Наталя Литвіненко-Орлова...
Наталя Литвіненко-Орлова...

Щоденник пані Наталії Литвиненко-Орлової часів Української Революції. Частина друга.

Харків…

Я люблю Харків, бо я в ньому народилася. Я добре пам'ятаю себе ще зовсім маленькою дівчинкою в тому великому промисловому місті. Харків - це Україна. Навіть з тих непересічних міркувань, що до Харкова свого часу втікали люди з українських сіл. Тікали від голодних трудоднів села і темного безпросвіту «колективізації». Таким притулком для наших сельчан - земляків часто слугувала і наша кімната в «комуналці» на ХТЗ. Харків шанував українську мову і культуру. Харків - це одна зі столиць України.

І от тепер мій Харків лихоманить чужими прапорами і чужими гаслами.

До мене в Сумах щонайменше двічі на тиждень заходить заплакана сусідка. Їй знову телефонувала подруга з Харкова, яка вже вкотре зі свого балкону нарахувала як не 28, то 32 автобуси з бєлгородськими номерами. Знову прибули туристи-заробітчани погендлювати російськими прапорами в Україні.

Виходять на «підмогу» і деякі харків'яни. Це нащадки тих «допрєсєлєнцев», чиїх прадідів «допрєсєлілі» з Росії в Україну після того, як виморили в Україні ? українців. Тепер оці мої «землячки-харків'яни» намагаються довести, що вони тут титульна нація. Прикликають Росію «захистити їх права».

Очільники Харкова та області в особі Кернеса і Добкіна і собі розгойдували човен сепаратизму, аж поки не зрозуміли, що «кернеси» вони доти, доки Харків в Україні. З Кремлем такий номер не пройде. Звідти делегують своїх «іванових, петрових, сидорових». А бути всього-на-всього успішним бізнесменом не так цікаво, як бути мером або губернатором. Кернес став спішно-аксиомно наголошувати на тому, що Харків це Україна. На вимогу «туристів» і «наших» посіпак робити референдум відповів, що ніякого референдуму не буде. Пропонував навіть своїм коштом провести опитування громадської думки. І на тому все. Однак, пізно зрозумів реальні речі - політичний човен уже був розхитаний до повного крену. Відбувся замах на життя Кернеса. Добкін на своїх передвиборчих біг-бордах репрезентує гасло «Єдина країна». Не дуже вірю. Бо таки не нашого гнізда ворон.

Суми…

Суми, оті мої Суми, що з усіх боків оточені російським кордоном, стоять непохитно. На місцевий Майдан від самого початку виходило від 3000 до 12000 осіб, в залежності від гостроти ситуації. В центрі Сум повсякчас пульсує революційне життя в черговому наметі. Сюди приходять прості люди: приносять харчі для Майдану, а тепер і для армії, гроші та все, що може знадобитися в польових умовах. Адже українська армія обезкровлена. На момент кримських подій не було чим «на раз» заправити літака, або військову машину. План здачі України під «високу руку» Росії, Володимиром Путіним та Віктором Януковичем, був узгоджений заздалегідь, але планувався на 2015 рік. Та сталося так, що «старт» вибухнув раніше. Не зайве думати, що до 2015 року і самих літаків з пустими бензобаками могло вже не бути.

Суми і сумчани стабільно за Єдину Україну. Тут пульсує українське життя без зайвих гасел і плакатів. Суми - це просто Україна, яка себе шанує і розуміє ситуацію саме так, якою вона і є. Неподалік сумського базару, просто неба, на паркані, розгорнута фотогалерея, присвячена Героям Небесної сотні. Люди спиняються, багато квітів, бабусі хрестяться.

Сумчани в єдиній борні з українською армією. І це окреслює сутність «мирного» сьогодення. Тут не допустять сепаратизму. Бо в Сумах чудова сучасна молодь, діти, які виросли в Українській Державі і готові її боронити. Такої завзятої національно-свідомої молоді в Сумах і області багато. Це мене тішить.

Суми урочисто відзначили ювілейні фестони великого Кобзаря. Просто неба, біля пам'ятника, але під боком Спасо-Преображенського собору, української церкви Московського патріархату.

Щоправда, МП усенькими силами намагався дати знати, «кто в доме хозяин»…

Для мене відвідини церкви це щось з ряду інтимного, це моє особисте право бути в лоні Господньої благодаті… Але МП в Україні вважає інакше. Бо як розуміти, що трансляція всього богослужіння ведеться через гучномовці на всю центральну стометрову вулицю Сум? А якщо я атеїстка, або охрещена за католицьким каноном віросповідання? Або, якщо я та молодь, яка хоче в центрі міста посидіти з гітарою, зі своїми піснями чи просто тихо почитати, сидячи в парку на лавочці? Або якщо я та дівчина, яка поспішає на побачення з нареченим? І хочу говорити з ним тихо і без гучномовного гуркотіння?.. Оце такі у нас були гучномовні «сусіди» під час проведення ювілею Кобзаря. І ради тому нема. Більше того, по завершенню літургії, чи богослужіння починається (по тому ж таки гучномовцю!) політична «проповідь» на тему, яка «не та влада зараз в Україні»… Тут же і червоним ковадлом проходяться й по Майдану, накидають думку про «єресь», з якою треба боротися, а потім впадають до фарисейства на тему, мовляв, на «батюшок» чиняться напади, тощо…

Скажу так, як знаю… Сумчани готові до будь-яких провокацій, тому чергують біля церков, бо ті КГБісти в рясах самі підпалять (і такі спроби були) і самі ж почнуть бити на сполох… Причому, на усенький Світ.

Провідна неділя в селі…

У нашому селі Пушкарне (Грабовське), що на Сумщині, люди з нетерпінням чекали на приїзд священика на цвинтар. Говорилося про те, що батюшка дуже гарний, сумлінно все вичитує. Саме так і було… Все вичитав сумлінно і канонно. Однак, політична п'ятихвилинка таки відбулася. Ага, саме на цвинтарі… І про Майдан, і про не ту владу, і про те, що не можна брату стріляти в брата. Який брат, на якого напав, батюшка не уточнював. А так би вчасно було згадати про Каїна та Авеля. У відповідних ролях.

Розмова в «автобусі-маршрутці»…

Маршрутка повна. Поміж її пасажирами зайшла розмова про українську армію. Один, такий собі наче й поміркований дядько каже: А в Соборі батюшки кажуть, щоби прихожани зносили продукти до церкви, на підтримку армії, мовляв, там вояки бідують, бо голодні, перебувають просто неба в холоді, далеко від дому…

Я аж підскочила: Чекайте, кажу, про яку армію йдеться? Українську армію підтримують харчами всі села Сумщини і місто. Я тільки-но бачила по телевізору, як Білопільський р-н, сільські люди і городяни, везуть і несуть продукти, як організоване гаряче харчування для наших військових хлопців… Дядько аж якось розгубився, бо мене підтримали всі пасажири. І в повітрі постало питання, кому ж підуть ті продукти, які наші довірливі українці принесуть на збірний пункт до Собору, вищезгаданого МП? Адже не секрет, що переважна більшість наших старших громадян так і не усвідомлюють, що таке Українська церква Київського патріархату, а що таке Українська церква Московського патріархату. По першу звучить - українська - значить, наша. Ото такі фарисейські витівки від лукавого…

Люди села…

Не просто дається розмова з людьми в селі. Скажімо, так, - % 40 старших людей вперто доводять: ото такого наробили з тим Майданом, стільки людочок загубили, хіба кращі прийшли до влади?

Ці сільські трударі звикли ще з часів совєтської влади міряти плин життя тим - мовляв, будь-що будь, аби не було війни… Дуже тяжко їм довести, що війна прийшла з чужого терену - ага, з отого, який своїми городами збігається з городами нашого села (кордон з Білгородщиною) Що війна все єдно б сталася, але хіба що в році 2015-му. Намагаюся переконати, що зараз хоч щось уціліло з військово-технічного обладнання та бойових сил озброєння, а в 2015-му могли б і того недорахуватися… Але люди знову своє: і навіщо ото те було розпочинати, хай би вже той посіпака і надалі сидів на своєму золотому унітазі, аби не було війни… Не скидаю з рахунків і той факт, що ще донедавна мої сільські земляки не цуралися дивитися і російське телебачення, а те вже «розкаже», а те вже дочепить «слушної думки» хоч кому… А селяни - то люди довірливі і прості. Відтак, і маємо те що маємо…

Бо інформаційний вплив, фактично, інформаційна війна - то є тиск психологічного впливу, який спрацьовує бездоганно.

Почуте на сумському базарі…

На базарі тепер можна почути усе. Торговельний люд веде розмови і поміж собою, і з покупцями про найгостріші моменти в Житті, тобто, про політику. Ідучи, часто призупиняюсь та прислухаюсь уважно. Ні, Сумщина - це не Донбас, тут не спокушаються на «більшу» пенсію від Путіна… Тут за єдину Україну.

Тіточка, яка повсякчас торгує очеретяними щітками для мазки, тороче своїй співрозмовниці: ото аби тоді, коли казав Ющенко про НАТО, то було б «уступать», то тепер би такого клопоту не мали. А теперки оно діти наші гинуть. Скільки вже гробів привезли на Сумщину… Хай йому трясця, і тій Росії, і тому їхньому газу. Я й дровами натоплю, аби тільки відчепилися, скажені. Далі писати не можу. Лишень натякну, що то вже з ряду народних «побажань» на адресу «старшого брата» і його очільника…

Жіночий вимір громадської думки…

Досить багато спілкуюся з жіноцтвом Сумщини. Не перестаю дивуватися і пишатися своїми земляками. Більшість жінок готові взятися до зброї. І це не жартом, а абсолютно виважено і серйозно.

Про це кажуть жінки, які є успішними підприємцями, сусідки, медичні працівники, жінки, які торгують цукерками на базарі.

Одеса…

Це одне з найстрашніших випробувань на українство. Зараз Москва звинувачує у всьому теперішній уряд і українців-радикалів. І тільки сама Одеса знає, як воно все було. Одеса не помиляється в тому, що тим всім скеровано зі «златоглавої», що тим жахом керували озброєні люди, загартовані у військовому вишколі. Одеса не може зрозуміти, яким чином в епіцентрі злочину опинилися люди з Придністров'я, Новгорода та Ставрополя?.. Хотіли заробити? Ганьба і сльози. Тільки Одеса знає, що такого отруйного газу, яким було отруєно, а потім і спалено жертв трагедії, не застосовувалося ніколи в Україні. Навіть за режиму Януковича. Зрештою, зрозуміло це і всій Україні. Окрім, хіба що, Донбасу, який віднедавна дивиться і ковтає те, що показує йому Москва. Бо українське телебачення там «відрізали».

А Москва показує своїм симпатикам і рідним громадянам рівно так, як і сама до них ставиться… Ага, показує та віщає оте інформаційне лайно, за яке і їх вважає.

А Одеса вже вкотре засвідчила на скрижалях історії свій статус - ГЕРОЯ…

Схиляємо голову у глибокому пошанівку…

Історія ще не знала практики ведення таких війн…

Дійсно, не знала. Бо коли це таке було, аби воювали з-за спин жінок та дітей?

Але нікого це й не дивує, бо Володимир Путін ще наперед вчасно і відкрито пояснив «стратегію» бойових дій у відкритому ефірі, а не на якійсь там таємно військовій нараді. Тобто, все йде за новітніми форматами ведення бойового шантажу і свавілля. Передують жінки та діти, аж за ними озброєні покидьки. А нашим військовим не залишено жодних шансів на відповідну відсіч. Або ще так - стрілові точки добре озброєних бандитів-сепаратистів розташовані в житлових будинках. Сепаратисти вільно застосовують будь-яку зброю, а нашим військовим дзуськи… Не будуть же вони палити по помешканнях, де обов'язково є мешканці. А Москва все судить та рядить… Мовляв, як це так? Проти свого народу розпочали військові дії. А жителі Донбасу і собі все то те повторюють і люто скаргують і на нову владу, і на те, що розпочали антитерористичну операцію. Наче всі забули, як кремлівські військовики робили зачистки в Грозному, Грузії та інших «гарячих точках».

Україна ж до подібних дій не вдавалася і не вдасться. Бо то невимовні звірства - то не наші засоби і не наша модель політичної поведінки. Хто на базарі кричить: «вор, лови его, лови»?! Зазвичай, кричить саме той, хто і є шахраєм. Але тут маємо справу не з поцупленим гаманцем, а з політичним шахрайством, якому дивується цілий Світ.

Луганчани в Сумах…

Випадково виявилося, що в будинку, в якому на цей час знаходжуся і я, тимчасово мешкає молоде подружжя з Луганська. Молодичка навчається - де б Ви собі думали? В Сумській банківській академії.

Мої сусіди щиро стали з ними до розмови. Як виявилося, луганчанам дуже подобаються Суми, мовляв, чисто, зелено, фонтани тощо… А в Луганську, кажуть вони, проти Сум - чорно-біле кіно. А от Західну Україну вони не терплять і на дух. Щоправда, як виявилося в розмові, ніколи там не були навіть жодного дня. В розмові вперто стоять на тому, аби влада якомога швидше вивела війська з їх міста. А чужинські «туристи-диверсанти» то, мовляв, нічого серйозного. На запитання моїх сусідів, чи працюють в Луганську підприємства, відповідають ствердно. Зрештою, підтверджують і те, що і пенсії і зарплатню отримують вчасно… «То що ж Ви ще хочете?» - питають мої обурені сусіди… Спочатку схилялися думкою до спілки з Росією, а потім відповіли так: «Своєї Донецької республіки».

Так, у складі Росії? Ні. Самі по собі…Автономії…

Про що можна говорити далі? Сусіди мої розгнівалися. Кажуть: ні, не можна навіть найменшою мірою порівнювати молодь Заходу України з цими духовними каліками, які також, як не крути, а таки народилися і виросли в Україні. Але своєї клепки не доточиш. Тим паче, людям молодим, та ще й які навчаються не підлоги мити і не сміття деркачем волочити, а банківській справі. Ото і все. Зрозуміло, що й на тих теренах живуть і на цей час перебувають під кулями й ті люди, яким болить Україна, які шанують і мову нашу, і генетичну пам'ять. Але очевидна вірогідність свідчить про те, що таких людей дрібка. Чому, як могло так статися, що тим донецьким та луганським ото так відійняло, навіть не розум, а свідомість…

Відповідь проста. Якби вони чули з пупочку українські колискові, а за тим і полюбили наших чеснотних українських виконавців, аби їм кожного Нового Року «крутили» не московські «голубі вогники», а свою високодостойну телепродукцію, то мали би ці люди наше національне щеплення, а не те перефарбоване лайно, яничарське зілля в мізках.

Я цілком розумію Володимира Путіна, адже він несе відповідальність за виконання політичних заповітів царя Петра І (а царів-попердників не можна ослухатись!), та й хто з росіян не хотів би стати - ні, не президентом, беріть крутіше - імператором? А що там?

Гулять так гулять…

Але яка мета, які горизонти у цих людей з Луганська?

На якого дядька-добродія, вони чекають? Хто, на їхню думку, наведе лад у їх рідному Луганську? Хто, замість набридлого чорно-білого кіно, увімкне оте красиве кольорове життя, чи Буття, для них і для їхніх дітей? Якщо сподіваються таки на Росію, то просто ці невдахи наївно недооцінюють тих, на кого готові молитися і моляться сьогодні, і кого самі ж припросили (!!!) на хазяйство до свого дому, - дикунів з ворожою ментальністю, чужими прапорами та оманливими гаслами. З війною і стріляниною на живу «мішень».

Чорно-біле кіно, то ще й не саме страшне в житті. Страшніше буде потім, коли кіно скінчиться, пройде гедз, минуть ейфорії і настане реальність пробудження на тлі чорного екрану без «кіна»…

Це моя думка. Не стану суперечити, якщо хтось мене переконає в іншому.

Кадр за № 25…

Я не психолог і не фізик, тому теоретично не можу збагнути сутність сили, а тим паче, дієздатності психологічного впливу отого 25 кадру. Тому не вірю в його спроможність. Однак, чую постійно, що людей зомбують, та саме з «теле-ящика», застосовуючи такий засіб з джерела російських теленовин та інших муто-шоу. А може, щось у тому є?

Далі буде.

Щиро - Ваша Наталя Литвиненко-Орлова,

Член Національної спілки журналістів України,

Леді Ордена за заслуги перед Україною.

Мурманськ - Суми.

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додаткова інформація:

http://www.pravda.com.ua/rus/news/2014/02/23/7015899/

http://www.pravda.com.ua/news/2014/02/24/7016125/

http://www.dancor.sumy.ua/news/newsline/133984

http://www.youtube.com/watch?v=34RGLxNt7po

Харків, Майдан
Харків, Майдан
Наслідки російської агресії в Одесі
Наслідки російської агресії в Одесі
Сумський Свято-Преображенський собор
Сумський Свято-Преображенський собор
Сумський прикордонник
Сумський прикордонник
Сумський артилерист – захисник Батьківщини
Сумський артилерист – захисник Батьківщини
Вибори на Сумщині
Вибори на Сумщині

На світлинах: Наталя Литвиненко-Орлова. Харків, Майдан. Наслідки російської агресії в Одесі. Сумський Свято-Преображенський собор. Сумський прикордонник. Сумський артилерист - захисник Батьківщини. Вибори на Сумщині.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка