Виступ  голови «Жіночого інформаційно-координаційного центру» Ганни Войніч (Дніпропетровськ) на семінарі Комісії людських і громадянських прав (Харків, серпень 2005) 

З початку дев’яностих років Україна стає однією з країн, постачальницею  “живого товару”.  Існує багато об`єктивних і суб`єктивних причини широкої розповсюдженості цього явища. Воно тісно пов`язане з поняттями рабства і проституції та включає в себе широке коло порушень прав людини. Це був час, коли світове співтовариство, уряди багатьох країн, численні громадські організації включилися до боротьби з цим ганебним явищем.

Українська громадськість не відразу усвідомила масштаби  торгівлі  людьми в Україні і ту небезпеку, яку вона становить для суспільства. Зростаюче занепокоєння української громадськості проблемою  торгівлі людьми стало результатом численних кампаній, спрямованих проти цього явища. Ці кампанії протягом останніх років проводили українські та міжнародні громадські організації, зокрема Вінрок Інтернешнл, Міжнародна організація з міграції, Ла Страда. За цей період у місцевій і центральній пресі були опубліковані  сотні статей, спрямованих на висвітлення негативних впливів, торгівлі людьми на суспільство та особу. Ці проблеми висвітлювались у численних радіо та телепередачах. У багатьох містах України пройшли конференції, семінари, круглі столи присвячені цим проблемам. На ці заходи запрошувались представники владних структур, правоохоронних органів, місцевого самоврядування та громадських організацій. Громадськість здійснювала помітний тиск на владні структури, проводила кампанії громадянського представництва.

Українське суспільство, законодавча і виконавча влада, правоохоронні органи поступово усвідомили, яку шкоду наносить Україні торгівля людьми. У 1998 році, однією з перших в Європі, Верховна Рада України внесла до Кримінального кодексу  нову статтю 124-1, яка передбачала кримінальну відповідальність за торгівлю людьми. У зв`язку з прийняттям у 2001 році нового   Кримінального кодексу України, набула чинності стаття 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини». У 1999 році постановою Кабінету Міністрів України була затверджена Програма запобігання торгівлі жінками і дітьми, розрахована на 1999-2001 роки. По закінченні дії цієї програми у  2002 році постановою Кабінету Міністрів України була затверджена Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки. Важливі кроки у напрямку боротьби з торгівлею людьми були зроблені правоохоронними органами. Найголовнішим з них є створення Міністерством внутрішніх справ України спеціальних підрозділів, призначених для боротьби з торгівлею людьми, у всіх обласних управліннях МВС України.  На боротьбу з торгівлею людьми значною мірою спрямовані також Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку» 2001 рік та «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» 2002 рік. У 2004 році Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію Організації Об`єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї.

Отже українська влада без помітного опору йшла на зустріч побажанням громадськості і приймала необхідні рішення. Це було пов`язано з тим, що виконання таких рішень не вимагало істотних бюджетних асигнувань і не зачіпали інтересів олігархів. 

Розглянемо, які ж результати застосування прийнятого законодавства. Всього з 1998 року по 2003 рік було розслідувано 307 кримінальних справ за статтями 124-1 та 149 Кримінального кодексу  України. За цими статтями було засуджено 41 особу, в тому числі у 1999 – 1 особу, 2000 – 2 особи, 2001 – 10 осіб, у 2002 – 28 осіб ( з яких 17 – до позбавлення волі). За перше півріччя 2005 року в Україні порушено 214 кримінальних справ, виявлено 20 організованих злочинних угрупувань. У Дніпропетровській області порушено за перше півріччя 2005 року 23 кримінальних справи, передано до суду 3, за цей час судами області не винесено жодного вироку. Приблизно така ж ситуація і в інших областях.

Виникає питання, чому така низька ефективність роботи правоохоронних органів в тому, що стосується розслідування злочинів за статтею 149. Цьому є декілька причин. Першою з них є складне і важко зрозуміле формулювання самої статті. Стаття прийнята у 2001 році, але й досі не закінчилися суперечки про те, як її розуміти. Наприклад, досі немає єдиної думки про те, чи є перетин державного кордону обов’язковою умовою  торгівлі людьми. Часто прокурори вимагають від слідчих прямих доказів того, що за кордоном відбувся факт купівлі-продажу людини, хоча стаття 149 цього прямо не вимагає. Без згоди ж прокурора справа не може бути передана до суду. А знайти прямі докази факту продажу практично неможливо, хоча, як правило, слідчі наводять непрямі докази продажу людини. Крім того слідчий з причини обмеженості ресурсів найчастіше просто не має можливості виїхати за кордон. Треба враховувати також, що далеко не всі слідчі є зразком чесності та порядності. Не рідкі випадки, коли вони за хабарі з різним мотивуванням просто закривають порушені справи або, якщо справа стосується злочинного угрупування, розбивають її на окремі епізоди, змінюючи кваліфікацію злочину. 

Існує також проблема захисту постраждалих і свідків у процесі розгляду справ, пов’язаних із торгівлею людьми. Є багато причин, через які постраждалі від торгівлі людьми часто ухиляються від співпраці з правоохоронними органами. Серед них і суто психологічні – такі як небажання ще раз згадувати пережиті приниження і знущання, прагнення приховати від оточуючих прикрі і шокуючи подробиці роботи в секс-бізнесі, страх морального осуду з боку суспільства. Іноді постраждалі не вірять у щирі наміри правоохоронців справді покарати винних. Такі психологічні проблеми можна було б значною мірою послабити, якби до складу підрозділів по боротьбі з торгівлею людьми входили жінки.

Дуже важливою проблемою відмови від свідчень є страх постраждалих перед злочинцями , а також намагання обвинувачених вплинути на свідків. Тому постраждалі швидше йдуть на співпрацю з правоохоронними органами тоді,  коли для підозрюваних вибраний запобіжний захід утримання під вартою. На жаль, нерідко буває, що під різними приводами (наприклад, ніби то виявленої небезпечної для життя та здоров’я хвороби) як запобіжний захід обирається підписка про невиїзд, що дає можливість підозрюваним чинити тиск на свідків. Такі випадки підривають віру постраждалих і свідків у дієвість правосуддя. Ще одним фактором, який негативно впливає на співпрацю постраждалих від торгівлі людьми з правоохоронними органами є криміналізація проституції. До кримінального кодексу, прийнятого у 2001 році була включена стаття 303 (проституція або  примушування чи втягнення до занять проституцією), частина перша якої передбачає покарання за систематичне заняття проституцією. Прийняття цієї статті мало численні негативні наслідки. Європейські експерти оцінили цю статтю як негуманну. Практично на подолання проституції ця стаття вплинути не може. В той же час вона суттєво ускладнює роботу оперативно-розшукових працівників та слідчих з постраждалими, оскільки у жертв торгівлі людьми виникає страх, що їх самих можуть обвинуватити у зайнятті проституцією. Криміналізація проституції веде до її маргіналізації, ставить її під контроль злочинних угрупувань, що сприяє розвитку організованої злочинності, зокрема торгівлі людьми.  І головне, що постраждалі часто не знають, що їх не можна притягнути до кримінальної відповідальності за Кримінальним кодексом України за заняття проституцією на території інших країн, а торгівці людьми їх цим  шантажують. Відміна статті 303 Кримінального  кодексу України сприяла б розкриттю злочинів, пов`язаних з торгівлею людьми і зробила б гуманнішим українське законодавство.

Законодавством України передбачений досить широкий перелік заходів, які можуть використовуватись для захисту учасників досудового розслідування і судового процесу. Серед засобів, які використовуються для захисту потерпілих, свідків основними є такі:

  • особиста охорона, охорона житла та майна;
  • нерозголошення відомостей про особу шляхом обмеження відомостей у матеріалах кримінальної справи (зокрема зміна прізвища на псевдонім, зазначення  не справжнього місця проживання);
  • пред’явлення підозрюваного або обвинуваченого для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають.

На жаль, нам невідомо жодного випадку, коли б у судовому процесі по справах, пов’язаних з торгівлею людьми  використовувалась би заміна прізвища на псевдонім.

Важливим з точки зору захисту постраждалих та свідків є розгляд таких справ у закритому судовому засіданні.

 У проблемі захисту учасників судового процесу є багато інших нерозв’язаних питань. Так, допит у ході судового засідання може розсекретити свідка. В деяких випадках можна використовувати свідчення свідків, здобуті в ході досудового слідства. Але судді часто ставлять під сумнів дані, одержані в ході досудового слідства, і наполягають на необхідності одержати свідчення в ході судового розгляду. Крім того, не можна позбавити обвинуваченого його законного права задати питання свідку. Для вирішення цієї проблеми судді могли б допитувати засекречених свідків в окремій кімнати, обвинувачений міг би задати питання по телефону, через пристрій, що змінює тембр голосу.

Отже спектр можливостей захисту постраждалих і свідків є досить широким.

Проблемою є те, що часто застосування таких заходів вимагає додаткових витрат, на що, як правило, немає коштів. Але найголовнішою проблемою є, мабуть, не досить серйозне ставлення і слідчих,  і суддів до справ, порушених за статтею 149 Кримінального кодексу України. Справді, в  Україні є непоганий досвід захисту учасників судового процесу у справах, пов`язаних з незаконним обігом наркотиків, і кошти на такі заходи знаходяться. Застосування заходів по захисту постраждалих і свідків в процесах проти торгівців людьми могло б істотно підвищити ефективність судового переслідування таких злочинців.

 Для підвищення ефективності боротьби із злочинними угрупуваннями, які спеціалізуються на торгівлі людьми необхідно внести зміни до національного законодавства щодо протидії торгівлі людьми, відповідно до ратифікованого Україною Протоколу ООН «Про запобігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї», що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності.

Судячи з того, що кількість справ по звинуваченню у торгівлі людьми, переданих до суду, в багато разів менше від загальної кількості справ, порушених по цій статті, розслідування таких справ, як правило,  є складною проблемою. Тому таким цінним є вже набутий позитивний досвід. Для його узагальнення та розповсюдження доцільно було б проводити семінари або конференції, підготувати методичний посібник на допомогу співробітникам міліції і прокуратури, які провадять слідство у справах, пов’язаних із торгівлею людьми, готують звинувачувальні матеріали.

Оскільки для суддів розгляд справ по статті 149 ККУ також є досить складним, досвід, що набули судді, які вже розглядали такі справи, цікавить тих, в кого такий розгляд попереду. Для підвищення кваліфікації суддів в цьому напрямку було б дуже добре створити можливість ознайомлення з протоколами судових засідань по таких справах, де вироки вже набрали законної сили. Кількість таких справ невелика, і, з технічної точки зору, не важко було б створити банк таких справ при одному з апеляційних судів.

Посиленню боротьби з торгівлею людьми сприяло б і встановлення горизонтальних, можливо, і неофіційних, зв’язків між  працівниками поліції країн-експортерів «живого товару» та країн призначення. Зараз в Україні, як на державному рівні, так і за ініціативою громадських організацій, проводиться значна кількість заходів, спрямованих на боротьбу з торгівлею людьми. Учасниками таких заходів, як правило, є працівники правоохоронних органів. Запрошення на такі заходи керівників підрозділів поліції, які борються з торгівлею людьми, з інших країн сприяло б встановленню таких зв’язків. Горизонтальні зв’язки між поліцейськими різних країн допомогли б виявленню нових фактів торгівлі  людьми, полегшили б розслідування таких справ і повернення на батьківщину жертв торгівлі.

Важливим напрямком боротьби з торгівлею людьми є посилення державного контролю  за діяльністю посередницьких фірм, які мають ліцензію на працевлаштування українських громадян за кордоном. Такий контроль могло б взяти на себе Міністерство праці та соціальної політики. Діяльність цих фірм має бути регламентована в такий спосіб, щоб направлення людей на роботу в інші країни відбувалось у повній відповідності до законодавства не тільки України, а й тих країн, куди направляють на роботу.

Якщо, наприклад, в’їзд до країни з метою працевлаштування дозволяється лише за спеціальними візами, то відкриття саме таких віз треба вимагати від посередницьких фірм. Інформацію про законодавство щодо працевлаштування іноземців можуть надати консульські відділи тих країн, куди їдуть наші громадяни. Посередницькі фірми повинні обов’язково надавати кожному громадянину, якого вони відправляють на роботу до іншої країни , повні реквізити працедавця з тим, щоб можна було перевірити його легальність. Допомогу громадянам у такій перевірці також могло б надавати Міністерство праці та соціальної політики.

Легальне одержання закордонного паспорту зараз не становить значної проблеми, тому більшість жертв торгівлі вивозять по справжніх, легально одержаних паспортах. Фальшивими паспортами, або паспортами, в яких неправильно вказані вік особи, інші дані, користуються найчастіше тоді, коли вивозять за кордон неповнолітніх. Тому відділам міграційної роботи та паспортної роботи треба посилити контроль за видачею закордонних паспортів, щоб унеможливити видачу паспортів з фальсифікованими даними, а працівникам прикордонної служби, які здійснюють паспортний контроль при перетині кордону, виявляти особливу пильність, коли є підозра, що кордон перетинає неповнолітня особа з фальшивим паспортом.

На завершення зауважимо, що один корумпований службовець може звести  нанівець зусилля десятків чесних працівників. Тому загальна боротьба з корупцією є однією з необхідних умов подолання торгівлі людьми.

Широка розповсюдженість ганебного явища торгівлі людьми кидає виклик світовому співтовариству, брутально порушує  закони і права людини, ображає норми моралі. Боротьба з цим  явищем вимагає об`єднання зусиль уряду і громадськості як тих країн, звідки вивозять жінок, так і тих країн, куди їх доставляють і де експлуатують.

В Україні серйозність проблеми торгівлі людьми повинні усвідомити як всі гілки державної влади, так і широка громадськість, зокрема жіночі і правозахисні організації. Це дозволить об`єднати зусилля всього суспільства і здійснювати справді широкий наступ проти цього явища.

При передруці посилання на КЛГП обов»язкове.

Виступ друкується без змін по копії, наданій КЛГП автором виступу до Семінару.

Редактор: Василь Коломацький (Канада)

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Контакти:

Громадська організація «Жіночий інформаційно-координаційний центр»

49044 Дніпропетровськ, вул. Барикадна 21, тел./факс 38 056 370 25 35,

email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., www.dvicc.org.ua

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s