Чому жителі Харкова не залишають місто, що обстрілюється, і як у ньому народжується новий феномен українського городянина
До війни історик Антон Бондарєв проводив лекції та влаштовував різноманітні проекти, присвячені минулому Харкова. У харківському сьогоденні значну частину часу він проводить у підвалі, в якому перечікує постійні обстріли з боку російських окупантів. Коли ворожий вогонь стихає, намагається фіксувати деталі сучасної історії рідного міста.
— Чому ви не їдете з Харкова?
— Я дослідник історії Харкова, публікував чимало текстів, пов’язаних із історичними проектами. До архіву ходив постійно. У мене було море можливостей поїхати. Мене люблять на Закарпатті, тому я займаюсь Першою світовою війною — Карпатською битвою. Коли тільки почалося це все, у мене просто телефон і Фейсбук розривалися від закликів приїхати на Закарпаття. Ми вирішили залишитись у місті Харкові, знаючи, що буде складно.
Моя сім'я по батьківській лінії однієї зі своїх гілок живе тут із 1700-х років, це наша земля. Плюс я, як досить публічна в Харкові людина, маю подавати приклад, чимось надихати.
— Зараз обстріли йдуть регулярно — вдень та вночі?
— Так. Я вже збився з рахунку, скільки днів гуркотить у Харкові. Якщо ви почитаєте заяви нашого військового губернатора, позавчора, здається, по Харкову було випущено 69 снарядів. Помножте це на відповідь нашого ППО, і ми отримаємо близько 150 вибухів. Насправді психологічно у такому гуркоті жити складно.
Мені як історику зовсім не зрозуміло — чому руйнується центр міста? Адже Харків був третім містом Російської імперії за значимістю. Тут будували особняки найкращі архітектори Пітера та Москви. До речі, тому з давніх-давен говорили, що Харків схожий на Пітер. І смішно, коли РФ говорить про велику російську культуру, яка, по суті, знищується російськими окупантами.
Зла іронія в тому, що, наприклад, постраждав просто приголомшливий Будинок страхового товариства. «Росія». Росія влучила снарядом, власне, в «Росію».
— Це його історична назва?
— Так, потім його назвали «Палац Праці». Ця будівля була збудована до 1917 року перед початком Першої світової війни. Цікаво, що там знаходиться скульптурна композиція «Росія приймає під захист пригноблені народи». І ось саме цей особняк отримав ушкодження.
У Харкові постраждали чудові особняки у стилі модерн — рослинний орнамент, початок 20 століття, — прикраса міста. Все було безжально розбомблено.
— Яка логіка таких руйнувань?
— Немає логіки. У Харкові для українізації ніхто, мабуть, не зробив стільки, як Путін своїми руйнуваннями. Причому, знову ж таки, найгірше, що Харків був завжди доброзичливим містом. І, природно, у великої кількості жителів, — як і сказав мер Ігор Терехов «у кожного четвертого чи кожного третього», — обов’язково були родичі у країні-агресорі. Тут 40 км до кордону. Ми повинні це чудово розуміти. І я знаю величезну кількість харківських сімей (і на своєму прикладі можу про це ж сказати), які просто розірвали спілкування з тими людьми, які живуть «Там».
— Які ще історичні пам’ятки зруйнували окупанти?
— Звичайно, знову ж таки, зараз площа героїв Небесної сотні, а раніше це була Руднєва. Там стояла чудова будівля Судових установлень. Це була найбільша будівля в Російській імперії, принаймні на території українських губерній по судах. Я написав на цю тему великі тексти. У величезній будівлі, яку проектували відомі архітектори свого часу, було кілька судів, зал для засідань, судовий архів. Будівля дуже постраждала під час обстрілів.
— Чому багато харків'ян залишаються в місті? Чому ви залишилися?
— Особисто моя позиція та мотивація була така: місто — це не стіни, не земля, це городяни. Поки в місті є городяни, воно живе. Мені категорично не подобається риторика тих, хто поїхав — вони кажуть, що ті, хто залишилися в місті «заважають ЗСУ». Це образливо чути. Я вважаю, що ті, хто залишився в місті, — це городяни з великої літери, бо поки в місті залишаються люди, є кому допомагати. У мене приятелька живе на північній Салтівці, вона залишилася в місті, хоч сама приїхала з Донбасу. Вона закохалася у Харків, мешкає тут понад п’ятнадцять років. І вона ходить північною Салтівкою під розривами снарядів, і носить місцевим бабусям та дідусям ліки, їжу.
Або наш приклад: у нас тут утворилася маленька громада. Облаштували колективом підвал, допомагаємо один одному продуктами. Прихистили кішок. Дуже багато у Харкові залишилося прекрасних породистих собак та кішок просто на вулиці.
Мене вразила історія про хом’яка. Наші сусіди пішли виносити сміття. Поруч стояла клітка з двома хом’яками та парою пачок корму. Вони їх забрали — почали доглядати.
Наразі серед харків'ян утворюється якась особлива українська громада. Йде дуже сильна консолідація. Кожен із нас у міру своїх скромних сил намагається бути корисним для міста. Не у всіх є можливість волонтерити. Але навіть на рівні під'їзду ми залишаємось українцями та городянами. Це дуже важливий фактор.
Тепер уже можна залишити десь на задвірках історії вираз «Харків — російське місто», викинути цю тезу на сміття. Самі ж росіяни рознесли, розбомбили його, перетворивши Харків на передове українське місто. В якому, я впевнений, незабаром розпочнеться справжнє Відродження, як і належить після навали орди.
Джерело: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/harkivskiy-istorik-rozpovidaye-pro-zhittya-svogo-mista-pid-obstrilami-50226351.html
- Рятувальники розбирають завали біля будівлі, що постраждала в результаті російського авіаудару, в центрі Харкова Рятувальники розбирають завали біля будівлі, що постраждала в результаті російського авіаудару, в центрі Харкова
- Разом із колективом Антон Бондарєв облаштував підвал, де тепер проводить значну частину часу, чекаючи на обстріли Разом із колективом Антон Бондарєв облаштував підвал, де тепер проводить значну частину часу, чекаючи на обстріли
https://kobza.com.ua/pravo-na-zhyttja/6614-istoryk-anton-bondariev-pro-realii-nynishnoho-zhyttia-svoho-rosiiskomovnoho-mista.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=#sigProGalleria97561e6b3f
На світлинах:
1. Антон Бондарєв, історик, мешканець Харкова
2. Рятувальники розбирають завали біля будівлі, що постраждала в результаті російського авіаудару, в центрі Харкова
3. Разом із колективом Антон Бондарєв облаштував підвал, де тепер проводить значну частину часу, чекаючи на обстріли