(Інтерв'ю начальника Управління у справах української діаспори та міжнародних зв'язків Державного комітету України у справах національностей та міграції

Андрія Попка (Київ) сайту "Кобза" 22 серпня 2003р)

Василь Коломацький (В.К.): Пане Андрію, розкажіть, будь-ласка про себе і свій Комітет. Коли він виник, коли був закритий, а згодом відновлений?

А.П.: Андрій Попок - начальник Управління у справах української діаспори Державного комітету України у справах національностей та міграції, точніше начальник Управління у справах української діаспори та міжнародних зв'язків. На цьому треба наголошувати, оскільки це дві різні функції. Історія нашого Комітету досить довга і непроста, він уже пережив шість реорганізацій. Комітет був створений разом з відновленням української державності, перебував у різних формах: від невеличкого комітету при Кабінеті Міністрів до Міністерства у справах національностей, міграції та культів, яке у 1996 році було реорганізовано в Державний комітет України у справах національностей та міграції. У такому стані комітет проіснував до 1999 року, коли вкотре під час адміністративної реформи і зменшення чисельності центральних органів виконавчої влади на його основі було створено Департамент у справах національностей та міграції при Міністерстві юстиції. Лише у вересні 2001 року Указом президента України було відновлено Державний комітет України у справах національностей та міграції. Власне, до функцій Комітету належить забезпечення прав національних меншин, питання облаштування і реабілітації раніше депортованих осіб за національною ознакою, міграційна проблематика, встановлення, підтримка, та розвиток зв'язків з українськими громадами зарубіжжя, всіляке сприяння українській діаспорі у збереженні етнокультурної самобутності. Це чотири основні напрямки діяльності комітету.

В.К.: Скільки людей працює у комітеті?

А.П.: Більше 50 чоловік. Це за всіма напрямками, включно з людьми, які відповідають за технічне забезпечення. На жаль, внаслідок того, що не всі функції Комітету було відновлено в повному обсязі, до того ж скорочено його чисельність, у новому складі Комітету діє лише відділ роботи з українською діаспорою. Тобто, Управління не є таким, яким воно було до 1999 року. Штатним розкладом у відділі передбачено тільки чотири особи. В такому разі, як Ви самі розумієте, говорити про те, щоб повноцінно забезпечувати права 12-16-ти мільйонної української громади не доводиться. Ні ці чотири особи, ні ті дванадцять, які є в усіх центральних органах виконавчої влади разом взятих (за цим напрямком працюють люди в Міністерстві культури та мистецтв, Міністерстві освіти і науки, Міністерстві закордонних справ) зробити цього не в змозі. Саме тому ми намагаємось привернути увагу до цієї проблеми, в тому числі, шляхом висвітлення міжнародного досвіду в цій ділянці етнополітики. Сподіваємось, що зміни на краще відбудуться.

В.К.: Нам відомо, що уряд України мав дві програми роботи з діаспорою. Перша - "Українська діаспора на період до 2000 року" була прийнята урядом Євгена Марчука, друга - "Закордонне українство на період до 2005 року" існує нині. Який орган виконавчої влади координував виконання цих програм?

А.П.: Перша програма була затверджена постановою Кабінету Міністрів у 1996 році. Координатором її реалізації було визначено Державний комітет України у справах національностей та міграції. Чергова програма була затверджена вже Указом Президента України у вересні 2001 року. Але тоді не було визначено центрального органу виконавчої влади, який би координував хід її виконання. Передбачається, що кожен центральний орган виконавчої влади, виходячи із заходів Національної Програми за які він відповідає, планує свій бюджет і звітує безпосередньо перед Кабінетом Міністрів про хід виконання Програми. Як засвідчує практика, це ускладнює співпрацю по горизонталі. Навіть узагальнюючі матеріали підготувати нелегко. При цьому доручення знову йдуть на Державний комітет України у справах національностей та міграції...

В.К.: Скажіть, що було прийнято у програмі "Закордонне українство на період до 2005 року" і, які її пункти виконано на даний момент. Розкажіть про пункти програми, які стосуються східної діаспори.

А.П.: Ми маємо розуміти, коли говоримо про програму, що це не те ж саме, що й план заходів. Програма розрахована на п'ять років. Очевидно, там є пункти, які мають бути виконані протягом одного чи двох років. Або такі, як, наприклад, сприяння проведенню ІХ з'їзду Світової федерації українських лікарських товариств, проведення IVВсесвітнього форуму українців, підготовку окремих видань чи щось подібне. Але в цілому Програма не виокремлює специфічні діаспорні групи чи її частини (східна діаспора, західна діаспора, автохтонне українське населення). Хоча, звичайно, є цілий ряд заходів, спрямованих саме на східну діаспору. Наприклад, підготовка та видання VII тому Енциклопедії української діаспори "Українці в державах колишнього СРСР", налагодження трансляції радіопрограми "Промінь" на східні області України та сприяння її прийому в Російській Федерації, Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, надання допомоги у випуску видань "Український огляд" (Російська Федерація), "Українські новини" (Республіка Казахстан), "Берестейській край" (Республіка Білорусь), "Дніпро" (Республіка Вірменія) тощо (повний текст Програми розміщено на сайті "Зелений Клин" http://zeleniyklin.com.ua ).

Але плани мають підкріплюватися відповідним фінансуванням. На жаль, Програма була прийнята після затвердження бюджету і це перешкоджало роботі комітету в минулому році. Ми мали проблеми з фінансуванням. Але навіть при цьому було надано фінансову та організаційну допомогу для проведення ІІІ Конгресу українців Росії, який відбувся 19-20 квітня 2002 р. в м. Москві, спільно з Волинською обласною державною адміністрацією проведено міжетнічний форум в рамках діяльності Єврорегіону "Буг", придбано навчальну та українознавчу літературу, а також наочні посібники для українських громад та багато іншого.

Так склалося, що я маю досвід реалізації обох програм при різних урядах. І хочу сказати, що лише в цьому, 2003 році, здійснюється 100-відсоткове фінансування відповідно до затвердженого бюджету. Це відбувається вперше за всі роки існування програм. Нинішній уряд приділяє багато уваги згаданій програмі. Хоча треба усвідомлювати, що Україна в найближчі роки не зможе повноцінно забезпечити усі потреби 12-16 мільйонів українців, які проживають за межами держави. Оскільки ми маємо обмежені можливості, то потрібно визначитися з пріоритетами. Серед них могли б бути: по-перше, укладання міжнародних та міжвідомчих угод з країнами-партнерами щодо забезпечення прав закордонних українців. По-друге, створення інформаційних, правових, освітніх умов самовідтворення української діаспори. Ми розуміємо, що допомоги потребує в першу чергу східна діаспора, бо знаємо її проблеми. Саме тому основну вагу зосередили на українському шкільництві та інформаційному забезпеченні українців східної діаспори. Ми підтримуємо практично усі українські видання, які є у східній діаспорі. На жаль, їх зовсім небагато. Досить сказати, що в Російській Федерації є лише п'ять видань. Саме видань, а не газет. Бо навряд чи хтось наважиться назвати газетою вісники чи бюлетені. До речі, всі вони без винятку двомовні. Крім підтримки таких видань (крім Росії - в Грузії, Вірменії, Казахстані) здійснюємо передплату газет з України. Однак, це надзвичайно дорого. Саме тому Державний комітет України у справах національностей та міграції виступив засновником газети "Вісті України", яка виходитиме з наступного року. Вона не лише віддзеркалюватиме політику держави щодо діаспори, але й інформуватиме суспільство про те, чим живе закордонна українська громада, про її проблеми та досягнення.

Серед освітянських проблем, які, ще раз наголошую, для нас є одними з пріоритетних, на жаль, є такі, що не вирішуються роками. Мова йде про розробку та друк підручників, адаптованих до навчальних програм країн проживання українців. Тому купуємо такі підручники та навчальні посібники, які можуть бути універсальними. Зокрема, цього року за підтримки Державного комітету України у справах національностей та міграції в Республіці Молдова, а саме у Придніпров'ї, відкриваються перші українські класи у трьох школах. Для цього ми придбали все необхідне для учнів: від портфелів та підручників до ручок і олівців, щоб діти та їхні батьки відчували моральну і матеріальну підтримку з України.

В.К.: Скажіть, проблема недільних шкіл існує давно і в західній діаспорі вона досить успішно вирішується. Чи ж не простіше перейняти досвід цих шкіл, їх методики, програми. Як Ви гадаєте, чи це можливо?

А.П.: Програми для недільних та інших шкіл давно розроблені науково-методичним центром при Міністерстві освіти і науки. Насправді, більша проблема - їхнє втілення в життя, оскільки бракує кваліфікованих кадрів, підручників та посібників.

На сьогодні ці проблеми вирішуються шляхом проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів з діаспори та придбання літератури (букварі, читанки), достатньої для початкового етапу вивчення мови. Лише цього року спільно з Товариством "Україна-Світ" та Київським Національним університетом імені Тараса Шевченка такі курси були проведені тричі. Їх пройшли близько 100 вчителів. У подальшому плануємо проводити регіональні курси на базі діючих шкіл.

В.К.: Ви один із небагатьох діячів, хто знає діаспору у Росії не за одним регіоном, а в цілому. Тому було б цікаво довідатись про Вашу думку щодо процесів у діаспорі взагалі. Скажіть будь-ласка, що відбувається в діаспорі у таких трьох аспектах. По-перше, яке Ваше відчуття - діаспора асимілюється і остаточно зникне через 15-20 років, чи все-таки вдасться створити діаспоральні структури, що сповільнять цей процес? По-друге, чи могли б Ви охарактеризувати процеси в ОУР після ІІІ Конгресу українців Росії? Що є предметом боротьби і як цей конфлікт в ОУР може скінчитися, враховуючи зацікавлення російської влади в максимальному послабленні українського руху? І останнє, дуже напружені стосунки між Московським та Київським патріархатами роблять практично неможливим розвиток українських церков у Росії. Плюс, звичайно, не забудемо недемократичний характер російського закону "Про свободу совісті". Що українці Росії можуть очікувати у цій сфері у наступні 3-5 років? Просимо Ваш погляд із Києва на ці аспекти.

А.П. Спробую відповісти на Ваше дуже непросте запитання. Насамперед, мушу зауважити, що асиміляційні процеси притаманні всім діаспорам. Інша справа, наскільки значні темпи асиміляції, сприяє цьому держава проживання чи все ж створює умови для збереження етнокультурної самобутності.

Досвід засвідчив - для забезпечення прав національних меншин потрібні три складові:

організованість та активність самої громади, готовність до відстоювання власних потреб;

відповідна законодавча база країни поселення; підтримка з боку історичної Батьківщини.

Кожна з цих складових є дуже важливою, але зрозуміло - без бажання громади ніхто не зможе її "ощасливити". Справді, навряд чи можна порівняти нинішню активність українців Російської Федерації з тим, що відбувалося наприкінці 1980-их - початку 1990-их років. І цьому є цілий ряд пояснень. Але я певен - попри всі складнощі українство в Росії не зникне ні протягом 15-20 наступних років, ні в послідуючі роки. Мірою ж зміцнення нашої держави, повноправного її входження до європейського співтовариства активність української діаспори зростатиме.

Щодо ОУР та церков. Тут на перший план виступає перший із названих мною чинників. Як державному службовцю мені некоректно коментувати ці питання. Скажу лише, що, на жаль, внутрішні непорозуміння притаманні багатьом українським громадам зарубіжжя. Звичайнео, це не повинно заспокоювати чи виправдовувати конфліктуючі сторони, але мають порозумітися самі члени організації без стороннього втручання.

В.К.: Розкажіть про ваш інформаційний проект - вебсайт "Зелений клин" (http://zeleniyklin.com.ua). Коли він виник, яка його мета? Я знаю, у вас був інший веб-проект, тому питання "Зелений клин" - це новий проект чи це дубль першого сайту?

А.П.: Ні, це новий сайт. Справа у тому, що з 1990 по 1993 рік я був головою Товариства української культури Приморського краю. Повернувшись в Україну, почав займатися наукою, написав та захистив дисертацію. Саме про становище українців на Зеленому Клині. До речі, в березні цього року виповнилося 120 років з початку масового переселення українців на Далекий Схід. Але з різних причин українські організації не такі активні, як би того хотілось. І коли в травні ц.р. з'явилась можливість, то громадська організація "Центр сучасного суспільствознавства", яку я маю честь очолювати, започаткувала цей сайт. Наше завдання донести людям інформацію про те, який внесок зробили українці в культуру, науку, історію цього регіону. Попередній же сайт (http://apopok.narod.ru) продовжує функціонувати.

В.К.: Чи маєте Ви інформацію про події, які зараз відбуваються в Зеленому Клину? З якими проблемами стикаються українці?

А.П.: Багато активістів українських громад у 1990-ті роки повернулися в Україну. Помітно змінилося соціально-економічне становище взагалі і в регіоні також. І багато людей, які були досить активними, зараз змушені приділяти весь свій вільний час заробітку грошей, щоб вижити. І третє - це те, що політика Росії не спрямована на те, щоб стимулювати чи підтримувати національно-культурні товариства. Наше товариство хоча й було зареєстровано другим, реєструвалося втричі довше, ніж того вимагало чинне законодавство. Ми були досить активними, причому я був депутатом районної ради, але ми так і не змогли домогтися виділення приміщення для Товариства. Завжди відчувалася пересторога, як під час реєстрації так і під час діяльності. Ця ситуація зберігається і тепер. На жаль, Закон "Про національно-культурну автономію" не реалізується. В ньому передбачена підтримка, в тому числі й фінансова національно-культурних автономій, але на практиці цього не відбувається.

Є ще один чинник, який віддалює Україну від діаспори Далекого Сходу, - це відстань і економічні причини. Організації не мають приміщень, не мають можливостей оперативно отримувати та поширювати об'єктивну інформацію про Україну. Діяльність українців на Далекому Сході зводиться до культурницьких акцій. Це концертна діяльність, виступи хорових колективів. Це влада ще хоч якось підтримує. Причому, здебільшого такі культурні заходи проводяться під гаслом слов'янської єдності і беруть у них участь різні національні меншини.

Я вірю в те, що встановлення більш тісних інформаційних зв'язків, а головне становлення нашої держави дасть новий поштовх до більш активного життя не лише далекосхідних українців, а й всієї української діаспори.

В.К.: Пане Андрію, дозвольте побажати Вам успіхів і у Вашій роботі в рамках державного комітету і у Вашій інформаційній та науковій роботі. Просимо підтримувати з нашим сайтом інформаційний контакт.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s