Друк
Розділ: Світовий Конгрес Українців
Ярослав Копельчук
Ярослав Копельчук

Дорога.

ВИПАДКОВІ ПОДОРОЖНІ - НЕ ПОРОЖНІ. (Я.Копельчук)

20-22 серпня 2013 року, у славетному місті Львові пройшов Х Світовий Конгрес Українців. На цю подію багато людей покладали великі надії. Зі всього світу українські активісти з'їхались, кожен своєю дорогою…

Для мене дорога до Львова не була прямою. Вона пролягала із Москви не одразу до пункту призначення, а через рідну Вінничину. Рідну не тому, що я там народився чи жив - я ні дня не жив в Україні і тим більше, народився зовсім не тут. Рідну, бо тут моє коріння, а значить тут знаходиться і джерело тієї сили, що підживлює мою душу.

В селі Немерче просто рай, але для того, щоби щось хороше не припиняло існування, треба багато і плідно працювати, і, під материнським керівництвом, я працюю біля хати: щось треба підштукатурити, щось прокопати, щось повисмикувати чи повідпилювати… Робота завжди найдеться, так що коли підійшов час їхати до Львова, то ця подія була дуже для мене радісною - відпочину від тієї неміряної роботи, бо ж мама приїхала в село раніше і вже втягнулась, і таки не дуже щадить!...

І ось вже їду до Львова в автобусі маршрутом «Могилів-Подільський - Львів». Поруч зі мною сидить дядько, Петро А. Перепитую, як по-батькові?

Ні, не ослухався - його батька звали А. Цікавий такий дядько. Зупинка…

Петро А штурляє мене в бік, показує пальцем в вікно, там дівчина стоїть така собі, в коротенькій спідничці, дядько промовляє:

? Файна дівка, я б її… - і посміхається…

А дядько, між тим з 1932 року народження!

? Куди їдете, - питаю.

? Додому, до Львова.

? А звідки?

? З рідної Вінничини, до старшого брата їздив! Батько померли в 104 роки, а мати в 96 років. В мене ще сестра і ще один брат - обоє старші, живі-здорові…

Приглядаюсь до дядька - міцний, кріпкий як отой дуб, і усміхнений. З собою маю воду - куди в дорогу без води? Та і спекотно. Ділюся, він дякує й каже що в нього є, але в сумці, яку «водій відібрав і в автобуса сунув», це він про багажне відділення. А потім знову посміхається і тричі кладе руку на мою голову, примовляючи: «Дай тобі, синку, Боже здоров'я».

В автобусі душно, людей поки що небагато, а ми з Петром А сидимо мало не обнявшись, бо ж обидва немаленькі, то й він відсів на вільне місце і куняє собі - всі так роблять!

Зупинка. Кам'янець-Подільський. Тепер на сусідньому місці сидить Вадим Перевознюк, студент львівського інституту імені Івана Франка, факультет журналістики. Поговорили на тему сучасної журналістики в Україні та Росії, порівняли враження. Так, різниця є: в Росії гайки потроху загвинчуються ... в Україні, поки що (дай Боже й надалі) вільність трохи є…

За Кам'янець-Подільським почався затор - мабуть попереду якась аварія, чи що. Їдемо сільськими дорогами, водій час від часу зупиняється та питає людей, що трапляються, як краще їхати…

…у Львів потрапили з запізненням, на диво невеликим, але й цього достатньо, бо ж міський транспорт вже не їздить, а тому треба добиратись іншими шляхами… Та Вадима зустрічають друзі з машиною, і він просить їх мене підвезти. Сідаємо в машину, а там лунає музика у спільному виконанні гурту Тартак та Нічлава:

«Коли війна вривається у двері,

Не захистять слова й печатки на папері.

Потрібно йти, потрібно брати зброю

І право на життя відстояти в горнилі бою...

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.

І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.

Знову за спинами визволителів

Прийшли нові карателі та мучителі...

То що ж робити - сидіти склавши руки,

Спокійно дивитися на вбивства та муки?

Чи, взявши благословення в рідної мами,

Почати боротьбу - з новими ворогами?»

Тільки почувши ці, давно знані мною слова та музику, я розумів, що опинився таки вже дійсно в самому серці Галичини…

Першу ніч я провів в подруги, Олі Черненко, з якою познайомились ще в Москві, разом чимало виступали і навіть написали пісню, яку виконували на сцені в НКЦУ на Арбаті…

Опинившись у її оселі, здороваюсь з її тіткою, яка тут же відповідає щирою українською мовою. Оля аж підскочила: Тьотю, ти знаєш українську мову?…

Виявляється, що вдома їх сім'я спілкується виключно російською…

Це не перша корінна львівська родина, яку я знаю, і яка розмовляє тільки російською.…

А ще я знаю, що спитай кого завгодно на вулицях Москви, як у Львові ставляться до російськомовних, і він відповість або, що не дуже, або: «Я в бандеровский Львов боюсь ехать! Меня там убьют!»

Десятий Конгрес СКУ. Мої враження. ДЕНЬ ПЕРШИЙ! 20.08.2013

НЕ кажи «РЯТУЙ БОЖЕ» - ОГЛЯНИСЬ, ХТОСЬ ДОПОМОЖЕ! (Я.Копельчук)

Ще в Москві я звернув увагу, що в програмі Х СКУ багато чого незрозумілого, наприклад, не зазначена адреса, де все буде проходити - вказано що в будинку Львівської політехніки, але адреси цього закладу не вказано… Звісно, я заліз в Інтернет і знайшов, що це вулиця Степана Бандери, будинок 12. Мені це було не складно і, як потім виявилось, і багатьом таким як я було це не складно, та чому ж це було складно тим, хто цю програму писав?..

Та, я таки вже на місці. І людей чимало! Багато хто у вишиванках, що радує надзвичайно, бо в діаспорні справі звикаєш до того, що вишиванка - це дещо дуже святкове, трохи таємниче, наче сповідь в церкві, сповідь перед предками, перед Богом: «Так, я не забув, я є, і буду Українцем!»

За столом реєстрації виявилась ще одна несподіванка - мене немає в списках… Дякую Вам, Валерій Фокович Семененко!

Намагаюсь владнати це питання, та ніяк… добре що я тут з Росії не один, і пан Олександр Павленко з Сиктивкару мене виручив - один товариш з його делегації не приїхав, отож він власною рукою його прізвище викреслив і вписав моє… ім'я на диво співпало! Був Цуневський Ярослав, став Копельчук Ярослав. Сплативши оргвнесок, отримав сумку з матеріалами та бейджик учасника… на якому, ясна річ, було вказано не моє прізвище…

Підходжу до пані Євгенії Петрової з цим питанням - не можу ж я ходити під чужим ім'ям!

? А Ви черкніть, та й впишіть своє!

? ЯК???

? Зверху!

Таки дістає немалий стосик чистих папірців з логотипом СКУ, розміром відповідним бейджикові і дає мені…

Добре, ще одне питання владнане.

Та є ще одне, яке ніяк не було висвітлено ні на сайті СКУ (до речі, на сайті СКУ все було дуже незрозуміле і якесь ніякове, тоді як на сайті всесвітнього українства СТОЖАРИ (http://svitua.org) була зрозуміла інформація, власно я тільки нею і керувався), ні в програмці - а саме питання з прожиттям! Одну ніч я влаштувався, та подальші, по незалежним ні від кого причинам, там само проводити вже не можу!..

Як потім дізнався, багато делегатів з інших країн теж переймались цим питанням, але вирішили, що, певно, якщо про це не говориться, то питання вирішено, і на місці все розкажуть, все ж таки Конгрес проводиться в політехніці, студенти ще не мають заселити його гуртожитки, бо літо ще не скінчилось, і вільні місця зобов'язані в гуртожитку бути - так думав не я один, і не я один прогадав…

? Це питання ви маєте вирішувати самі для себе! То є ваша проблема! - отаку відповідь я отримав від пані Євгенії.

? Але ж чого було про те не сказати одразу! Чому не написати про це в програмці, на сайті?

? Вся інформація була всім розіслана!

? Я такої інформації не отримував, більш того я жодної інформації не отримував і про все дізнавався самотужки!

? Вся інформація була надіслана вашим керівникам!

Отакої! Якщо мій «керівник» це вже вищезгаданий В.Ф. Семененко, то тоді все вкладається на свої місця… Ще раз щиро дякую!..

Розуміючи, що зараз нічого не зможу зробити, плекаю надію, що хтось мені щось підкаже, а на крайній варіант можна й на вокзалі ніч пересидіти!..

«КІНЬ ТА НІЧ КОЗАКОВІ ТОВАРИШІ» (Козацьке прислів'я)

…хоч це не дуже гарний варіант, бо ж треба відпочити аби плідно працювати, взнавати незнане всесвітнє українство, та і представляти свій український осередок, свій УМК (Український Молодіжний клуб м. Москви), де я є обраний керівник, в достойному, гідному вигляді! Але поки що не до того, хоч це й переймає мої думки. Починається офіційне відкриття Х СКУ. Всі зібрались в залі, і гарний хор, на жаль, я так і не взнав який саме (якби хто підказав, був би вдячний), виконав Гімн України, а все шановне українське товариство підтримало їх і співало стоячи.

Звісно, роботу відкрив голова СКУ пан Е.Чолій

Переказувати всі звіти, всі доповіді немає сенсу, розповім лише один момент який здивував багатьох людей. Пані Наталя Литвиненко-Орлова з міста Мурманська, яка відома в російському українстві як завзята, працьовита, непохитна, про таких кажуть - головата, взяла слово і сказала те, про що думали дуже багацько людей, а саме, що в СКУ необхідно утворити дві комісії: першу - по просвітницькій роботі, другу по інформаційній… Зал підтримав її схвально.

Виявилось, що просвітницька комісія вже існує… Але де її робота? І чому ні слова не сказано про інформаційну справу, адже це дуже важливо, хоч би для інформування членів СКУ про події що відбуваються. Наприклад, той самий сайт СКУ є фактично «мертвим»…

Так пані Литвиненко-Орлова лишилась розчарованою, як і багато інших людей, що з усіх-усюд прибули на Конгрес…

Пізніше я розмовляв з давнім моїм товаришем з Уфи - Денісом Чернієнком. Він багато років замається науковою працею, і коли він був на Першому Всеросійському Українському Молодіжному Форумі, він багато розповідав як про свою наукову працю, так і про необхідність роботи в цьому напрямку. Я сам маю понад двадцять наукових друкованих праць з економіки і усвідомлюю, що наука є підвалинами майбутнього розвитку, і комісія, чи відділ в СКУ який би єднав українських науковців вкрай необхідний. Та його немає. А може є, тільки про нього знає лише обмежене коло «довірених» осіб?

До речі про довірених осіб…. Коли я готував Перший Всеросійський Український Молодіжний Форум, я писав про те всім кому міг. В тому числі в усі відкриті контакти СКУ, і не тільки відкриті… Зі сторони СКУ було лише мовчання…В своїй праці над Форумом я листувався, спілкувався з багатьма українськими активістами і не тільки в Росії, а й за її межами. І ті люди знають історію Форуму, і як я його починав, який був страшенний тиск, щоби він не відбувся. Але він відбувся! До речі, якщо ви пошукаєте інформацію про цей форум, то мого прізвища ви там не знайдете. Там будуть інші імена. Імена тих, хто потім провів ще два форуми, але вже без моєї участі. І на сьогодні вони збирають підписи для отримання гранду від Росії на проведення четвертого Форуму Української Молоді Росії… Вам треба нагадувати про те, що той, хто платить той і заказує музику. Не відомо, яка тут позиція СКУ…

Але вернімось у Львів.

Цьогорічний Конгрес присвячується Голодомору на Україні '32-33 років, і всі ми, різнокраїнні українці пройшли до пам'ятника нашому Кобзареві, де і відбулась «панахида за жертвами Голодомору» як це було вказано в програмці... Ця страшна частина нашої історії стосується кожного українця незважаючи на його вірування, і панахида читалась представниками різних церков. Стоячи в натовпі і не маючи змоги підійти ближче, аби подивитись на святих отців, я раптом почув знайомий голос - то Владика Адріан з Свято-Троїцького храму м. Ногінська Московський УПЦ КП, храму, прихожанином якого я себе вважаю.

А потім всі пішли до Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької, де відбулось офіційне відкриття Конгресу.

На відкритті були присутні в тому числі представники влади: А. Яценюк, В. Кличко та О. Тягнибок.

Люди по різному зустрічали їх слова. Лунали і «говоріть по темі», коли Кличко сказав, що подумає чи буде балотуватись на пост Президента...

І «ганьба!», коли читали листа від діючого президента України В. Януковича.

Запитую про враження від Конгресу в Галини Фесюк:

«Такий захід, як Х СКУ мусить бути, і добре що він е. Бо тут ми можемо взнати думку людей, де б вони не жили. Свої думки треба вголос говорити!

Сьогодні тут є влада і люди незалежних організацій, є спільнота світова, і ми можемо разом до якогось консенсусу дійти. То є вже добре!»

Всі доповіді мені почути не довелося, бо я раптом побачив Мері Тірацуян - керівника української молодіжної організації «Юність» м. Єрєван, мою гарну та душевну поругу. Як це воно так буває - такі несподіванки!

Вона у Львові була тільки на екскурсії. І вже мала скоро їхати, зайшла лише зустрітись з керівником «старшої» української організації Вірменіі пані Явір. Вона на мить зайшла в зал, і вже збиралась йти геть, як я її побачив!

В минулому році в Єревані я був делегатом від Москви. Нас, сімох громадських активістів міста, відправили ділитись своїм досвідом з громадськими активістами столиці Вірменії. Я не міг не скористатись такою файною нагодою познайомитись ближче з товаришами по українській справі, і шукав як навіжений українців в Єревані. Одні контакти, які я знайшов на теренах Інтернету виявились глухими, якісь не відповідали… Та все ж таки Бог зглянувся і ми зустрілись. Мері Тіраціян, Ані Потур'ян і я.

Але та, Єреванська зустріч була жаданою, а ось сьогоднішня - зовсім неочікуваною…

То ми вже наговорились при такій нагоді!!!

Час невгамовно бере своє. Мері поїхала. Конгрес продовжується, люди діляться своїми враженнями та думками:

? Не так вони всі говорять, ой не так…- сказав мені один пан зі Львова.

? А як треба? - питаю я.

Він задумався, дістав папірець, зім'яв його в кульку, і раптовим, різким рухом кинув в смітник.

? Ось так! Як від себе частину відриваєш!..

Надворі вже темно, люди розходяться хто куди… Пан Василь Філяк з Сиктивкару дав мені телефон, за яким я зателефонував, розповів про своє становище, що мені немає де переночувати. Пані сказала, що постарається допомогти, хоч це і не її обов'язок. І таки допомогла! Так я опинився в гуртожитку політехніки - через третіх людей, через давнішні та нові знайомства, через співпадіння. Низький уклін українцям з Сиктивкару! То є справжні товариші та друзі!..

«ДРУГ ПІЗНАЄТЬСЯ В БІДІ» (Народний вислів)

Десятий Конгрес СКУ. Мої враження. ДЕНЬ ДРУГИЙ. 2013.08.21

ТАРАСОВИЙ ЗАПОВІТ МАЄ ВИКОНАТИ СВІТ (Я.Копельчук)

На другий день Х СКУ погода у Львові змінилась… В прямому сенсі - вчора було спекотно, сьогодні вже хмарно і волого, тиск піднявся, багато людей скаржаться на головний біль. Я не виняток. Тому, коли біль став нестерпним, я посеред дня побіг по місту Лева шукати аптеки! В незнаному місті все інше, не таке, як ти звик…

«Звіти представників українських громад з різних країн світу» - так зазначена перша частина сьогоднішньої роботи… Багато нас тут! Хтось сказав, що десь 1 200 осіб! Різний одяг. Різна вишивка. Різні акценти, але мова - одна й та сама! Корінь збережений незмінним, а те, що залишається незмінним, є незламним.

Не зламати народ, що пережив більше 45 (!) циркулярів та заборон української мови і три Голодомори в одному тільки півстолітті!

В одній з аудиторій проходить кілька виставок. Одна з них присвячена Голодоморам… Тут представлені наукові праці по цій тематиці - дослідження з різних областей України, з використаннями свідчень очевидців. І про Чорнобиль тут також є - то ж бо є також ще одна українська трагедія ХХ століття…

Поруч знаходиться виставка вишитих ікон! Цікаво, у якого ще народу є вишиті ікони? Дані ікони вишиті бісером! Вони наче живі, таке очікувано від ікон писаних, а тут - бісер! Що ж надихає на таке творіння, питаю Романа Магоцьго, автора цих дивовижних робіт?

? Любов до Бога. Ікона надихає мене на життя…

Так, ікона надихає на життя, на нові звершення. Але будь-яка справа має з чогось початись. Виявляється, що пан Роман навчився вишивати бісером від тітки подруги. Так здійснюється передача інформації, цінностей від одного до другого, від старшого до молодшого… Хіба то не є виконання частини заповіту нашого Кобзаря?

На першому поверсі зустрічаю Богдана Климчака. Письменник, політв'язень - 17 років провів у таборах за українську справу! Але й досі не припиняє свою боротьбу!

? Треба робити пантеон справжніх героїв України! ? каже ця вольова людина, - Велетенського розміру! 120 метрів діаметрі і 110 метрів висоти! Я кілька років цей проект, який вже давно зробив, пробивав в урядові міста Львів. А вони жували то рішення, жували, та й кинули під сукно!

Ми розмовляємо біля експозиції світлин багатьох пам'ятників Шевченкові. Ясна річ, мова зайшла й про Кобзаря….

? Найкращий, на мою думку, пам'ятник Шевченкові, - ділиться своєю думкою пан Богдан, - робота Богдана Романця, встановлений в селі Давидів біля Львова. Я пропоную його вдосконалити, він ж бо показує пальцем на розкриту книгу. І під тим пальцем закцентувати слова: «Кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте…», тому що він не для меблів писав ті слова, а то є Заповіт, який ми не виконали, а треба виконати!

Заповіт батьків - то свята справа. А виконати заповіт нашого батька Тараса - то є святим обов'язком кожного українця.

Мені довелось розмовляти на Конгресі на цю та інші теми з багатьма людьми. Хтось не бачить, що можна зробити для України, мовляв за нас все вирішили вже давно. Хтось намагається робити хоч щось, рветься зі всіх сил, гупається в усі двері а його зі всіх усюд проганяють… А хтось готується в жовтні до ВсеукраїнськHYPERLINK "http://vradiivka-maidan.org/index.php?do=register"оїHYPERLINK "http://vradiivka-maidan.org/index.php?do=register" ходHYPERLINK "http://vradiivka-maidan.org/index.php?do=register"иHYPERLINK "http://vradiivka-maidan.org/index.php?do=register" за відставку Президента та реформуваня правоохоронних органів…

Але в більшості людей «руки опускаються» і вони віддаються на «волю течії», потроху розчиняючись у каламутних водах сьогодення й буденності.

Та опускати руки не можна. Треба бути на своєму місці і робити те, що в тебе виходить найкраще. Чиновник, який чесно робить свою роботу, не «задирає носа», не бере хабарів - виконує свою частину Заповіту.

Селянин, який гарно порається біля своєї власної хати, в якій робить все до ладу - виконує свою частину Заповіту. Ґаздиня, в якої чиста побілена хата і «мати хоче научати» і научає - виконує свою частину Заповіту. Закордонний українець, який передає своє українство, свою мову, культуру та традиції своїм нащадкам - виконує свою частину Заповіту. Борітеся і поборете!

Боріться! Поборете!

Кожен на своєму місці має і може щось робити. І неважливо, де ти знаходишся. Передаю слово Василю Третяку, Скарбнику української організації «Помаранчева Хвиля», США, Чикаго:

? Організація «Помаранчева Хвиля» заснована в 2004 році, під час подій Майдану. Кілька активних людей організували українців. Поїхали на Майдан!... але не український, а американський, в Вашингтоні, перед будівлею Капітолія. І сказали: «Досить бути такій владі!»

Ще пан Василь повідав таке: в них в сім'ї (у нього 2 діток) заведений такий порядок - як хтось промовляє якесь російське слово чи русизм, той віджимається від підлоги 10 разів!..

Я розказав мамі. Натхненні його прикладом, ми з мамою тепер підказуємо одне одному, коли треба «зайнятися спортом». Так що, працюючи над своє українською я щоденно нарощую м'язи.

Пропоную цей дуже ефективний спосіб в усі українські сім'ї!

Десятий Конгрес СКУ. Мої враження. ТРЕТІЙ ДЕНЬ! 22.08.2013

НЕ РОЗРІЖЕШ НОЖЕМ ВОДУ - НЕ ВІДКАЖЕШСЯ ВІД РОДУ. (Я.Копельчук)

Колись, ще в 2010 році, в Москву приїздила делегація з Омська. Приїхали з творчою програмою, з цікавими історіями та незабутніми постатями. Найбільш помітним зі всіх був пан Вірослав Володимирович Мендзів, який і створив одну з найпотужніших (мабуть таки найбільш потужну) українську діаспорну організацію в Росії: «Сірий Клин».

Ми з ним тоді трохи помандрували по Москві, я ? в якості гіда, пан Вірослав, як гість. Але це тільки тут, бо в українській справі я був таки геть «гість» в порівнянні з цим апостолом українства в Росії.

І ось, за кілька років ми зустрілись у Львові! Пан Вірослав сам родом із Львівщини, і запросив мене в гості, в своє рідне село Корчин, в якому він сам останній раз був ще за радянських часів! На конгрес з Омську приїхала ціла делегація, з якої двоє - рідні. Дідусь Вірослав Мендзів та онук Володимир Корчинський. Це могло би бути чимось надзвичайним - дід та онук на конгресі, таким чином дідусь хотів передати незламну українську естафету своєму онуку! Але… Володимира в списках не знайшли…

ВСЕ КУПИШ, ЛИШЕ ТАТА Й МАМИ - НІ. (Народне прислів'я)

До поїздки маю намір надихатись львівським повітрям та наговоритись, наслухатись різноманітної української мови.

До речі, про мову. Кілька місяців тому в Москві їхав в маршрутці. Сиджу собі, в віконечко дивлюсь, як тут чую, поруч розмовляють рідною мовою… Звісно, я на місці не всидів, познайомився! Олексій Даців, в Москві по робочих справах, а сам працює та мешкає у Львові! І саме у Львові ми з ним зустрілись вдруге! Так що життя то є щось дивовижне - Бог часом так зводить, що не вірити в провидіння просто вже неможливо! Випадково зустрів Мері, Олександра, Вірослава, а вже в Москві дізнався про те, що Галина Фесюк є подругою моєї матері в мережі Facebook.

«ТВОЇ ДУМКИ СТАЮТЬ ТВОЇМ ЖИТТЯМ». (Марк Аврелій)

Кажуть, що говорити те, що думаєш - значить бути правдивим… А якщо людина не знає всієї правди і говорить чи свідчить тільки ґрунтуючись на своїх знаннях, досвіді?

Говорячи про Х СКУ, я ділюся тими враженнями, емоціями, думками що виникли безпосередньо там, в місті Лева. Місті, що зібрало українців з різних кінців світу. Українців, які знають хто вони є, і хоч не всі знають де саме, в якій частині України знаходиться їх коріння, поклик предків волає до їх сердець, кип'ятить їх кров, запалює їх очі. Очі, що звикли бачити різні пейзажі. Вуста, що звикли говорити різними мови. Та всіх нас об'єднує одна мова - Українська! І де би ми не жили, в Україні чи по за її межами, ми завжди пам'ятаємо те, що всіх нас робить одним народом - НАША ІСТОРІЯ! НАША ПІСНЯ! НАША МОВА!

Ми, українці ділимось, і нас ділять на правобережних чи лівобережних, на «западенців» чи «східняків», на тих, хто мешкає в західних країнах світу, і на тих, хто живе на східних, та ми залишаємось древнім, ЄДИНИМ народом.

Час прощатись, їдемо в «українську Мекку», як назвав Карпати пан В. Мендзів. Але то вже геть інша історія!

БУДЬ СМИРЕННИМ, БО ЗРОБЛЕНО ТЕБЕ З ПРАХУ. БУДЬ ВЕЛИКОДУШНИМ, БО ЗРОБЛЕНО ТЕБЕ З ЗІРОК. (Сербське прислів'я)

Ярослав КОПЕЛЬЧУК

Керівник Українського Молодіжного Клубу (УМК) м. Москви;

Член Ради Правління РОО «Українці Москви»;

Член товариства української культури «Славутич»;

Член Комісії по ЗМІ та комунікаціям Ради з питань національностей при урядові м. Москви;

Член прес-клуба Московського Дому Національностей;

Член Спілки Журналістів Росії

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Василь Третяк, Скарбник української організації 'Помаранчева Хвиля',  Чикаго (США)
Василь Третяк, Скарбник української організації 'Помаранчева Хвиля', Чикаго (США)
Виставка ікон
Виставка ікон
Два професори. Зліва Бача Юрій (Словаччина) дисидент, політв'язень; справа Антонів Василь (Росія), керівник найстарішої української організації в Росії ( з 1988 року) - Товариства української культури Славутич
Два професори. Зліва Бача Юрій (Словаччина) дисидент, політв'язень; справа Антонів Василь (Росія), керівник найстарішої української організації в Росії ( з 1988 року) - Товариства української культури Славутич
Мендзів Вірослав, орденоносець ('За заслуги перед Вітчизною')
Мендзів Вірослав, орденоносець ('За заслуги перед Вітчизною')
Фото на згадку біля пам'ятника Шевченку у Львові
Фото на згадку біля пам'ятника Шевченку у Львові

На світлинах: Ярослав Копельчук. Василь Третяк, Скарбник української організації 'Помаранчева Хвиля', Чикаго (США). Виставка ікон. Два професори. Зліва Бача Юрій (Словаччина) дисидент, політв'язень; справа Антонів Василь (Росія), керівник найстарішої української організації в Росії ( з 1988 року) - Товариства української культури Славутич. Мендзів Вірослав, орденоносець ('За заслуги перед Вітчизною'). Фото на згадку біля пам'ятника Шевченку у Львові.