Czolij EugeneДеякі спостереження з київського з’їзду Світового Конгресу Українців

Світовий Конгрес Українців (СКУ), що об’єднує сьогодні всю українську діаспору, вдруге відбув свій найвищий форум в столиці України. На цей раз він вперше проходив у теплій і дружній атмосфері, яку формувала українська влада.   Нова демократична влада, нарешті, почула свою діаспору, а діаспора з увагою прислухалася до керівників держави. І це абсолютно нормально, так як у всіх народів світу. Бо діаспора є чистим і безкорисним джерелом інформації для своєї історичної батьківщини, адже вона не ангажована у внутрішні справи ні політично, ні економічно. На відстані проблеми України виглядають більш випукло, а домінантою для всякого патріота є бажання  добробуту своїм співвітчизникам. Хоча, як часто у минулому, спостерігаючи процеси у Києві, сором охоплював душу. Такі часи поволі минають і, надіюсь, більше не повернуться.

Як учасник всіх світових зібрань українців останніх десятиліть, відмічу специфіку роботи Конгресів СКУ і Світових Форумів Українців, які проходять під егідою Української Всесвітньої Координаційної Ради - УВКР. Сьогодні навіть йде дискусія: котра із організацій важливіша. Формально УВКР об’єднує всіх українців світу: материнську державу, західну і східну діаспори. Але, на мій погляд, поки що рано підпорядковувати Світовий Конгрес Українців під крило УВКР. Трохи раніше цього робити не можна було взагалі, бо стратегія СКУ завжди була націлена на розбудову незалежної,  суверенної, демократичної України з європейським вектором розвитку і розходилася з євразійським прицілом попередніх урядів.

Будучи членом Президії УВКР, все-таки самокритично скажу, що нам поки що треба вчитися у наших братів, менеджерів зі США, Канади, Англії… Конгреси СКУ проходять строго за порядком денним, без всяких відхилень від регламенту. Всі документи юридично вивірені, промови лаконічні, ніяких викриків із залу і непідготовлених промов, які не торкаються теми. Резолюції лаконічні і торкаються найважливіших проблем. Великим контрастом сказаному виглядають Світові Форуми Українців під егідою УВКР. Вони нагадують колишні партгоспактиви, коли говорять всі одночасно, трибуни часто захоплюються самотужки, а відірвати доповідача від трибуни майже неможливо, він говорить про що хоче і скільки хоче.

Десятки комісій приймають десятки резолюцій, що складають сотні сторінок, які пізніше зачитуються годинами. А хто їх пізніше прочитає?

Регламент тріщить… Мабуть ситуація нагадує роботу українського парламенту. То про що ж йшла мова на останньому Форумі 2006 року? Про кілька сотень проблем, серед яких загубилися кілька найважливіших.

А про що йшлося на останньому Конгресі СКУ? Рефреном пройшла тема голодомору і його визнання парламентами держав світу. Сильні діаспори у демократичних державах відіграли значну роль у справі визнання. Про цю трагічну сторінку української історії говорив перед учасниками Конгресу і президент України Віктор Ющенко. Його промова торкалася забутих сторінок історії, без якої держава не може існувати. Тут зроблено досить багато. Ми мали можливість познайомитися з кількома тисячами портретів видатних українців і вихідців з України, які прославили свою, але частіше сусідні країни. По ініціативі Президента України будуються нові музеї, відновлюються пам’ятники, робиться спроба об’єднати українські церкви в єдину помісну тощо. Це невід’ємна частина процесів ідеологічного зміцнення держави.

Про успіхи держави в економічній сфері говорила прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. На мій погляд, її промови завжди переконливі, оптимістичні. Не перестаю дивуватися мужності і розуму цієї особистості. Але не тільки у мене постійно виникає гірке відчуття постійної конфронтації між нею і президентом держави. Про це велися розмови в кулуарах, про це я з тривогою говорив на українському телебаченні. Гарячий прийом делегати Конгресу СКУ проявили по відношенню до обох лідерів.

Конгрес прийняв декілька важливих резолюцій, які лежать в руслі сьогоднішньої політики правлячої коаліції. Особливо тісні зв’язки встановлюються у діаспори з Міністерством Закордонних Справ України. Його представник Василь Боєчко постійно і активно приймав участь в роботі конгресу.

Мені прийшлося приймати участь в роботі Комісії Людських і Громадянських прав - КЛГП. Ми почули інформацію про життя українських громад в багатьох державах світу. За рідкісним виключенням умови проживання наших громад покращуються, у багатьох країнах вони отримують фінансову  допомогу. Важкою залишається ситуація у Словаччині, де розігрується карта «русиньства», в Білорусії, де скоротилися можливості навчати дітей рідної мови. Моя промова торкалася ситуації в Росії. На фоні недавніх доповнень до законів РФ «Об общественных объединениях» і «О некоммерческих организациях» всім громадським організаціям, на мій погляд, працювати стало трудніше, часто приходиться звітувати… Українського інформаційного простору в Росії не появилося, нема шкіл, церков, тобто головних чинників збереження нашої національної ідентичності. А така ситуація різко контрастує з можливостями в цих сферах для росіян в Україні, які мають фактично все необхідне. Не можу погодитися з твердженнями деяких російських шовіністів, які згадану асиметрію етнокультурних можливостей пояснюють тим, що росіяни всього добиваються, а ми, українці Росії, нічого не хочемо. Від таких тверджень пахне расизмом. А ситуація є наслідком тривалої русифікації і пізнішої «совєтизації» України, коли російські школи появлялися навіть там, де росіяни не проживали. Під час моїх регулярних поїздок в Україну на протязі останнього року мав можливість переконатися як зріс інформаційний тиск зі сторони Москви навіть в західних областях, Галичині. Тут сьогодні можна дивитися десятки теле- і радіоканалів, читати російські газети тощо. А скільки нових книжок антиукраїнського спрямування можна побачити на книжкових «розвалах» у Львові!

На пленарних засіданнях йшлося про глобальні проблеми українства у світі, вироблялися шляхи тісної взаємодії діаспорних організацій з владними структурами у Києві. Значне пожвавлення у делегатів викликало голосування за майбутнього президента СКУ. Попередній – Аскольд Лозинський, відбув дві каденції і за статутом не міг балотуватися на третій термін. Його робота, без сумніву, заслуговує найвищої оцінки.

Кілька разів зал стоячи співав йому «Многая літа», з рук Президента України він отримав достойну державну нагороду. З перших років незалежної України пан Лозинський був одним із ініціаторів допомоги молодій державі. Пригадую, як на одному із перших форумів у Києві він достойно відповідав тодішньому президентові Леоніду Кучмі, який дорікав представникам західної діаспори щоб «не вчили жити, а краще допомагали фінансово». А.Лозинський тоді назвав цифру – 200 мільйонів доларів, які були передані київській владі на гуманітарні цілі. Але значна частини грошей зникла тоді в невідомому напрямку. Відомо також, що якраз за рахунок західної діаспори придбали будинки для посольств України у багатьох західних державах. Мені приходилось не раз спілкуватися з паном Лозинським, разом із ним їздив у Ногінськ, де у 1997 році відбувся відомий погром Богоявленської парафії Київського патріархату. Близький мені за стилем логічного мислення, цей юрист із Нью-Йорку справляє на мене найкраще враження.

А тепер перед нами було дві кандидатури на посаду президента: давно відомий нам, представникам східної діаспори, секретар СКУ пан Віктор Педенко і перший заступник А.Лозинського пан Євген Чолій. Обидва виступили з програмними заявами, почалася процедура виборів. Молодість і «вишколеність юриста», на мій погляд, наклонили терези на сторону пана Є.Чолія, який виграв із значною перевагою. СКУ отримав достойного Президента, який, судячи із інавгураційної промови, має намір активізувати роботу СКУ, і підняти її на вищий рівень. А в тісній співдружності з нинішнім урядом України це можливо, по меншій мірі, вселяє надію.

Роз’їжджалися ми із Києва з подвійним відчуттям: позитивне йшло від задоволення роботою Конгресу, а негативне від тривожної ситуації у владних структурах держави, яка знову може вилитися у затяжну кризу.

Монумент великому Кобзарю у Києві

Віктор Педенко, Аскольд Лозинський та ЕвгенЧолій покладають вінки до пам'ятника Тарасові Шевченку

Український Дім

Євген Чолій та Микола Плавюк на прес-конференції

Василь Боєчко

На світлинах: Президент СКУ Євген Чолій. Монумент великому Кобзарю у Києві. Віктор Педенко, Аскольд Лозинський та Євген Чолій покладають вінки до пам'ятника Тарасові Шевченку. Український Дім. Нинішній президент СКУ Євген Чолій та колишній його провідник Микола Плавюк на прес-конференції в Українському Домі. Василь Боєчко.

Стефан ПАНЯК,  

член президії УВКР, член КЛГП СКУ,

профессор.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s