Друк
Розділ: Світовий Конгрес Українців

Повертаючись до Конгресу СКУ в Києві

Минуло трохи більше місяця з того часу, як завершив свою роботу головний діаспорний форум черговий ХІ-й Світовий Конгрес Українців у Києві. Вгамувалися пристрасті і можна спокійно підбити деякі підсумки роботи Конгресу, зробивши акцент на участі в ньому російської делегації.

Перш за все, хотілося б подивитись на список українських активістів з Росії, які були обрані делегатами Конгресу від п’яти громадських організацій РФ – членів СКУ, та тих, хто дійсно взяв участь у його роботі (гості до цього списку не увійшли).

Список

делегатів від українських організацій Росії на ХІ Конгрес СКУ (світлим виділено прізвища осіб, які з певних причин не прибули на Конгрес)

1.     Божескул Юрій, Омськ

2.     Бубнюк Вячеслав, Владивосток

3.     Винник Сергій, Омськ

4.     Волик Михайло, Санкт-Петербург

5.     Воробей Любов, Сиктивкар

6.     Гаврилюк Сергій

7.     Гіржов Віктор, Москва

8.     Гудзенко Володимир, Москва

9.     Дудко Тарас, Москва

10.  Зарічанський Володимир, Москва

11.  Ілик Надія, Сургут (квота Омська)

12.  Коваленко Валентина, Санкт-Петербург

13.  Ковбик Максим, Владивосток

14.  Крещенецький Григорій, Москва

15.  Крот Володимир

16.  Кудрін Олег, Москва

17.  Кукушкіна Ірина, Москва

18.  Лисенко Ілля, Саратов

19.  Любунь Володимир

20.  Мельник Людмила, Москва

21.  Мурза Валерій

22.  Павленко Олександр, Сиктивкар

23.  Пилипенко Василь, Мурманськ (квота С-Пб)

24.  Романовський Віталій, Кіров (квота Владивостока) 

25.  Романцова Тетяна

26.  Самборський Володимир, Сургут (квота Омська)

27.  Семененко Валерій, Москва

28.  Старина Валентин, Москва

29.  Таран Андрій, Москва

30.  Халімончук Володимир, Сургут

31.  Цока Василь, Барнаул (квота Омська)

32.  Шелест Аркадій, Саратов

33.  Шелест Тетяна, Саратов

34.  Шершнєв Олександр, Москва

35.  Ширко Катерина, Мурманськ (квота С-Пб)

36.  Шишковська Лариса

37.  Яременко Лідія

 

Для участі в Конгресі треба бути, як мінімум, людиною з… певними статками. Саме так! Тобто, крім права вирішувати нагальні питання життя світового українства, треба мати ще й певні фінансові можливості. Окрім витрат на проїзд (а це міг бути шлях до Києва з найвіддаленіших куточків неосяжної Росії), потрібно було мати ще й засоби для проживання, харчування, проїзду на громадському транспорті тощо. Але то ще квіточки: кожний делегат і гість Конгресу мав сплатити чималий внесок у доларах. Для представників західних країн він становив 300 доларів, а для їх значно бідніших побратимів зі східної діаспори – з Росії та деяких інших країн пострадянського простору – (приміром, Казахстану) – ставка була удвічі меншою. Але була й окрема категорія «пільговиків», яким дозволялося внести лише 50-60 баксів. Словом, як бачимо, форуми СКУ – задоволення не з дешевих. Хоча, звичайно, зібрані кошти використовувались на організаційні потреби – обіди, фуршети, друковану продукцію тощо.

Тому на Конгрес приїхали люди, які могли собі це дозволити, а також ті, хто був потрібний для «правильного» голосування за деяких представників до керівних органів СКУ від Росії. Серед таких було двоє представників Сургута, делегованих СЦУК «Сірий Клин» із Омська – колишнім керівником організації Сергієм Винником. Ці люди зганьбили українців Росії перед усім закордонним українством. Приміром, одна пані (раніше про неї в українському русі ніхто не чув і в очі її не бачив), на пленарних засіданнях у мікрофон вихваляла нинішні російські порядки і розповідала як добре і вільно живеться українцям у Російській Федерації, повторювала заїжджену кремлівську тезу про єдність трьох «братніх» народів – росіян, українців, білорусів… Вона договорилася до того, що присутні в залі почали вимагати забрати у сургутської «активістки» мікрофон. Звати цю «героїню» Надія Ілик.

Іншим «героєм» (вже наступного дня) став Володимир Самборський з того ж таки Сургута. Людина епатажна, за словом до кишені не лізе. Але справа не в цьому. Під час регіонального круглого столу на тему: «Розвиток українських громад у Російській Федерації та в Центральній Азії», на якому були присутні ще чинний на той час Президент СКУ Євген Чолій і новий кандидат на цю посаду Павло Грод, пан Самборський з трибуни  на весь голос паплюжив учасників Революції Гідності, говорячи, що «на Майдані стрибали мавпи, а не стрибав лише той, у кого були проблеми з гемороєм»… І ні спікер круглого столу Сергій Винник, ні член Ради директорів СКУ від РФ Валерій Семененко, ні Чолій з Гродом не лише не зупинили цього антимайданівця, але навіть не зробили йому зауваження. Було гидко й соромно дивитись на весь цей балаган.

Коли вже після Конгресу я свої думки і враження виклав поштою Валерію Семененку, він так мені відповів: «Я би не сказав, що виступ Самборського був антимайданівським. Основне у нього – кожен повинен починати з себе, відповідати за себе, що ти зробив, а не кивати на інших. Намагається показати себе оригіналом, це вже його особисте. Але криміналу не бачу.  Дівча (це про Ілик. – Авт.) мабуть попросилось поїхати. Називати її ворогом – то вже занадто. Якщо підходити з такими мірками, то не буде з ким  працювати».

Цілком згоден з Валерієм Фоковичем, що скоро працювати буде ні з ким. Але якщо подивитись уважніше, то ця проблема вже й так на часі. Російсько-українська війна наче потужний прожектор багато що висвітлила, багато крапок над «і» розставила. Тому, маючи деяких «друзів», і ворогів не треба…

Самборський займається бізнесом, отож приїхати на Конгрес для нього було меншою проблемою, ніж комусь іншому, який би постарався достукатись до розуму й сердець російської делегації і сказати, що є більш гідні люди в українському русі Росії, ніж, скажімо, пан Винник. Приміром, той-таки Володимир Павук з Новосибірська, який завдяки своїй наполегливості створив майже власними силами пам’ятник Шевченку в цьому сибірському місті, утримує за власні кошти приміщення Українського культурного центру місцевої автономії і веде активну роботу в громаді зі збереження української ідентичності її членами. До речі, він активно подорожує, вивчає досвід життя українців в інших країнах світу. Але, на жаль, не був включений до списку делегатів. Так само, як і не був нагороджений медаллю СКУ ім. св. Володимира Великого. А слід було б нагородити! На відміну від Самборського, який теж на власні кошти створив пам’ятник Кобзареві в Сургуті, п. Павук не паплюжить ім’я Тараса (незбагненний парадокс: навіщо було створювати меморіал ненависному поету й художнику?!). Може не давала спокою слава Герострата, але зі зворотним ефектом? Навпаки, Володимир Павук висадив біля пам’ятника Шевченкову вербу, добився від «Пошти Росії» випуску поштової марки й конверта із зображенням новосибірського монумента, здійснює інші кроки  для гідного вшанування пам’яті про Кобзаря.

Незрозуміло, яким чином зберігає українську національну ідентичність – основу існування українських громад у світі інший делегат Конгресу, теж антимайданівець – Василь Цока (Барнаул, Республіка Алтай), який навіть не володіє українською мовою. Хоч це його не найбільша вина. Ось як характеризується діяльність цього алтайського активіста в дайджесті фейсбук-групи «Громада українців Росії», що вийшов минулого місяця під редакцією Андрія Литвина (м. Петрозаводськ, Республіка Карелія).

«Ставленик В. Жириновського Василь Цока з Барнаула 10 квітня 2014 року розповідав російською (переклад А. Литвина): «Ми підтримуємо стосунки з багатьма містами і цілими регіонами України як західними, так і східними. Дуже великий відсоток їх населення сподівається на допомогу Росії. <…> Насправді Росія ні в чому не винна, це Європі та Америці потрібно виставити росіян у поганому світлі, так як вони витратили дуже багато грошей на цю заварушку (Революцію Гідності. – Авт.). А що стосується Криму, то це був вибір його мешканців, так само як сьогодні вибирають Південно-Східні області». Чи вписуються подібні люди в україноцентричну і, навіть, дисидентську діяльність СКУ?  Гадаю, питання риторичне.

Під час моєї розмови з Аркадієм Шелестом із Саратова, він довго намагався довести мені, що його візит у складі російської делегації до окупованого Криму напередодні псевдореферендуму 2014-го року був цілком випадковим, а так він – людина проукраїнська, і бодай хоч щось робить, аби українська справа зовсім не вмерла на теренах Росії. Може й так, але ні обіцяних ним знімків, інших документів, які б свідчили про  його «проукраїнську» діяльність, діждатись не судилося. І навряд чи спілкування з біженцями Донбасу (тими, які чомусь втекли не до Києва й Львова, а до Саратова), можна вважати ознаками української роботи...

Ось такі «активісти» прибули на головний світовий діаспорний форум до Києва. Частина делегатів не представляла організацій – членів СКУ, а опинилася у списку за квотою цих організацій з єдиною метою: допомогти Виннику потрапити до керівництва СКУ. Для цього сам п. Сергій доклав чимало зусиль, а допомагав йому в цьому активно «наш Фокович» – Валерій Семененко. З цієї історії  можна зробити логічний висновок: ні член Ради директорів СКУ Валерій Семененко, ні СКУ не побачили в українських організаціях Росії більш дієвого й гідного кандидата, ніж Сергій Винник.

Не побачили, або в силу якихось причин, не захотіли цього зробити. Адже не секрет, що пан Сергій водить дружбу з паном Павлом (Гродом) – новим очільником СКУ. Їх часто можна було побачити разом і на Конгресі, вони  весь час щось жваво обговорювали. І все було б нічого – нікому не забороняється обирати друзів, але в нашому випадку це обертається якоюсь кулуарщиною, висуненням своїх друзів на посади (хоч і йдеться про громадську діяльність), яким вони не відповідають. Так, принаймні, вважають багато активістів українського руху Росії.

Але можна ж було влаштувати загальне обговорення кандидатур на посади до керівних органів СКУ від Росії. Об'єднана пресс-служба українських організацій РФ періодично публікує інформаційні матеріали, новини, звернення до Порошенка в соцмережах, навіть надсилає ці матеріали на «Кобзу». Чому ж тоді ця пресс-служба «делікатно» обійшла увагою таке важливе питання, як вивчення думки українців Росії щодо їх представників для роботи в СКУ?! До речі, чутки про висунення Винника почали ходити ще задовго до Конгресу, так само, як і про нагородження ряду українських активістів РФ медаллю св. Володимира Великого. Так буває завжди, коли бракує достовірної інформації про ту чи іншу подію, про тих чи інших людей. А чутки, як відомо, мають властивість гіперболізувати ситуацію, породжують недовіру до тих, хто стає об'єктом цих чуток.

Нова посада Винника в СКУ називається: Регіональний Віце-президент Російської Федерації та Центральної Азії. А входить до його компетенції робота в Азербайджані, Вірменії, Казахстані, Киргизстані, Монголії, Росії, Таджикистані, Туркменістані, Туреччині, Узбекистані. Ні більше, ні менше! І якщо пан Сергій не зміг налагодити ефективну українську роботу в окремо взятому Омську та області, то як він впорається з таким набором країн – доводиться лише здогадуватись.

До слова, п. Винник вже після завершення Конгресу в холі «Президент готелю» висловлював претензії автору цих рядків у тому, що Кобза» публікує упереджені матеріали щодо нього, і навіть погрожував судом за діяльність Віктора Гіржова як головного редактора «Кобзи». Зокрема, висувались претензії щодо опублікованого напередодні Конгресу на сайті «листа чотирьох», в якому містилась підтримка Володимира Павука і висувались сумніви щодо заслуг Сергія Винника на ниві української роботи в РФ, зокрема, його висунення на нагородження медаллю св.. Володимира Великого. Намагання пояснити, що матеріал з’явився вже після мого від’їзду до Києва і був опублікований засновником і директором «Кобзи» Василем Коломацьким (на що він має цілковите право), на Винника абсолютно не діяло. Він стояв на своєму: Гіржов публікує матеріали, які «порочать честь і гідність» Винника і повинен дати спростування. Дивна позиція для юриста, який не бажає чути ніяких доказів і аргументів. Навіть таких, що лист був підписаний конкретними особами (Андрій Литвин, Володимир Павук, Лідія Близнова, Ігор Роздобудько), які готові підтвердити це під присягою... В такому разі, пропонуємо п. Виннику, наприклад, надіслати на адресу редакції детальний звіт про свою роботу керівником «Сірого Клину», скажімо, за 2017-2018 рр. І не забути додати до слів фотографії, які б свідчили про його персональну участь у тих чи інших заходах. «Кобза» із задоволенням опублікує ці матеріали.

Як не дивно, але саме з кращого боку проявили себе гості Конгресу, приміром, знана активістка українського руху РФ Наталя Литвиненко та молода активістка з Москви Зоряна Созанська, які не боялись висловлювати свою точку зору, відстоювати власну позицію щодо тих чи інших подій і осіб, як мовиться, «не взирая на лица», водночас, не наголошуючи на своєму патріотизмі та «любові до України»… Приміром, п. Наталя хоч і дещо емоційно, але намагалася привернути увагу учасників російської делегації та присутніх оцільників СКУ – п. Чолія і п. Грода до того факту, що активні українці Росії, які щодня роблять помітні справи, чомусь виявились непомітними для СКУ. Під час демонстрування ролика про роботу окремих українців Росії, п. Наталя акцентувала увагу присутніх на кадрах, де були продемонстровані одиночні пікети та інші акції за участі Лідії Близнової з того ж таки Омська, Андрія Литвина з Петрозаводська, і вже згаданого Володимира Павука з Новосибірська. Не було на цих кадрах лише «авторитетного» діяча Сергія Винника.

Традиційно патріотичними й відвертими були виступи інших спікерів круглого столу – митрополита Адріана та керівника української громадської організації «Провісник» з Москви Тараса Дудка.

На жаль, модератор круглого столу Винник не надав трибуни для виступу керівнику громадської організації «Просвіта» з Владивостока (члену СКУ) В’ячеславу Бубнюку (хоч той наполягав), а самовільно передав його слово іншому виступаючому. На знак протесту проти такого волюнтаризму, п. Бубнюк залишив засідання. Напевно, Винник злякався, що принциповий і безкомпромісний Бубнюк може зруйнувати ідилію і одностайність, яка панувала під час висунення кандидатур на посади членів керівних органів від Росії… А кому це потрібно, питається?

Слід сказати, що нікуди не зник і традиційний водорозділ між західною та східною діаспорами. Скажімо, СКУ давно не відвідує українців Росії, в український рух РФ не вкладаються ніякі кошти, СКУ не вникає в проблеми українців РФ. Якщо все це накласти на умови, в яких діють українські громади цієї країни, де права людей і нацменшин існують лише на папері, то стане зрозумілим: деградація української діаспори РФ буде лише поглиблюватись. Чи зможуть щось змінити в цьому процесі переобраний на новий (здається, вже третій) термін член Ради директорів СКУ Валерій Семененко і Віце-президент з регіонального розвитку Сергій Винник – покаже час…

Хотілось би також вірити, що і в самому Світовому Конгресі Українців з приходом нового керівництва з часом відбудуться помітні позитивні зрушення.

***

Під час роботи Конгресу (27 листопада, 2018 р.) частина російської делегації не обмежилась лише пленарними засіданнями та круглими столами в рамках офіційної програми, а з метою привернення уваги української влади до ситуації в Національному культурному центрі України в Москві, вирішила провести біля адміністрації Президента України своєрідний флешмоб. Не всі побажали взяти участь у цьому важливому заході, зокрема, не було серед учасників акції і п. Винника, хоч раніше він активно боровся за «наведення ладу» в КЦУ. Може тому, що хотів посісти крісло генерального директора цієї установи? А коли програв конкурс на заміщення вакантної посади керівника, втратив інтерес до цієї боротьби… 

На жаль, до резиденції глави держави людей не пустила охорона. Після деяких перемовин, не добившись свого, пікетувальники розгорнули принесені банери на розі Банкової та Інститутської. Після цього спустилися на Майдан Незалежності і там продовжили свою акцію. Фото з флешмобу були опубліковані у соцмережах.

Чи дослухаються у київських владних кабінетах до думки московських українців, які не вперше в пресі і в офіційних зверненнях просили владу вирішити ситуацію щодо КЦУ, який перестав бути місцем, де живе українська культура й існує повага до Української держави? Є великі сумніви. А зараз владі і зовсім буде не до проблем українців Росії – на порозі президентські вибори…

Віктор Гіржов, головний редактор «Кобзи», делегат ХІ Конгресу СКУ

На світлинах: Логотип СКУ. Пленарне засідання Конгресу, на передньому плані – В’ячеслав Бубнюк. Засідання круглого столу за участі російської делегації: (зліва направо) – Володимир Самборський, митрополит Адріан, Валерій Семененко Тарас Дудко, Аркадій Шелест, на трибуні Сергій Винник. В роботі круглого столу взяв участь Павло Грод. Виступає Валерій Семененко. Колишній голова КЛГП Олександр Басмат, Канада (крайній праворуч), Наталя Литвиненко, Людмила Мельник, Віктор Гіржов. Відома співачка, народний депутат України Оксана Білозір (друга зліва) серед делегатів і гостей Конгресу. Учасники флешмобу неподалік резиденції Президента України. Учасники флешмобу на Майдані Незалежності.