lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 «Ті слова від гомону, від болю...”
Друк
Розділ: Рушники (Златоуст)

Володимир ЧабаненкоПам’яті Володимира Васильовича Чабаненка

Як не вiриться в цю гiрку  звiстку. Ще так явно бачиться його лукава усмiшка в примружених очах, вчувається м’яка вимова українських степiв…

Пiсля тривалої хвороби пiшов з життя Чабаненко Володимир Васильович (1940 -2006) – вiдомий краєзнавець-енциклопедист, журналiст, поет-перекладач, член Союзу журналiстiв СРСР.

Народився вiн у прикордонному селi Жура (Бесарабiя), в родинi кадрового офiцера, а вже наступного року сiм’я переiхала в Кiровоград. Його батько Василь Iванович Чабаненко загинув у 1942 роцi при оборонi Севастополя у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi.

В Кiровоградi Володимир Чабаненко з срiбною медалю закiнчив школу, потiм фiлфак педiнституту, а в 1979 р. – факультет журналiстики в Києвi. Працював на комсомольськiй, партiйнiй та журналiстськiй роботi. Друкуватись почав з 1961 року. Талановитий журналiст-краєзнавець з широкою ерудицiєю, енциклопедично освiчений, вiн брав активну участь в укладеннi багатотомної енциклопедiї «Iсторiя мiст та сiл України». Також друкувався й в iнших енциклопедичних виданнях України. Наприклад, кiлька його статей можна знайти в тритомному «Словниковi Т.Г. Шевченка», котрий є i в центральнiй бiблiотецi нашого Златоуста. Вiн – автор та спiвавтор майже десятка публiцистичних книжок. З 1975 року Володимир Чабаненко – член Спiлки журналiстiв СРСР. З 1976 по 1985 роки - жив в Одесi, де завiдував вiддiлом експозицiї вiдомого Лiтературного Музею на вул Ласточкiна, 2 – поряд iз знаменитим Одеським оперним театром.

На Урал Володимир Васильович приїхав у 1986 роцi пiсля передчасноi втрати дружини Любовi Петрiвни Дульської, маючи надiю з перемiною мiсця проживання вiдiйти від гнiтючої самoтностi. В Златоустi вже жила його донька Оксана, приiхавши з чоловiком на його батькiвщину. Старший син Ігор, директор гiмназii, з родиною залишився в рiдному Кiровоградi.

На Уралi Володимир Васильович, попри всi житейськi негаразди, не полишив улюбленої справи – краєзнавства й поезiї. Як i колись в Українi, вiн iз захопленням продовжував розшукувати, повертати з небуття iмена славних землякiв: вчених, письменникiв, дiячiв культури, воєначальникiв з українськими коренями…

У нього був особливий хист дослiдника, велика ерудицiя, вiн умiв знаходити рiзнi факти – «детальки», як вiн сам говорив, - порiвнювати iх, поєднувати в одне цiле. Ми пам’ятаємо його захоплюючу розповiдь в нашому українському клубi «Червона калина» на Шевченкiвському святi, де вiн i розповiв нам про деякi такi «детальки» з життя Кобзаря в засланні. Близький друг великого українського поета й художника поляк-засланець Бронеслав Залеський писав йому про свої враження вiд розташованого серед мальовничих гiр Златоуста, куди вiн привозив «на реалiзацiю» картини опального свого друга Тараса Шевченка…

Володимир Васильович cтав iнiцiатором та одним з трьох укладачiв двотомноi «Златоустiвськоi енциклопедii», перший том якоi вийшов ще у 1994 році. Для неї ним написанi численнi бiографii письменникiв, дiячiв культури, вчених. Також бiльше сотнi статей вiн написав й для “Енциклопедii Челябiнськоi областi (2004). Окрiм того, вiн писав вiршi українською та росiйською мовами, перекладав з української, бiлоруської, молдавської, польської, англiйської. Його поетичнi добiрки публiкувались в журналi «Единая семья» № 4 2002 (С-Пб. – Челябинск) та у збірнику «Антология «Лилии» (Челябинск, 2002). В серii «Библиотечка «Лилии» вийшла його книжечка вiршiв «День начинается сказкою» (Чел., 2001). Вiн лауреат Уральської краєзнавчої премiї ім. В.П. Бiрюкова.

Всiм серцем Володимир Васильович полюбив Урал – цей край чудових красот, край суворих гiр, казкових озер та лiсiв. Тут на Уралi, вiн став пристрасним грибником, один надовго йшов у лiс, де в нього були свої улюбленi мiсця. В Златоустi в нього з’явилось немало друзiв серед лiтераторiв та художникiв: В. Жариков, В. Зозуля, В. Азеев, М. Данилевський. Вiн був висококультурною, делiкатною й дуже скромною людиною, прекрасним спiврозмовником, зi своєрiдним гумором, з широким колом iнтересiв. Це був принадний чоловiк, чудовий оповiдач, його любили жiнки. Яким по-українськи м’яким був його гумор, його степова вимова, лукавi шпильки й жарти…

Хочеться окремо сказати кiлька слiв про Володимира Васильовича як про патрiота, про його палку любов до Батькiвщини, до тої землі, яка його виростила й вигодувала. Його Батькiвщина – Украiна. Як же вiн її любив! Дай Боже кожному з нас так любити землю своїх батькiв. На вiдмiну вiд багатьох своїх землякiв, котрi не то соромляться, не то побоюються говорити про свої коренi, вiн завжди з гордiстю згадував про свою милу Украйну, про її духмянi степи пiд гарячим сонцем, про тиху рiчку Iнгул (цим йменням вiн надiлив свого улюбленця-кота…)

Вiн був справжнiм – щирим українцем. Й це викликало величезну повагу! Це ж він разом зі своїм давнім товаришем Володимиром Щербиною, нині редактором сайту “Народний оглядач” в Києві, починав тут роботу разом з нинішнім головою Челябінської української громади “Троянда” Василем Вексеєм. Ще й я друкувалась в 1995 році у двох номерах газети „Рідне слово”. А як вiн любив чарiвнi українськi пiснi – «Зоре моя вечiрняя», «Там, де Ятрань круто в’ється», «Нiч яка мiсячна»…

У нас з ним в українському клубi «Червона калина» було немало планiв вiдносно українського альманаху, куди увiйдуть матерiали з історії українцiв на Уралi, про землякiв-уральцiв, поезiї та переклади деяких наших авторiв, про цикл «Звичаї нашого народу», український гумор… Й отепер, з його втратою, без нього, без його ерудицii, без його високої культури важче буде здiйснювати цi намiри. Та ми плекаємо надiю на допомогу наших землякiв, для яких вiн назавжди залишиться прикладом справжнього патрiота – вiрного сина i уральської, й української землi.

На світлині: Володимир Чабаненко, фото А. Заєва.

Лiдiя КОБЗАР-ШАЛДУГА,

голова Українського клубу “Червона калина” міста Златоусту.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Поезії та переклади Володимира ЧАБАНЕНКА:

В жизни мы все на льдине,

Мятущейся по морям:

Тянемся к середине,

А топчемся по краям.

Время любит отважных,

Но извиваясь, скорбя,

Каждый из нас однажды

В чем-то терял себя,

Выветриваемый жаждой,

Жарко искал причал…

Каждый терял. Не каждый

Снова себя встречал.

В главе10-й от Матфея

…А дни дождинками скользят,

Неизлечимой стынью вея…

Всё глубже утопает взгляд

В главе десятой от Матфея.

В ней трепетно печаль и смех

Друг дружку сторожат, лелея.

Все грустно-честное для всех –

В главе десятой от Матфея.

Какими б строфами поэм

Ни объяснял себя тебе я,

Всё ж ярче не сумею, чем

В главе десятой от Матфея.

***********

- Прощайте! – и пальцы разжались.

- Я больше сюда не приду…

От камешков тихо рождались

Круги в студенистом пруду.

Обоих разлука знобила,

Круги начинали разбег.

- Я вас никогда не любила.

- А я не забуду вовек.

- Прощайте!.. Но волны упруго

Не прочь уходили, а вспять,

Они проницали друг друга,

И пальцы сплетались опять.

Летели снежинки, некстати

Касаясь оттаявших век…

- Я вас не любила, оставьте!

- А я не забуду вовек.

Не хмурь несговорчиво брови,

Трезвящего снега лизни!

Как две сумасшедших Любови –

Шли две параллельных лыжни.

Наверно, ослабло крепленье,

А может, дохнуло весной –

Припали они на мгновенье

Друг к другу под старой сосной.

И эхо неслось в круговерти,

И варежкой падало в снег:

- Я вас не любила, поверьте!..

- И я… не забуду… вовек…

Лина КОСТЕНКО

(Переклад с украинского)

Я утром голос горлинки люблю.

Скрипучий голос первого трамвая.

Я это время напрочь забываю.

Я утром голос горлинки люблю.

А может быть, привиделся как раз

Тот несказанный камертон природы,

Где ясны зори и где тихи воды? –

Я утром голос горлинки люблю.

Скучаю я за воплем слова метким,

Народа своего терновая я ветка.

К стеклу свой лоб горячий прилеплю.

Я утром голос горлинки люблю.