Друк
Розділ: Право на життя

Володимир  Сенишин Цією дорогою  він пішов до  Храму. 24 грудня 2006 року, за 5 годин до вбивстваДо річниці з дня злодійського вбивства нашого товариша, члена Ради Об’єднання українців Росії Володимира Івановича Сенишина

Життєдайний час минає стрімко і невдячно - над ним вирує листя з дерев, людські клопоти і гіркий смуток пам’яті. Ось вже минув рік з того зловмисного дня, коли вся Українська громада втратила Товариша і Побратима Володимира Івановича Сенишина. Рік тому широкою інформаційною хвилею розійшлась ця страшна вістка у світи і разом з нами, українцями Росії, сумували та журилися по Володі в Україні, в Воркуті, де він народився, та в усіх українських осередках Світу.

Це було вбивство, - холодне цинічне і …безкарне Так як і раніше, бреше і далі оте кіно, що хвацькується перед пересічним телеглядачем, як знаходять винних, судять, карають…

Ніхто в те кіно вже не вірить, але Правди все одно хочеться.

В цьому маленькому поминальному слові, оминаючи існуючих і реальних  винуватців, хочу звернути увагу більш на те, а чи всі свої ставились до Володі з порозумінням, чесно і з повною мірою відвертості?! Варто іноді і отак замислитись. Адже, спомини душі, гортаючи останніми сторінками буття життєвого виміру Володі, (особливо після нападу на дружину його Наталю Ковальову), згадкою та напівсутінковим чуттям якось благенько і не сміливо натикається на присмак якоїсь запопадливості.

Володя був такою особистістю, яку не можна було не помічати. З такими людьми  приємно мати справу, але вони ж і … «незручні». Бо грав він завжди тільки самого себе.

А хтось же вміє грати і того, кого хочуть в тобі бачити, тобто на замовлення. Отож така непересічна людина, як Володя, рано чи пізно, опиняється в площині де грають… Причому грають, хто якої може, і грають так, як кому дано…

Це завжди суперечка, - видима чи прихована, але суперечка.

Володя умів уникати такого лушпинного товариства, умів сказати правду. Коли в замуленому джерелі трапляється хоч один такий чистий природний струмок – вода стає прозорішою. Смерть Володі – це втрата , велика і непоправна. Володя вже став порошинкою Всеочистної вічності і зойком до нашого сумління.

Хай Господь в оселях Своїх буде щедрим і милосердним до нашого Товариша.

А ті, хто підняв на нього руку, в слушну свою годину, будуть робити спробу тією ж страшною кривавою рукою постукати в Покої Господні, але там, на тій межі, вже не існує театру, на тому порозі вже ніхто нікого не зіграє, - там тільки сам за себе…

Там відбувається звіт… І за Правду… за свою… І за гріхи… за свої…

А нам, тим, хто шанує пам'ять про Володю, хто шанує сам себе, варто шанувати і одне одного. Варто бути милосердними і чутливими. Час бо дуже швидкоплинний…

Наталя ЛИТВИНЕНКО – ОРЛОВА,

редактор сайту “Кобза-Українці Росії”,

заступник голови Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії».

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Є витязі. Вітійство є.

Щось-в мармурі. А щось - у глині.

Та свій свого не визнає.

Нема пророків в Батьківщині.

Ота затята риса-впертість.

Упав від неї навіть Рим.

Уміємо шанувати мертвих.

І страшно заздримо живим.

А небо ллється в очі сині.

Шумлять нескошені лани.

Нема пророків в Батьківщині.

Бо завжди кричимо: РОЗПНИ! 

Міра коштовности

Постій у золотому гаю.

Напийся мудрощів краси.

Що з того, що багато маєш?!

Твоє лиш те, що віддаси.

Високий ,чи низький ти зростом.

Володар, чи боржник роси.

Усе зароблюєтся просто:

Твоє лиш те, що віддаси.

Привязаний до власних статків,

Як раб кінці несеш.

Неси!

Нема мужнішого початку.

Твоє лиш те, що віддаси.

Не  візьмеш ні тельця, ні овна

У потойбічні пояси.

А милосердя -  річ коштовна.

Твоє лиш те , що віддаси.

Антоніна Листопад.

Він пішов із життя нездоланний! 

Сьогодні 24 грудня сповнився рік з дня убивства голови Тульської обласної української громадської організації «Батьківська стріха», члена Ради Об’єднання українців Росії Володимира Івановича Сенишина.

Народився Володимир Сенишин у Росії, він був сином політичного засланця Івана Сенишина, арештованого на другому курсі Львівського медичного інституту і висланого на Північ за український націоналізм. З дитинства Володимир любив музику, закінчив музичну школу за фахом “скрипка”, а потім музичне училище. На прохання родини вибрав чоловічу спеціальність, закінчивши будівельний інститут і ставши інженером-проектувальником.

У 90-х роках займався бізнесом. Пізніше, переїхав у місто Тулу, де став засновником обласної української організації, був обраний членом Ради ОУР. Пан Володимир був кореспондентом нашого сайту. Його прямі, сповнені внутрішньої напруги, репортажі пам’ятають читачі. А ще Володимир малював чудові гумористичні шаржі, де себе зображав скрипалем, велелим і безтурботним! Все це свідчить про багатогранність його творчої натури.

 

Після того як у липні минулого року у Тулі було зроблено замах на життя його дружини Наталії Ковальової він дуже опікувався її здоров’ям і безпекою. Ніколи не дозволяв їй виходити і під’їзду першою, в усьому допомагав їй як справжній лицар. Після отриманих важких травм черепу і мозку, пані Наталка мусила знову вивчати таблицю множення, потім інженерні дисципліни, поступово поверталася до роботи.

Володимир написав про її страждання для нашого сайту. Зробив це гранично щиро, але одночасно по-чоловічому стримано. Так дано не всім. Він і публіцист був справжній.

Пізніше, 28 серпня минулого року, у його офіс завітав майор ФСБ, який провів із ним кількагодинну розмову. Розпитував про справи організації, фінансування, заходи, контакти в Україні. Коли Володимир поцікавився в чому ж причина візиту ось що він отримав у відповідь (цитую текст його матеріалу для сайту): «На що він, відвівши очі, відповів, що в останній час офіси громадських організацій використовуються для своїх цілей міжнародними терористичними організаціями. Висновки робіть самі». Нагадаємо, що було сказано чоловіку, дружина якого щойно відходила від тяжких побоїв, але цієї теми бесіда не торкалася! Ну не цікавила владу доля однієї постраждалої. А ось тероризм – це справа серйозна. Теж етичне випробування долі, якщо вдуматися... Володимир написав нам про цю подію. Ми стурбувалися, але, здалося, яких черствих йолопів не буває на світі. Все, мовляв, обійдеться. А пані Наталя із Володимиром в той відвідали засідання керівників регіональних організацій у Москві. Здавалося життя поступово поверталося у норму.

І ось 25-го грудня прилетіла чорна звістка – убито Володимира Сенишина! Скоріше всього, тими ж двома молодиками спортивного вигляду із бітами у руках, що зробили напад на Наталку у липні. Володимира на землі добивали бітами, потім різали ножем. І все це серед білого дня на очах десятків людей! Ще хвора Наталка Ковальова залишилася удовою, та ще й в ситуації, коли ніхто не міг гарантувати її безпеку.

Потім похорон. Родині допомогав голова Ревізійної комісії Об’єднання українців Росії академік Тарас Дудко – людина великого серця. Допомогав і морально і матеріально. Допомогали також москвичі Христина Кашуба, Володимир Зарічанський, Віталій Ляшук. В міру сил допомогла і наша Комісія людських і громадянських прав Світового конгресу українців (КЛГП СКУ). В’яле слідство. Справу Наталки взагалі закрили. Потім відкрили. Громадську версію подій взагалі не розглядали (хоча Наталія Степанівна є головою Ревізійної комісії Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії»), але зацікавилися комп’ютером, з якого Володимир надсилав електронну пошту. Потім пообіцяли громадську версію розглянути...

Рік пройшов, але обидві справи так і не розкриті. Так само як і справа убитого у 1994 році лікаря і українського активіста Анатолія Криля із Владивостоку. Слідчу справу Криля взагалі закрили (вже вдруге), про що прокуратура Приморського краю у лютому цього року офіційно повідомила Світовий конгрес українців. Вказана у документі причина – у справі немає підозрюваних.

У вбивстві Анатолія Криля і Володимира Сенишина і нападі на Наталію Ковальову є спільні риси. Про це писалося. Є і інше спільне – байдужість влади (щоб не сказати потурання злочинам). По всьому відчувається, що громадські активісти - люди небажані, і тому розраховувати на правосуддя в повній мірі не можуть. Самі, мовляв, знали на що ішли. Так можна зрозуміти по діям. Зокрема, у травні цього року на митниці російськими властями було вилучено статтю КЛГП «Ні - убивствам і розправам!», у якій було піднято питання про напади на активістів українських громадських організацій Росії. Не отримала Комісія людських і громадянських прав Світового конгресу українців відповіді на два листи до президента Росії Володимира Путіна у справах Наталії Ковальової і Володимира Сенишина.

Члени нашої Комісії вважають, що потрібно розглядати версію зв’язку убивств з громадською діяльністю убитого члена Ради Об’єднання українців Росії Володимира Сенишина у першу чергу. Потрібно допитати майора ФСБ, що вів розмову із Володимиром Сенишиним незадовго до його убивства (адже із словом «тероризм» у Росії не жартують), необхідно розглядати, як підозрюваних і скінхедські організації, яких у Тулі багато. Перспективний напрямок – розслідувати, чому ці кримінальні справи в Тулі та інших регіонах ведуться в’яло, закриваються, знову відкриваються, чому громадські і церковні версії не розглядаються. Чому жодну справу не розкрито? Мабуть ідуть якісь сигнали зверху.

Ось така історія про скрипаля, лицаря, батька, активіста, демократа і патріота Володимира Сенишина. Про його українську родину, про його дружину і однодумців. Він був високим і чистим і пішов із життя нездоланний, як Василь Стус. Його улюблена музика «Адажіо» Томазо Альбіноні залишилася з нами. Цікаво, що саме її найбільше любив академік Андрій Сахаров. Якщо ви любите і пам’ятаєте Володю послухайте цю музику в цей день.

 

Вічна пам’ять тобі, Скрипалю!

Василь КОЛОМАЦЬКИЙ, 

редактор сайту «Кобза–Українці Росії»,

голова Комітету КЛГП СКУ у справах української громади у Росії. 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

22 грудня 2007 року 

Додатки:

http://kobza.com.ua/content/view/1680/36/ 

http://kobza.com.ua/content/view/1565/75/

Від редакції:

Сповнився рік, як на титульній сторінці незалежного сайту діаспори сайту ”Кобза-Українці Росії” було виставлено повідомлення редакції “Українців Росії вбивають”. Вважаємо, що поставленої мети ми досягли – привернули увагу української громадськості і можновладців до фактів вбивства та замахів на життя російських громадян - провідних діячів українського громадського і церковного руху в регіонах Росії.

Сьогодні – в річницю з дня злодійського вбивства нашого товариша, члена Ради Об’єднання українців Росії Володимира Сенишина ми відкриваємо постійну рубрику “Право на життя”, куди переносимо тогорічне повідомлення редакції “Українців Росії вбивають”.

Вбивства та замахи на життя російських українців відбувалися на фоні антиукраїнської пропаганди в засобах масової інформації Російської Федерації та зростання українофобії в російському суспільстві. Ні один з цих злочинів досі не розкритий правоохоронцями.

Через цю нову постійну рубрику маємо намір продовжувати відстоювання закріпленого в Конституції - Основному Законі Російської Федерації головного права громадянина Росії - права на життя і здоров'я.

Андрій БОНДАРЕНКО,

головний редактор сайту «Кобза–Українці Росії»,

Заслужений журналіст України.

На світлині: Володимир Сенишин 24 грудня 2006 року, за 5 годин до вбивства... Цією дорогою  він пішов до  Храму.