Керівники української громади з Тули діляться своїм баченням сьогоднішніх проблем українського руху

Перш за все дозвольте представитись: Сенишин Володимир Іванович, голова Тульської української громади "Батьківська стріха" та Ковальова Наталя Степанівна, моя дружина та заступниця по громадській роботі. Наші координати:

–        в Тулі телефони: (4872) 36-51-92, 8-910-583-8506, 8-910-585-0078,

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Просимо пробачення за емоційні нотатки, але, як кажуть, припекло. Ото ж по порядку.

Ми з дружиною - старі воркутяни. Останні роки живемо в Тулі. Рік назад, під час відомих подій на Україні почали шукати тульських та московських українців для дій проти втручання Росії в справи України. Вже тоді стало ясно, що московський голова українських організацій стояв осторонь від подій, а робили все окремі люди. Вже під час мітингів та поїздок на Україну в якості міжнародних спостерігачів від СКУ познайомилися з Валерієм Семененком, Тарасом Дудком, Христиною Кашубою та іншими українцями Москви. До речі, пані Христина Кашуба, яка грала одну з найголовніших ролей в боротьбі за чесні вибори президента на Україні, не займає ніяких посад в українському русі Росії, але користується дуже великим авторитетом в діаспорі.

Після цього були в квітні на Конгресі та З’їзді, де були учасниками домовленостей та угод між московськими та регіональними лідерами. Не дивлячись на те, що познайомилися зі структурою ОУР та ФНКА “УР”, продовжуємо рухатись далі так само навпомацки, як і раніше, бо інформація про те, що роблять наші керівники, доходить до нас пізно, або взагалі не доходить. Виключення з цього правила - пан Василь Бабенко, якій регулярно розповідав про свою працю як письмово, так і віч-на-віч.

Наша діяльність в Тулі досить скромна. Підтримуємо фінансово Тульський футбольний клуб болільників "Динамо Київ" та видаємо до кожного футбольного матчу, який дивимось по супутниковому телебаченню, невеличкий довідник "Український сезон", де половина матеріалів про український футбол, половина - просто про Україну. Активно співпрацюємо з німецькою, азербайджанською та єврейською діаспорами (у яких є чому повчитись в плані фінансування, дисципліни, толерантності тощо). Восени взяли участь в фестивалі національних культур та національних кухонь. Не чекали, що буде такий успіх. Усі українські страви змели зі столів в півгодини, ще й в черзі за варениками стояли. Почали заняття в український недільний школі. Підготували програму для міжнаціонального конкурсу серед школярів Тули.

Окрема тема - мрія про створення свого Українського центру в Тулі. Придбали дільницю землі в місті, недалеко від центра Тули, прибрались на ній, зараз переводимо її у власність. Після цього можна буде робити проект (проектуємо та узгоджуємо проект самі) та почати будівлю, наскільки дозволять фінанси.

Кошториси на наші плани ми передавали пану Юрію Кононенку. Він відповів, що це все дурниці: Україна грошей не дасть. На наше прохання підтримати нас в Тулі авторитетом українського руху, відказав: давайте звіти, всі пропозиції, контакти урядовців Тули - і ми допоможемо. В цьому є, можливо, сенс, але тут невеличка поправка: в Тулі у п. Юрія довірена особа, яка звітує йому від свого імені про наші справи, а він звітує наверх. І виходить так, що працюють в регіонах, а звітують в Москві. Наприклад, в інтерв'ю газеті "Киевские ведомости" було сказано що "недавно ми побудували пам'ятник в урочищі Сандармох", не конкретизуючи, хто це "ми", що спричинилися до цієї значимої події. А ще й досі не віддана належна шана пані Ларисі Скрипникові (ні в Росії, ні в Україні) за її колосальну справу, справу її життя - по установці Хреста замордованим більшовиками українцям.

Громадська організація може працювати і без реєстрації. Але в кінці кінців надходить час, коли реєстрація стає необхідною, потрібні статут, рахунок, адреса. Але і зареєструвати українську організацію сьогодні не так просто. Тому нашою першою та найважливішою вимогою на Конгресі була необхідність зміни законів Росії щодо національних меншин згідно європейським нормам та досягнення паритету між Україною та Росією в розумінні толерантного ставлення до представників інших народів.

Крім того, ми би хотіли:

1. Поширювати інформаційне поле. Нам необхідні книги, газети, часописи, касети, супутникові тарілки. “Тарілку” кожному українцю Росії - нехай чує рідну мову та знає, що діється вдома.

2. Будувати українські центри та школи в різних містах, а не тільки в Москві.

3. Зробити прозорою фінансову діяльність наших громадських обєднань - ОУР та ФНКА “Українці Росії”. Коли ми перший раз попросили фінансовий звіт, то пп. Юрій Кононенко та Валерій Семененко декілька разів телефонували нам та довго виговорювали за це. Незрозуміло, чому це питання для них таке болісне? Чи не простіше прозвітувати перед організацією, виконуючи норму Статуту, ніж умовляти всіх в індивідуальному порядку, що без цього можна обійтися? Я повністю підтримую принципову позицію редакції сайту «Кобза – українці Росії», який постійно ставить питання звітів в ОУР та ФНКА “УР”. Вважаю, що або ми будемо будувати демократичну організацію, або ми не матимемо ефективного керівництва нашим рухом. Демократичність та ефективність пов’язані речі. Келійність керівництва, вихід за правове поле – ось давні хвороби наших федеральних об’єднань.

Хотілося б почути у цьому зв’язку голос голови Ради ОУР та Ради ФНКА “УР” сенатора Василя Думи про стан затвердження Статутів наших організацій, про його бачення структури керівництва ОУР та ФНКА “УР”. Хотілося б знати, що зроблено за 2005 рік, чи працюють комісії ОУР-ФНКА “УР”, скільки уряди України та Росії виділили фінансів для нашої діаспори. Взагалі, чи є позитивні зміни після IV Конгресу Обєднання українців Росії та ІІІ З’їзду Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії”?

Зрозуміло, що українські та інші громадські організації Росії не можуть прямо втручатися в політику, оскільки статус федеральних українських об’єднань – неполітичні громадські організації. Не нам вирішувати якою буде ціна “Газпрому” за газ для України, чи скільки обійдеться Росії оренда військово-морської бази у Севастополі, в якому форматі Україна будуватиме стосунки з Євросоюзом і т.п. Але займати громадську позицію в тому чи іншому питанні та висловлювати свою думку в ЗМІ та на дозволених акціях наші громади мають право та повинні це робити на благо батьківської землі і її народу, на благо добросусідських стосунків між українським та російським народами, перешкоджаючи тим деструктивним політикам Росії, які бажають заробити дешевий політичний дивіденд на черговому загостренні міждержавних відносин. На жаль незрозумілі конфліктні ситуації у відносинах між Росією та Україною створюються щорічно, а потім після «шовіністичної бурі» в пресі зникають, ніби їх і не було. Хоча б згадайте те, що відбулося за останні 3 роки: 2003 р. – вимоги Росії про розгляд чи перегляд державних кордонів в районі острова Тузла; 2004 р. – спроба Кремля підтримати одного із кандидатів на президентських виборах в Україні; 2005 р. – “газовий конфлікт” (чи навіть як пишуть нині  «газова війна»).

В російських ЗМІ майже постійно пишуть про Україну зле. При цьому деякі писаки не гребують ніякою брехнею, вкладаючи в матеріал зле серце та імперські комплекси. А чи вели б себе ці мас-медіа так нахабно у випадку, якщо усі українці Росії відчували б себе дітьми однієї родини, не боялись протестувати проти таких анти-українських проявів великодержавного шовінізму в ЗМІ та знали, що українська держава помітить ці дії (ну хоча б передруком наших заяв у своїх ЗМІ). На цей момент єдиним джерелом правдивої думки діаспори залишається сайт «Кобза – укранці Росії», де автори чесно намагаються знайти відповіді на непрості питання сьогодення, що хвилюють діаспору.

Тому ми вважаємо, що нашій неньці-Україні просто необхідна сильна, єдина, діюча українська діаспора в Росії, в той же час як і самій діаспорі необхідно мати діюче керівництво, яке могло б концентрувати у собі здоровий патріотизм, культуру, що своїми коренями і ідеєю сягає часів Київської Русі.

Вже й свята найдійшли. Тож поздоровляємо вас, дорогі брати і сестри, с Різдвом та Новим роком, бажаємо здоров’я і сил для продовження роботу на благо нашої славної України і нашого народу.

Наталя КОВАЛЬОВА

Володимир СЕНИШИН

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s