Таня Ваганова – «Ой там на гор»і...Український клуб «Червона Калина» відмічав великодні свята увесь тиждень

І. В Центральній міській бібліотеці

В неділю у великій залі Центральної міської бібліотеки пройшло Свято для всіх, хто любить українську пісню, хто шанує наші звичаї, кому цікаво узнати щось про Україну. Просто на сцені влаштували багату Великодню виставку, біля якої відбувся концерт – весняний дарунок землякам від нашої солістки Тані Ваганової. Пісні солістки та учасників клубу перемежовувались короткими та яскравими розповідями ведучої про Великдень.

Котилася писаночка з гори на долину,

Прикотилась прямісінько до нас у гостину.

А за нею йде Великдень, несе білу Паску,

Дзвонить в дзвони, всім дарує радощі і ласку.

Відчиняймо ворітонька, гостей зустрічаймо,

«Христос воскрес!» - усіх разом радісно вітаймо!

Великдень – то великий день перемоги добра над злом, світла над темрявою, життя над смертю. Це свято народження весняного сонця, пробудження землі, це свято вічного життя. Вранці, коли встає сонце, в українських хатах розкривають віконниці та занавіски, а дівчата виходять в садок, стають під яблунею і моляться до сонця:

Добрий день тобі, сонечко ясне!

Ти святе, ти ясне, прекрасне!

Ти чисте, величне й поважне

Ти освітлюєш гори,


Долини і високі могили,

Освіти й мене, рабу Божу (Катерину)

Перед усім миром –

Перед панами, перед царями,


Перед усім миром християнським

Добротою, красотою,

Любощами й милощами,

Щоб не було ні любішої, ні милішої

Од раби Божої - народженої,

Хрещеної, молитовної (Катерини).


Яке ти ясне, величне й прекрасне,

Щоб і я була така -

Ясна, велична й прекрасна

Перед усім миром християнським

На віки віків. Амінь.

А потім заходить дівчина до хати і вмивається водою, на дно миски кладучи червоні крашанки – щоб красивою та щасливою бути… Після того, як сім’я сяде розговлятися, молодь поспішає на вулицю, а там, біля церкви чи на лузі, в гаю – гойдалки, ігри, хороводи – ці магічні танці, й співають дівчата веснянки.

Великдень всіх нас на гостини просить,

Малює сонце полотно небес,

І крашанку, як усмішку підносить,

Христос воскрес! – Воістину воскрес!

І залунали зі сцени чарівні українські пісні весни в чудовому виконанні Тетяни Ваганової: «Зелений гай», «Червона рута», «Водограй», «Буде так», «Ой, там на горі», «Черемшина»… Більше години йшов концерт, співали разом з «Червоною калиною» глядачі в залі, а в кінці, з особливим піднесенням, прозвучала «Одна калина»:

Одна калина за вікном,

Одна родина за столом,

Одна стежина, щоб додому йшла сама!

Одна любов на все життя,

Одна журба до забуття,

Україна, бо в нас іншої нема!

І ще довго люди не покидали залу, підходили, висловлювали своє захоплення, висловлювали жаль, що мало було реклами, казали, що такі концерти треба проводити не безплатно, а продавати квитки, що таких співаків треба підтримувати… Як і всюди по Росії, у нашому Златоусті багато українців, і видно було, як люди знудьгувалися, скучили за українськими піснями! Та й більшість росіян пам’ятають і люблять наші прекрасні пісні, охоче їх слухають та співають у нашому клубі.

ІІ. В краєзнавчому Музеї

Ще одне велике свято ми провели в краєзнавчому Музеї разом зі студентами двох коледжів: торговельно-економічного та машинобудівного. У залі, де знов-таки ми оформили чималу Великодню виставку, панувала невимушена, святкова атмосфера. Більшість хлопців та дівчат вперше бачили таку незвичайну виставку, національні костюми, самі приміряли їх на себе: вінки та стрічки, хвартушини і кептарі - та в них фотографували одне одного на свої мобільники. З величезною зацікавленістю розпитували про різні речі, слухали наші розповіді про Великдень в Україні, слухали легенди про походження цієї назви.

Походження назви "Великдень" Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається "Великий День". Одна з них записана була колись на Слобожанщині: "Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперешніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп`яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів..."

Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів дохристиянства, і було пов'язане з язичеськими культами. Ось як її переповідають... Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. і Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив: — Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я. Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. І гукнув старший брат Тур: — Се моє! Хотів схопити плуга — аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур. — Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице. — Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр. Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім — Другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба.

2. Зацікавлення в залі викликала розповідь про писанки та магічні символи їх візерунків, про техніку розпису, про пам’ятник писанці в канадському м. Едмонтоні та музей писанки в Коломиї, з інтересом роздивлялися їх фотознімки, весь альбом нашого клубу, а також самі писанки ручної роботи, які колись подарував нам Вакій Володимир - привіз із Гуцульщини від своєї мами.

Ввечері матуся нас чарує,

Писанки на виставку малює.

Віск черпає пищиком із блюдця,

Очі мами лагідно сміються.

3. Великодній тиждень ще називають Поминальним, Світлим, і справді це свято, як ніяке інше, дарує нам багато надії та радості. Святкові дні продовжуються цілий тиждень, до Проводів, тому цей тиждень ще називають провідним. У деяких місцях України є прекрасний звичай: за два тижні до Великодня висівати якесь зерно (як правило овес, але можна брати будь-яке зерно, що швидко сходить) у миску чи іншу посудину. На Великдень, коли зело вже закущиться, його ставлять поруч із святковою паскою і кладуть навколо нього стільки фарбованих яєць, скільки померло близьких у родині, і вони мають лежати аж до поминального понеділка.

Ще до XVI-XVII ст. н.е. молодь у ніч Чистого четверга розкладала на пагорбах величезні вогні, які були, як і вода, очисними – вогонь і вода з давніх давень були головними “чистителями і святителями”. При зустрічі Великого дня цими вогнями очищали “весі”- села, поля, ліси, води і луки – куди лише досягала заграва цих вогнів. А ще хотіли освітити покійникам дорогу додому та зігріти їх. Вогонь для таких вогнів здобувався “живий” – терли суху деревину об деревину. Вогонь вважався “небесним гостем”, персоніфікацією небесного бога – Сонця, тож шанування в цей день були присвячені і Сонцю, і духам-душам предків. А вони тоді вважалися опікунами роду, родини і могли посприяти доброму урожаю та приплоду худібки.

У первісній вірі наших далеких пращурів, в яких існував культ предків, було переконання, що перед Великим днем – чільним тоді святом весняного Сонця, коли оживає, воскресає природа після зимового сну, їхні померлі предки – їхні душі приходять чи то з землі, чи то з вирію по “небесному чарівному мосту” у свої “весі” (села) у вигляді пташки: жайворонка, зозулі чи соловейка.

Для Навського Великодня характерним є не тільки поминання небіжчиків, а й обливання водою і купання. Навський Великдень ще називають Чистим четвергом (звичайно, в тих місцевостях, де він відзначається в четвер). Купається вся родина, після чого залишається купіль, рушники і страви для Пращурів на всю ніч. У Навський Великдень, як вважалося, душі померлих приходять вечеряти, тому, сідаючи цього дня вечеряти, треба було дмухнути на лаву, аби “не присісти якоїсь душечки”.

Складними були давні уявлення про смерть та світ померлих – частково вони збереглися у давньому фольклорі українців: в голосіннях, замовляннях, легендах, казках, інших обрядових піснях, пов’язаних з пошануванням предків. В них смерть завжди порівнюється з далекою дорогою. Дорога та завжди спрямована в один бік. Для померлого вона безповоротна і зникає в непевності того світу. Дорога та розмежовує два світи. У поховальному обряді відіграють велику роль ворота. Їх у дворі померлого і досі обв’язують рушником. Те ж саме робили і на Навський Великдень, щоб душа, яка прийде, впізнала, куди їй іти. В давній народній вірі найбільш урочистими родинними святами були: народження, весілля і похорон. Сучасникам важко зрозуміти, що похорон може бути урочистою подією, бо смерть тоді розуміли як перехід до світу Нави, як свято поєднання зі своїм Родом, але вже в новій якості — у гурті Предків.

Вже на Великдень, після розговіння, старші люди йшли на могили з писанками й крашанками «христуватися з родителями». Вони розбивали писанку об хрест або закопували її в могилу. Розбивши писанку, вони розкришували її на могилі, вірячи, що «родителі» споживуть, прилетівши в образі птахів. Приносили на могили також кусочок свяченої паски. А голова роду виголошував на Проводи біля могил давню приповідку: «Тут моя родинонька, тут моя мати, тут скоро буду і я спочивати». Перед Проводами кладовища перестають бути місцем смутку – виблискують під сонцем свіжо-пофарбовані рамена хрестів, урочисто лопотять на вітрі білокрилі рушники й різнобарвні стрічки, задивляється у небо синьоокий барвінок, весело квітнуть первоцвіти, всюди прибрано і чисто.

Своїх предків вщановували не тільки трапезами, а й розвагами. В багатьох місцевостях України, особливо в галицьких селах, вірили, що на Великдень кожний господар, бодай один раз, мусить бамкнути у дзвін –щоб «потішити душі родителів», інші вірили, що хто задзвонить, в того буде щасливе літо і гарний врожай. А ще в народній уяві великодні дзвони означали засіб відігнати з села смерть та все лихе.

Крім великодніх дзвонів чути було спів веснянок-гаївок – їх останні декілька століть співали біля церкви на майдані, обходячи церкву. Ці магічні танці та хороводи відбувался і на кладовищах, на лузі, у гаю, над водою. Веснянками-гаївками на Великдень та протягом провідного тижня вшановували та заворожували не лише покійників, але й бога-Сонце, подателя життя. Чарували магічними діями та співом і високий урожай, і приплід худоби, і одруження молоді, і частий «дрібен-дощик». От і в нашій залі раз по раз лунали українські пісні: то сучасні – у виконанні солістки Тетяни Ваганової, то старовинні - співали учасники клубу.

4. Особливе пожвавлення серед молоді сталося під час розповіді про обливальний понеділок, коли хлопці обливали дівчат, та жартуючи відбирали у них писанки, які ті ховали собі за пазуху. Зараз в Україні буває що в цей день просто на вулицях хлоп’яки, бігаючи з пластиковими пляшками, обливають людей, бризкають навіть у двері автобусів чи маршруток, а то і з балкону…

Закінчилося наше свято в Музеї Великодніми іграми: в навбитки та катанням яєць, переможцям дісталися варені крашанки від Галини Парубок-Кремльової. Але й по закінченню студенти ще довго приміряли костюми й фотографувалися на згадку та дякували за таке незвичайне свято. Добре було б наступного року перенести це весняне свято з приміщення на вулицю, хоча б у той же сквер біля Музею, чи біля церкви, щоб молодь, діти й дорослі – всі бажаючі - могли прилучатися до весняних пісень, хороводів, ігор з крашанками, з гойдалками, різноманітними молодіжними та дитячими іграми й забавами. Тут цілком справедливою будуть роздуми-пропозиції Леопольда Ященка, керівника етнографічного хору «Гомін» про те, що ми маємо протистояти галасливій поп-культурі. Головне тут не майстерність і вишкіл, а добра воля й любов самих учасників. Якщо вони є, то відродити народний звичай неважко навіть і в наших умовах. Таке свято – не концерт, хоч концертні номери можуть бути його складниками. Посильну участь у масових ритуалах, співах, танцях, хороводах на святі беруть усі охочі. Тож слід обов’язково передбачити загальнодоступні пісні, забави, ігри, які можна використовувати без ретельної підготовки. Потрібні лише самовіддані ініціатори, які розуміють вагу цієї справи.

СЦЕНКА

Дмитро (ллє воду на Ганнусю). Будь здорова, як вода, та весела, як весна!

Ганнуся. Обережно, Дмитре, віночок новий, квітки замочиш.

Петро. А ти на коси, Дмитро, на коси, щоб гарно росли. (Підносить глечик над головою Ганнусі. Вона втікає).

Ганнуся (стріпує воду з кіс). То тебе помити треба. Бачиш, який малий, ніби тебе ніколи весняний дощ не мочив.

Оля (підбирає глечик). Давайте, дівчата, поллємо Петра, щоб добре ріс. - Дівчата підбігають до Петра. Одні тримають його, інші ллють на нього воду.

Петро. Досить, дівчата, а то до неба виросту.

Оксана (ллє на Петра воду 3 рази). Один дощ, другий дощ, третій Дощ!

Петро. Досить з мене одного. Бр-р-р!

Оксана. Три краще. Знаєш, як старі люди казали: "Як підуть весною три дощі добрі, то наповнять три роки голодні".

Петро. На урожай то добре. А для мене яка вигода? Сорочка вся мокра, змерз, як цуцик. Ой, дівчата, жалю у вас немає. Я ж на ваші сорочки води не лив. Тільки на коси. А ви мене з ніг, чи то з голови до ніг облили.

Маруся. Здоровий будеш. А сорочка висохне. Он бачиш, як сонечко гарно світить.

А ВЖЕ КРАСНЕ СОНЕЧКО

Музика П. Позицького, Слова О.Олеся

А вже красне сонечко Припекло, припекло,

Ясно щире золото Розлило, розлило.

На вулиці струмені Воркотять, воркотять,

Журавлі курликають Та летять, та летять.


Засиніли проліски У ліску, у ліску.

Швидко буде земленька У вінку, вся в вінку.

Ой сонечко-батечку, Догоди, догоди!

А ти, земле-матінко, Уроди, уроди!

Лідія КОБЗАР

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

Сьогодні Великдень.

Студенти в гостях у «Червоної Калини».

Христос воскрес!

Звучить – «Туман яром...» Ніна Романуха та Юрій Філонов – «Та ходім же - вареничків наварю».

На світлинах: Таня Ваганова – «Ой там на гор»і... Сьогодні Великдень. Студенти в гостях у «Червоної Калини». Христос воскрес! Звучить – «Туман яром...» Ніна Романуха та Юрій Філонов – «Та ходім же - вареничків наварю».

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка