lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Блискуча громадська біографія
Друк
Розділ: Світовий Конгрес Українців
Професор Юрій Даревич, 1998 р.
Професор Юрій Даревич, 1998 р.

На відставку професора Юрія Даревича з посади Голови КЛГП СКУ

Просто не віриться що Голова Комісії Людських і Громадянських Прав СКУ професор Юрій Даревич іде у відставку до завершення свого терміну.  КЛГП він очолював 12 років, завжди був з нами, правозахисниками, організовував Комісію, підтримував контакти із керівними органами СКУ, слідкував за бюджетом, писав, редагував і перекладав на англійську правозахисні звернення, надсилав їх до адресатів (президентів, голів міжнародних організацій), писав звіти КЛГП до Ради директорів СКУ, проводив засідання Комісії, підтримував контакти між КЛГП і політичними та науковими діячами, що часто відвідують  Торонто. Професор Даревич кілька разів власним коштом виїзджав в Україну, де проводив Сесії КЛГП під час Світових Конгресів Українців та Річних зборів СКУ. До нього завжди можна звернутися із питанням з історії України і діаспори, або спитати про потрібний контакт. Крім того, професор має рідкісний дар розуміти людей, а також входити суть справи. У спілкуванні із колегами він завжди чуйний, уважний, кожного зрозуміє, вислухає і дасть пораду. Одним словом, унікальна людина і ідеальний керівник.

В цій статті я торкаюся лише періоду моєї праці з професором Даревичем в рамках КЛГП, хоча з 1967 по 1991 рік при СКВУ існувала Комісія Прав Людини (КПЛ), яку два роки очолював професор Юрій Даревич. Тобто його правозахисна  робота розпочалася задовго до моєї еміграції в Канаду у 1996 році, але в цій статті я пишу лише про власний досвід і враження.

Юрій Даревич очолив КЛГП з весни 1999 року, коли після Світового Конгресу (грудень 1998 р) новообраний Президент СКУ адвокат Аскольд Лозинський запросив його цю посаду. Первісний склад КЛГП був підібраний за керівництва попередньої Голови – пані Христини Ісаїв, яка і створила Комісію за доручення тодішнього Президента СКУ Дмитра Ціпівника у травні 1998 року. В початковому складі КЛГП було три члени: в напрямку Росії працював Василь Коломацький, на Польщу – Богдан Шевчик, в напрямку України працював наш товариш, що прибув із Луганська (його ім’я зараз не пригадую). Пізніше, вже при головуванні Юрія Даревича в КЛГП було створено комітети, що працювали на конкретні країни, зокрема було створено Комітети захисту прав українців Словаччини (голова – Максим Маслей) та Білорусі (голова – Олександр Басмат), а також Комітет захисту прав українців в Україні, який очолила відома журналіст і правозахисник Марта Онуфрів. На початку 2000-х років діяв також Комітет зв’язку з міжнародними правозахисними організаціями, який очолював нині покійний Татас Закидальський. Всі голови комітетів проживали в Торонто або в околицях і раз на три місяці збиралися на засідання Комісії. На засіданнях вислуховували звіт Голови Комісії, звіти голів комітетів, приймали протокол попереднього засідання, інші рішення. Протокол завжди вівся (відповідальна – Марта Онуфрів) і завжди розслався електронно всім членам КЛГП (включаючи і тих хто проживав за межами Канади і на засіданнях не був присутній). На засіданнях (або сходинах) атмосфера завжди була ділова, дружня, творча. Часто жартували. Не пригадую жодного конфлікту чи суперечки. Іноді після засідань ішли у кав’ярню через дорогу погомоніти про життя і про книги.

Цікаво, що в Комісії було аж чотири фізики за освітою: професор Юрій Даревич, Василь Коломацький (випускник столичного МФТІ), кандидат фіз.-мат. наук Олександр Басмат і професор Стефан Паняк. Серед інших професій в Комісії можна знайти наступні: Митрополит УПЦ КП, журналіст, філософ, механік, історик, хімік. Не пригадую в Комісії жодного юриста за освітою, восновному домінували представники природничих наук, що взагалі є характерним для правозахисного руху. Пригадуєте Радянський Союз і Комітет захисту трьох радянських фізиків, організований колегами-фізиками Європи, під назвою "SOS"Сахаров, Орлов, Щаранський?

Неможливо у короткій статті згадати всі правозахисні справи КЛГП. Приведу лише справи Комітету на Росію (повна назва – Комітет у справах української громади у Росії), які були прийняті до захисту. Ногінський конфлікт (Ногінський погром – осінь 1997 р., правозахисні дії розпочалися весною 1998 р.). Мною було написано і опубліковано 50-сторінковий «Ногінський документ» і відредаговано і опубліковано 15-тисторінкові «Свідчення ногінських парафіян» (самі свідчення у Ногінську зібрав журналіст Леонід Харамбура). Крім того, ногінське питання піднімалося у десятках листів до президентів України і Росії. Ця величезна робота дала певні наслідки – Свято-Троїцький храм все ж залишився за парафіянами УПЦ КП і є єдиним (!) храмом Київського Патріархату у Росії. Далі було створення сайту «Кобза» (початок роботи у 2000 р, вихід сайту – червень 2001 р.). (Нинішня назва сайту «Кобза – українці Росії»). Ідея створення сайту прийшла на одному із засідань КЛГП, коли ми стали обговорювати потребу виставлення в інтернеті документів КЛГП. Ідею створення сайту підтримав член КЛГП пан Олег Романишин, який і надав через Лігу українців Канади початкові фонди для сворення сайту (1500 кан. дол.). Пізніше майже щорічно Комісія виділяла сайту коло 500-600 кан. дол. У свою чергу, саме через редакцію сайту ми часто отримували інформацію про порушення прав українців і мали змогу публікувати звернення і листи Комісії. КЛГП і «Кобза» всі десять років існування сайту були близькими партнерами. Далі були справи убивств і нападів на українських активістів у Росії. Василем Коломацьким і професором Стефаном Паняком була написана стаття «Ні – убивствам і розправам!», яка стала самим резонансним матеріалом КЛГП. Її передрукували в багатьох виданнях як в пресі, так і в інтернеті. Цікаво, що при затриманні на кордоні Росії члена КЛГП Юрія Кононенка (Київ) російські прикордонники вилучили у нього число газети «Літературна Україна», в якому було надруковано згадану статтю. Як нам здається кампанією КЛГП вдалося частково зупинити напади: між убивством Володимира Сенишина (Тула) і останнім нападом на професора Миколи Кернесюка (Єкатеринбург) минуло три роки. Далі була справа погрому Бібліотеки української літератури у Москві (перший погром – 2007 рік, другий - 2010). Далі була справа заборони на в’їзд у Росію Заступнику голови ОУР Юрію Кононенку. Далі справа закриття московською владою Українського освітнього центру у Москві.  Нині КЛГП активно відпрацьовує справу юридичної ліквідації Верховним судом РФ ураїнської організації «Федеральна національно-культурна автономія українці Росії», а також початок юридичної ліквідації іншої федеральної громадської організації – Об’єднання українців Росії (ОУР). А ще ж були «фундаментальні» листи КЛГП до двох комісарів ОБСЄ у справах нацменшин Кнута Воллебека та до його попередника Макса Ван Дер Стула. А ще було кілька досліджень діаспори Росії, замовлених КЛГП, зокрема «Демографічна карта українців Росії», а також «Періодичні видання українців Росії». Були і менші справи, всі із яких не згадати у цій статті. І це лише один комітет на Росію!

КЛГП також фінансувала і організовувала окремі Конференції з прав українських меншин в конкретних країнах. Зокрема такі Конференції було проведено у Кракові (керівник – Марко Стех), та у Мінську (керівник – Олександр Басмат).

Все це вказує на той обсяг роботи, яку зробила Комісія під керівництвом Юрія Даревича. Роботи унікальної і по своєму інтелектуальному навантаженню і по її моральному виміру. Ми захищали українську правду від кривд в усьому світі. До нас зверталися потерпілі, і ми писали листи протестів і інформували як громадськість, так і політичних лідерів про факти порушення прав людини. Щоб бути правозахисником і мати право вказувати на порушення норм моралі і законів, треба в першу чергу бути освідченою людиною, яка розуміється і на історії, і в культурі, традиціях конкретної країни, політичній системі і в духовній сфері. Щоб вимагати правди – треба самому бути зразком. Щоб захищати правду – треба бути на крок ближче до неї ніж простий член громади, треба бачити всі виміри проблеми. Такими і є члени КЛГП, а наш лідер є ще вищою постаттю – він просто мудрець, не пожалію цього слова.

Чому ж відбулася ця відставка? Як і попередня відставка Юрія Даревича із Голови Товариства «Приятелів України», що сталася пару років тому? Причина природня – вік, брак сил і часу. Професор Юрій Даревич, маючи невдовзі 72 роки, продовжує займатися науковою роботою в університеті Йорк (Торонто). Ця робота пов’язана із частими відрядженнями і вимагажє багато часу і сил. А вік дає себе знати. По-друге, почуття невдоволення тим що зробити всю потрібну правозахисну роботу в повному обсязі не вдається. Отже, накопичується почуття невдоволення, вини. Реально в більшості комітетів КЛГП працюють лише голови (за виключенням Комітету на Польщу). Роботи ж в Комісії набагато більше ніж можуть виконати п’ять навіть самих жертовних добровольців. Отже, не всі справи доглянуто, не все виставлено в інтернеті, не всі архівні матеріали КЛГП надруковано окремою книгою, і т.д. Вже кілька років тому була висловлена пропозиція керівництву СКУ про необхідність отримати пів-ставки для працівника КЛГП, який міг би слідкувати за справами і взяти на себе більшу частину роботи із документами, контакти із світовими правозахисними організаціями, зв’язок із пресою, протоколи засідань, переклади, і т.д. Але цю ідею не вдалося реалізувати через те, що рішення цього питання роками відкладалося «на потім». Здається що ні Президент СКУ, ні Рада директорів не вважали роботу КЛГП своїм приорітетом, тому мабуть наша Комісія і не отримала позитивного рішення про згадані пів-ставки. В 2010 році виникли навіть проблеми з отриманням бюджетних коштів Комісії. Таким чином, на плечі членів КЛГП лягло непосильне навантаження, яке виявляється у невдоволенні собою, і в решті-решт спричиняє  відставки. Чого тут більше – почуття невдоволення, протесту чи втоми сказати важко. Врешті, приймати на себе справи убивств, побиття, шахрайств у судах, рейдерських наїздів на парафії, погроз членам громад, вандалізмів над пам’ятниками, закриття шкіл і організацій – це непроста робота, якщо розглядати її з емоційного боку. Рік тому Комісію залишив голова комітету на Польщу пан Богдан Шевчик, а нині ми отримали повідомлення що від КЛГП відходить голова Комітету у справах  України пані Марта Онуфрів. Це великі втрати для українського правозахисного руху, оскільки за кожною людиною фактично цілий напрямок роботи. Залишаються діяти всього три комітети: на Росію, на Білорусь і на Славаччину. Фактично потрібний новий перезапуск Комісії, яку буде робити вже новий керівник. Сподіваємося що керівництво СКУ розуміє важливість роботи Комісії і її потреби (скажімо, в Росії нині повним ходом іде елементарний погром українських організацій, який трохи стримує лише правозахисне середовище і реакція МЗС України).

Перспективи КЛГП стануть зрозумілішими найближчим часом. Але опускати руки не можна, треба працювати. Поки ти правозахисник – ти мусиш працювати на межі як Стус, шукати ресурси хоч із повітря і відповідати серцем на чужий біль. Поки ти не в тюрмі – ти вільний і за все відповідальний, - так я сприймаю життєве кредо правозахисника. Так і буде і, я вірю, що нові добровольці прийдуть і справу Комісії робитимуть далі.

Отже, в кінці громадської кар’єри заява про відставку? Зовсім ні! Після відставки всі члени КЛГП і наші друзі зберемося у ресторані і зробимо урочистий банкет. Треба відзначити цю бездоганну і яскраву громадську кар’єру, подарувати подарунки, врешті, випити чарку. Хто сказав що правозахиснити сприймають життя лише з трагічного боку? Подивіться на пана Юрія – на його артистизм, його гумор, дружнє наставлення до світу. Тому в кінці відставки – банкет, святкове зібрання громадян вільних духом! Оскільки ми, правозахисники,  уміємо не лише захищати життя, але й святкувати його. Будьмо!

Василь КОЛОМАЦЬКИЙ

голова Комітету у справах української громади у Росії

Торонто

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

На світлині: Василь Коломацький, голова Комітету у справах української громади у Росії.

Від редакції: Ми запросили фото професора Юрія Даревича і обов’язково виставимо його в цій статті після отримання. Крім того, ми плануємо інтерв’ю із паном Юрієм про його життя і громадську діяльність.