Друк
Розділ: Східна Слобожанщина (Вороніж)

Вишивка хрестом Галини Добренької.Про VII-й Фестиваль Слобідської української культури в Розсошi 

Дощ, що йшов під час весілля, означав, по слов'янських віруваннях, благословення і багатство. Як і учасники, так і гості збиралися на Фестиваль Слобідської української культури в Розсошi, як на весілля. Заздалегідь готувалися – хто пісні і костюми, хто картини  і рушники, а хто і просто побачити своїми очима усю цю пишність народної культури південних районів Воронезького краю. Більше 50 призів і винагород чекали переможців свята мистецтв в багаточисельних номінаціях. І лише всі  зібралися в Міському Будинку культури в Розсошi, як з піднебіння пішов рясний дощ, якого так чекала висушена слобожанська земля.

Фестиваль, котрий беззмінно організовує газета «Россошь» при пiдтримцi Воронезької регiональної громадської органiзацiї «Українське товариство «Перевесло», до речі, проходив вже  в 7-й раз і вважається однією з найбільш яскравих культурних подій року в регiонi, широко відомим серед знавців і любителів українських пісні, танцю, мови, народних ремесел на широких просторах східних околиць великої історичної області з назвою «Слобожанщина» від Лiсок на півночі до Чертково Ростовської області на півдні, від Калача на сході і, до речі, до самого Києва. Ось тільки перерахування імен тих, хто прислав вітання фестивалю: Іван Образцов, заступник голови уряду Воронезької області по культурі, Володимир Черепков, народний депутат України, поет, лауреат медалі Пушкіна, Олександр Мороз, екс-спікер парламенту України, поет, публіцист, лауреат національних і міжнародних літературно-художніх премій, Деснянська райрада і района адміністрація міста Києва, Борис Олійник, народний поет України, голова Українського фонду культури, Юрій Пінчук, учений-історик, дослідник життя і творчості М.І. Костомарова – видатного історика, професора, який народився в селі Юрасовка (нині Ольховатського району Воронезької області), Леонід Череватенко, поет, видавець Евгена Плужника – поета, драматурга, укладача українського словника фразеологізмiв, що народився в слободі Кантемирiвка Воронезької області. А ось що написав у вітанні фестивалю ще один видатний земляк розсошанцiв – Михайло Шевченко, поет, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Міжнародньої премії ім. Григорія Сковороди, редактор всеукраїнської газети «Селянська правда»: «Дома я балакав, в школі - разговарiвал. Це не заважало спілкуванню і дорослих, і дiтей, розумінню один одного. У пашпорті у мене була позначка - українець. Прізвище мами - Яковенко, а батькове - Шевченко. «Кобзар» Тараса Григоровича був у нас настільною книгою, як Пушкін, Лєрмонтов, Нєкрасов, Кольцов, Нiкітін. Майже всi їх напам'ять читав батько. У сім'ї співали російські і українські пісні. Співали їх і в багатонаціональному літературному інституті, де потім вчився. І як же зараз не порадіти фестивалю в Розсошi, тим більше людині, увінчаній до свого 80-ліття званням Почесного громадянина рідного міста. Успіхів фестивалю, з радістю повертаюся у все краще в житті. Шкода, що не можу брати участь…».

Саме так: «Дома – балакав, в школі – разговарiвал», - могли б розповісти про своє життя, буквально, кожен з учасників фестивалю, багато з гостей.  Так склалося, що обживати ці безкрайні степи Подонi, де раніше ступала лише нога кочівника, стали українські переселенці, а з Пiвночi пiзнiше прийшли росiяни. З тих самих пір українське і російське тут сплелося, утворивши в цих землях унікальне культурне явище – люди, що висловлюються на мовi, близькiй українцям Полтавщини, в той же час практично не є носіями української писемності. Традиції, обряди, та і сама мова передавалися і передаються від діда до батька, від батька до сина, від сина до онука і так далі. І зберігається, і продовжує існувати самобутній колорит.

Гостей фестивалю зустрічала виставка художників і майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Неможливо було не виділити експозицію Ольги Івахненко з села Марченковки Ольховатського району – вона представила колекцію старовинної слобожанської вишивки і одяг, який довгі роки збирала і зберегла. І сама вона була одягнена в старовинний жіночий костюм, в якому фахівець-етнограф відразу ж визначив би «полтавське» походження, – це черговий доказ нерозривного зв'язку культури. І сама Ольга Івахненко це визнає. Більш того, в експозиції є і фотографії майже вікової давності. Вона розповіла, наприклад, про досліджену історію села Солонцi Ольховатського району, де, як виявилось, першими поселенцями виявилися українці з Полтавщини.

Ляльки в народнiх костюмах, дива лозоплетення, гончарства, виставка робіт художників були представлені у великому залі фойє. Цiкавили багатьох, наприклад, ручна вишивка  картин – старовинне мистецтво з винаходом машинної вишивки втрачає ентузіастів, проте у нас ще можна знайти тих, хто готовий місяцями займатися унікальним ремеслом, створюючи нитками на полотні прекрасні малюнки.

А в концертному залі розверталося дійство, в якому брали участь багаточисельні творчі колективи, вокалісти, танцювальні групи. Оргкомітет поставив досить тяжкі умови – всі виступи повинні мати лише народну основу, відповідати унікальному етнографічному колориту. Хтось, можливо, і подумав, що таких артистів і майстрів, напевно, залишилося нині мало. Нічого подібного! Їх багато. Треба лише допомогти їм розкритися, повірити в свої сили. Цією справою вже багато років займаються депутати районної ради Олександр Бабешко, а Віталій Клімов, редактор газети «Россошь», одночасно очолює і оргкомітет Фестивалю. І, завдяки таким зусиллям, для багатьох талантів вихід на сцену, на виставку в Розсошi вже став не просто визнанням, а стартом для участі у Всеросійських і Всеукраїнських фестивалях та конкурсах.

Так склалося, що Фестиваль проходив в день пам'яті жертв голодомору і політичних репресій. І перше, що зробили присутні в глядацькому залі – вшанували пам'ять тих нещасних, які загинули в жорстокий час сталінщини, у тому числі і в цих краях. Ці землі, так само, як і Україну, охопили голод в 1932-33 роках і полювання за «неблагонадійними».

За традицією, що вже склалася, сценічна частина фестивалю відкривалася «Піснею рідної оселi» в хоровому виконаннi. Музика Олексія Дубровіна, слова – одного з організаторів і натхненників фестивалю, поета, члена Спiлки письменників Росії Віктора Бєлікова. «Помнiм пєвучую мову, цєнiм i русскую рєчь. Дружби народов основу будєм хранiть i бєрєчь…», - слова, що лилися зi сцени, передають основну ідею свята. На цей раз на фестиваль приїхали колективи художньої самодіяльності, майстри декоративно-прикладного мистецтва і художники з трьох суміжних областей – Воронезької, Ростовської та Білгородської. Причому з Воронезької області учасники представляли практично всі райони південної частини регіону – Калачєєвський, Кам’янський, Пiдгоренський, Кантемирiвський, Ольховатський, Богучарський і, звичайно, Розсошанський. Підтримав ініціативу оргкомітету голова адміністрації Розсошанського району Іван Вікторович Герасименко. Від градоутворювального підприємства Розсошi – ВАТ «Міндобрива» - з словами підтримки до учасників Фестивалю звернувся депутат міської Ради Едуард Марков. До речі, у Фестиваля з кожним роком все більше активних прибічників в самій Розсошi і за її межами. Так, в нинішньому році істотну підтримку надали Володимир Іванович Бугаїв, керівник ЗАТ «Битсервіс», Юрій Олегович Харківський, керівник відділу по культурі, спорту і молодіжній політиці адміністрації Ольховатського муніципального району, і багато інших.

А перше слово у фестивальному марафоні на сцені було надане, звичайно ж, дитячим колективам – з міських шкіл «Барвінок» і «Бабусині пісні», «Чорнозьомочка» з села Поповки Розсошанського району, «Купава» з Калача. А потім – калейдоскоп народних талантів: «Воронцовая Русь» з Кам'янки, «Слов'янка» і «Придоння» з Калача, «Роздолля» з Богучару, «Околиця» з Чертковського району Ростовської області, «Лучiнушка» и «Дубравушка» з Ольховатського і Кантемирiвського районів, «Слов'янка» і «Добродєя» з Розсошi, народний хор з Нової Калитви Россошанського району. В кінці свята ми знов почули ці назви і імена виконавців вже як переможців в номінаціях. Втім, для жюрі справа була нелегкою – як з кращих вибрати гідних?

Відкриття нинішнього Фестивалю – гармоніст Анатолій Бринько з Розсошанського району, поетеса з Ольховатки Юлія Грібанова з проникливими віршами «Росія-Україна» і «Присвячується Україні», майстри художнього слова Наталія Лущик з хутора Рибного Ольховатського району і Євгеній Челомбіцький з Кантемирiвки. І імена таких самородків, про які, завдяки Фестивалю взнали і заговорили, можна ще перераховувати і перераховувати.

Член жюрі, заслужений художник РФ Йосип Бабенчук з Білгорода свої враження від Фестивалю в Розсошi 22 листопада 2008 року висловив так: «Я, розумієте, неначе, в дитинстві побував! Добро сердець, тепло відчуттів, старі, вже забуті пісні – несподівано, а в своєму, домашньому, виконаннi – прекрасно».

Звичайно, прекрасно. На родинний, домашній лад учасники і гості настраювалися вже у фойє, де розміщувалася виставка. Ось тільки назви представлених картин: «Скирдування», «Прибирання хліба», «Селянське поле», «Прибирання очерету», «Свято-Ільінський храм» Василя Коліуха, «Мандруючий філософ», «Сади квітнуть», «Осiнь», «Соняшники вечірні» Івана Квєткiна, «Жіноча розмова»Надiї Радевської, а також картини Олександра Удовенко, Олександра Попова, Вадима Добродєєва та інших. Серед майстрів декоративно-прикладного мистецтва і глядачі, і жюрі відзначили виставку «Рушник на щастя, на долю» Ольги Івахненко з Ольховатки, майстра лозоплетення Юлію Румянцеву з Розсошi, вишивку Галини Добренької з села Шапошникiвка Ольховатського району, а також визнаних майстрів Олександра і Ольги Козініних, Андрія і Олени Покусаєвих, Любові Протасової з Калача, Євгенії Зеленської з Розсошi та інших. Треба віддати належне організаторам – фестивальні призи по номінаціях всі іменнi, на згадку про знаменитих землякiв.  І взагалі, важливо відзначити, що на Фестивалі не покидає відчуття неформального, душевного підходу до свята народного мистецтва і його учасників, і глядачів. Сюди нікого і ніколи не приводять «за списком», а тим часом і в Будинку культури, і минулого разу, в Клубі залізничників, глядацькі зали були переповнені. Та і сама ініціятива свята народилася не «зверху», а якраз у людей, стурбованих долею народнього мистецтва краю. І нинішній, 7-й Фестиваль, як і попереднiй, удався. Втім, була одна проблема – багаточисельним учасникам, що зібралися, звичайно ж, знов не вистачило часу в стислій програмі Фестивалю, щоб представити всі перлини душі народної, які вони зберігають і готові передати своїм землякам.

VII-й Фестиваль Слобідської української культури в Розсошi

 Перше слово - дитячим колективам.

Експозиція Ольги Івахненко

Вишивка хрестом Галини Добренької.

На світлинах: Вишивка хрестом Галини Добренької. VII-й Фестиваль Слобідської української культури в Розсошi. Перше слово - дитячим колективам. Експозиція Ольги Івахненко. Вишивка хрестом Галини Добренької.

Дмитро ДЕНИСЕНКО,

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.