19/02/2002

АРХАНГЕЛЬСЬК.

Довідники та путівники інакше як столицею російської півночі Архангельськ не називають. Цей великий промисловий і культурний центр ще в ХVII столітті вважали воротами в Арктику і Європу. Саме тут, у гирлі Північної Двини Петро I заснував перший у Росії морський порт, куди скеровували свої кораблі купці з усього світу.
Природа тут сувора. В радянські часи край був місцем заслання для сотень тисяч українців. Чого варта лише згадка про сумнозвісні Соловецькі острови. Тепер це місце невпізнанно змінилося і стало туристською меккою російської Півночі.
За статистичними даними в області, яка за територією перевищує Україну, проживають 53 тисячі українців і понад 15 тисяч з них - у самому Архангельську, де вони складають 3,7 % від загальної кількості мешканців. В Онезькому та Виноградівському районах області є села з суцільним українським населенням.
До кінця Перебудови нічого було сказати про громадське життя місцевих українців. Лише після розпаду СРСР українці, що проживають у цьому краї, отримали можливість не лише спілкуватися рідною мовою, але й організовувати своє культурне життя.
29 грудня 1997 року семеро ініціативних людей, а саме: пенсіонер, у недалекому минулому керівник молочного виробництва в області Анатолій Горобець, керівник прес-служби Архангельськенерго Петро Чечель, режисер обласного драматичного театру Лев Житницький, генеральний директор охоронної фірми Олександр Алексанов та його дружина Світлана Алексанова, підприємець Євген Бутенко та директор торгівельної фірми Валентин Мірошниченко розробили статут Товариства і подали його на реєстрацію.
У лютому 1998 року "Українське земляцтво" Архангельської області було зареєстроване. Перший рік після реєстрації пройшов в організаційних пошуках. Не було грошей на планові заходи, не було власного приміщення, де можна було б розпочати якусь організаційну роботу, організація шукала своїх перших активістів.
І все ж досить швидко про українське земляцтво заговорили в області. До нього потянулися люди, і вже в 1999 році воно обєднувало майже 500 чоловік. А нині в його роботі беруть участь понад тисячу чоловік. Створено філіали в містах Сєвєродвінську та Новодвінську, в Холмогорському та Приморському районах, в Соломбальському та Маймаксаовському округах. Створено молодіжну секцію "Нове покоління", яку очолив студент юридичного факультету педагогічного університету Михайло Білоусов. Сьогодні секція обєднує 50 молодих українців.
Не можна сказати, що все йшло без перешкод. На одному із засідань, а саме 25 травня 2000 р. зясувалося, що на певний час була призупинена діяльність Холмогорського філіалу товариства, бо ідею товариства не підтримав голова місцевої адміністраці за прізвищем українець - пан Ющенко, мотивуючи свою позицію передвиборчою кампанією, коли, мовляв, не варто акцентувати увагу на українцях і їхніх проблемах. Тепер, коли вибори позаду і пана Ющенка переобрали на посаду голови, він прихильніше ставиться до діяльності товариства.
Українцям краю довелося самостійно вирішувати фінансові проблеми Земляцтва. Пошук коштів на здійснення та розширення культурницької діяльності організації триває постійно. Так, голова комерційної фірми "Славутич", він же голова Холмогорського філіалу Земляцтва Микола Слепкевич запропонував випускати морозиво з товарним знаком "Українське земляцтво". Крім того виникла ідея створити цех з виробництва вареників. Розраховано, що 20 % від прибутку буде йти на видатки самого Земляцтва. Було розглянуто пропозицію композитора А.Богомольного про запис альбому українських пісень та виробництво 10 тис. аудіокасет. Знову ж 20 % від їх реалізації теж пішли б на культурницькі заходи Земляцтва. Є плани також відкрити підсобне господарство на базі підприємства "Титан". Такі підприємницькі ініціативи впринципі є новаторськими в українському русі сучасної Росії.
А загалом Земляцтво функціонує на кошти з членських внесків та спонсорської допомоги, головним чином Архангельського паперово-целюлозного комбінату. Членські внески досить скромні: для працюючого при вступі 50 і щорічно 20 рублів (близько 2 ам.дол та близько 1 ам. дол. відповідно прим. ред.), а для пенсіонерів відповідно 20 і 10 рублів. За рік збирається близько трьох тисяч рублів (100 ам. дол. прим. ред.). Головні витрати з утримання Земляцтва несе Архангельський паперово-целюлозний комбінат, яким керує українець за походженням пан Володимир Ярославович Крупчак. Президент ПКП "Титан" та голова ради директорів ВАТ "Архбум" Володимир Крупчак 29 січня 1999 року був обраний президентом "Українського земляцтва". Виконавчим директором Земляцтва терміном на пять років обрано пана Анатолія Горобця.
Пан Крупчак походить з родини засланців з Івано-Франківщини, українською мовою сам не володіє, але прагне ширити знання рідної мови та сприяти збереженню народних традицій серед українців, яких доля закинула в цей край. Він фінансово підтримує діяльність секретаря правліня Земляцтва та виконавчого директора, сплачує за оренду двох кімнат офісу Земляцтва. Таке грунтовне спонсорство є великою рідкістю серед російських українців, до того ж воно вимагає певної громадської мужності від особи, що обрала таку громадську роботу. За нашим спостереженням, у випадку, коли українська громада отримує постійного спонсора, громадські справи відразу йдуть угору.
Виконавчий директор Земляцтва п. Анатолій Горобець уповноважений вести переговори з управлінням юстиції про внесення доповненнь до статуту Земляцтва. Одному із заступників, а саме О.В.Шпильовому було доручено створити друкований орган Земляцтва. З того часу минуло вже більше двох років, але газету не створено через банальний брак коштів. Місцева адміністрація, як і всюди в Росії, відмовляється підтримати першу в області українську газету.
Певна частина коштів Земляцтва іде на соціальну та благодійну допомогу потребуючим місцевим українцям. Земляцтво особливою турботою оточує немічних та хворих членів організації. Тим, хто потребує, допомагають знайти роботу. Виконавчий директор постійно веде прийом як членів Земляцтва, так і всіх українців і вихідців з України, які вважають себе українцями. В рік буває не менше півтисячі відвідувачів, в допомозі тут нікому не відмовляють. Така форма соціальної допомоги членам організації є також новаторською в умовах українського руху Росії.
Планами Земляцтва в 2001 році передбачалося створення дитячого хореографічного ансамблю, в якому братимуть участь діти та онуки членів Земляцтва. Широко відомий в області український хор, у складі якого 25 чоловік. Праця керівника та акомпаніатора хору оплачується організацією. Виконавчий директор Земляцтва запропонував організувати школу українського декоративно-прикладного мистецтва: вишивка, випалювання по дереву, ліплення керамічних забавок, флористика. Вироби будуть реалізовуватися в торговельній мережі.
Серед найближчих планів - підготовка до випуску альбому історії Земляцтва.
Раз на квартал проводяться вечори-зустрічі членів Земляцтва, за винятком третього, бо в цей час багато членів виїздить на відпочинок чи у відпустку в Україну.
У 2000 році було проведено 9 концертів - в Архангельську, Новодвінську та Холмогорах. У 2001 р. в Архангельську та області відбулося біля 20 концертів. Зокрема, концерти було проведено: до відкриття філіалу в м.Котласі, члени Земляцтва брали участь у проведенні днів міста (червень), у святкуванні 11-річчя з дня заснування підприємств групи "Титан" (листопад), у проведенні декади інвалідів (грудень) і т.д. Варто зазначити, що у Земляцтві заходи плануються наперед і тут дотримуються затверджених планів.
За пропозицією виконавчого директора розробляється угода про встановлення побратимських звязків міста Архангельська з Вінницею.
Для морального заохочення самодіяльних митців та їхніх керівників 6 квітня 2001 року вперше відбулося урочисте присвоєння звання "Заслужений артист Українського земляцтва". Ними стали солістка та керівник хору Олександра Крутогузенко, режисер обласного театру Лев Житницький, солістка хору та бандуристка Галина Бойко, керівник і соліст ансамблю художньої самодіяльності Анатолій Цікавий.
За роки своєї діяльності Земляцтво зросло чисельно: сьогодні в ньому зареєстровано понад тисячу чоловік. Триває процес створення філіалів у районах області. Так вирішено питання про створення філіалів Земляцтва в містах Котласі та Коряжми. Йде пошук коштів на концертну та благодійну роботу. Лише на випуск газети українською мовою та виготовлення альбому історії Земляцтва за скромними підрахунками потрібно щонайменше 60 тисяч рублів (коло 2 тис ам. дол. прим ред.). Стоїть питання про відкриття школи, або класів з вивченням української мови, але фінансової підтримки з боку авміністрації міста немає. За словами Анатолія Горобця, в багатьох сімях зберігають українську мову і українська школа знайшла б своїх учнів.
Варто зазначити, що про роботу Земляцтва доброзичливо відгукуються місцеві засоби інформації. Пан Анатолій Горобець у виступі на телебаченні мав можливість розповісти про мету та плани Земляцтва. Концерти українського самодіяльного хорового колективу та квартету "Річенька" охоче показує місцеве телебачення. Особливою популярністю користуються виступи бандуристки Галини Бойко.
В цілому можна зробити висновок, що в Архангельську та області існує досить організована українська громада, яка шукає новаторські шляхи в розбудові своїх інституцій та організації національного життя. Вважаємо за потрібне відзначити, що органи державної влади Архангельська та області нехтують законними потребами української громади, зокрема в таких сферах, як національна освіта та отримання інформації рідною мовою.

Адреси/телефони:
(Архангельская региональная общественная организация "Украинское землячество", 1630612, г.Архангельск, Троицкий пр., 38, офис 230. Тел/факс (код 8182)- 26-81-82, 26-86-51, 26-86-32 (доб.237).

Горобец Анатолий Тимофеевич (исполнительный директор), тел. 46-85-49 (дом).

Крупчак Владимир Ярославович (президент), тел. 65-74-42 (секретарь).

Дослідження підготоване КЛГП (Торонто) в 2001 р. При передруці посилання на КЛГП обовязкове.

САРАТОВ.

Саратівська область - багатонаціональний регіон, на території якого проживають представники 111 національностей. З 1991 року в області зареєстровано понад 50 національних обєднань. В містах і селах відкрито близько 20 національно-культурних центрів, які фінансуються з обласного бюджету. Українського серед них немає. Працюють 69 національно-художніх колективів. Виразно українського серед них також нема.
В 1994 році, ще до прийняття Федерального Закону "Про національно-культурні автономії", в Саратівській області спостерігалося піднесення політичної активності населення. Воно було зумовлене обговоренням проекту Статуту області і Закону "Про місцеве самоврядування в Саратівській області". Ініціативу виявили німецьке обєднання "Хаймат", татарське "Ідель", товариство "Дагестан", чечено-інгушський центр "Берт" та інші. Українців серед ініціаторів не було, незважаючи на те, що за чисельністю вони посідають друге місце в області після титульної нації росіян.
За переписом 1989 р українців в області понад 102 тис., що становить 3,79 % від загальної кількості населення. В Саратові проживає 25,9 тис. українців (25,6 %), в містах області близько 56 тис., а в сільській місцевості понад 20 тис. (Обласне статистичне управління подає, що в 1999 р. в області було майже 200 тис. українців). Українці компактно проживають в 16 районах області: в Самійловському 6,9 тис. чоловік (26,2 % від загальної чисельності району), Калінінському 4,9 тис. (12,2 %), Лисогорському 1 тис. (4,8 %), Саратовському 2,9 тис. (5,6 %), Татищевському 1,9 тис. (5,2 %), Краснокутському 2,9 тис. (7,7 %), Федоровському 2,8 тис. (12,7 %), Енгельсівському 3,3 тис. (7 %), а в самому місті Енгельсі 14,6 тис. (14,5 %). І лише в одному з них, а саме в Енгельсі створено філіал українського товариства. Очолює його Володимир Васильович Шевченко.
Українці області, як правило, ще зберігають свою національну самоідентифікацію. Лише в Самойловському районі, який вважається неофіційним центром українців Поволжя, більш як в десяти населених пунктах (с.Єловатка, Залесянка, Каменка, Красавка, Полтавка та інших) продовжують жити національні традиції українців. У побуті мешканці сіл продовжують спілкуватися рідною мовою (або вживають у спілкуванні обидві мови).
Обраний у вересні 1995 року губернатором Д.Аяцков, прихильник демократичних перетворень та реформатор, ініціював підписання Договору про громадську злагоду (28 травня 1997 р). Тоді ж була прийнята Постанова обласного уряду "Про концепцію національної політики Саратовської області". Намір позитивно вирішувати національні проблеми в області був висловлений губернатором області в січні 1998 року в посланні до мешканців області "Диктактура закону в імя достойного життя".
З прийняттям Федерального закону "Про національно-культурні автономії" розпочався процес створення НКА. В цьому регіоні, одному з перших у Росії, було створено 8 НКА. Української серед них не було. На відміну від ряду національних груп населення області, українська діаспора на той час залишалася неструктиризованою і офіційно неоформленою.
Лише на початку 1999 року група ініціативних молодих людей вирішила створити автономну некомерційну організацію Культурно-інформаційний центр "Українська Ліга Поволжжя", яка мала стати "ядром кристалізації" для української діаспори Саратівської області. 23 квітня 1999 року Ліга була зареєстрована. Метою "Ліги" стало бажання її засновників президента І. Є. Сая, віце-президента з економічних питань С.Н.Грабініна, віце-президента з соціально-політичних питань А.Ю.Шелеста обєднати Саратівську українську діаспору, щоб удосконалити самоуправління, розвивати просвітницьку діяльність, ширити національні звязки в області та з українцями інших регіонів Росії, з Україною, країнами СНД та з українськими діаспорами зарубіжних країн.
В Статуті "Ліги" було зафіксовано, що вона "надає послуги, консультації та інформацію в галузі освіти, культури, мистецтва, науки, права, охорони здоровя, фізичної культури і спорту, інших сферах суспільного життя з метою сприяння національно-культурному визначенню громадян РФ української національності і їх нащадків, що проживають на території Саратовської області, на засадах добровільної самоорганізації для самостійного вирішення питань збереження самобутності, розвитку мови, освіти, національної культури, сприяння в отриманні необхідної підтримки особам української національності і їхнім нащадкам, що проживають в Поволжжі на території Саратовської області, з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування".
Також у Статуті згадувалося про розвиток рідної мови і культури, створення засобів масової інформації, відродження та розвиток художніх національних промислів та багато інше. Це мало сприяти збереженню українства на цих теренах. У Статуті було зазначено некомерційний характер організації.
Протоколом від 16 червня 1999 року було ухвалено "Концепцію соціального та національно-культурного розвитку української діаспори Саратовської області на 1999-2001 рр". Серед девяти основних принципів цієї Концепції зокрема зазначалося: "сприяння співвітчизникам з діаспори в збереженні та розвитку рідної мови, культури, традицій, укріпленню звязків з Україною".
Були в цій Концепції визначені і основні напрямки діяльності української діаспори в політичній, державно-правовій, соціально-економічній та культурній сферах. Важко уявити більш зразковий документ, який би охоплював різні сфери життя діаспори. І ось ця організація так і не розгорнувши повною мірою роботу, зникла з громадської палітри області разом з її ініціатором.
Одночасно з нею було засновано "Саратівське земляцтво українців Поволжжя". Воно було створене 20 квітня 1999 р. і 21 червня того ж року зареєстроване. В реєстраційному свідоцтві записана мета організації: "Захист прав і законних інтересів громадян РФ української національності а також їх нащадків, а також осіб, що представляють їхні інтереси, та проживають в Саратовській області. Сприяння національно-культурному самовизначенню". Спочатку його роботу очолював пан П.Т.Сидоренко. Тоді ж почала роботу новостворена молодіжна організація "Спілка молодих українців Поволжжя", яку очолив Богдан Настенко. Ці земляцтва були нечисленні, закладені на основі родинних звязків, що мало гарантувати певною мірою їх стабільність. Планувалося в подальшому їх організаційне обєднання, щоб мати право на законодавчу ініціативу в органах місцевої влади.
За словами нинішнього голови "Саратівського земляцтва українців Поволжжя" пана Аркадія Шелеста, поки що в жодному із зазначених напрямків діяльності не вдалося досягти помітного успіху. Особливу тривогу викликає політика обласного уряду щодо підтримки культури української діаспори. Якщо в інших регіонах за відсутності уваги місцевої влади до освітніх проблем українців схвально ставляться до мистецьких заходів з українським колоритом, то в Саратовській області навіть немає українського фольклорного ансамблю. Як не було, так і досі немає умов для збереження та розвитку української мови на території області
7 червня 2001 р голова правління "Саратівського земляцтва українців Поволжжя" А.Шелест звернувся з листом до заступника міністра освіти області О.Афоніна, в якому просив розглянути заявку земляцтва про підтримку проекту в рамках програми Сороса. Малося на увазі відкриття українських класів у Саратові та області. В класах такого профілю, крім загальноосвітньої російської програми, додатково мали викладатися українська мова та література. Планувалося, що, починаючи з сьомого класу, цьому буде приділятися дві години на тиждень, а з 8-го класу по 2 години на вивчення української мови і по 1 годині на літературу (разом 3 години на тиждень). Крім того, з сьомого класу планувалося ввести екологічно-краєзнавчий курс рідної мови з літніми експедиціями по області та в Україну. Пропонувалося додатково створити з учнів цих класів фольклорні колективи та театральні групи, що мало б наблизити дітей до української культури.
Планувалося, що такі класи будуть ліцейними і що вони будуть обладнані компютерною технікою, а фольклорні колективи матимуть національні костюми та музичні інструменти. Працюватиме бібліотека української літератури.
(Для довідки: в області під патронатом Міністерства освіти працюють 9 шкіл з викладанням татарської мови, 2 початкові з вивченням башкирської мови, школа з вивченням казахської мови. Створена за ініціативою татарського обєднання "Ідель" гімназія, стала центром татаро-башкирської культури в регіоні. Створено недільні німецькі та єврейські школи. Поглиблено вивчається німеціка мова в селищі Бурний Енгельсівського району).
А де ж українці? Планувалося, що вже з 1 вересня 2001 р в середній школі №18 Саратова буде відкрито український ліцейний клас, надалі планувалося відкриття таких класів в м.Енгельсі, в райцентрі Самойловка, а також у селах Єловаптка та Залесянка Самойлівського району, в селі Колокольцовка Калінінського району. Але через брак коштів здійснити цю програму не вдалося.
У 2001 р в бюджеті області було зарезервовано 1 млн.400 тисяч рублів на заходи 14 національно-культурних автономій. З них 50 тисяч (менше 3 % - прим. ред.) було виділено місцевим українцям на культурницькі заходи. Чи багато вдалося зробити?
Голова Земляцтва Аркадій Шелест відзначив такі досягнення: за перші два роки існування Земляцтва: в Центральній міській бібліотеці Саратова відкрито відділ української літератури (нараховує 600 томів). Проводяться дні української культури, члени організації беруть участь у днях міста та інших міських заходах, вийшов перший "пілотний" номер газети "Український часопис" (вересень 1999 року, примірники розмножено на ксероксі, наклад не вказано прим. ред.).
Позитивною стороною діяльності Земляцтва слід назвати співпрацю з екологічним товариством "Большая Медведица" та дитячою спортивною школою "Малоросс" (автори дослідження вказують на дещо дивну назву для офіційного закладу). Але плани були масштабніші: створення і щомісячний вихід газети українців Поволжжя, створення і відкриття української бібліотеки в Саратові, відкриття центру української народної творчості, відкриття фірмового магазину "Україна", проведення постійнодіючих ярмарків товарів, виготовлених в Україні.
Прийнята у 1998 році "Програма соціального і національно-культурнорго розвитку народів Саратовської області на 1998-2001 рр" була набором слабо повязаних між собою заходів. Механізм її реалізації, питання фінансування були написані нечітко, контроль за виконанням програми фактично був відсутнім. Послідовна робота державних органів з підтримки української культури здебільшого підмінялася проведенням разових офіційних заходів.
Українське національно-культурне обєднання області природньо не має необхідних організаційних та матеріальних засобів і можливостей для повнокровної роботи по втіленню гарантованих федеральним законом прав на освіту рідною мовою, на отримання інформації рідною мовою. В той же час уряд Саратовської області, органи місцевого самоврядування не виділяють матеріальних ресурсів та фінансових засобів на підтримку їх діяльності. Не виконується стаття федерального закону "Про НКА" про бюджетне фінансування національно-культурних автономій. Це є безперечним порушенням прав українців області, оскільки національна освіта є прерогативою та обовязком державних органів і гарантована Конституцією.
15-25 липня 2001 р. в області відбулися Дні української культури. Культурні заходи відбулися в місцях компактного проживання українців за планами муніципальних утворень та Саратовського земляцтва українців Поволжжя.
7 липня 2001 р. в Саратові відбулося урочисте відкриття Днів української культури. Того ж дня відбулася урочиста церемонія перейменування, за ініціативою Земляцтва, Предмостової площі на Словянську. (Хотілося б відзначити дещо невиразно український напрямок цієї акції оскільки за поняттям "словянство" у Росії як правило мають на увазі домінантність російської мови та "інтеграцію" словянських народів).
9 липня 2001 р. в обласному краєзнавчому музеї відбулось відкриття виставки ручної роботи "Український рушничок" заслуженого майстра народної творчості України 90-літньої Віри Роїк, а також концерт за участю самодіяльних колективів. 25 липня виставка закрилась і одночасно завершилися Дні української культури в Саратівській області. Подія відбувалася в краєзнавчому музеї, представників обласної та міської влади на закритті не було. Таке враження, що самі Дні української культури було влаштовано для "галочки", а не для того, щоб зафіксувати українську духовну і фізичну присутність на теренах Поволжжя. Виступаючий самодіяльний хор був скромним (8 чоловік).
Свого часу (12 червня 1999р.) місцева газета "Заря молодежи" розповідаючи про українську діаспору в області, підкреслювала: "Любой украинец, тянущийся к родной истории, непременно в тот или иной момент осознает единство славянских корней, роль и место великой России в истории славянских народов, прочные узы духовного и культурного родства". Наводимо цю цитату (одну із безлічі інших), щоб вказати на той культурно-політичний контекст, в якому існують українці Росії, щоб показати, чого російське суспільство очікує від українських активістів.
Не розраховуючи на "гарантовану" федеральним законом підтримку української культури в регіоні, Аркадій Шелест з однодумцями шукають спонсорів, зацікавлених у збереженні української присутності в Поволжжі.
З отриманих фактів можна зробити висновок, що українська діаспора Саратова організаційно оформилася досить пізно (затримка від середнього показника у Росії 8-10 років). Фактично нині організація долає труднощі початкового організаційного етапу. Характерним для цієї діаспори є наявність компактного українського сільського населення. Можна також відзначити, що в області існують певні позитивні приклади вирішення національних проблем. На жаль, місцева влада все ще не звернула уваги на незадоволені національні проблеми українців у таких важливих сферах, як національна освіта та отримання інформації рідною мовою.

Адреси:
(Земляцтво українців Поволжжя, г.Саратов, 410005, ул. Зарубина, дом 153/162, ЦКБ.

Шелест Аркадій (голова): 410600, ул. Большая Казачья, 59/65.кв.6, тел: (код 8452)- 50-18-27 (дом), 27-72-53 (сл), 24-07-04 (факс).

Володимир Васильович Шевченко (тел. в Саратові: 26-72-88 (дом); в Енгельсі: 288-19 (сл) .



Дослідження підготоване КЛГП (Торонто) в 2001р. При передруці посилання на КЛГП обовязкове.

САНКТ-ПЕТЕРБУРГ.

Протягом 20-их років ХХ століття в Петрограді-Ленінграді діяла система різноманітності культурного життя національних діаспор: школи, педагогічні та сільськогосподарські технікуми, вузи, згодом відділення вузів, періодична преса, книговидавництво та клуби, будинки просвіти, театри. В 1937-38 рр. вся ця система була ліквідована репресивним режимом Й.Сталіна, а масові репресії поглинули більшість українських активістів.
Процес відродження культур національних меншин після десятиліть заборон та ігнорування розпочався наприкінці Перебудови. Українське громадсько-культурне товариство ім. Тараса Шевченка було створено у Ленінграді у 1989 р. А нині в Санкт-Петербурзі зареєстровано 4 українських товариства, створена міська Українська національно-культурна автономія (НКА).
Вже одинадцять років на Василівському острові працює Будинок національних культур. Спочатку це був Центр дружби народів СРСР, який народився в період розпаду Радянського Союзу та соціально-економічних змін.
Петербург завжди називали найбільш неросійським з усіх російських міст. У ХVІІІ-му столітті все населення міста складалося з переселенців, серед них росіяни складали 92-94 %, хоча в будівництві міста брали участь й українські козаки. Тисячі з них загинули від нелюдської праці в болотах майбутньої столиці. Це ж про їхню долю рядки Кобзаря:
О царю поганий,
Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий!
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!

З ХІХ ст. значну частину неросійського населення Ст.Петербургу становили поляки, естонці, латиші, литовці, українці, білоруси. За переписом 1989 р. в Ленінграді нараховувалося близько 11 % населення 120 неросійських національностей, що становило 550 тис. чоловік. Найчисельною етнічню групою після росіян були українці.
У 90-ті роки ХХ століття, після розпаду СРСР, нестабільності соціально-економічного становища на пострадянському просторі демографічна картина населення Росії в цілому та в Петербурзі зокрема значно змінилася, проте достовірних даних про національний склад РФ та Санкт-Петербургу сьогодні немає. За приблизною оцінкою, сьогодні в Ст.-Петербурзі проживають близько 1 млн. осіб різних неросійських національностей, що становить пяту частину населення міста.
Наприкінці 1980-х понад 40 % петербурзьких українців вважали рідною мову своєї національності. В лютому 1994 року в Росії було проведено мікроперепис, який охопив 5 % населення. Статистичний аналіз результатів мікроперепису в Петербурзі показав, що доля українців, які рідною вважають мову своєї національності скоротилася до 33 %. В процесі цього мікроперепису були отримані дані про мову, якою петербужці спілкуються дома, на роботі та в навчальних закладах. Виявилось, що російською мовою спілкуються 92% неросіян Петербургу, на роботі 97%, а в навчальних закладах практично всі. В цілому серед неросійського населення Петербургу 66 % опитаних назвали російську рідною і 33 % - другою мовою, якою вільно володіють. На підставі цього аналітики місцевого статуправління роблять висновок, що знання рідної (національної) мови не є соціальною вимогою для діаспор Петербургу. З іншого боку, рідна мова одна з найбільш значних національних цінностей, засіб необхідний для адекватного пізнання національних традицій і культури, а також для контактів з країною - батьківщиною.
За даними міської адміністрації та редакції журналу "Петербург национальный", в місті працюють 7 словянських шкіл з вивченням переважно польської, чеської, словацької, болгарської, сербської та української мов (з жодних інших джерел наявність в місті українсьної школи підтвердити не вдалося. Скоріше всього маємо справу з "припискою").
У розмові петербурзькі українці скаржаться на майже цілковиту інформаційну ізольованість від України. Дуже погано чути "Всесвітню службу радіо "Україна". Тільки вночі на коротких хвилях можна розібрати голос з батьківщини. Не мають петербурзькі українці, яких тут офіційно мешкає понад 150 тисяч, і власної школи, навіть недільної. (Для такої великої діаспори, навіть враховуючи російські реалії , це є фактом незадовільним). Лише в педагогічному університеті на кафедрі славістики українська мова і література викладаються факультативно.
Проте і за цих умов власними силами, без допомоги офіційних структур, українці намагаються організовувати своє національне життя. Регулярно святкують національні свята, функціонують творчі обєднання. "Вечорниці у Валентина" неформальні щонедільні зустрічі, які влаштовує активіст петербурзького Товариства ім.Т.Г.Шевченка, прекрасний організатор, співак, колишній офіцер Валентин Іващенко.
Українські товариства Санкт-Петербургу проводять цікаві культурні заходи, присвячені національним святам та памятним датам, а також беруть участь у загальноміських заходах.
(Історична довідка. Через Петербург пролягли шляхи багатьох славетних українців. Тут співав у придворному хорі Григорій Сковорода, малював картини Володимир Боровиковський, писали свої геніальні твори Тарас Шевченко, Микола Гоголь та Євген Гребінка, романс якого "Очи черные" знає весь світ. Значний внесок в російську науку зробили математик академік Михайло Остроградський та генерал Олександр Засядько, ракетні винаходи якого сприяли перемогам російської армії в битвах ХІХ століття. Визначною постаттю в петербурзькій Академії мистецтв був її конференц-секретар Василь Григорович, котрий допоміг отримати волю і художню освіту Тарасу Шевченку. На сценах петербурзьких театрів у XIX ст. з великим успіхом йшли вистави Івана Котляревського "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник").
З того часу як у 1964 році в Академії мистецтв відкрилася меморіальна майстерня Тараса Шевченка, в місті регулярно проводяться Шевченківські вечори, дні української культури. В цих заходах беруть участь провідні артисти петербурзьких театрів, а також України.
З 1988 року, відколи відновилося українське Товариство "Ленінградське українське суспільно-культурне товариство ім.Т.Г.Шевченка", пожвавилось життя української діаспори у Ленінграді-Петербурзі. Проводяться дні української культури, після багатьох років невпинних зусиль нарешті встановлено памятник Тарасу Шевченку, відзначаються ювілеї визначних українських діячів. Плідно працюють художники братства "Кобзар", фольклорний ансамбль. Діячі діаспори ведуть активну діяльність у царині мистецтва, літератури, науки та публіцистики.
Коротко згадаємо непросту історію з відкриттям памятника Кобзарю у Ст.-Петербурзі. Коло 1995 р.відомий канадійський скульптор українського походження Лео Мол (Леонід Молодожанин повне імя) подарував місту бронзовий монумент Тараса Шевченка. Спочатку тривала довга суперечка між українцями та міською адміністрацією про місце його встановлення. Потім ще кілька років місто, українська громада та Україна разом шукали гроші на постамент. Після того як ситуація явно набрала скандального характеру (з публікаціями у московських газетах) президент В.Путін особисто дав вказівку відкрити монумент. Памятник відкрили аж у 2001 р, місце - Чернігівська площа. На відкритті були присутні президенти Росії та України.
Варто назвати імена славних українців нинішнього Санкт-Петербургу. Це - лауреат Шевченківської премії, шевченкознавець Петро Жур, лауреат Шевченківської премії художник Феодосій Гуменюк (нині живе та працює у Києві), український письменник і публіцист, голова Українського товариства 1989-91 р, доктор біологічних наук Олександр Кононенко, композитор і доктор мистецтвознавства Ігор Мацієвський, композитор Віктор Панченко, архітектор і голова Українського товариства ім. Тараса Шевченка Микола Жигло (за фахом ландшафтний архітектор, за творчим покликанням поет, автор текстів близько 30 українських пісень, автор понад 50 публікацій на професійні та українські громадські теми), професори, доктори медичних наук Терентій Зубик, Олексій Кисельов, Вячеслав Пустовит, художники Анатолій Дручило, Микола Коваленко, скульптор Леонід Колибаба, соліст Мариїнського оперного театру Георгій Заставний, режисер Віктор Гончаренко, кандидат філологічних наук Тетяна Лебединська (була гостем VII Світового Конгресу українців, Торонто), інженери, журналісти, лікарі, науковці, офіцери російських збройних сил.
В березні 1993 року режисер Віктор Гончаренко відновив українською мовою оперу "Запорожець за Дунаєм". Понад 60 музичних творів написав за поезіями Шевченка композитор Віктор Панченко. Зусиллями голови Фонду української культури, викладача консерваторії Валентини Блажчук створено хор української пісні, який співає не лише українську класику, а й пісні за творами сучасників, членів Товариства. Великий успіх мала в Києві виставка "Козак Мамай з Петербургу" художників-українців з братства "Кобзар", а також персональна виставка О.Дручила і В.Цапка в Канаді (нині Віктор Цапко мешкає у Торонто прим. ред.). Поети з літературної секції Товариства А.Дорошенко, Г.Красилич, О.Полішкаров та інші видали кілька українських віршових збірок. Композитори В.Власов, В.Панченко, В.Стратуца написали понад 50 пісень на слова місцевих українських поетів.
Українське суспільно-культурне товариство імені Т.Шевченка спільно з петербурзьким центром ЮНЕСКО в жовтні 1994 року провело ювілейний вечір за участю провідних артистів міста та України, присвячений Тарасу Шевченку.
Національні проблеми міста вивчають петербурзькі вчені. Проводяться конференції та семінари з національно-культурної проблематики регіону. Група з прав національних меншин Санкт-Петербурзької спілки вчених (голова кандидат історичних наук, ст. науковий працівник Музею антропології і етнографії ім.Петра Великого (Кунсткамера) Микола Михайлович Гіренко) привертає увагу адміністрації, правоохоронних органів та громадськості до фактів порушення громадянських прав представників неросійських національностей міста, до нетолерантного виступу у ЗМІ.
Кафедри, факультети та відділи, що вивчають етнічну проблематику, працюють в Санкт-Петербурзькому державному університеті, Російському державному педагогічному університеті ім. О.І.Герцена, Російському етнографічному музеї, Музеї антропології та етнографії ім.Петра Великого (Кунсткамера).
Всі свої організаційні сили місцеві українці обєднали в національно-культурній автономії (НКА), яку зареєстрували в грудні 1997 року. Засновниками автономії виступили Українське суспільно-культурне товариство ім.Тараса Шевченка та Фонд української культури. Досвід цих організацій допоміг новоствореній автономії не тільки обєднати патріотично свідомі та інтелектуальні сили, але й розробити на пять років перспективну програму з пяти напрямків. Ця програма охоплює велике коло питань, включаючи організаційно-інформаційні, науково-освітні, культурницькі та економічні. Виконання цієї програми базується на ініціативі активу автономії і, на жаль, як констатує голова автономії пан Микола Жигло, не має належної підтримки як з боку російських владних структур, так і України. Такі важливі питання, як надання теле- та радіоефіру, навчання дітей рідною мовою не вирішені й досі. Закрито на міському радіо популярну програму "Общины и землячества" (громади та земляцтва прим. ред.), що мала не тільки широку аудиторію, але й численні позитивні відгуки.
У проведенні культурних заходів петербурзькі українці мають підтримку місцевої влади, проте основні проблеми інформація рідною мовою, освіта рідною мовою залишаються невирішеними, а без цього не можна говорити про гармонізацію соціального і національного життя не тільки української, але й інших сорока національних громад міста. Петербурзькі українці хочуть використати 300-ліття Петербургу, щоб науково дослідити історію життя українців на берегах Неви. Вони розділили її умовно на три століття: ХVIII ст., ХIХ ст. і ХХ ст. Створено редколегію, ведеться пошукова робота в архівах, автори опрацьовують зібрані матеріали. Цікаво, що нині українці Ст.-Петербургу всі свої заходи та свята фіксують на відеокасетах. Вже є кілька десятків сюжетних відеокасет.
Вже одинадцять років на Василівському острові працює Будинок національних культур, в якому є і кімната Української національно-культурної автономії Санкт-Петербургу ім. Тараса Шевченка. В ній чимало української атрибутики, літератури. 19 квітня 2001 року тут відбулися установчі збори Організації українського національного Руху м.Санкт-Петербургу. Новостворену організацію очолив колишній офіцер, щирий українець, талановита людина Валентин Іващенко. (За інформацією, отриманою від Віктора Гуменюка (Москва), ОУН Руху м. Санкт-Петербургу має організаційну єдність з відомою українською організацією ОУН Руху м.Москви).
В цілому, порівнюючи досягнення українських громад різних регіонів, можна зробити висновок, що громада Ст.-Петербурну є однією з найбільш організованих та дійових громад Росії. Цьому, на нашу думку, сприяли високий освітній ценз петербургських українців, давні українські культурні традиції міста та загальна, порівняльно з іншими регіонами Росії, ліберально-демократична атмосфера міста. Хотілося б відзначити планову наукову роботу істориків-українців в архівах міста та постановку української опери. Вважаємо за потрібне також ще раз відзначити, що міська адміністрація ігнорує законні потреби українців у сфері національної освіти та отримання інформації рідною мовою.

Адреси:

(Национально-культурная автономия украинцев Санкт-Петербурга, 199026, г.Санкт-Петербург, В.О., Большой пр., 83, тел: (код 812)-217-53-02.

Жигло Николай Васильевич (председатель); 197227, С.Петербург, пр-т Испытателей, д.6, к.1, кв. 418; тел. 393-12-40 (дом), 233-44-71 (сл).


Дослідження підготоване КЛГП (Торонто) в 2001р. При передруці посилання на КЛГП обовязкове.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s