Друк
Розділ: Світовий Конгрес Українців

Захист громадян України, що працюють за кордоном 

Доповідь на Семінарі Комісії Людських та Громадянських Прав Світового Конгресу Українців (Харків, 2005 р.)

Після розпаду Радянського Союзу і утворення на його теренах незалежних держав швидкими темпами досягнення "розвинутого соціалізму" почали розграбовуватися тими самими будівниками, хто в часи більшовицького розбою грабував народ. Надбане, за рахунок знищених репресіями, розстрілами, голодоморами, а також надлюдських зусиль тих що залишилися жити і яких було загнано в колгоспи, ГУЛАГ, на індустріальні будови соціалістичних п'ятирічок, людське добро в черговий раз було пограбоване.

Основна частина людей після утворення незалежної держави, вкладаючи усю надію на покращання свого життя, на справедливість, добро знову залишилася обманутою старою гвардією та її підростаючими цинічно наглими представниками молодого авангарду - комсомолу. На початок 90-х років всі матеріальні блага належали в майже рівній мірі усьому нородові, а протягом декількох років український народ залишився без нічого. Розкрали, розпродали підприємства, організації; розвалили і пропили майно колгоспів, а людей залишили без роботи і надії на майбутнє. Ті, хто звик тільки розраховувати на свої сили - завжди знаходять вихід, тим більше, що огороджений колючим дротом кордон був відкритий, - почали пошуки заробітку за кордоном, як і в часи попередніх трудових міграцій. Це основна причина трудової міграції. Друга причина - наступ світової глобалізації.

Як зазначає у своїй праці соціолог І. Прибиткова "Ринок праці України та його міграційний  потенціал: суспільний портрет за результатами соціологічних досліджень." - "Міграція робочої сили в сучасному світі нарівні із рухом капіталів‚ товарів‚ технологій‚ інформації є однією з основних складових процесів глобалізації. Міжнародна трудова міграція сьогодні стала невід'ємною частиною світової економіки. Україна вже включилась в модернізаційні світові процеси, і притаманні їм тенденції й протиріччя не змогли обійти нашу країну. Особливо ж вони виявилися тісно пов'язаними з інтеграцією України в сучасний світовий міграційний порядок. Потоки українських трудових мігрантів спрямовані сьогодні у більшість європейських і не тільки європейських країн. Учасники моніторингового соціологічного опитування‚ що його було проведено Інститутом соціології НАН України‚ ранжують свої уявлення про процес глобалізації наступним чином. Передусім вони пов'язують глобалізацію з можливістю використовувати в розвинених країнах світу дешеву робочу силу українських гастарбайтерів‚ перевагами об'єднання міжнародних зусиль в боротьбі з тероризмом‚ відпливом інтелекту в заможні країни Заходу‚ надією громадян України знайти роботу за кордоном‚ шансом для нашої молоді отримати освіту на Заході‚ імпульсом для швидкого розвитку економічно відсталих країн тощо." [1]

На сьогодні Україна продукує найбільше трудових мігрантів серед країн-донорів пострадянського простору. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу - низької народжуваності й високої смертності.

На кінець 2004 року, за різними джерелами, за кордоном перебувало понад 7 млн. громадян України. Основна кількість наших мігрантів зосереджена в країнах Європи та Америки: Аргентина - 100 тис., Бразилія - 150 тис., Великобританія - 70 тис., Греція - 200 тис., Ізраїль - 150 тис., Іспанія - 400 тис., Італія - понад 500 тис., Канада - 150 тис., Придністров'я (Республіка Молдова) - 50 тис. із 350, які проживають там постійно, ФРН - 200 тис., Польща - понад 400 тис. (за рік кордон перетинають близько 6 млн.), Португалія - 200 тис., Росія - 3 млн., Словаччина - 50 тис., США - 500 тис., Туреччина - 30 тис., Франція - 40 тис., Чехія - 400 тис. З усієї кількості громадян України за кордоном легалізовано владою країн перебування близько 500 тис., решта - на нелегальному становищі. [2]

В основі міграційних процесів лежить цілий комплекс причин, головні з яких - соціально-економічні. Масова трудова міграція українців, як зазначалося вище, стала наслідком злочинної політики в Україні, яка була спрямована на витіснення соціально активних громадян за межі країни.

Міграційні процеси мають глибокі наслідки, один із найнегативніших - втрата висококваліфікованої робочої сили, передусім наукових кадрів. У зв'язку з виїздом науковців та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад мільярд доларів США на рік. (Для довідки: підготовка фахівця з вищою освітою технічного й природничого профілів коштує Україні близько 10 тис. доларів США, а в розвинених країнах ці затрати більші в 10 разів.) Таким чином, Україна інвестує свій живий капітал в економіку практично всіх розвинених країн світу.

Трудова міграція - глобальне світове явище, вона позначається як на країнах-донорах, так і на країнах-реципієнтах. Демографічна ситуація в Україні як у країні-донорі значно гірша, ніж в інших країнах-донорах. По-перше, частка трудових мігрантів з України у відсотковому відношенні до кількості населення - найвища серед інших країн. По-друге, в Україні відбувається сталий процес неухильного зменшення населення через різке скорочення народжуваності та зростання смертності. Тому утворений у нашому суспільстві демографічний вакуум неминуче заповнюють іммігранти з третіх країн зі стабільним природним приростом населення, які є традиційними постачальниками робочої сили у світі. Але вони - носії інших звичаїв і культурних традицій, іншого менталітету, й через засилля іммігрантів можуть відбуватися незворотні процеси в нашій культурі, у світогляді, в усьому суспільному єстві. [3]

На парламентських слуханнях у Верховній Раді України "Стан та проблеми правового і соціального статусу сучасної української трудової міграції", які відбулися 17 листопада 2004 року, наводилася цифра, за даними Міністерства праці та соціальної політики України, а цю цифру підтримує більшість експертів, які працюють в означеній сфері, нині за кордоном працюють до 3 мільйонів наших співвітчизників. Наведена цифра обґрунтовується даними, розрахованими на підставі статистичної та адміністративної інформації про чисельність та економічну активність населення, даними консульських установ щодо громадян України, які перебувають за кордоном, і даними суб'єктів господарської діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном. Також для проведення цього аналізу Міністерства праці та соціальної політики України співпрацювали з об'єднаннями роботодавців інших країн, особливо тих, де працює значна кількість наших громадян, та об'єднаннями професійних спілок.

Окрім застосування економічних важелів, пов'язаних із створенням привабливого ринку праці, державне регулювання трудових міграцій громадян України здійснюється шляхом застосування таких адміністративних механізмів, як приєднання до багатосторонніх міжнародних правових актів щодо захисту прав трудящих-мігрантів, укладення двосторонніх міждержавних угод щодо трудових міграцій, створення сприятливих умов для переміщення трудових мігрантів через кордон та перебування у країні працевлаштування, а також створення сприятливих умов для працевлаштування громадян України за її межами шляхом розвитку агенцій з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Трудові міграції є складовою міжнародного ринку праці, який постійно генерує умови для міжнародного перерозподілу працездатного населення. Правові аспекти цих переміщень врегульовує низка міжнародних договорів з питань соціального захисту трудящих-мігрантів. [4]

Коротко охарактеризуємо найбільш примітні міжнародні документи.

Україна є стороною Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів, яка була підписана 15.04.1994 р. дванадцятьма державами СНД (у тому числі й Україною), визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про присвоєння звань, розряду, кваліфікації тощо, потрібні для трудової діяльності, зараховує трудовий стаж, у тому числі й стаж на пільговій основі та за спеціальністю. Означена угода є рамковим документом щодо наміру урядів держав - сторін означеної угоди в реалізації політики у сфері трудової міграції на теренах СНД.

Проте, статтею 9 цієї Угоди передбачено, що питання пенсійного  забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про    гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності  Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992  року. 

Можливо таке посилання до зазначеної Угоди цілком доречне, повністю відповідає міжнародним нормам права, які регулюють правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, і не ущемляє інтереси кожної із Сторін.

Але ніколи не потрібно забувати, що Російська Федерація, як "єдиний" правонаступник колишньої "совітської" імперії завжди захищала і захищає свої інтереси, нав'язуючи колишнім "братнім республікам" несприятливі та економічно невигідні умови співробітництва.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992  року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць та членів їхніх сімей здійснюється згідно законодавства держави на території якої вони проживають, а статтею 3 цієї Угоди нав'язуються кабальні умови для держав-учасниць СНД, оскільки всі витрати, пов'язані із виплатою пенсійного забезпечення, несе держава, яка надала місце постійного проживання. Взаємних розрахунків, якщо це не передбачено двохсторонніми Угодами, не проводиться. Весь економічний тягар щодо пенсійного забезпечення мігрантів, які поселилися в Україні з початку 90-х років минулого століття, несе Україна з кишені своїх платоспроможних громадян. Крім того, положення цієї Угоди розповсюджуються і на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені, або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди, а також на пенсії за пільгами та за вислугою років. Одночасно, слід зауважити, що розрахунок пенсії проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж. Якщо взяти до уваги той факт, що більшість наших співгромадян, в тому числі і насильно вивезених у Сибір, Далекий Схід і Північ на каторжні роботи в часи СРСР, за рахунок різних коефіцієнтів заробітну плату одержували в декілька разів вищу, ніж громадяни, які працювали на території України, то можна уявити, яким податковим тягарем їхні пенсії лягли на плечі постійним громадянам України.

Для прикладу проведемо невеликий розрахунок.

Припустимо, що на початку 90-х років ХХ століття в Україну могло повернутися, скажімо 500 тисяч громадян пенсійного віку. Це цілком можливі цифри, якщо врахувати стабільну політичну обстановку на теренах України і нестабільну в інших республіках колишнього Радянського Союзу.

Якщо взяти мінімальну пенсію з доплатою у сумі 10 доларів США то до сьогодні Україна із податків своїх працюючих громадян виплатила протягом 10 років пенсії у сумі:     10 років х 500000 чол. х 10 дол. х 12 міс  =  600 млн. доларів США.

Це звичайно не цілком вірний підхід, оскільки потрібно цифрами оперувати точно, на підставі офіційних статистичних даних, врахувавши у першу чергу і кількість громадян пенсійного віку, які виїхали за межі України на постійне місце проживання в інші держави СНД і відмінусувавши цю цифру, з таким же перерахунком, від зазначеної. Але це залишимо для подальших, більш конкретних досліджень та допомоги з цифрами зі сторони Державного комітету статистики України та Державного комітету України у справах національностей та міграції.

Можна таку поспішність із підписанням зазначеної кабальної для економіки України Угоди списати на брак відповідних кадрів із міжнародного та пенсійного права в Україні, або не цілком усвідомлене бачення того, що ця Угода не відповідає прийнятим міжнародним нормам. Проте, цю Угоду в той час підписувала і Республіка Молдова. Незважаючи на відсутність таких же кадрів із міжнародного права у Молдові, їхньому керівництву вистачило мудрості підписати цю Угоду із наступним застереженням до пенсійного забезпечення: "Ці питання регулюються двосторонніми Угодами".

Угода про гарантії військовослужбовцям від 14.02.1992 р

Крім того, чинними для України залишається Угода між державами-учасницями Співдружності  Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії  військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 р. Цією Угодою до сьогодні за військовослужбовцями,   особами, які звільнились з військової служби і проживають на території  держав-учасниць Співдружності,  а також членами їхніх сімей зберігаються  права  і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР.

Одночасно, країни СНД своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод  військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби,  та  членам  їхніх  сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Зазначена Угода передбачає права військовослужбовців, в тому числі такі, які можна кваліфікувати, як дискримінаційні для українського народу, а саме:

- проживати у житлових приміщеннях, які вони займають (особливо актуально для військовослужбовців Українських військово-морських сил, оскільки моряки Російського Чорноморського флоту, відповідно до цього положення, після виходу на пенсію цілком легально і безоплатно залишають за собою житло, яке мало б належати Україні);

- отримувати пенсію, встановлену   законодавством. Порядок пенсійного   забезпечення    військовослужбовців встановлюється міжурядовими угодами (у нашому випадку вищеназваною Угодою про порядок пенсійного забезпечення  військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1992 р). Слід зазначити, що окрім пенсії держави Співдружності ще повинні забезпечити  житловими приміщеннями військовослужбовців та членів їхніх сімей,  які не мають житла або потребують поліпшення житлових умов,  відповідно до законодавства країни перебування.

За кошти українських платників податків ці військовослужбовці ще мають право отримувати освіту у  вищих,  середніх  і  середньоспеціальних учбових закладах держави Співдружності,  користуватися дошкільними дитячими закладами, користуватися медичним   та   іншими    видами    соціального забезпечення.

І ще один красномовний факт. Угодою між державами-учасницями Співдружності  Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії  військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 р. гарантується право на працевлаштування в державні органи,  підприємства, заклади та організації після звільнення з військової служби без всяких обмежень, хоча Конституцією України від 28 червня 1996 року (ст.38) лише громадяни України користуються рівним правом доступу до державної служби. Можна собі уявити, як цим правом користуються шовіністи інших народів (або просто громадяни з радянським сантиментом).

Далі про пенсії для військовослужбовців. Відповідно до ст.2 Угоди про порядок пенсійного забезпечення  військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1992 р. державами СНД у вислугу років для призначення пенсій військовим зараховується служба (у тому числі на пільгових умовах) у Збройних Силах і інших військових формуваннях, створених законодавчими органами цих держав. Тобто, для усіх російських військових, які брали, беруть і будуть брати участь у всіх збройних конфліктах, а при виході на пенсію переїхали на постійне місце проживання в Україну, пенсійне і соціальне забезпечення буде проводитися із коштів українських платників податків, оскільки витрати на  пенсійне  забезпечення  військовослужбовцям та їх сімей та обов'язкове державне страхування  військовослужбовців здійснюються  державами-учасницями за рахунок їхнього бюджету без взаємних розрахунків між державами (ст. 3 Угоди).

Слід зазначити, що режимом Леоніда Кучми планувалися до підписання ще ряд кабальних для України Угод. Колишній міністр праці та соціальної політикиу України Папієв М.М. на парламентських слуханнях "Стан та проблеми правового і соціального статусу сучасної української трудової міграції", які відбулися 17 листопада 2004 року зазначав:

"З метою регламентації відносин у сфері трудової міграції між державами -  учасницями Єдиного економічного простору підготовлено проект Угоди про свободу переміщення фізичних осіб (розробник - Мінпраці), проект Угоди про спрощення процедури контролю переміщення фізичних осіб і належних їм транспортних засобів через кордон між державами - учасницями Єдиного економічного простору, проект Угоди про правовий статус трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей держав - учасниць ЄЕП, проект Угоди про співробітництво держав - учасниць ЄЕП у  захисті національних ринків праці від нелегальної трудової міграції з третіх країн. Ці документи будуть підписані протягом найближчих місяців." [4]

Можна собі уявити, яке б "позитивне" значення для України мали ці ЄЕПівські Угоди, зважаючи на досвід вже підписаних в рамках СНД. Проте, слід віддати належне і колишнім урядовцям, оскільки, за словами того ж Папієва М.М. "уряд України, незважаючи на численні закиди певних структур всередині країни, тиск окремих міжнародних організацій, не схвалює приєднання України до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про захист прав всіх трудящих-мігрантів та  членів їхніх родин 1990 року та Конвенції Міжнародної організації праці №97 про працівників-мігрантів 1949 року, тому що ці кроки не створять додаткових механізмів захисту трудових мігрантів - громадян України.

Сьогодні трудові мігранти - громадяни України працюють переважно в тих країнах, що так само, як і ми, утримуються від участі у двох згаданих конвенціях. Сторонами вищезгаданих конвенцій є країни, до яких не спостерігається значна міграція трудових мігрантів - громадян України, оскільки ці країни переважно мають рівень життя нижчий, ніж в Україні. Тому за умови приєднання України до згаданих конвенцій ми можемо отримати зворотній ефект, а саме посилити тиск на нашу територію з боку мігрантів із слаборозвинених країн.

Крім того, дія Конвенції Організації Об'єднаних Націй 1990 року поширюється на трудових мігрантів, що можуть перебувати у країні як легально, так і в нелегальному статусі, а це посилить криміногенну обстановку саме в Україні."  [4]

На щастя Помаранчева революція цей процес віддалила, але не відмінила. На одному із ізраїльських сайтів у лютому цього року появилася невеличка стаття "Попытка нє пытка. Процесс таки пошёл, но не в ту сторону..." Про що мова. А мова ось про що. Наприкінці 2004 року група членів ізраїльських об'єднань, що пережили Катастрофу на території колишнього СРСР - колишніх в'язнів гетто "Удім муцалим міеш" ("Обпалені Катастрофою") і колишніх біженців від нацистських переслідувань "Махон ле-зікарон ха-Шоа" ("Інститут пам'яті Катастрофи"), функціонуючих під патронатом відділення тих, що пережили Катастрофу, і документації муніципалітету Бат-Яма і Бат-Ямського міського музею Катастрофи та єврейської історії ("Муз еон ха-Шоа беБат-Ям") порушили в адміністративних і судових органах України (Пенсійний фонд - Секретаріат Омбудсмена (Уповноваженого по правах людини) Верховної Ради - Конституційний Суд) ступінчату позовну процедуру про виплату за кордон трудових пенсій, призначених і отримуваних до виїзду на постійне місце проживання в Державу Ізраїль.

Як далі зазначається у зазначеній статті "на адресу громадського лоббі "За статус в'язнів нацизму в Ізраїлі", яке прийняло на себе загальну координацію і моніторин проблем по відношенню тих, що пережили Катастрофу, надійшли офіційні відповіді із Пенсійного фонду України та Секретаріату Конституційного Суду України. Одержання названих документів (а також встановленої законом форми конституційного звернення) забезпечило подальший рух поданої скарги за маршрутом конституційного звернення (Конституційний Суд України - Європейський Суд з прав людини). [5]

Ось приклад правового захисту прав своїх громадян. Але українським (чи справді ж українським) урядовцям цього потрібно навчатися, а нам із вами прикладати значних зусиль щоб змусити таких урядників захищати право українського народу на виконання хоча б частини вимог міжнародного права, які стосується питання співробітництва у сфері трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів.

Угода СНД від 15.04.1994 р.

Для того щоб більше усвідомити недоліки Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів країн СНД, укладеної 15.04.1994 р. (далі Угода СНД), розглянемо Європейську конвенцію про правовий статус трудящих-мігрантів від 1977 року (далі - Конвенція).

Згідно із положеннями Конвенції громадяни країн, які приєдналися до Конвенції, рівні у своїх трудових і соціальних правах на території країн-учасниць угоди. Наразі даний міжнародний договір підписали і ратифікували 8 країн, з-поміж яких Італія, Португалія, Туреччина, ще чотири країни підписали, але поки що не ратифікували Конвенцію, зокрема, Греція, Німеччина. Як бачимо, згадані держави є країнами, де знаходиться значна кількість українців-заробітчан, тому приєднання до Європейської Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів стало вагомим кроком на шляху поліпшення умов праці наших співвітчизників.

Зокрема, відповідно до положень цієї Конвенції проводиться добір трудящих-мігрантів на основі персонального або неперсонального запиту,  і в останньому випадку він здійснюється через посередництво офіційного органу   держави походження, якщо такий орган існує, та у разі необхідності - через посередництво офіційного органу приймаючої держави (присутнє і в Угоді СНД). Трудящі-мігранти можуть проходити медичний огляд і здавати професійний іспит. Кожному трудящому-мігранту, найнятому на роботу, видається до виїзду  до  приймаючої  держави  трудовий  договір  або  остаточне запрошення  на  роботу,  причому кожний з цих документів може бути укладений однією  або  більше  мовами,  що  вживаються  у  державі походження,   та   однією  або  більше  мовами,  що  вживаються  у приймаючій  державі (в Угоді СНД - тільки мовою приймаючої сторони і російською мовою). Майбутнім мігрантам надається відповідна інформацію  про  їхнє  помешкання,  умови  та можливості   возз'єднання   сім'ї,   характер  роботи,  можливості укладення  нового  трудового  договору  після  закінчення   строку першого,  необхідний  рівень  кваліфікації,  умови  праці та життя (включаючи вартість життя),  винагороду,  соціальне  забезпечення, житло,   харчування, переказ  заощаджень,  подорожування  та  про відрахування,  що здійснюються із заробітної плати у  зв'язку із внесками на соціальний захист і соціальне забезпечення,  податками та іншими зборами. Може також надаватися інформація про культурну та релігійну ситуацію, що існує у приймаючій державі (в Угоді СНД маже все це відсутнє).

Трудящі-мігранти звільняються  від  ввізних зборів і податків під час  в'їзду  до  приймаючої  держави  та  остаточного повернення до держави походження і під час транзиту на  особисті речі та рухоме майно трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей, що належать до їхнього домашнього господарства, а також розумну кількість інструментів і портативного  обладнання, необхідних для роботи, яку вони будуть виконувати (в Угоді - не передбачено). Трудящим-мігрантам,  яким було  дозволено  здійснювати оплачувану діяльність видається посвідка на проживання.

Посвідка на проживання видається також і членам сім'ї трудящого-мігранта, яким дозволено приєднатися до нього. Після  прибуття до приймаючої держави трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей надаються всі необхідні інформація та поради, а також вся необхідна допомога для їхнього поселення та адаптації (в Угоді - не передбачено).

Дружині  трудящого-мігранта,  який  на  законних підставах працює на території приймаючої держави, та його неодруженим дітям, якщо  вони вважаються неповнолітніми за відповідним законодавством приймаючої держави, які перебувають на утриманні трудящого-мігранта, дозволяється  приєднатися  до  трудящого-мігранта  на території  приймаючої держави,  якщо останній має житло для сім'ї, яке вважається нормальним для  працівників  країни  перебування  у місцевості,  де  трудящий-мігрант працює (в Угоді - не пердбачено). 

Трудящим-мігрантам  надається режим доступу до житла та квартирної плати не менш сприятливий, ніж режим,  що надається її власним громадянам. Трудящим-мігрантам  і членам їх сім'ї надається відповідне право доступу на загальну освіту, професійну підготовку і перепідготовку, а також на здобуття вищої освіти на рівні із громадянами країни перебування (в Угоді - не пердбачено).

Умови праці трудящим-мігрантам надаються  не  менш сприятливі,   ніж   умови, що надаються працівникам країни перебування відповідно до   законодавчих чи адміністративних положень, колективних трудових договорів або звичаїв, а індивідуальні договори не можуть відступати  від  згаданого принципу рівності (пердбачено і в Угоді).

У питанні соціального забезпечення трудящим-мігрантам і  членам  їхніх  сімей надається такий самий режим,  який держава надає своїм громадянам,  із дотриманням вимог національного законодавства та двосторонніх чи багатосторонніх угод, що вже укладені або будуть укладені між відповідними державами (в Угоді - пенсійне забезпечення здійснюється на підставі вищезгаданої дискримінаційної для України Угоди про пенсійне забезпечення).

Як бачимо, дана Конвенція, практично гарантує такі ж права трудящих-мігрантів, як і своїм громадянам, на відміну від зазначеної Угоди.

Проаналізуємо двосторонні угоди між Україна та іншими державами, які регулюють питання правового статусу трудящих-мігрантів і їх соціального захисту.

Угода з Португалією.

Наприклад, Угодою між Україною  та Португальською Республікою про тимчасову міграцію громадян України для роботи в Португальській Республіці 13 лютого 2003 року передбачено, зокрема, соціальні гарантії, на які матимуть право працівники, відповідальність  за  оплату вартості проїзду між Україною та Португальською Республікою, а у разі надання житла роботодавець також повинен представити межі своєї відповідальності в установленому порядку (письмове   зобов'язання), в   якому визначаються тип, місце знаходження та умови надання житла. До  громадян  України,  які  мігрують  до   Португальської Республіки  в  рамках  дії  цієї  Угоди,  на  території Португалії застосовуються такі самі  умови  винагородження  та  праці,  якими користуються португальські   громадяни,   відповідно  до  положень законодавства,  правил  колективної  праці,  місцевих  традицій  і звичок,  а  також  соціальні гарантії,  передбачені португальським законодавством, а також  користуватимуться  такими  самими  правами  й захистом,  який  отримують  громадяни  Португальської   Республіки згідно  з  чинним  законодавством  стосовно  охорони  здоров'я  та безпеки праці.

Угода з Королівством Іспанія.

Найбільш конкретною у плані соціального забезпечення є Угода  між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян від 7 жовтня 1996 року, у якій детально розписано кожен вид у законодавстві України щодо соціального забезпечення населення про  пенсії   за  віком,  по  інвалідності  та  в  разі  втрати годувальника; допомогу по тимчасовій непрацездатності,  по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною; допомогу  у зв'язку з нещасними випадками на виробництві і професійними захворюваннями; допомогу на поховання; допомогу сім'ям з дітьми; соціальні пенсії і у законодавстві Іспанії щодо системи соціального забезпечення про допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю внаслідок загального   захворювання, будь-яких нещасних   випадків,   не пов'язаних з виробництвом та материнством; допомогу  по  інвалідності,  за віком,  в разі смерті та в разі втрати годувальника; допомогу у зв'язку з нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями; допомогу для сімей.

Угода з Чеською Республікою.

Практично подібні умови передбачаються Угодою  між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України  та громадян Чеської Республіки від 21 березня 1996 року та Договором між Україною та Чеською Республікою  про соціальне забезпечення від 4 липня  2001  року. 

Цими Угодами передбачається, що у разі виходу громадянина на пенсію будуть солідарні складові пенсійного забезпечення: за той час, коли громадянин працював за межами України, пенсію йому сплачуватиме держава, де він працював, а за той час, який він працював на території України, сплачуватиме Україна.

Угоди з іншими країнами

За повідомленням Міністерства закордонних справ України крім зазначених Угод Україною укладені угоди про взаємне працевлаштування громадян з урядами Республіки Польща, Литовської Республіки, Республіки Молдова, Республіки Білорусь, Латвійської Республіки, Словацької Республіки, Республіки Вірменія, Соціалістичної Республіки В'єтнам.

Україною також укладені двосторонні угоди у сфері соціального забезпечення з Болгарією, Латвією, Литвою, Монголією, Румунією, Словаччиною, Угорщиною, Чехією, Білоруссю, Вірменією, В'єтнамом, Грузією, Естонією, Молдовою.

Протягом 2004 року Верховною Радою України ратифіковано Угоду між Україною та Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією про співпрацю у сфері працевлаштування, підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Азербайджанської Республіки про трудову діяльність і соціальний захист громадян України, які тимчасово працюють на території Азербайджану, та громадян АР, які тимчасово працюють на території України.

На даний час МЗС України проводиться активний переговорний процес з метою укладення двосторонніх угод у сфері працевлаштування громадян України за кордоном з Аргентиною, Грецією, Грузією, Ізраїлем, Туреччиною, Іраном, Ірландією, Іспанією, Італією, Кіпром, Конго, Румунією, Сербією та Чорногорією, Тунісом, Угорщиною, Фінляндією, Чехією та Німеччиною. Також ведуться переговори щодо укладення з Республікою Польща Угоди про тимчасове працевлаштування громадян України для сезонних робіт в Польщі.

Аспекти пов'язані з громадянством

Щодо питання надання членам української діаспори за кордоном можливості отримувати українське громадянство, не виходячи з громадянства іншої країни, слід зазначити, що Конституція України чітко визначає, що в Україні існує єдине громадянство - громадянство держави Україна (ст. 4 Конституції України).

Крім того, принцип єдиного громадянства закладено у Законі України "Про громадянство України", який відповідає положенням Конституції як Основного Закону найвищої юридичної сили (ст. 8 Конституції). Тобто, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

З метою зміцнення зв'язків українців, які проживають за межами України, з історичною батьківщиною, у 2004 році Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про правовий статус закордонних українців", який набув чинності у жовтні 2004 р.

На виконання цього Закону Кабінетом Міністрів України створено Національну комісію з питань закордонних українців, затверджено зразок "Посвідчення закордонного українця" та форму заяви на отримання такого статусу, відкрито рахунок в Укрексімбанку для оплати послуг за видачу посвідчення. 

Основним завданням Комісії, серед іншого, є прийняття рішень про надання закордонним українцям (іноземним громадянам чи особам без громадянства українського походження або походженням з України) такого статусу і видача відповідного посвідчення або рішень про відмову чи припинення дії такого статусу.

Надання тій чи іншій особі статусу "закордонного українця" наділяє її під час перебування на території України тими ж правами і обов'язками, що і громадян України, за окремими виключеннями, передбаченими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.

Одним із найбільш суттєвих прав, згідно із Законом, є право закордонних українців - громадян тих держав, з якими Україна має візовий режим, на безкоштовне оформлення багаторазової візи для в'їзду в Україну без відповідного запрошення на період до 5 років на підставі посвідчення закордонного українця, а також право на імміграцію в Україну поза межами квот на імміграцію.

На сьогоднішній день закордонними дипломатичними установами України розпочато прийом заяв про надання статусу закордонного українця. [6]

У березні 2005 року Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк відкрив при МЗС України Центр допомоги українських громадянам за кордоном, філії якого працюють у представництвах МЗС на території нашої держави та в  консульствах за її межами (у Португалії, Іспанії, Італії). Центр співпрацює з українськими правничими структурами, збирає інформацію та проводить моніторинг щодо проблемних питань захисту прав трудящих-мігрантів громадян України, аналізує міжнародне і національне право держав світу, насамперед насамперед тих, де спостерігається порушення основних прав наших громадян.

  Тут можна отримати правові консультації, зокрема щодо надання допомоги українським працівникам-мігрантам при укладанні (розірванні) трудових контрактів з іноземними працедавцями чи посередницькими структурами в Україні; консультації щодо порядку оподаткування, страхування та пенсійного забезпечення працівників у державі перебування; роз'яснення правил ввезення на територію держави працевлаштування особистого майна, в'їзду членів та рідних працівника; порядку відшкодування збитків працівникові, завданих під час роботи та виплати компенсацій у зв'язку з каліцтвом чи смертю працівника. [7]

Проект Закону "Про державну міграційну службу в Україні"

Крім того, Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин подав проект Закону "Про державну міграційну службу в Україні".

При розгляді цього проекту Закону Голова Комітету Генадій Удовенко зазначив, що проблема неконтрольованої міграції в Україні загострилася. За його словами, "зросли спроби використання транскордонною злочинністю каналів нелегальної міграції для торгівлі людьми, контрабанди наркотиків та зброї". Окрім зазначеного, розпорошеність функцій по регулюванню міграційних процесів між рядом Міністерств та відомств призводить до економічних збитків, а у сфері боротьби з нелегальною міграцією - до реальних загроз національній безпеці. Процес розширення Європейського союзу та його сусідство з Україною, підкреслив пан Удовенко, призводить до посилення вимог щодо управління міграційними потоками та організації чіткого державного контролю у цій сфері. Тому необхідність прийняття законопроекту про державну міграційну службу є надзвичайно актуальною. У проекті закону, який розглядається, чітко визначені основні завдання органів державної міграційної служби, діяльність яких спрямована на забезпечення реалізації державної політики у сфері міграції та громадянства.

Висновки:

Закінчуючи свій виступ, хочу підкреслити, що в Україні на державному рівні процесу захисту прав трудових мігрантів приділено значну увагу.

Разом з тим Комісія Людських та Громадянських Прав Світового Конгресу Українців, підсумовуючи викладене, звертає увагу Президента України Віктора Ющенка, Прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко та Голови Верховної Ради України Володимира Литвина на викладене нами у дослідженні і пропонує відповідним центральним органам виконавчої влади доручити:

1. Зробити відповідний економічний аналіз підписаних в рамках СНД наступних Угод:

 - Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів, яка була підписана 15.04.1994 р.;

 - Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності  Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992  р.;

 - Угоди між державами-учасницями Співдружності  Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії  військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 р.;

 - Угоди про порядок пенсійного забезпечення  військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1992 р.

і подати відповідні матеріали щодо їх денонсації.

2. Не приєднуватися до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про захист прав всіх трудящих-мігрантів та  членів їхніх родин 1990 року та Конвенції Міжнародної організації праці №97 про працівників-мігрантів 1949 року.

3. При розгляді питання про виплату трудових пенсій єврейським мігрантам, у першу чергу звернути увагу на те, що вони були громадянами України і добровільно покинули свою батьківщину де народилися. Таким чином підстав для виплати трудових пенсій для мігрантів в Ізраїль не існує, оскільки між Україною та Ізраїлем не укладено відповідної Угоди. При розгляді проекту такої Угоди виплату пенсій проводити відповідно до національного законодавства України і в національній валюті.

4. Дуже тривожним є стан у сфері незаконної торгівлі жінками (продаж в рабство в секс-індустрію). В цій сфері необхідно багато зробити для:

 - активного превентивного інформування населення про цю загрозу,

 - більш активне притягнення кримінальних структур до відповідальності перед законом,

 - подолання корупції в правоохоронних органах України,

 - правової співпраці з урядами країн, де відбувається жорстока експлуатація громадянок України.

Я сподіваюся, що поважне панство підтримає цю ініціативу і включить дані пропозиції до резолюції Семінару. Дякую за увагу.

Богдан ПАЗДЕРСЬКИЙ,

Джерела:

1. http://www.foreignpolicy.org.ua/ua/papers/index.shtml?id=3974 

2. http://www.zn.kiev.ua/nn/show/540/49628/

3. http://www.justinian.com.ua/narticle.php?id=638

4. http://www.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/sl171104.htm 

5. http://bat-yam.jnews.co.il/

6. Лист МЗС від 21.03.2005 №203/17-806-418

7. http://www.2000.cv.ua/2003/13/20

8. http://www.ukrstat.gov.ua/

Про автора: Паздерський Богдан (Київ), головний спеціаліст Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Редактор: Василь Коломацький (КЛГП) - Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.. При передруці посилання на КЛГП обов'язкове.