«Хоть похожа на Россию, - только все же не Россия»


На Кубані, у станицях

Любо, легко всім живеться.

Всі їдять там паляниці,

Хліб там білий лиш печеться.

Там багато сала, масла,

Риби, птиці і скотини.

П'ють там чай внакладку часто

І борщ варять з осетрини...

Федір ЩЕРБИНА.

Про цей край в Україні тепер згадують лише зрідка, у національно-патріотичній пресі часто-густо пишуть про «втрачені етнічні терени» на Сході: Сірий Клин (Казахстан і південь Західного Сибіру), Зелений Клин (Далекий Схід) і Малиновий Клин (це, власне, і є Кубань). На мій, обмовлюся, спеціально упереджений погляд - мрія про романтичну Кубань у декого може бути зіпсована сьогоднішніми реаліями. Це край, де Україну відверто не чекають. Кілька щирих, але дуже радикальних ентузіастів «автономізації» чи навіть «самостійності» регіону якраз і підтверджують цю тезу.

Думка про окремість Кубані від Росії й об'єднання з єдинокровною Україною сьогодні не може знайти підтримки у нащадків запорожців (а таких у краї абсолютна більшість). Причину несприйняття кубанцями соборної ідеї можна пояснити цілеспрямованим вибиванням усього українського після так званої «скрипниківщини» і культивування російської великодержавної ідеї, причому в її найортодоксальнішому варіанті: православ'я, самодержавство, народність. Найпопулярніші тут московські політики - Лужков, Лебедь, Зюганов, Жириновський. Як-то кажуть, no comments.

Кубань. Історія

Коли наші «споконвічні терени» вперше побачили українців, відомо точно - в серпні 1792 року. З дозволу російської імператриці Катерини II козаки-чорноморці поселилися спершу в долині річки Єї на Тамані. Той же, хто мав сили і гроші, пішов далі, в степ, засновуючи хутори, будуючи рибні заводи. Але головним завданням козаків стала охорона кордонів нової «неньки».

Зрозуміло, що благословенна Кубань не була диким полем, тут жили десятки адигейських і черкеських племен: натухайці, бесленеєвці, абадзехі, жанеєвці, шапсуги... Відтак розпочалося планомірне завоювання земель аборигенів. З цією метою збудували так звану «орноморську берегову лінію» від Анапи до Абхазії. Останніми здалися шапсуги та убихи (в районі Сочі). 1864 року їм уже загрожувала перспектива повного винищення, а тому кілька сотень тисяч мохаджирів «добровільно-примусово» виїхали до Туреччини й інших країн Близького Сходу. Нагадаю: цю депортацію було здійснено етнічними українцями, які стали під імперські знамена. Про корінних володарів краю нині нагадують лише поодинокі, але дуже колоритні назви столиць - Гастагаєвська, Неберджаєвська, Натухаєвська та міст - Анапа, Геленджик, Туапсе, Хоста, Лоо...

Видатний історик кубанського козацтва Федір Щербина (до речі, приятель Симона Петлюри, який вчителював у цих краях) так описував події: царат саме руками козаків палив адигейські поселення, ті ж відповідали винищувальними наскоками на курені. Українці в очах місцевих жителів стали символом підступності та віроломства.

...1897 року в Російській імперії пройшов загальний перепис населення. Етнічна належність визначалася за мовою, що зменшило дещо реальну кількість українців. Якщо станичники вперто «балакали», то городяни вже «говорили». Та, втім, за даними упорядників атласу «Українська східна діаспора», у Кубанській області наших земляків проживало 47,4 відсотка від усього населення. Росіян, або тих, хто зазначив свою «великорусскость», виявилося на п'ять відсотків менше. На Тамані, в районі міста Темрюк, українці (за мовою!) складали 75,2 відсотка населення, а в губернському Катеринодарі (Краснодарі) - трохи більше половини.

Початок нашого століття знаменний українським ренесансом. Тут функціонують осередки українських партій, русько-українська «Просвіта». Солдати, набрані з місцевого населення, грали в міському театрі Катеринодара «Наталку-Полтавку» та «Москаля-чарівника». Причому, як вказувалося у афішах, «малоросійським наречием». Сюди приїздять Д.Яворницький, І.Рєпін,С.Петлюра. В.Мартос...

У 1917-1920 роках існувала Кубанська козацька рада - крайовий автономний «парламент». Діяльність проукраїнської ради була кісткою в горлі не тільки «червоних» інтернаціоналістів, а й «білих» шовіністів. У червні 1919 року голову ради Миколу Рябовола було підступно вбито денікінцями.

До початку тридцятих тривала політика українізації. З'явилися десятки україномовних видань, працювали школи, технікуми, інститути з українською мовою навчання. Мовою, а не «языком», говорила влада, вивіски російською були рідкістю. Здавалося б, усе пішло нормальним шляхом. Але Сталін вважав інакше. Голодомор 1932-1933 років забрав життя 1,5 млн. кубанців. Невдовзі в Краснодарі, Новоросійську та Єйську комуністи почали палити книги Шевченка та Сковороди. Живих залякали...

Перепис 1959 року дав приголомшуючі результати: українцями записалася від 2 до 5 відсотків місцевих мешканців. Та й то, як кажуть самі козаки, це «иногородние», тобто ті, що прибули після війни з великих міст України. Отак і було знищено українськість Кубані. За оцінками незалежних експертів, нині до 80 відсотків жителів краю мають українське походження. За офіційними даними - четверо з сотні.

Кубань. Дійсність

Своєрідність ситуації на Кубані полягає в надзвичайній строкатості населення та непростих стосунках місцевого козацтва з будь-ким. Лінії протистояння: козаки-вірмени, козаки - турки - месхетинці, козаки - кримські татари, козаки - адигейці. Власне, козацтво також не є однорідним. Зусиллями владних чинників воно розколоте на дві дуже нерівні частини.

Найбільше козаків зібрало навколо себе Всеукраїнське козацьке військо. 6 квітня 1998 року президент Росії Борис Єльцин підписав указ про включення ВКВ до Державного реєстру козацьких військ. По суті, громадське об'єднання відтепер фінансуватиметься з бюджету. Це можна вважати спробою Єльцина «перекинути» лояльність старшині. До сьогодні вона підтримувала контакти виключно з опозицією, входила до «Фронту національного порятунку». Головний отаман ВКВ Володимир Громов - екс-секретар парткому, більшість його підлеглих - відставні кадри МВС, прокуратури, Збройних сил. На це військо в своїх планах відверто ставлять «єдинонеделимщики» - чорносотенна братія, яка гуртується навколо журналу «Кубань». Саме про ВКВ йдеться, коли говорять про Кубань як форпост Росії в Причорномор'ї та на Північному Кавказі. Козачки Громова були і є активними учасниками «мирного врегулювання» в Придністров'ї, Абхазії, Чечні, Сербії.

Художньо-публіцистичне видання війська «Козачьи вести» має інші національні пріоритети. Третю частину кожного випуску присвячено боротьбі з... сіонізмом. На думку «громовців», нема в краї більшої проблеми, ніж «інформаційний тероризм єврейських ЗМІ» та «їх пособників - з росіян або тих, хто носить російські прізвища». З усією серйозністю обговорюється механізм «жидо-масонської змови проти народів Кубані», відомі антисемітські фальшивки («Протоколи старшин сіонських», «Катехізм єврея СРСР») друкуються офіційними газетами. Президія російської общини Кубані (у такому складі: професор, двоє кандидатів наук, заслужений діяч мистецтв Росії, двоє депутатів, письменник) надсилає позовну заяву до крайової прокуратури з вимогою «організувати відкритий суд над сіонізмом і сіоно-фашизмом».

Але є на Кубані й здорові козацькі сили. Чорноморська козацька рада (отаман Юрій Пелипенко) та Кубанське козацьке військо (полковник Євген Нагай) є своєрідною опозицією. По-перше, вони від початку дотримувалися поміркованої позиції. По-друге, їхньою опорою є селяни-станичники, які де-не-де ще зберегли національну (хоча, швидше, етнографічну) самобутність. Типовий приклад: машина зупиняється біля станичного базарчика. Ще нестарий чоловік продає помідори:

- Сколько стоит?»

- «Висим рублив».

- «А дешевле?»

-«Ни, дядьку, не буде...»

Є в Краснодарі і справжні українські націоналісти. Олег Голуб видає двомовну газету «Козацьке слово» з виразною автономістською орієнтацією. Водночас він дописує до ношої «Нескореної нації», що вельми відчувають його колеги-ентузіасти відроження української культури. «Колаборанти» - не останні слова в Олеговому лесиконі. Чим менше українців, тим більший радикалізм?

У станиці Холмській з довжелезного паркану я списав гасло, писане метровими літерами: «Армяни і цыгани - вон с Кубани» (особливості орфографії збережено). Місцеві козацькі авторитети через пресу та на зібраннях постійно піднімають питання виселення з краю всіх прибулих після 1985 року. Вірменам козаки не можуть вибачити створення в Армавірі під час війни (1942 рік) маріонеткової пронімецької Вірменської Федеративної республіки. Спроба провести фестиваль вірменської культури призвела до появи листа-протесту ради отаманів Катеринодарського відділу ВКВ - мовляв, справжня мета організаторів «коригування планів і тактики операції нашого краю і перетворення його в одну з провінцій «Великої Вірменії». Згодом було підірвано пам'ятний хрест-хачкар на місці, де планувалося побудувати першу вірменську церкву. А ви кажете, браття-християни...

Адигейці отримали «по шапці» після пропозиції їхнього президента Джарімова зарубіжним черкесам і адигам (Туреччина, Сирія, Іорданія, Ліван) повернутися з діаспори на батьківщину. Спроба маленького народу - шапсугів - створити в районі Сочі, де вони компактно (і ніде більше в світі) мешкають, національний район, що, до речі, не заборонено чинним законодавством, заблокувалася, бо, бачте, козаки проти. Що тут вдієш? Від історичних попередників (читай - українців) козаки взяли безкомпромісний бойовий характер, а від наступників славних попередників - решту, а особливо - шовіністичну тупоголовість.

Останнім часом місцева влада має чимало проблем з турками-месхетинцями. Репресовані 1944 року й виселені з грузинсько-турецького прикордоння до Узбекистану, месхи з кінця 80-х років стали масово оселятися на території Кримського, Абінського, Апшеронського та інших районів краю. За міліцейськими даними, їх налічується не менше 20 тисяч, насправді ж - у 2-3 рази більше. В Новоросійську месхи займають половину (!) торгової площі на ринку, вони повністю «підім'яли» під себе фруктові та м'ясні ряди.

Голова крайової адміністрації Микола Кондратенко з цього приводу виголосив спеціальне послання «Кому потрібна нова Кавказька війна?»: «Грузія та Туреччина відмовляють туркам у переселенні в Месхетію. Самі ж турки-месхетинці настійливо вимагають від крайової та місцевої влади узаконити їхнє постійне перебування на Кубані». Навесні, після конфлікту в селищі Ахтирське, де банда з чотирьох рецидивістів вчинила спробу пограбувати турецьку родину, Кондратенко заявив, що цей інцидент не є випадковим: «Курс на дестабілізацію міжнаціональних проблем на Кубані взяли розвідувальні центри США та «п'ята колона» Москви». Винними було названо... Михайла Горбачова, Едуарда Шеварднадзе, сіоністів і телеканал НТВ.

Політика. Батька Кіндрат

Обійти колоритну постать кубанського губернатора було б несправедливо. Затятий опозиціонер - «борець з єльцинізмом». Крайова державна (!) газета «Кубань лесная» в номері до Дня Перемоги виносить на найкраще місце заклик до людності: «Верь, народ! Победили Гитлера - победим и царя Бориса!». Тут же - матеріали «Патріоти за дострокові вибори президента», «Рейтинг Батьки є високим», «Кондратенка - в президенти Росії» та ін.

Цілком очевидно, що на національно-патріотичному фронті претендентів у російські правителі прибуло. І на відміну від доволі популярних претендентів, Лужкова та Лебедя, Микола Кондратенко має принаймні один плюс. Він ніколи з Єльциним «вась-вась» не був. Опонент з опонентів, Жириновський відпочиває...

Вміло диригована Батьком (це майже офіційне величання Миколи Гнатовича лояльними ЗМІ) кампанія проти глави держави може мати продовження й на федеральному рівні. Услід за кузбаським і краснодарським губернаторами пішов у велику політику і краснодарець. Його коньок - пошук «сіоністів» і «жидо-масонів».

Московські «Известия» порахувала: під час лише одного виступу перед кубанською молоддю він майже 100 разів пройшовся по «п'ятій колоні». Так він зреагував на рішення Постійної палати з прав людини при президенті РФ про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за «розпалювання міжнаціональної ворожнечі».

Ура-патріоти й козаки Гнатовича не покинули. Рада отаманів станиці Уманської прийняла звернення до братів-козаків «Потревожил Батька Кондрат паучье гнездо! Закопошились, забрызгали ядом смертоносным потомки сионских мудрецов, на всю матушку Россию завизжали». І далі в подібному стилі. Взагалі політикум Кубані - це дивна суміш червоних і коричневих кольорів. Нащадки запорозьких козаків гребують говорити про «неньку Україну», натомість вимагають віддати Крим.


Copyright © 2001..2004 Вахтанг Кiпiанi, www.kipiani.org
Зроблено в 2001..2002 українською студiєю web-дизайну "aiken", www.aikenweb.com

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s