Друк
Розділ: Рушники (Златоуст)

Лідія Кобзарь-Шалдуга

Кожен вихідний у приміщенні «Союзу жінок» міста Златоуста збираються земляки-українці відвести душу: поговорити рідною мовою, обмінятися новинами, газетами, касетами, візерунками для вишивок, книгами, поспівати українські народні пісні, підготуватися до чергової святкової зустрічі.

Щороку в нашому клубі проводиться традиційний «Вінок Кобзарю», День України, разом з міським краєзнавчим музеєм проводимо Дні слов'янської писемності і культури, свято Івана Купали, Святки. Також улаштовуємо різні творчі і музично-поетичні вечори, беремо участь у міських фестивалях національних культур. І на кожній зустрічі урочисто звучить «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Тараса Шевченко, великого Кобзаря України – цей неофіційний гімн дружно підхоплює весь зал.

З 2005 року проходить цикл зустрічей «Звичаї нашого народу»: українські вечорниці з варениками, Різдво з кутею, Великдень, Івана Купала на озері. Одним словом, намагаємося берегти наші звичаї, щоб діти й онуки знали свою прабатьківщину, свої корені - мову, історію, культуру – усе найбільш коштовне, вічне. Готуємо до видання альманах:: історичні персоналії і земляки-сучасники, літературні сторінки – переклади й авторські добутки, події з життя клуба, звичаї, пам'ятні дати, гумор. Мріємо про свою кімнату-музеї, де над портретом Тараса. Шевченка розвісили б свої рушники - символ України, вінки і костюми, книги, фото, аудіо-  і відеоматеріали…

У нас є професійний музикант Андрій Беркіта; скрипачка, регент церковного хору Тамара Резепіна, краєзнавець і журналіст Володимир Чабаненко, науковий співробітник краєзнавчого музею Валенина Гарус, журналіст Надія Глибовська., творча родина Данилевських. Є інженери і робітники, офіцери запасу і викладачі, бібліотекарі і медики. Щосуботи зустрічаються уже майже как рідні люди Ніна Кузнєцова і Галина Лавришова, Людмила Яковлєва і Галина Куцик., Світлана Кравець і Тетяна Лапіна. В усіх заходах активно беруть участь Ольга Карімова, Віктор Чернобабенко, Ніна Шевченко, Раїса Романець, родина Анатолія Вєтошнікова з дружиною Ніною і трьома сестрами, Володимир Вакий, Дарья Бачинина.

Бувають у нас росіяни, татари і башкири, білоруси і німці, усі вони колись були в чи Україні мають там родичів, друзів, усі тут люблять українські пісні, дивовижний український край. Уже так переплелися наші родинні, сімейні корені, що їх не розірвати.

Вважаємо, що не тільки дипломатія й економіка, але і такі от невеликі вогнища національних звичаїв і культури зміцнюють знизу  дружні зв'язки народів. Дуже недальновидні ті політики і деякі засоби масової інформації, що нагнітають злість, сіють розлад, хоча загальновідомо, що тільки добром можна перемогти зло – як у родині, як у будь-якому колективі, так і між державами. Нам же нікуди не дітися один від одного, усе рівно треба  поруч жити і дружити, йти з добром, взаємно поважаючи і збагачуючи один одного в економіці і культурі. Прості люди й у Росії, і в Україні сіяють хліб, співають задушевні пісні, ростять своїх дітей. Їм, як і всім людям на землі, хочеться спілкуватися і співробітничати, жити у світі добра і любові.

Одним словом, тут, в уральському багатонаціональному краї, земляки-українці,  оживляючи і шануючи свої корені, традиції, обряди, мистецтво, тим самим на своєму рівні вкладають  свої цеглинки у фундамент добрих відношень братерських держав, у яких жити нашим дітям і онукам. Бо закони краси і любові, закони гармонії – єдині для усього Всесвіту.

Лідія КОБЗАРЬ-ШАЛДУГА,

керівник українського клуба «Червона калина»,

вчитель української мови, поет-перекладач.

456238, м. Златоуст, вул. 40 років Перемоги, 24-а, 19, тел. 63-84-01

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Про автора:

Кобзар – Шалдуга Лідія Іванівна народилася 29 липня 1949 року в українському селе Рогозянка Верхнє -Бурлукського району Харківської області в родині хліборобів Кобзаря Івана Нестеровича і Ганни Іванівни. У 1964 р. на відмінно закінчила Андріївську 8-літку, а в 1966 р. – середню школу №1 міста Купянська. Після закінчення Полтавського педагогічного інституту (1970) 3 роки працювала вчителем-словесником 5-10-х класів в Алупці (район Ялти). У 1973 році вийшла заміж за морського офіцера Шалдугу Анатолия Гавриловича і виїхала з ним до місця его служби в м. Североморськ за Мурманськом, де через рік народилася дочка Олена (1974). Роботу в закритому місті знайти не могла.

У 1980 році чоловіка перевели на Урал, на великий завод - у військове представництво. Там у м. Златоусті народився син Костянтин, нині він після закінчення Санкт-Петербургского військово-морського інституту – офіцер Північного флоту. У 1994 р. чоловік пішов з родини, у 1998 р. виїхав у мсто Бєлгород, а з 2003 року – у Німеччині.

У Златоусті Л. Кобзарь-Шалдуга з 1982 р. по 1987 р. працювала в бібліотечній системі міста, потім - 2 роки вчителем російської мови і літератури в СШ № 36. Через важку хворобу дочки Альони довелося залишити роботу. У неї діагноз ДЦП, як наслідок родової травми, вона інвалід 1-ї групи, має потребу в постійному відході і нагляді, юридично недієздатна, а тому матері довелося оформити опікунство.

Л. Кобзарь-Шалдуга– автор віршів, перекладів, статей і нарисів, пише на українській і російській мовах.

Члени українського клубу Червона Калина із Златоусту

Писати Л. Кобзарь-Шалдуга почала ще в шкільний рукописний журнал під керівництвом свого вчителя В.І Савченко Перша публікація - у районній газеті «Радянський патріот» (грудень 1988 р.). Уже на Уралі в родині Шалдуг з 1989 року випускався домашній рукописний журнал «Вулик». За 6 років вийшло 22 номера: хроніка сімейного життя, анкети, вірші, загадки і малюнки дітей Альони і Кості, їхніх друзів, а також розповіді про дідусів і бабусь, родовідне древо, сторінки шкільних творів сина, листа рідних і друзів, сімейний гумор і т.д.

Чимало статей, віршів і перекладів, літературно-критичних заміток публікувалося з 90-х років у газетах «Книжковий огляд» (Москва, 1998), «Златоустовский робітник», «Трудова честь», (Златоуст), «Сільські вісті» (Київ, 2002), «Рідне слово», «Танкоград» (Челябінськ), «Лідер», «Милосердя і здоров'я», «Робота для всіх», «Уральський маяк», «Рус», (Челябінськ); у журналах «Аврора» (Санкт-Петербург), «Південний Урал», «Голос» (Екатеринбург,1999), «Нове століття» (Челябінськ,2004).

Добірки віршів і перекладів друкувалися в багатьох колективних збірниках МСП «Лілля» і ін. виданнях: «Світлий день» (Златоуст,1998), «Заповітні сторінки», «Перехрестя зустрічей» (Челябінськ,1999), «Від Неви до Уралу», «Крила долі» (Челябінськ,2001), «Вірші про Златоуст, книга 3» (Златоуст,2003), «Знайомство продовжується» (Челябінськ, 2004), «Золоті крильця» (Златоуст, 2005), «200 нових віршів» (изд. «Фрегат» Челябінськ, 2005), «Побачити небо» (Златоуст, 2005).

У 2001 р. у Челябінськом видавництві Т. Лур'є вийшов авторський збірник віршів і перекладів Лідії Шалдуги «Рушники», а в серії «Бібліотечка Лілії» О.Л. Смирнова – біографічна повість «Дитинство моє золоте» і збірник перекладів «Світло вечірньої зорі не згасло» (Челябінськ, 2002).

Багато лет Лідія Шалдуга є активістом міського товариства інвалідів, у якому знаходиться її дочка Алена – инвалид-колясочник. З 2002 р. – вона організатор і керівник літературного клуба «Ліра» при Центрі творчої реабілітації інвалідів «Фенікс». У 2005 році у видавничому Будинку Олеа Синицына в Челябінську  вийшов перший у місті Златоусті літературний альманах «Ліра», редактором-укладачем і автором статей якого була Лідія Кобзарь-Шалдуга. У 2002 році, у рік України в Росії, з її ініціативи в м. Златоусті створений український клуб «Червона калина», що активно бере участь у культурних заходах міста.

На фото: Лідія Кобзарь-Шалдуга, Члени українського клубу «Червона Калина» зі Златоуста