Друк
Розділ: Повідомлення редакції
Василь Коломацький, головний редактор сайту «Кобза-українці Росії»

Редакція «Кобзи» про підсумки року, що минає, та про перспективи року наступного

Дорогі читачі!

2016 рік підходить до кінця. Хочеться разом згадати, що було цікавого в цьому році.

Цей рік став іще одним роком кривавого протистояння Росії і України в українських степах Донбасу. Майже щоденно гинув український військовий. Напевне, що були жертви й з іншого боку фронту. Гинули росіяни, гинули українці, руйнувалася економіка й інфраструктура Донбасу, перетворювалися на попіл гуманітарні цінності, віра в любов і дружбу. Вина у цій братовбивчій війні 100% лежить на Путіні і його режимі. Єдиним вирішенням конфлікту є негайне виведення російських регулярних військ з території України і відновлення суверенітету України над її територією в кордонах 1991 року.

Протягом року в діаспорі не було помітних приємних подій. Ради і Конгреси не проводилися, хто керує незареєстрованим УКР невідомо, прес-релізів УКР не було. Деякі відомості про діаспору вдавалося отримати від поодиноких кореспондентів «Кобзи», а також із соціальних мереж. У цілому, виглядає, що на регіональному рівні проводилися культурницькі заходи, в деяких регіонах діяли недільні школи. У Новосибірську вдалося випустити конверт із зображенням памятника Тарасу Шевченку (у цьому ж місті). Зрідка оновлювалися 2-3 вебсайти регіональних організацій. Нам прикро, що раніше активний сайт «Українці Комі» нині є недоступним. Не діяв і сайт «Українці Росії» (колишній «УкрРос» колишнього москвича Віктора Гіржова). Цей сайт «протримався» шість років і припинив існування через брак фінансування.

Натомість, неприємних подій у діаспорі протягом року сталося багато.

Московський обласний суд виніс рішення про те, що Свято-Троїцька парафія у Ногінську (настоятель – Митрополит Адріан) має знести свій храм за власний рахунок. Як вирішиться ця ситуація, невідомо. Ми не бачимо помітної правозахисної роботи в цьому напрямку. Ми закликаємо громаду стати на захист парафіян у Ногінську.

Протягом року тривав суд над професором Стефаном Паняком (загалом суд продовжувався два роки!). Висунуті професору звинувачення змінювалися протягом судового процесу. Останньою вимогою було знаття публікації Стефана Григоровича про події на Майдані (стаття датована 2014 роком). В результаті суд скінчився виправданням автора, а згадана стаття й досі стоїть в Інтернеті (іноді дивовижні речі трапляються у Росії!). Тим не менше, сам факт суду, звинувачення в «екстремізмі» одного із моральних авторитетів діаспори стало помітним негативним фоном року, тиснуло на діаспору і обурювало її. Маємо згадати, що схвальну рецензію на книгу Стефана Григоровича дав професор Франк Е. Сисин із Торонто. Цей документ фігурував у суді. Спасибі пану професору!

Особливо трагічна ситуація склалася навколо директора Бібліотеки української літератури (БУЛ) у Москві пані Наталі Шаріної. Весь рік вона провела під хатнім арештом, без права контактувати із зовнішнім світом і користуватися Інтернетом. В лютому її було звільнено з роботи. В листопаді розпочався суд над нею. Їй висувають два звинувачення – «екстремізм» і «розтрата». Остання стаття передбачає10 років позбавлення волі. На цей час відбулося три судові засідання, «Кобза» детально висвітлила два перших. Загалом виникає відчуття, що суд ведеться у «звинувачувальному» ключі, Наталі Шаріній інкримінують події, які не мають стосунку до реально предявлених звинувачень. Прокуратура аргументує притягнуту за вуха «конспірологічну» версію про те, що навколо Бібліотеки формувалися антиросійські сили (в особах Кононенка і Семененка), але сама Шаріна не мала стосунку до формування цього осередку (так стверджує сторона звинувачення). В чому ж тоді вина Шаріної? - запитує російська громадськість і діаспора. Відповіддю на це питання буде рішення суду. «Кобза» вважає, що немає помітної правозахисної підтримки Наталі Шаріної, і закликає уряд України, УВКР та СКУ активніше працювати у цій справі. Ми вважаємо, що українські дипломати мають відвідувати процес, колеги пані Шаріної мають бути присутні, українські журналісти мають висвітлювати судові засідання. СКУ та УВКР мають писати правозахисні листи. «Кобза», у свою чергу, зробила велику кількість публікацій про Наталю Шаріну, написала і опублікувала Дослідження про БУЛ і тиск на неї. Помітною громадською подією став лист протесту до Президента Путіна від Ліги Українців Канади у справі Наталі Шаріної.

З 3 листопада БУЛ припинила видавати літературу читачам додому. Фактично справа йде до того, що Бібліотеку закриють у цьому році. Нагадаємо, що це єдина українська бібліотека на всю Росію! Ганьба режиму!

Наталя Романенко із Хабаровська протягом року була обєктом тиску з боку місцевих властей, зокрема, центральне телебачення знову зробило наклепницький репортаж про неї. «Кобза», на жаль, в цьому році приділила недостатньо уваги цій справі. Ми виправимо цю помилку у наступному році.

Відбувалися негативні події і в Культурному центрі України на Арбаті. Після призначення нового Генерального директора, всередині Центру розгорнулася боротьба за владу. В якийсь момент новопризначений директор навіть не міг потрапити у свій кабінет, оскільки замки було замінено працівниками Центру, які оголосили себе донецькими сепаратистами(!). Нині в Центрі ніби налагоджено нормальну роботу, непрямим доказом чого може бути той факт, що відомий активіст діаспори п. Людмила Мельник знову поновилася на роботі в Центрі. За конфліктом в НКЦУ майже напевне стояли власті Росії.

Обмін Надії Савченко був безперечним позитивним кроком, як для Росії, так і для України. Але її подальша політична робота в Україні нагадувала стиль – «ходити босою по Верховній Раді». А її зустріч із бойовиками у Мінську остаточно підірвала віру українців у її політичні здібності. Нагадаємо, що в минулому році саме Надія Савченко перемогла в номінації «Кобзи» «Українець року в Україні». Сьогодні наше минулорічне рішення, завдяки незрозумілим діям депутута Савченко, не виглядає безсумнівним...

Безперечним позитивом року було проведення у Києві VI Всесвітнього форуму українців. Із Росії у ньому брала участь делегація у дванадцять осіб (значно менша, ніж на попередніх Форумах). «Кобза» надіслала у Київ власного кореспондента і помістила кілька детальних репортажів про цю подію. За словами Голови УВКР Михайла Ратушного, найбільш повно висвітлила Форум саме «Кобза». На Форумі академік Тарас Дудко (Москва) ствердив себе як справжній лідер діаспори у Росії – мудрий і мужній.

Діяли в цьому році і українські дисиденти Росії. Андрій Литвин проводив одиночні пікети у Петрозаводську (Карелія) з протестами проти війни на Донбасі, і на підтримку Надії Савченко. А пані Лідія Близнова із Омська проводила флешмоби та одиночні пікети на захист України. Ми схиляємо голову перед вашою мужністю, патріоти України, перед вашою самотньою стійкістю і відвагою! Ми бачимо вас, дорогі друзі, і писатимемо про вас!

Якщо говорити про роботу нашої редакції у цьому році, потрібно відзначити, що 6 червня «Кобза» відзначила своє 15-річчя. Цю подію ми не відзначали офіційно через брак коштів, але це був приємний момент у нашому житті. В першій половині року ми мали проблеми із фінансами, тому «Кобза» оновлювалася нерегулярно. В другій половині року ми отримали додаткову спонсорську підтримку, яка дозволила нам висвітлити Форум, після чого ми публікували матеріал щотижнево.  Річний бюджет «Кобзи» склав приблизно 2,400-2,500 ам. дол. (детальний звіт ще не готовий). Цієї суми було недостатньо, щоб працювати весь рік у звичному для нас режимі. Нам потрібна спонсорська підтримка.

В редакції протягом року тривали дискусії на тему, що є допустимим компромісом із владою в наш непростий час. Ми працюємо над тим, щоб сформулювати наші формальні умови, які ми висуваємо нашим кореспондентам з приводу їх політичних позицій. Але загально зрозуміло, що ці умови не будуть занадто жорсткими. Ми виступаємо за ширше коло діаспорних авторів, обєднаних навколо «Кобзи».

Як пригадують читачі,  в минулому році «Кобза» визначила переможців у двох номінаціях: «Українець року у Росії» та «Українець року в Україні». В цьому році ми прийняли рішення змінити одну номінацію і визначатимемо перможців в номінаціях: «Українець року у Росії» і «Друг України у Росії». Друга номінація підкреслює той факт, що російське суспільство не є однорідним, і в ньому є громадяни, які підтримують Україну, її народ і культуру. Цих людей ми і згадаємо в новій номінації. Відомо, що війни закінчуються, а народи лишаються. І хтось має бути справжнім другом. Ми бажаємо назвати їхні імена від імені української діаспори.

Редакція сайту «Кобза – українці Росії»

 

На світлинах: Василь Коломацький, головний редактор сайту «Кобза-українці Росії».Ось так виглядає доля українського сайту у Росії. Сумно. Під час роботи VI Всесвітнього Форуму Українців, 2016 рік. На передньому плані зліва направо: Наталя Литвиненко-Орлова (Мурманськ), Стефан Паняк (Єкатеринбург), Тарас Дудко (Москва). Лідер української діаспори у Росії академік Тарас Дудко (Москва) виступає перед учасниками VIВсесвітнього Форуму Українців.Доля української бібліотеки у Росії. Сумно. Доля українського бібілотекаря у Росії. Сумно. Протестуючи проти війни (праворуч Голова НКА українців Петрозаводська Андрій Литвин), 2014 рік. Лідія Близнова (Омськ), 14 жовтня, одиночний пікет на підтримку Героїв України, 2016 р. Професор Франк Сисин (Торонто). Сумчанин Віктор Казбан плідно працював із «Кобзою» в 2016 році.