Друк
Розділ: Світовий Конгрес Українців

Репортаж про семінар Комісії Людських та Громадянських Прав 16 серпня 2005 р у Харкові

Від'їжджаючи у Харків на семінар Комісії Людських та Громадянських Прав Свiтового Конгресу Українців (СКУ), всю дорогу не полишало хвилювання - як же так, для семінару виділили невелику аудиторію Харківського університету десь на п'ятому поверсі, коли для участі запрошені не тільки представники українських громадських організацій з різних країн світу, але і державних структур України. Та й теми, що називається, гарячі: стан людських і громадянських прав українців у прикордонних  країнах,  діяльність місцевих українських правозахисних організацій (чи потреба в створенні таких), а також торгівля українськими людьми і проблеми українських заробiтчан (легальних і нелегальних).

 

Яке ж було моє розчарування, коли опинившись 16 серпня в сесійній аудиторії, знайшов там лише виступаючих і опонентів. Коло дверей на приставлених до стінки стільцях тиснулися трохи слухачів, а харківська преса оголосила заходу незрозумілий бойкот: жодної телекамери, жодного мікрофона. Не було і представників місцевої влади (до речі, прикордонного регіону), що  обов'язково були проінформовані про приїзд на конференцію представника Міністерства закордонних справ України і радника уповноваженого Верховної Ради України по правах людини.

Причини апатії пояснила Лідія Нечепоренко, професор, завідуюча кафедри педагогіки Харківського національного університету імені Каразiна, що виступала на семінарі поза програмою.  На жаль, “Помаранчева революція” у Харкові потрясла основи, але не зрушила їх з місця. Ще Кучмівська місцева чиновницька бюрократія як і раніше контролює інформаційне поле, а окремі перестановки в обласній державній адміністрації не в змозі суттєво змінити систему, що складалася роками. Так, Лідія Нечепоренко на власному досвіді неодноразово зтикалася із тим, що якщо вам навіть і вдасться домогтися запису сюжету на одному з місцевих телеканалів і журналісти будуть наполегливо запевняти редакції у важливості й актуальності заторкнутих питань (а вона кілька разів виступала з проблем української педагогіки), немає гарантії, що ви колись побачите свій виступ в ефірі телепрограми. Навіть для "незалежного" телебачення  діє телефонне право і, схоже, у Харкові це вже давно нікого не дивує... Хотілося б не вірити, але відсутність журналістів засвідчила стан речей.

Відкрити семінар було довірено представникам українських громадських організацій Росії Юрію Кононенко (Москва) і професору Стефану Паняку (Єкатеринбург). Стан прав українців, що проживають у Російській Федерації, інформаційний простір української діаспори в Росії - теми болючі і вкрай гострі. І виступаючі заслуговують подяки за проведену роботу, хоча б через те, що на особистому  ентузіазмі змогли підготувати грунтовні доповіді. Особливо хочеться відзначити грунтовне дослідження КЛГП "Українська преса Росії", підготовлене групою дослідників у складі: Андрій Бондаренко, Леонід Харамбура та професор Стефан Паняк, голова проекту - Василь Коломацький (Канада). Але ж проблем в українців Росії багато: починаючи від невиконання державними структурами російського Закону "Про національно-культурну автономію" і закінчуючи побутовим українофобством. Особливо гостре ігнорування насущних прав та інтересів українців у Росії виявилося під час виборів Президента України: тут і маніпуляція настроями, і тиск на лідерів регіональних і місцевих дiаспорних організацій, і провокування розколу в українському середовищі. Проведення ж будь-яких національно-культурних програм завжди ускладнюється браком коштів. Усі з'їзди, фестивалі, недільні школи - результат eнтузiазму активістів і підтримки заходів з кишені своїх же членів та нечислених комерційних структур.

Українці Росії багато не просять. Досить щоб виконувалася українська державна програма "Українська діаспора до 2005 р.", що вже котрий рік існує, але лише на папері.  Причому, важливі тут не стільки конкретні грошові вливання (як це практикують стосовно діаспор в інших країнах), а прояв зацікавленості України в існуванні закордонного українства через організацію семінарів, фестивалів, конкурсів і навіть екскурсій для дітей в українську Україну. Напевно, вже ні для кого не секрет, що ставлення російської влади до українських громадських організацій помітно змінилося б у випадку, коли Україна перестала сприйматися російським обивателем як "періодично бунтуюча південна провінція". Певно, що зламати стереотипи можуть лише дії державних структур самої України, адже діаспора позбавлена жодного інформаційного впливу (про це окремо ішлося на Семінарі).

Мені, як представнику прикордонного з Україною російського регіону, припав до уваги виступ голови Об'єднання українців Польщі Мирона Кертичака. З кожним новим абзацем у його словах я знаходив все більше і більше спільних проблем: від самоiндентифiкацiї українців до відновлення історичної справедливості. Мабуть кардинально ми розходилися лише в одному - у Польші громадськість активно підтримує про-ющенкiвську Україну, та й країна живе по нормах Євросоюзу. У Росії ж все було спрямовано на підтримку Віктора Януковича і майже вся московська преса намагалася зобразити його поразку як поразку Росії в боротьбі за Україну. А існування суспільства в рамках "керованої демократії" допускає альтернативні думки хіба що в інтернетi, поки недоступному для більшості громадян. Утім, проблеми польського українства для мене відомі (воронезьке "Перевесло" одержує по передплаті з Варшави український щотижневик "Наше слово"). На конференції в Харкові я переконався, що нам потрібний більш детальний обмін думками і досвідом рішення конкретних проблем. Зокрема, існування в  ворожо настроєному середовищі і "повернення" реальної національної приналежності тим членам діаспори, які дотепер побоюється переслідувань за свою національну приналежність.

А от ситуація з правами українців у Бєларусі найбільш складна. За словами Михайла Петруковича з Берестя (нинішня назва - м. Брест), що виступив на Конференції, "гопака танцювати і шаровари одягти", звичайно, ніхто не забороняє, а в іншому - "ми в постійному очікуванні провокацій з боку влади". Недавня спроба виступів поляків у Гродно засвідчила, що державна машина вже має сценарій по "рішенню питань національних меншостей".

Сесія про торгівлю українськими людьми і про українських заробiтчан, вперше проведена у такому широкому форматі, із залученням великого  кола урядових і громадських структур, ясно вказала, що проблеми виросли до гігантських масштабів. Ніхто не може назвати точних цифр скільки людей виїхали на заробітки за межі країни, скількох дитей-сиріт вивезли за межі України, скільки в їхньому числі обманутих, скільки більше ніколи не зможуть повернутися на Батьківщину. Політики в Україні, що борються за владу, здебільшого не звертають уваги на те, як населення країни стрімко знижується, чи ж називають це  "проблемою самих цих людей". Тим часом, причини жахаючої за розмірами втечі з країни умів і трудових рук варто шукати в економіці - безробіття, убогість більшої частини населення, неможливість нормального існування на середню зарплату в Україні. Також зверталася увага на згубний міф про "багатий і добропорядний Захід, де трудова людина завжди може чесно заробити". Насправді ж трудові мігранти (особливо дівчата та жінки) часто стають жертвами міжнародної мафії, потрапляють у рабство і зазнають на Заході самої жорстокої нелюдської експлуатації. До такого невтішного висновку приходили в тій чи іншiй формі всі виступаючі. Так, треба допомагати тим, хто виявився в скрутному стані, хто був обманутий при працевлаштуванні, але це тільки боротьба з наслідками...  У цій сесії, зокрема, виступив співголова Об'єднання українців Росії Валерій Семененко, який торкнувся теми трудових мігрантів.

До речі, численні представники жіночих громадських організацій і міграційних органів у своїх виступах подякували СКУ за привернення уваги державних органів і громадських організацій до  проблем торгівлі людьми та незаконної міграції. Але потрібно рухатися вперед. Зокрема, юристи з північноамериканських і європейських країн можуть допомогти Україні в ліквідації вад у міграційному законодавстві, а також створенню системи інформування по захисту громадянських і трудових прав українців за кордоном. Киянка Наталя Самолевська, яка представляла громадську організацію "Жіночий консорціум України", свідчить про труднощі в доведенні до суду злочинів у сфері незаконної торгівлі людьми: "Як правило, злочин починається в одній країні, а завершується в іншiй". У випадку якщо справа все-таки доходить до суду, то найчастіше там же і розсипається: "В Україні не відпрацьована система захисту свідків. У Луганській області намагалися засудити злочинців, що займалися постачанням "живого товару" у публічні будинки Туреччини. У ході судового засідання з 18 свідків - колишніх повій ( жертв незаконної торгівлі людьми), 17 забрали свої заяви назад... Та й взагалі, колишніх повій складно умовити звернутися в правоохоронні органи, оскільки вони впевнені, що будуть покарані за своє ремесло, хоча й у більшості випадків їх змусили цим займатися"... З виступів на семінарі у мене склалося враження, що у вирішенні проблем торгівлі людьми ми стоїмо десь коло підніжжя великої гори, вершина якої схована за хмарами. Підйом буде крутим і складним, але його треба подолати, якщо українці не хочуть залишитися на задвiрках цивілізації і прагнуть зберегти молодих жінок і дівчат України від пазурів міжнародної мафії. Не пам'ятаю, хто з виступаючих, але дуже точно охарактеризував діяльність усіляких рекрутингових агенцiй в Україні: "Бережіться, вони вже на порозі вашого будинку. Їм потрібний новий "живий товар"...

В дискусії прийняв участь духовний провідник українців Росії Митрополит Криворіжський та Дніпропетровський Адріан (Старіна), чия єпархія у Ногінську відома мабуть усім українцям світу.

На Семінарі запам'ятався один неприємний епізод. На сесії про торгівлю людьми мала виступ радник уповноваженого Верховної Ради України по правах людини Iрина Таргулова. Свій виступ вона почала провадити російською мовою. Випадок з однієї сторони унікальний - громадянин України, що працює в апараті вищого законодавчого органу, не в змозі вивчити державну мову, а з іншого боку - сумний. Громадяни Канади, США, Росії, Польщі, Словаччини, Бєларусі, Італії, Португалії спілкувалися між собою українською - іншою і не може бути робоча мова Свiтового Конгресу Українців, а порушником  регламенту стала... громадянка України і державний службовець. З цієї пікантної ситуації ведучий  сесії Олександр Басмат із Торонто вийшов гідно - пані Таргуловой надали перекладача.

На фото зліва направо: Максим Маслей (КЛГП, Торонто), Євген Чолій (СКУ, Монреаль), Митрополит Криворіжський та Дніпропетровський Адріан (Старина), Олександр Басмат (КЛГП, Торонто). На трибуні професор Стефан Паняк (КЛГП, Єкатеринбург).

Дмитро ДЕНИСЕНКО

Фото Юрія Кононенка.

Харків-Вороніж