Друк
Розділ: Російсько-українські відносини
Наталя Литвіненко-Орлова...
Наталя Литвіненко-Орлова...

Щоденник пані Наталії Литвиненко-Орлової часів Української Революції. Частина перша.

Початок…

Це тільки Росія у всіх прокремлівських телемережах може підкидати суцільну брехню на кшталт того, що Майдан - це «західняки», це «Правий сектор», це угрупування «націоналістів-бандерівців» - «фашистів» у масках…

Ой, брешеш, людоморе…

Я зараз в Україні і цілодобово дивлюся 24-у національну телемережу України.

Я бачу на власні очі, що на Майдані вся Україна. Я особисто знаю людей, які побували на Майдані, або тих, які перебувають там ще з грудня місяця. Я мала з ними чисельні розмови. Я знаю з перших вуст, на чому наголошує Майдан, і бачу сама, хто ті люди, які, не шкодуючи себе, вийшли на вулиці Києва і всієї України. Я знаю батьків, чиї діти ще й досі на передовій нашого національного Майдану. За нашу Державу, за її честь, за визволення з пазурів кримінального ящура загинули філософи, художники, волелюбні і самовіддані молоді люди, які 23 роки прожили у вільній країні, ВІЧНА ЇМ ПАМ'ЯТЬ...

Це тільки Росія може ото так недооцінювати Україну, бо вважає, чи скоріше вдає, що Майдан - це купка «екстремістів» у масках і шоломах, і що Майдан - це вияв боротьби проти Росії. Будьте спокійні, панове московити, ви тут майже не «при ділах». Але тільки - «майже», бо нас, українців, таки неабияк дратує, що ви нахабно пхаєте свого носа в наш український борщ. Не пхайтеся до нас, не лукавте і не гендлюйте «слов'янською братністю», і тоді ми скажемо, що ми до вас не маємо найменшої справи.

Наше нам, а ваше вам

Наш Майдан вимагав свободи для українського народу від кримінального ящура, який посів наші княжі престоли. І розпочався наш Майдан ще в році 2004-му. Подальшим піком для Майдану стало звіряче зґвалтування жінки у селі Врадієвка, що на Миколаївщині. Так, саме тоді і закипів отой Майдан, який мав початок в 2004-му. Обурені люди, прихопивши з собою що під руку попало, пішли в наступ проти свавілля манкуртів у лавах міліції, проти безкарної сволоти в міліцейських погонах. То була така сила, що дійшла аж до Києва. От тут би і замислитися українській владній верхівці, а заодно і Москву не дуже обнадіювати в подальшому «товаришуванні» у Мутному союзі.

Ні, не думала і не важила та бандюча зграя на нашу звитяжну нескорену вдачу. А Росія і собі не переймалась тим фактом, що Україна таки не Росія… Це вона, Росія, спокійно, зайве не обурюючись, проковтнула «Кущовку» - оту страшну трагедію насильства, смертей і людської крові. Не зрозуміло, чому за те насильство ніхто не був покараний… Бо як зрозуміти, що ті, які були при владі Краснодарського краю, так і царюють по цей час. Сьогодні Росія смакує нову теле-кінострічку на тему цієї кривавої різанини.

А на десерт - Олімпіада зі штучним снігом в тому ж таки Краснодарському краї. Як на мене, то свого снігу до біса нападало в Омську, Томську, Новосибірську, або Єкатеринбурзі. Там і від «клятих ісламістів» подалі, і від згадки про ту Кущовку. Та тільки хто на те важить?.. Пересічні росіяни більше обурені на непокірну Україну. Ото там їм «болить». Аж до крику. Ну, дійсно, що та Кущовка, що ті життя невинно убієнних? Та й сніг той олімпійський най би замовили - та хоч і в Африці, та й навіть про події, що сталися у Волгограді, не варто згадувати, коли у росіян є «особисті» образи щодо Суверенної України. Чи ж то таке можна пережити, що Володя Кличко подужав «Вітязя Росії» Повєткіна? Росії, звиклій всюди і завжди ковтати вершок, особливо, за часів СРСР, було до одуру не по собі, коли перемогу на рингу здобув Українець. Навіть гімн країни-переможниці не увімкнули. Наплювали росіяни на спортивні «канони» і правила.

Чи от теперки, коли Україна конче прагне європейських цінностей, як їм таке стерпіти? Ні - таке росіяни сприйняти не можуть. Таке вони не прощають. Наше прагнення до Європи сприймається як особиста образа мало не кожним середньостатистичним росіянином. Тому, не вагаючись, підтримали Володимира Путіна на ввід військ на терени Суверенної України. Підтримали переважною більшістю і почали цькувати ту дрібку мирно налаштованих своїх громадян, які таки вийшли з гаслами і засвідкували, що вони проти війни. На шпальтах соціальних мереж чого тільки не пишуть. Утворилося море груп і угрупувань російських (!!!) «антимайданівців». Ну хіба це не нонсенс? Яким тільки брудом не жбурляють у бік українців.

Та гріх нарікати тільки на росіян. Ще, будь здоров, скільки наших яничарів та покидьків радо підгарцьовують тому легіону російських «старших братів». Долучаються до їх відвертих хамських звинувачень щодо українців, сиплять їх же словами, а жити планують тільки в Україні. Щоправда, Донбас дуже спішно заходився до утворення своєї республіки, не думаючи про те, що республіка та - Москві хіба що на один зубок. Є й такі, які називають себе «виходци с Украіни», та й з українськими прізвищами, які живуть у Росії, а тому вважають за доцільне грати на полі імперського свавілля. Бог їм Суддя…

Довший час не могла себе опанувати та написати свої враження, тим паче, що приїхала в Україну саме у часі цих доленосних подій. Ситуація мінялась і міняється дуже стрімко. Ситуація вирує і зараз. Тому подаю цей матеріал як щоденникові записи - в різному часі спогаду і тому з хибами в послідовності щодо хронології.

Страшно згадати… А згадки все ходять і ходять в жебри до пам'яті. Снайпери сягають по дахах будинків Хрещатика. Смерть лютує і бавиться поглинанням людських життів. Але смерть скерована людьми. «Беркутівці» - вони також громадяни України, які присягали на вірність своєму Народові. Але ота проплачена жадібність веде перед. Володимир Путін робить заяви, що Росія не стане втручатися та вводити в Україну свої збройні сили. Росіяни вірять. Я ні. І не помиляюся. Бо наші хлопці зривають шеврони «МВД России» з рукавів деяких полонених.

Бо там добра половина московитів у формі "Беркута". Наші українці ще подумають - бити чи пробігти... А ті - за все лупцюють: і за перемогу Кличка, і за пам'ять про Голодомор, і за нехотіння вступати до МС, а що вже за ЄС, то й говорити годі... Видавали себе в Києві та інших містах України не тільки виразною московською мовою, а ще й гуртовим виголошенням футбольних "гасел". Якась одна мерза крикнула по-їхньому, по-футбольному, і враз усі, як по ціпочку, забули й де знаходяться - та й заходилися ото так горлати...

Один в один, як в Пітері, на стадіоні. Тим себе і видали. У Фейсбуці мої гризовиті опоненти про те і слухати не хочуть. Ревно відстоюють «показну порядність» Путіна і тим самим ой як недооцінюють свого рідного президента.

Цілий легіон т.зв. «тітушок» завдає неймовірної шкоди. Відкрито і провокативно. А що їм, цим денаціоналізованим покидькам? Їх для того й випустили з-за грат, забезпечили металевими молотками для відбивання м'яса, спортивними бітами та горілкою. Приодягли всіх на один манер… Ну хіба ж не «лафа» за державний кошт? Що буде потім? Тим вони не переймаються. Головне, що старший «братан-Дон», він же «Хам», випустив їх з-за грат.

Є серед «тітушок» і відверті «заробітчани». Вони утворили свій «антимайдан» неподалік від нашого героїчного Майдану.

У місті Суми, де, власне, знаходжусь і я, щодня збирається велелюдне віче, або місцевий Майдан. До райвідділів міліції люди шеренгою йдуть визволяти тих, кого міліція загарбала в різний час сумського протистояння проти кривавого режиму. Хлопці несуть цілодобову варту в наметі в самому центрі міста. І так у кожному місті України. Сюди, в ці намети, люди приносять продукти і все необхідне для того, аби передати на Київський Майдан. Навіть нарубані дрова. Автобус на столичний Майдан ходить часто. Черга до осередків райвійськкоматів - сюди ідуть стати на облік і старші, і молодші, і навіть ті, які свого часу тікали від служби в армії. Але зараз, коли над Україною чорним круком вирує небезпека війни, всі готові боронити свою Вітчизну.

Пишаюся киянами. Вони не тільки цілодобово підносять харчі, медикаменти, теплий одяг, але приймають поранених людей до себе в квартири. На Майдані, прямо на прапорах, написані назви всіх міст України. Такі самі написи на ящиках та на наметах. Уся Україна свідкує написами про свою причетність до нашої загальноукраїнської Революції. А Москва і надалі затовкує мізки своїм громадянам тим, що в Києві повстали «бойовики» «Правого сектора». Вперто дають телекартинку локально, з якої дійсно можна зробити висновок, що там купка повстанців. Ні би ж хоч на мить дати повну панораму Майдану! Ан, ні… Москва не гребує воювати різними засобами - навіть форматом брехливо-шахрайської інформаційної війни.

Журналісти - то окрема каста. Їм б'ють камери, в них так само ціляться снайпери, а вони з закривавленими обличчями джмелями літають в епіцентрі подій. Є загиблі журналісти: Ігор Костенко з тернопільської "Спортаналітики" та вбитий на тепер сумнозвісній вулиці Володимирській кореспондент "Вістей" В'ячеслав Веремій. Дивлюся по телевізору на жертовну працю лікарів - добровольців. Їх дуже багато. Серед них заслужені академіки, професори, рядові медичні сестрички, студенти медичної Академії. У них також цілять снайпери. Медичні пункти не тільки на Майдані, вони там, де можна хоч якось облаштувати операційні столи. Навіть у кав'ярнях. Ні, я не помиляюся. На барних стійках і столах для гостей кав'ярень. Господарі кав'ярень не обурюються, а висловлюють щирість і готові допомагати в цій революційній ситуації. Багато поранених перевозять до лікарень. Карети швидкої допомоги працюють як державні, так і ті, які приватні. Останні безкоштовно. Та біда полягає в тому, що тяжко поранених патріотів хтось викрадає прямо з лікарень і потім тих людей або не знаходять зовсім, або їх тортують у лісі, що хоч і вдається їм врятуватися, але це вже інваліди на все життя. Перший загиблий - син вірменського народу Сергій Нігоян. Цей хлопчина урочисто читає нам з екранів «Борітеся, поборете!» Так-от у якій особі до нас прийшов Пророк - Тарас у свої роковини! А потім загинуть ще і ще…

До покоїв Господніх з опаленого Майдану підійметься Небесна Сотня наших героїчних Українців.

Ми перемогли. Тяжка ціна нашої Перемоги. На скрижалях Новітньої історії нашої Вітчизни з'явилися нові імена. Живих і «Вічно живих»…

Україна прощається зі своїми Синами…

А в цей час «братня» Росія приймає рішення про ввід військ на нашу Землю, яка тільки-но зрошена кров'ю та слізьми.

Як ворон над кров'ю - так і чатує, так і цілить - щоби щось поцупити…

Те не щось, а замахується на нашу Волю…

Сталось так, як сталося…

Хиткі та лукаві розмови Росії про «братню любов» до України нарешті дали гопа в площині жахливих реалій. По Криму, як по пітерской, почали нишпорити озброєні до зубів люди, без погонів чи шевронів, але на БТРах, великих військових машинах, танках. Володимир Путін, якось так, лукавенько, каже, і не тільки своїм співгромадянам, а навіть усій світовій спільноті, мовляв, це самооборона, а одяг… Та десь купили. Мовляв, це загони місцевої самооборони. З того слід розуміти, що танки, гарантомети, БТРи, автомати та всі інші вибухові пристрої місцеве населення Криму купило у вигляді конструкторів для дітей у магазині «Юний технік». Потім зібрало до пуття ті конструктори і тепер бавиться у війну. І такі фарисейські речі Світ чує з вуст першої людини держави… І справа тут не лише в тому, що Крим Росія відірвала від України в піратський спосіб. Тим паче, що й піратством таку жорстоку і нахабну поведінку керівництва Росії назвати не випадає… Бо навіть сомалійські пірати розбишакують під якимсь своїм шахрайським прапором і навряд чи вдалися б до таких неприхованих хамських дій щодо представництв ОБСЄ та Євросоюзу, які прибували до Криму, делеговані Світовим співтовариством політиків та спостерігачів. Відбувся самий звичайний тероризм, який слизьким ящуром цілить на всю Україну. Мою Україну. На шпальтах соціальних павутин відбувся і свій, так би мовити, соціально-природний відбір. Було й раніше (я про це писала), але на подіях по Криму - вибухнуло на всю обійму - люті та ненависті росіян до українців. Ми, українці, й раніше обережно ставилися до проявів «братерської любові старшого брата», - тепер життя показало, що наша пильність не була марною. На сторінках Фбуку та в Контакті з новою оскаженілою силою вилізли торчма і назовні всі «братерські» роги та ратиці… Страшно читати, що нам і про нас, українців, пишуть росіяни… Дещо зберігаю, бо то є канонічні метрики - матриці наших міжнаціональних стосунків. Канонічні, бо ті «наскельні віртуальні інтернет-записи» - то ще не переписана історія, а все, як-то кажуть, у першому читанні. Писаннями тими рвуть і мечуть від Карелії аж до Далекого Сходу.

І пишуть такими «тезами», що при порядній хаті не можна й казати…

І знову, не хочу замовчувати і того, що до агресивного авторства на тих мережах підгарцьовують і наші зросійщені яничари. Ці потвори, які мають суто українські прізвища, намагаються прислужити на користь «братка» з неабияким старанням, аби бути записаними в «хорошие украинцы»

А Україна тим часом порпається у пореволюційному колі, яке ще не відійшло від диму палаючих шин, а вітер вже приносить запахи чужої навали, присмак ворожих облог, що розташувалися вздовж усієї лінії кордону України і Росії.

Крим…

Шкода, дуже шкода, кримських татар, які всі роки свого перебування на рідній землі після свого повернення, поводилися з українцями чемно і толерантно. Вони визнавали Українську Державність, опанували нашу мову і були добрими Товаришами і Однодумцями. Всі інші - обрали те, що хотіли… Як в анекдоті: вхід руб, вихід - два.

Своїми нелегітимними діями закликали лиса до курника… Крим стає політичним байстрюком, в якому пануватимуть нові хазяї, чисто на свій лад і на свою користь. Зрештою, вже й визначила Москва статус Криму - рулетка! Я пам'ятаю, як років із 5-6 тому російська «глубінка» всіма силами намагалася уникнути такої участі, як стати тереном «гральної зони»

І таких зон в Росії дотепер було 4. Крим буде п'ятою. Отой куточок на землі, що ще недавно був місцем відпочинку дітей і не дуже заможних людей, як українців так і росіян, стане зоною блуду і розпусти. «Артеком» для наперсточників.

А далі розсудить час.

Спогад, який не дає спокою…

Перед очима живі документальні кадри з Криму. Для того, аби українські судна не пішли в акваторію Одеси, Росія затопила три старі баржі в озері Донузлав. Йде брудна агітка щодо впливу на наших військових моряків. Пропонуються гроші, чини, обіцянки подальшої служби в Санкт-Петербурзі та гарантії забезпечення там квартирами.

Дехто з «наших» купився, чи то пак, продався. Чи будуть жити ті запроданці в Пітері - то ще велике питання, бо до зрадника зазвичай застосовують інші «привілеї» і «гостинці».

Та переважна більшість наших вояк стояла гідно. Весь час варварського захоплення Криму на півострові лунав наш український гімн, як акт непокори та найвищої міри національної свідомості. Далі російські війська в самий, що не на є терористичний спосіб, намагаються захопити українські кораблі і корвети.

Наче це відбувається не в ХХІ столітті, а десь пару століть тому.

Та найбільше мені запало у душу піратське (!!!) захоплення маленького тральщика «Черкаси». А той маленький рибальський тральщик, намагаючись себе захистити, або хоч висловити свою гідну непокору окупанту, та вдався до маневрування. Принаймні, допоки не забракне пального…

А російські хижаки цілять в нього пальбою… То був найжахливіший вияв сучасного піратства в центрі Європи.

Я плакала, коли дивилася, як той героїчний «рибалочка», з усіх боків оточений загарбником, борсався на воді і не було його кому захистити. А над ним майорів наш синьо-жовтий прапор - прапор національної гідності та спротиву чужинцю.

Святкування в Москві…

Прицуплення Криму відзначали урочисто і піднесено. Серед кремлівських урядовців ціла когорта сволоти, яка народилася і вчилася ходити по Вкраїнській землі, і яка одностайно підтримала ввід військ до України. Та на урочистостях бракувало двох почесних гостей… Віктора Януковича з синами та батюшкі Кіріла. Якось, не вповні класичний «протокол»…

А в Сімферополі щасливі кримчани на головній площі щомочі галасають і б'ються за безкоштовним сиром в мишогубці, за салатом «Олів'є». До крику, до хрипоти. Така ціна зради. Гидко.

Легітимність тимчасового уряду…

Уряд постав на терезах Революції. Його тимчасовий склад ухвалив Майдан.

(Крім того, у повному складі працює легітимний парламент). На сьогоднішній день у багатьох є зауваження і питання щодо уряду. І в мене є. І неабиякі. А гостренькі. Але з певністю можу сказати, що і цей, тимчасовий, і всі наступні уряди добре усвідомлюють, що Майдан - це тепер назавжди. Це не ті довірливі люди, з 2004-го, які вибороли тяжку перемогу і пішли до орала. Ні, і під Хліб Святий буде оратися, а далі сіятися, і за всіма справами та перебігами подій в урядах будуть пильно доглядати МАЙДАНІВЦІ, щоби не довелося пересівати найдорожче - ВОЛЮ…

Донбас…

Донбас повстав. У традиціях, які за мою пам'ять панували ще в 60-х, коли одна шахта билася, та не шутково билася, з іншою шахтою. Тобто, билися між собою угрупування, які територіально відносилися до робітничого району тієї чи іншої шахти. Ті «війни» були затяжними на роки. Наче всі свої - хоч ті, а хоч ті, але бійки були несамовиті. Одні дурбалі виростали, йшли до армійських лав, на їх зміну ставали інші. Робили собі кастети та самостріли і билися далі…

Я добре пам'ятаю, як билися шахта «Пролетарьска-Глибока» з шахтою «Пролетарською Крутою»… А за що? Та здуру… Тепер те саме - тільки, як їм здається, ворог - Київ і «фашистська хунта»… Або ще так - фашисти.

Москва давно зрозуміла, що слово «бандерівець» якось уособлює в собі, зокрема, західних українців, тому, для зручності політичного гендлювання, для махінацій і для більшого обпльовування ЦІЛОГО НАРОДУ (!!!) було застосоване нове слово - фашисти.

Їм, донбасівцям, наче пороблено. Повторюють все те, чим начинили їх російські ЗМІ. Другий бік «барикад», себто - Київ, товче воду у ступі, мовляв, з Донбасом треба говорити, домовлятися, бо того ніхто раніше не робив. Донбас і собі: отож, було отако чинити раніше. Тобто, шанувати, говорити, домовлятись. От тут мені незрозуміло зовсім. Адже, як розібратися до пуття, то мій Донбас таки сам собі й не догодив. Бо як зрозуміти? Адже це вони, донбасівці, так завзято обирали Януковича в президенти. Ото таку зеківську свиноту обрали собі в «Лінкольни». А по-друге, - кого пестили чи бавили? Може, Львів, або Суми? З ким радилися, або рахувалися? З ким розмовляли? Кругом, від губернаторів і аж до дільничних міліціянтів, все ж були представники Донбасу. Не львівські і не тернопільські, а саме донецькі. Янукович зі своїм кодлом обшахраїв усіх без винятку. То чи варто при такому розкладі справ і подій нарікати і повсякчас наголошувати, що не помічали Криму, або Донбасу… Не помічали нікого! І чим думає Донбас, коли припрошує до своєї Хати - кого? Та того ж, хто приховує і упецькує їх кривдника - Януковича. То до кого ж ти просишся в байстрюки, Донбасе?

Ой, яке тільки безглуздя…

Сучасні «урядовці» Донбасу…

Як правило, і Донбас тут аж ніяк не виняток, на хвилі всіх революцій і заворушень вилазять назовні всі химери світу. А їх носіями і «провідниками» завжди були злочинці, тунеядці, бешкетники, манкурти та всіляка інша босяцька приблудна сволота. Так було навіть за часів УПА, під марку якої, поряд з загонами НКВС, одягнених у форму УПА, чинили криваві злочинства деякі кримінальні варвари та навіть цілі угрупування. Отож, такі тогочасні бандюки нашкодили іміджу УПА не менш ніж зірково-тризубові загони НКВС. Бо, такі псевдонаціональні пацюки були у всі часи. Отож, повторюся: Донбас не виняток. Новоявлені «мери» та їх бандитські бригади вдаються до насильств, пограбувань***, самочинних «судів» над мирними жителями****.

І застосовують вже не кастети або самостріли, а оте озброєння, яке підкинув «браток». Спричинилися до кривавої бійні на своїй землі. Щоби потім москвоські ЗМІ заявляли, що це діє «Правий сектор», або й українські вояки.

Хто сьогодні самочинно оголосив себе «народними мерами», «народними губернаторами», «головнокомандуючими військ» у Донбасі? Оті самі політичні безбатченки, ота продажна пошесть. Але… Дивує те, що їх таки підтримує якась частка населення. Ну як тут не погодитися з висловом Симона Петлюри: «Не так страшні німецькі воші, як українські гніди»…

Більше того - з їх думкою рахується Москва. А отсе вже зовсім «круто».

Ці самозвані «мери» дають інтерв'ю російським ЗМІ, Москва це показує на всю Росію. І мало хто в Росії переймається думкою, щоби то було, аби оце хтось в Росії захотів «сепаратно» відділитися, (ну, скажімо, Кольський півострів до Норвегії) та забажав бути мером, або головнокомандуючим, вилізлим з юрби і дихаючим перегаром…

Я здогадуюсь, щоби то було. Танки під кожним вікном, а оті «мери» були би там, де Макар телят не пас. І це було б не тільки законно, але й абсолютно логічно. Саме тому в Росії таке й не можливе… А в Україні, на думку Росії, роздмухувати отакі підбурювання можна, а потім ще й засуджувати Україну з усіх джерел російських ЗМІ за проведення антитерористичних заходів.

Росія би не панькалась. Щоби обезшкодити одного снайпера на даху, бабахнула б по цілому багатоповерховому будинку… А українська армія не може припускатися таких дій. Не може чинити варварства. Вона просто оточує і чатує на того снайпера годинами. Так, це вже війна, тому постріли відбулися. Стріляють і дотепер. На блокпостах та на дорогах, бо того вимагала і вимагає ситуація. Є загиблі з обох боків. Але коли хтось там каже про меткі постріли снайперів-жінок по мирному населенню, то це мені нагадує війну в Чечні.

А коли я бачу на фото цих жінок-снайперів, то розумію, що мої припущення цілком слушні.

Оманлива думка моїх земляків-донбасівців…

(Я закінчила Макіївську СШ № 86. Випуск -1968 р. Б.)

Переважна більшість мешканців Донбасу та Луганщини під час проведення самочинного «референдуму» зголосилася за Донецьку Народну республіку.

Дехто з голосуючих відверто галасає за приєднання їх «республіки» до Росії. Та більшість з тих, що вдалися до визначення своєї політичної долі в рамках того «референдуму», торочать таки про свою самостійність… Тобто вони за свою «незалежну» республіку, без України і без Росії. Ото такий одур в головах, як старших, так і молодих донбасівців. Які ж непередбачливі невігласи.

Та й ніяк не хочуть розуміти, що Росія «замутила» оту колотнечу на їх землі аж ніяк не задля того, аби дати їм вільне життя в анархічній колонії? Ой, як же недооцінюють вони дій Кремля. Чи зрозуміють мої земляки хоч колись хибність таких оманливих сподівань?.. Не знаю…

Заспокоюю себе тим, що Донбас таки був на Майдані*, що і шахтарі сказали своє слово** серед полум'я нашої Революції. Та, на превеликий жаль, ці люди в меншості.

Донбасівці дуже пишномовно полюбляють виголошувати, що Донбас годує всю Україну. Це ще одна з найбільш оманливих думок моїх земляків. Донбас суто дотаційний регіон. Не хочуть усвідомити донбасівці, що здобич вугілля на глибині 2000 метрів не може бути рентабельною, бо собівартість процесу сягає шалених витрат. І як тут не сказати донецьким і луганським шахтарям, що Росія, на яку вони так сподіваються, добуває вугілля в Кузбасі мало не ломом, чи сапачкою, бо воно там залягає на поверхні. То чи потрібні Росії наші українські шахтарі? Відповідь на це питання залягає аж ніяк не на глибині 2000 метрів під землею.

Відповідь - на поверхні. Росія потрібні території. Бо ж «собіратєлі земель».

І друге: Росія переймається тим, аби потяги безперешкодно і вільно ходили з Москви до Криму. Ото і все.

От кого вони, донбасівці, вигодували - то це щуряче кодло, - Янукович&K…

Оцих пацюків вони, дійсно, вигодували, випестили і зараз, схоже на те, що дуже заскучали за своїми щуро-урядовцями…

Далі буде.

Щиро Ваша Наталя Литвиненко - Орлова,

Член «Національної спілки журналістів України».

Леді Ордена за заслуги перед Україною.

Мурманськ - Суми.

E - mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додаткова інформація:

*- http://youtu.be/tn6sX6Josvc - Донбас на Майдані...

** - http://youtu.be/9lfarxZw_fc - Шахтарі з шахти ім. Засядька на Майдані…

*** - http://youtu.be/WUXoha2simo - Сепаратисти забрали машину у мирного мешканця (зверніть увагу на плин життя навкруг).

http://youtu.be/usxdYS8AM04 - Конфіскация машини і зброї…

****http://youtu.be/LprGj1KN9fg - Вбивство людей на кордоні (телефонна розмова

сепаратистів).

http://kp.ua/politics/441995-kak-ukraynskye-avyatory-probyvalys-na-zakhvachennyi-aerodrom-belbek

http://www.1plus1.ua/video/vechirniy-kvartal-prisvyativ-krimu-pisnyu-1.html

Майдан - Україна повстала
Майдан - Україна повстала
Майдан спротиву у Сумах
Майдан спротиву у Сумах
Запозичено з Інтернету
Запозичено з Інтернету
Навіть перемогу українського хлопця у боксерському поєдинку Україні досі не пробачили
Навіть перемогу українського хлопця у боксерському поєдинку Україні досі не пробачили
'Братня любов' російського народу шляхом агресії в Криму
'Братня любов' російського народу шляхом агресії в Криму
Юлій Мамчур, приклад українського героїзму
Юлій Мамчур, приклад українського героїзму
І не самооборона і аж ніяк не слов'яни...
І не самооборона і аж ніяк не слов'яни...
Снайпери, серед них жінка. Зовсім не схожа на українку...
Снайпери, серед них жінка. Зовсім не схожа на українку...
Новітні самопроголошені урядовці Донбасу, Луганськ...
Новітні самопроголошені урядовці Донбасу, Луганськ...
Плин життя в Краматорську...
Плин життя в Краматорську...
Стрільові та снаперські точки влаштовують в житлових будинках Краматорська...
Стрільові та снаперські точки влаштовують в житлових будинках Краматорська...

На світлинах: Наталя Литвіненко-Орлова. Майдан - Україна повстала. Майдан спротиву у Сумах. Запозичено з Інтернету. Навіть перемогу українського хлопця у боксерському поєдинку Україні досі не пробачили. «Братня любов» російського народу шляхом агресії в Криму. Юлій Мамчур, приклад українського героїзму. І не самооборона і аж ніяк не слов'яни... Новітні самопроголошені урядовці Донбасу, Луганська. Краматорськ. Плин життя в Краматорську. Снайпери, серед них жінка, зовсім не схожа на українку. Стрільові та снайперські точки влаштовують в житлових будинках Краматорська.