Виступ голови «Жіночого консорціуму України»  Наталки Самолевської  (Київ) на семінарі Комісії людських і громадянських прав (Харків, серпень 2005)

Причини поширеності явища торгівлі людьми

Серед причин, які обумовили швидке поширення торгівлі українськими громадянами чільне місце, безумовно, посідає економічна криза, яка вибухнула в Україні відразу після розпаду СРСР.

Ключовим фактором торгівлі людьми є діяльність злочинних угруповань. Останні мають налагоджені міжнародні зв’язки  і це значно ускладнює боротьбу з ними.

Чималу роль у поширені торгівлі людьми відіграє корупція на різних рівнях державної влади. Допомога корумпованих чиновників сприяла появі численних фірм, іноді навіть при державних установах, які були лише прикриттям для груп торгівців людьми. Корумповані представники різних гілок влади доклали чимало зусиль, щоб врятувати від покарання таких злочинців.

Життя у тоталітарній державі в багатьох людей сформувало правовий нігілізм. З одного боку, це не сприяло повазі до законів своєї країни, а з іншого - не спонукало до хоча б поверхового знайомства із законодавством тієї країни, куди вони хотіли б виїхати у пошуках роботи. Вже опинившись у сексуальному та іншому рабстві, жертви не вірили в те, що правоохоронні органи країни перебування або офіційні представники України в цій країні можуть їм чимось допомогти. Після повернення до України жертви торгівлі у своїй переважній більшості також не звертаються до правоохоронних органів зі скаргами на тих, хто їх продав до рабства.

Правові аспекти боротьби з торгівлею людьми

4 лютого 2004 р. Верховною Радою України був прийнятий  Закон України “Про ратифікацію Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по  суші, морю і повітрю)”.

Протокол вимагає від держав, які приймуть рішення набути у ньому членства, вжити ряд заходів щодо приведення свого законодавства у відповідність до його основних засад. Проведений попередній аналіз законодавства України засвідчив суттєву невідповідність його положень засадам Конвенції. Чинні Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Виправно-трудовий Кодекс України, Закони України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про банки і банківську діяльність”, низка інших нормативно-правових актів не в повній мірі відповідають положенням Конвенції та міжнародним стандартам.

В той же час розгляд законопроектів про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо відповідальності за торгівлю людьми та за втягнення у заняття проституцією) 9 вересня 2004 року завершився невдало. Постановою парламенту в цей же день проект направлено на повторне перше читання.

Отже, гостро стоїть питання про систематичність роботи над імплементацією Палермської конвенції та залучення громадськості до цього процесу. Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією проявив у цьому напрямку найбільшу зацікавленість та готовність до співпраці із організаціями, які кожного дня у своїй роботі допомагають жертвам торгівлі людьми, працюють з правоохоронними та судовими органами.

Підкомітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення боротьби з тероризмом та міжнародною організованою злочинністю, що діє при Комітеті ВР з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, за ініціативи Жіночого консорціуму України, після успішної діяльності робочої групи по підготовці до ратифікації Палермської конвенції, створив робочу групу з питань імплементації норм цієї конвенції в національне законодавство України. Діяльність групи базується на співпраці депутатів ВР з громадськими організаціями та фахівцями. На засіданнях Робочої групи, експертних фокус-групах в регіонах мали змогу обмінятись своїми поглядами і міркуваннями з приводу реформування національного законодавства високі посадовці, що представляють органи законодавчої, виконавчої та судової влади на національному, так і на регіональному рівнях,  науковці, правоохоронці, слідчі, працівники прокуратури, адвокати (юристи) та судді, які застосовують законодавство у практичній діяльності, представники міжнародних  та українських громадських організацій. Робоча група вивчала ситуацію в Чернівцях, Івано-Франківську, Одесі, Луганську, АР Крим, Полтаві.

Діюча редакція статті 149 КК України ”Торгівля людьми” лише вибірково охоплює ті дії, встановлення відповідальності за які вимагається Протоколом про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї.

Поза увагою Кримінального кодексу України залишаються такі складові “торгівлі людьми” як вербування, перевезення (в межах України), приховування, отримання людей шляхом погрози силою чи її застосування або інших форм примушування, шахрайства, обману, або шляхом підкупу, у вигляді платежів чи вигоди для отримання згоди особи. Зазначені дії згідно з Протоколом вимагають самостійного закріплення.

Крім того, практиками були виявлені і інші недоліки диспозиції діючої статті 149 КК України. Сумніви щодо об’єктивності викликає встановлена частиною другою статті кваліфікуюча ознака “за попередньою змовою групою осіб”, оскільки її існування є логічно невиправданим. Зрозумілим здається той факт, що купівля-продаж (інша оплатна передача) – завжди двостороння угода, в якій беруть участь не менш ніж дві особи – продавець-покупець, посередник. Вони, як правило, заздалегідь вживають заходів по досягненню згоди. За такою редакцією статті спотворюється зміст всієї кримінальної норми, а її частина перша залишається приреченою на незастосування.

Така кваліфікуюча ознака як “повторність” позбавлена можливості виконання свого функціонального призначення – посилення відповідальності, оскільки в існуючій редакції статті за вчинення дій, передбачених частиною першою, особа незалежно від того чи має місце повторність чи не має (за відсутності ознак частини третьої) буде нести відповідальність за частиною другою. Як вже вище зазначалося природа цього злочину унеможливлює його вчинення без попередньої змови.

 Не можна погодитися і з тим, що повторність не розглядається обтяжуючою обставиною у випадках вчинення цього злочину щодо неповнолітнього.

Крім того, при опрацюванні Протоколу виявилася законодавча прогалина в частині відповідальності юридичних осіб за вчинення злочинів. Водночас з урахуванням вимог статті 10 Палермської конвенції та статті 1 Протоколу держави-учасниці зобов’язані забезпечити можливість притягнення юридичних осіб до відповідальності за вчинення злочину “торгівля людьми”. Відповідно до положення частини другої названої статті Палермської конвенції відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільно-правовою або адміністративною. Всупереч вимозі цих міжнародних договорів в Україні досі не запроваджено правового механізму притягнення юридичної особи до будь-якого з названих видів відповідальності.

На жаль, постановою парламенту від 9 вересня 2004 року законопроекти № 4179 та 4280 було направлено на повторне перше читання, а Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності доручено доопрацювати зазначені законопроекти з урахуванням зауважень і пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи та внести їх на розгляд у повторному першому читанні. Народні депутати не дуже уважно поставилися до вивчення проектів уряду і своїх колег, адже при їх розгляді навіть висловлювалися сумніви щодо необхідності їх розробки. І це при тому, що 4 лютого цього року ними ж був схвалений Закон України “Про ратифікацію Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю)”. Проігноровано було й той факт, що на сьогоднішній день кримінальне законодавство України залишається таким, яке не відповідає вимогам Протоколу. А це свідчить вже про невиконання Україною взятих за цим Протоколом зобов’язань, що негативно впливає на імідж нашої держави.

У 2005 році на розгляд у Верховну Раду внесено три нові законопроекти стосовно  внесення змін до ст. ст. 149 та 303 Кримінального кодексу України:

1) народними депутатами України В.М.Стретовичем, Г.В.Буйком (на заміну законопроекту № 4179)

2)  Кабінетом Міністрів України,

3) членами    Комітету    з    питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Бандуркою О.М., Маркуш М.А., Олексіюком С.С.

Нелегальне перебування українських громадян за кордоном як ключовий фактор торгівлі людьми

В  українських офіційних та неофіційних джерелах загальна кількість трудових мігрантів з України коливається від 2 до 7 мільйонів осіб.

Саме нелегальне перебування наших громадян за кордоном сприяє тому, що високий відсоток їх стають жертвами торгівлі людьми.

Офіційні дані стосуються лише осіб, які займаються трудовою діяльністю за кордоном на законних підставах.

Так, згідно з даними Міністерства праці та соціальної політики України, у 2002 році за кордоном тимчасово працювали понад 20 тисяч громадян України, переважно в Греції, на Кіпрі, в Ліберії  і в Великій Британії.

За цей же період, за даними Міністерства закордонних справ України, на консульському обліку перебували за кордоном з метою працевлаштування близько 30 тисяч осіб.

За експертними оцінками посольства України,  тільки в Російській Федерації, лише в одній цій державі, тимчасово працює близько 1 мільйона українських громадян. А у сезонний пік цей показник сягає 3 мільйонів осіб, переважна більшість з яких працює нелегально.

За даними Міністерства закордонних справ, у Польщі працює близько 300 тисяч громадян України, (це дані 2000 року), в  Італії - 200 тисяч. За експертними оцінками, які лунали під час візиту Голови Верховної Ради до Італії, ця цифра сягає півмільйона.

У Чехії близько 200 тисяч, у Португалії 150 тисяч, в Іспанії до 100 тисяч, в Туреччині 35 тисяч, Сполучених Штатах 20 тисяч. Всього за експертними даними МЗС України за кордоном на заробітках нелегально перебуває понад 2 мільйона громадян України.

На думку Уповноваженого з прав людини  Ніни Карпачової, реальнішою є цифра, як мінімум 5 мільйонів громадян України, які щороку перебувають за межами держави на заробітках. А якщо взяти до уваги, що в Україні налічуються 28 мільйонів громадян  працездатного віку, то найменше, кожен п'ятий  українець  економічно активний працює в іншій державі. У спеціальній доповіді Уповноваженого з прав людини наводиться кричуща цифра експертної оцінки, яка свідчить, що у зв'язку з виїздом наукових та висококваліфікованих спеціалістів, втрати України становлять понад 1 мільярд доларів США на рік.

Упродовж останніх десяти років за кордон емігрували 574 доктори наук та 907 кандидатів наук, третина з них  - це перспективні фахівці  молодші сорока  років.

На території 69-ти іноземних держав за останні тільки роки загинули або померли 2424 громадянина України.

Причини міграції українців. Категорії мігрантів.

За даними опитування, виконаного в 2004 році кампанією  Ing Division, 75%  респондентів знають принаймні одну людину, яка працювала за кордоном. Сумарно кожен п’ятий українець або сам працював за кордоном, або це робили його знайомі чи родичі. Потенційними жертвами торгівлі людьми найчастіше називаються дівчата та жінки віком від 18 до 40 років. Кожен п’ятий громадянин України вважає, що може стати жертвою торгівлі людьми.

В основі еміграційних процесів лежить цілий комплекс причин, головними з яких є безумовно соціально-економічні причини. Основною причиною популярності працевлаштування за кордоном є відсутність можливостей в Україні.

Значний вплив на трудову міграцію з України справляє різниця в доходах, які отримує громадянин України на батьківщині порівняно з країною його потенційної міграції. Уявлення про таке співвідношення можна отримати проаналізувавши такі економічні показники, як валовий внутрішній продукт на душу населення та середній розмір заробітної плати у різних сферах народного господарства.

У нашій державі станом на 1 травня 2005 року загальна заборгованість із заробітної плати склала 1 мільярд 295 мільйонів гривень, повідомляє Держкомстат України. Зокрема, в січні заборгованість із зарплатні зросла до 1 мільярда 111 мільйонів гривень, у лютому — збільшилася ще на 115 мільйонів, у березні — ще на 56 мільйонів. У загальній структурі заборгованості, повідомляють державні статисти, як і минулого року, найбільша частина припадає на Донецьку, Луганську і Хмельницьку області.

Трудова міграція справляє згубний вплив і на демографічну ситуацію в Україні. В переважній більшості країн світу, зокрема розвинутих, відбувається  природне зменшення населення на тлі його неухильного постаріння. За експертними оцінками у 2050 році населення, наприклад, Італії зменшиться з 57 до 41 мільйона осіб. Великої Британії - з 59 до 56 мільйонів осіб. Крім цього очікується, що у 2050 році частка людей похилого віку серед населення найбільш розвинутих країн світу становитиме 33 відсотки.

Трудових мігрантів, які перебувають за кордоном, можна поділити на кілька категорій. Найбільш захищені є ті громадяни України, які постійно або тимчасово перебувають на законних підставах на території іноземної держави  та мають відповідний дозвіл на працевлаштування.

Крім цього, зазначена частина громадян України перейшла статус  "легально працюючих" у таких країнах як Греція, Іспанія та Португалія після прийняття в цих країнах національного  законодавства, яке дало змогу оформити  працевлаштування на законних підставах значній частині нелегальних трудових мігрантів, зокрема з України. Йдеться і про прийняття подібного  законодавства в Італії. Такі особи мають можливість більшу можливість реалізувати свої права на належні умови та пристойну винагороду за працю, право на медичне забезпечення, адже, як правило, вони укладають письмовий контракт з роботодавцем і захищені чинним трудовим законодавством країни перебування.

Щодо нелегальних мігрантів, то сам факт перебування цих людей на території іншої держави вже є  підставою для їх видворення, а нелегальне працевлаштування при цьому розглядається як подвійне порушення закону. Тому вони як правило уникають контактів з  консульськими службами України за кордоном, побоюючись переслідувань за порушення  законодавства країни перебування, що значно ускладнює можливості надання їм дипломатичного та правового захисту.

Умови праці українських трудових мігрантів за кордоном не  відповідають загальноприйнятим нормам. Робочий день триває  10, а іноді - 18 годин. Типовим порушенням прав трудових мігрантів є недотримання домовленості про оплату праці. Непоодинокі випадки, коли  українські громадяни, пропрацювавши певний час у приватного власника, а інколи роками, не одержували жодної копійки, а саме: напередодні розрахунку їх передавали до рук поліції для депортації.

Зростанню масштабів  нелегальної  еміграції сприяють і самі закордонні роботодавці, які  часто зацікавлені у використанні саме нелегальної робочої сили, що дає їм можливість значно заощадити на виробничих витратах, не дотримуючи при цьому законодавчо встановлених стандартів прав людини.

Проблемним питанням у сфері міграції громадян України за кордон є діяльність різних посередницьких структур. За неофіційними даними близько 85 всіх українських трудових мігрантів виїжджають за кордон за туристичними візами, передусім короткотерміновими, при цьому багато наших співвітчизників користуються послугами сумнівних посередницьких фірм, або туристичних агентств, які часто під виглядом надання туристичних послуг фактично займаються вербуванням громадян України за кордон, здебільшого саме нелегально.

Жертви торгівлі людьми

• За повідомленням агентства “Асошіейтед Прес”, лише одна група злочинців нелегально переправила з України до США протягом 1994-2000 років близько 2 тис.  осіб, серед яких більшість складали молоді жінки: їх продавали для занять проституцією.

• За оцінками експертів ООН, щорічний обсяг світової торгівлі жінками як товаром для секс-індустрії наприкінці 90-х років становив 7-12 млрд. дол.

• У лютому 2001 р. Інтерпол заявив, що прибуток від торгівлі людьми у світі становить 19 млрд. дол.

Серед різноманітних досліджень, аналізу звернень потерпілих до міжнародних, релігійних, українських недержавних та державних організацій, важливими були оприлюднені результати статистичного аналізу анкет потерпілих від торгівлі людьми. Такий аналіз був зроблений в рамках Проекту попередження торгівлі людьми в Україні, що здійснювався неурядовою організацією Winrock International за фінансування Американського агентства з міжнародного розвитку (USAID). До обласних кризових Центрів “Жінка для жінки” (Дніпропетровськ, Донецьк, Житомир, Львів, Рівне, Херсон, Чернівці), які працювали в рамках цього проекту, надійшло 222 повідомлення безпосередньо від потерпілих або від їх рідних та близьких, в тих випадках, коли потерпілі ще не повернулись додому.

Вивчення одержаних даних свідчили, що 98,65% потерпілих — це жінки, громадянки України, найчастіше віком 18-28 років (72,07%), переважна більшість яких проживає в містах (50%) і обласних центрах (31%), незаміжніх (53,6%) або розлучених (22,9%), з середньою освітою (63,2%), біля третини з яких не мають спеціальності (28,83%), 36% з них працювали на приватних, а 28% — на державних підприємствах і одержували зарплату в розмірі близько 200 гривень (78,38%).

Привертав увагу той факт, що 46,85% потерпілих до виїзду за кордон взагалі не працювали, а в 48,2% жінок, які працювали, грошей не вистачало навіть на придбання необхідних продуктів харчування. Отже, головними причинами, які підштовхують громадян України до виїзду за кордон з метою працевлаштування, є безробіття або низька заробітна плата, що не дозволяють задовольнити базові потреби та створити необхідні умови проживання в Україні.

Скоріше за все, така тенденція у найближчі роки буде зберігатися, оскільки за даними дослідження, проведеного в Україні у 2003 році співробітниками Центру ім. О.Разумкова, понад 60% випускників середніх шкіл не бачать своєї перспективи в Україні.

В дослідженні називалися і причини поширеності злочинного бізнесу торгівлі людьми. Привабливість пояснюється, в першу чергу, його транснаціональним характером, високими прибутками і низькими ризиками для злочинців, вразливістю становища потерпілих в країнах перебування, корупцією, а також складністю процедур та механізмів міжнародної співпраці та взаємодії правоохоронних органів. При тому, що близько 70% опитаних потерпілих не проти звернутись до правоохоронних органів в Україні.

Результати опитування потенційних жертв торгівлі людьми (434 жінки від 17 до 32 років зі середньою та спеціальною освітою):

20% на момент проведення опитування вже отримали запрошення працювати за кордоном за такими спеціальностями: 7% –  офіціантками, 6,8% – покоївками, 9% – танцівницями, 12% – артистками кабаре, 8% – гувернантками, 21% –  доглядальницями. Ці жінки отримали запрошення попрацювати за кордоном від знайомих (11%), від незнайомих (6%), від друзів (3%), від фірм (26%). 16% опитаних знають або чули про небезпеку виїзду за кордон.

Близько 10% мешканців України тією чи іншою мірою стикалися з випадками торгівлі людьми. Основну групу випадків складають знайомі та друзі, які ставали жертвами таких подій. Проте, інформація про такі події стосується в основному не більше ніж одного випадку. Крім того, старші верстви населення, від 55 років, меншою мірою стикалися з випадками торгівлі людьми в їхньому оточенні, що дозволяє зазначити, що жертвами частіше стають ті, кому до 55 років.

Серед населення України явище торгівлі людьми є доволі буденним - близько 99% опитаних чули про нього. В оцінці ймовірностей стати жертвою торгівлі людьми, можна відзначити чотири групи ситуацій:

1) Висока ймовірність потрапляння до рук торгівців – згода на пропозицію про НЕЛЕГАЛЬНЕ працевлаштування

2) Ймовірність нижче середнього – Шлюб з іноземцем та легальне працевлаштування за кордоном

3) Низька ймовірність – всі інші ситуації з поїздками за кордон

4) Майже відсутня ймовірність – відсутність інтенцій поїздки закордон.

Ось деякі факти про випадки торгівлі українцями за кордоном.

2003 рік МВС України зареєстровано 289 випадків торгівлі людьми – жертви 413 осіб.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) у період з 2000 р. до середини 2004 року надала допомогу 1569 потерпілим від торгівлі людьми громадянам України.

2002 рік – з 30 країн світу до НЦБ Інтерполу в Україні надійшло 742 повідомлення щодо злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, в наслідок яких потерпіли громадяни України.

Волинь. Горохівський район.  В 2004 році розглянуто справу, де потерпілими від торгівлі людьми було 20 дівчат. Частина з них – школярки.

У 2004 році майже 700 мешканців Чернівецької області були заарештовані за кордоном. Всього ж за 2003-2004 роки за кордоном відбували покарання 1,5 тис буковинців.

За останні роки щорічно за кордоном гине 39-42 мешканці Чернівецької області.

Представник бюро Інтерполу в Черкаській області Віктор Кусакін: «В Черкасах викрито злочинне угрупування, яке організувало міжнародний канал постачання українських жінок транзитом через Туреччину  до ізраїльських будинків розпусти».

Представниця Чернігівського обласного центру соціальних служб для молоді Юлія Велько: люди звертаються до нашого центру за консультаціями щодо оголошень з працевлаштування за кордоном. В 2001 році  таких звернень було до десятка, в 2002 – 150, 2003 – 412, 2004 – більше 500.

 

Покарання злочинців

Рівень боротьби зі злочинцями, які спеціалізуються на торгівлі людьми,  є недостатнім. Недостатнім він є як в Україні, так і в тих країнах, куди ці люди переправляються.

З часу введення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, в Україні порушено близько 900 кримінальних справ за фактами торгівлі людьми. Якщо у 1998 р. було порушено лише 2 справи, у 1999 - 11, у 2000 - 42,  то вже у 2001 р.- 91, 2002 - 169,  2003 – 289, 2004 - 269 кримінальних справ, розшукано та повернуто в Україну сотні потерпілих жінок. Нажаль, спостерігається значна невідповідність між кількістю порушених проти торгівців людьми кримінальних справ, та справ, які завершено винесенням судового вироку. Таких всього 10%.  Причини низької ефективності кримінального переслідування торгівців людьми полягають у специфіці  виявлення та розслідування злочинів цієї категорії, необхідності розшуку доказів та підозрюваних на території інших країн, недосконалості національного законодавства та судової системи, обмеженій можливості правоохороннних органів України співпрацювати з зарубіжними колегами та забезпечити надійний захист потерпілих і свідків.

Найбільш питань виникає у суддів в зв’язку з призначенням покарання за злочини, передбачені ст.149 КК України.  Багато суддів ставляться негативно і вважають надто  суворим покарання, що передбачене за цей злочин діючим Карним кодексом України.

Одним з найважливіших чинників, яким керується суддя, обираючи підсудному міру покарання, залишаються його внутрішня правосвідомість і переконання у правильності та справедливості свого рішення. Як саме формується бачення судді щодо обрання міри покарання для тієї чи іншої винної особи, не є очевидним по справі і дуже часто навіть незрозумілим для інших учасників процесу і тоді виникає питання: а що насправді вплинуло на висновки судді і чому такі різні покарання призначаються за схожі злочини, а інколи і більш м’які за більш тяжкі, і чи не був суддя упередженим?

Взагалі, що стосується призначеного судами покарання за ст.149 КК України, то ст.75 КК України, яка передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, наприклад, в Луганській області була застосована по 6-ти справам відносно 9-ти осіб, що складає  75 % від усіх засуджених за цей злочин. Реальну міру покарання отримали тільки 2 особи, що від загальної кількості засуджених складає біля 17%. 

Дуже рідко судами застосовувалася така додаткова міра покарання, як конфіскація майна, не кажучи вже про роз’яснення потерпілим їхнього права заявляти цивільний позов у кримінальній справі у відповідності до ст.28 КПК України, тобто, у випадках, коли злочином потерпілому заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. При цьому ніякої залежності одного виду заподіяної потерпілим шкоди від наявності чи відсутності іншого виду, законом не передбачено.

 З наведеного випливає, що майже по кожній справі потерпілими можуть бути заявлені позови про відшкодування їм моральної шкоди у будь-якому розмірі на їхній розсуд, але на практиці цього не трапляється. Такий правовий нігілізм об’єктивно пов’язаний з  тим, що потерпілі у зазначених справах є морально пригніченими і не здатні повноцінно боротися за себе та свої права, на них часто тиснуть підсудні або їхні родичі, в суді вони мають адвокатів, які часто невтішно висловлюються на адресу потерпілих.

Зазначена кількість справ не відповідає обсягам такого негативного явища, як торгівля людьми. Серед причин такого становища є і об`єктивні і суб`єктивні.

Злочини, пов`язані з торгівлею людьми, часто є складними для розслідування. Як правило, частина подій, пов`язаних з цим злочином, відбувається за кордоном, а здобуття доказів в іншій країні є нелегкою справою, особливо за умов, коли не зовсім добре налагоджена співпраця з правоохоронними органами цієї країни.

Суттєвою проблемою в цьому аспекті є різниця в термінології та в процедурах різних країн, яка могла б бути вирішена в результаті ратифікації приймаючими країнами та країнами-постачальницями живого товару Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію. Це забезпечило б єдиний підхід до тлумачення поняття “торгівля людьми” та єдину нормативну основу для захисту свідків та потерпілих, проведення розслідування цих злочинів.

ЛІТЕРАТУРА:

Доступ громадськості до законодавчого процесу: Успішний досвід співпраці Комітету з НУО щодо ратифікації Палермської конвенції. –  Жіночий консорціум України, Програма сприяння Парламентові України Університету Індіана. – Київ, 2005р.

Схильність до трудової міграції та оцінка ризику стати жертвою торгівлі людьми у контексті уявлень про трудову міграцію та торгівлю людьми в українському суспільстві. -

Ing. Division. – Київ, 2004 р.

Статистичний аналіз анкет потерпілих від торгівлі людьми, яків звернулись до центрів «Жінка для жінки». - Winrock International: Київ, 2003р.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Н.І.Карпачова. Виступ на Міжнародній науково-практичної конференції “Права людини в Україні” 4 вересня 2002 р.

Стрельцов Е.Л., Семенюта А.Н. Некоторые аспекты проблемы торговли женщинами / Злочини проти особистої волі людини: 36. мат. міжнар. наук.-практич. семінару (Харків, 19-20 вересня 2000 p.). - Харків: Книжкове видавництво «Лествиця Марії», 2002.

"Якщо жінка пропала без вісті за кордоном. Допомога консульських установ України"

серія юридичних Матеріалів "Знати не зайво"  Книга І: Winrock International: Київ-2001

Донна М. Хьюз. Торговля “Наташами” -  Транснациональный теневой рынок торговли женщинами. 2000 г.

Гарольд Хонжу Кох. Глобальна проблема торгівлі людьми: розірвати хибне коло «торгівлі жінками й дітьми в міжнародній секс-індустрії» / 36. мат. з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Книга 1. - Київ, 2000.

При передруці посилання на КЛГП обов»язкове.

Виступ друкується без змін по копії, наданій КЛГП автором виступу до Семінару.

Редактор: Василь Коломацький (Канада)

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s