол. (ні, я не помилилась). Саме так. А наші, все на дурняк… А лізуть же в саме пекло подій. Взяти до уваги хоча б Майдан. Нам наші хлопці все знімали, все показували, коментували і про все писали.

Гарненько виступили всі. Бо журналістам клепки не позичати. В них добірне слівце на крайцю язика і на верхівці логічної думки.

Виступили - Олег Ігорович Наливайченко - Голова Держкомітету телебачення і радіомовлення України, Олександр Харченко - голова Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», Богдан Червак та інші.

Насамкінець виступив, гарнесенько і все по справі, Голова УВКР - пан Михайло Ратушний.

Головна теза його виступу була така: мовляв, українській діаспорі хоч потрібна допомога, та найбільше вона потребує УВАГИ й Доброго Слова… Безперечно, що це так, але без фінансової «підкидної дошки» також багато не наробиш. Я знаю все це не на пустослів'ї, а на дотик, тобто на власні шкуринці.

Я щиро припрошувала всіх присутніх якомога частіше бувати у нас на «Кобзі», а наших колег журналістів заохочувала на обмін кнопками. Адже на «Кобзу» щодоби заходить більше двохсот читачів, - стало бути, - обмін кнопками дасть більшу можливість для обопільної популяризації наших ресурсів. Обмін візитівками та побажання писати, телефонувати, не пропадати з поля зору.

По закінченні всі присутні вийшли на вулицю. Обмінялися думками. Не вповні ми залишилися задоволені організацією зустрічі. Адже дві таких наради упровадити одним форматом - то не є добре (я вже мовчу, що хтось з наших журналістів прибув пусто-дурно і на 30-те…) Всім хотілося сподіватися на скорі переміни, але всі чомусь відчули, що це така собі формальність… Хіба що поміж собою таки трошки виговорилися. Ото і все. А протоколи? Протоколи писалися і присутні політики все нотували в свої блокноти. Дай, Боже, їм мудрості, бажання і часу не відкласти ті нотатники в далеку шухляду та не забути про свою відповідальність перед кожним з нас… Адже, де б ми не жили, ми і є ті самі Українці, які репрезентують нашу Вітчизну у Світах та сприяють позивному іміджу нашої України у всіх куточках цивілізованого Світу.

Потім всі бажаючі пройшлися з вулиці Інститутської до Майдану. Тут на кожному кроці Пам'ять. Тут помирали наші героїчні хлопці. Поклали голови і Життя. Кругом квіти і присмак гіркополинної сльози…

На Майдані вперто і по-домашньому стоять майданівські намети. Їх багато. Тут варта. Вартують наші хлопці нашу Долю, спостерігають за тим, що робить нова влада. Довго ще стоятимуть. Бо це є вимога Життя. Особливо - перші сто днів роботи нового Президента України.

Проходячи вздовж наметів, розумію, що ступаю по скрижалях Новітньої історії. Тут, на Майдані, скопичені ще цілі стоси шин, які здатні в будь-який момент стати початком нового опору і революції, в разі, якщо буде хоч найменша спроба одурити, а тим паче забути тих, хто Вічно Живий… Нашу Небесну Сотню.

Борітеся! Поборете! Ці рядки тепер однаково належать як перу Пророка Шевченка, так і звитяжному заклику першого з Небесної Сотні - Сергію Нігояну…

Щиро - Наталя Литвіненко-Орлова.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

З Володимиром Халімончуком (Сургут-Росія)
З Володимиром Халімончуком (Сургут-Росія)
Цікавою та змістовною була доповідь Тараса Дудка
Цікавою та змістовною була доповідь Тараса Дудка
Під час наради
Під час наради

На світлинах: Наталя Литвіненко-Орлова. З Володимиром Халімончуком (Сургут-Росія) на вул. Інститутській. Цікавою та змістовною була доповідь Тараса Дудка. Під час наради.