Друк
Розділ: Україна: погляд з діаспори

Яка нині здоровшає духом, чистішає помислами, яснішає мріями.

З чого склалася моя поїздка до України? З доріг, зустрічей, розвітань. А ще - з гомону великого міста, потиску руки українських патріотів, які живуть і творять сьогодні на славу українську…

Над зустрічами і розвітаннями підвелися дороги із учора в завтра, дороги історії, дороги слова… То були щасливі дороги, серпневі та вересневі…

24 серпня. Іду сонячним проспектом Свободи і бачу: сюди, до пам'ятника Тараса Шевченка в самому центрі Львова, де хор співає "Молитву за Україну", підходять люди, щоб звірити биття своїх сердець з серцем незалежної Батьківщини, свої думи з геніальними думами свого пророка  Тараса Шевченка.

Нині Україна здоровшає духом, чистішає помислами, яснішає мріями. Це не просто "демонстрація" - це вища правда життя, це душа народу, пронизана вірою, гордістю та любов'ю. Це вже - велика радість, велика могутність!

14 років незалежності - це рубіж не просто часовий, це рубіж історичний.

Скільки б не пройшли ми доріг, яких би ми висот не досягли, саме дата 24 серпня буде вічним джерелом сил і наснаги.

Перед нами - дні, знаменні подіями історичної ваги. Незалежна, соборна, демократична Україна нагадує собою золотий пшеничний лан, обцілований сонцем і огорнутий веселкою. Блакитно-жовте маєво знамен - як весна творення і оновлення, велика українська весна!

Багато у Львові доріг, невмирущих імен і дат. Його невичерпні джерела добра і краси завжди напували кращих синів землі української - Івана Франка, Володимира Гнатюка, Марію Заньковецьку, Ольгу Кобилянську, Соломію Крушельницьку, Миколу Лисенка, Василя Стефаника, Лесю Українку…

Мене ж цікавив львівський поет Василь Семенович Колодій, якому 26 квітня 2004 року в Клубі української культури при обласній бібліотеці ім. Крашеніннікова, що на Камчатці, був присвячений поетичний вечір. З його віршами ми зустрілися в журналі "Дзвін" за дев'яності роки ХХ ст. і закохалися в них назавжди. До того ж, на Камчатці живе його донька - Галина Скрябіна - Заслужений працівник культури Росії. Вона хворіла, коли ми проводили цей музично-літературний вечір, присвячений її батькові. І попросила нас ще раз повторити це свято спілкування рідною мовою, мовою віршів Василя Семеновича Колодія. Ми раді провести ще не один вечір, присвячений її батькові, але повторюватись не хочеться, а його збірників у нас немає. Знаємо, що було 14 видань і останнє в 1991 році - "Доля".

Тож і кинулась я у пошуки. І звела мене доля з дуже світлими і добрими людьми. Це директор видавництва "Каменяр" Сапіга Дмитро Іванович і, через нього, весь колектив бібліотеки, де працювала директором дружина В.Колодія Марія Іванівна Муха-Колодій. Це була неповторна зустріч. Я довго розповідала про формування життя і творчості українців на Камчатці, про трудності і радості…Слухали зі сльозами на очах. Розуміли, як нам тяжко жити так далеко від Батьківщини, без рідного слова…І подарували нам збірки Василя Колодія та багато іншої української літератури, якої так не вистачає на Камчатці. Також дуже багато нових видань подарував нам  Сапіга Дмитро Іванович, в тому числі твори Івана Франка. Ми вже давно хотіли назвати свій Клуб української культури іменем І.Франка, але не мали його творів. Я, і всі члени клубу щиро дякуємо за такий щедрий дарунок! Хай щастить Вам, пане Дмитро і Вам, шановні працівники бібліотеки!

Мене познайомили з племінницею Марії Іванівни Колодій - Галиною Стецик, яка домовилась про зустріч, хоча я знала, що Марія Іванівна ще зовсім недавно перенесла операцію на серці, отже дуже боялась її турбувати. Та зустріла нас Марія Іванівна дуже радо. Дала мені ноти на слова віршів Василя Колодія, а також його листа про відмову від премії Т.Шевченка. В.Колодій пояснив своє рішення тим, що більшість народу опинилися на той час за гранню бідності, і він не може в такий тяжкий для народу час одержувати грошову премію.

Лист датований 14 січня 1992 року. В цьому році Василь Семенович і помер. Ліг і заснув навіки, а Слово його живе, а значить, живий і він! Ходила по місту Лева, мені весь час здавалось, що ось зараз зустріну Василя Семеновича. Відчувала його десь зовсім поруч. Ось так буває…

Від щирої душі дякую Марії Іванівні за її розповіді про нашого улюбленого поета, який так умів кохати і так любив і знав рідну українську мову, що ми купаємось в його поезії, як в річці. Бажаю, шановній Марії Іванівні, здоров'я і довгих щасливих років життя, наповнених радісними зустрічами та хорошими вістями!

Ще багато незабутніх зустрічей мені подарував Львів. Це -  чудовий духовний хор церкви св. Апостолів Петра і Павла, де співають моя донька Ганнуся та онука Олена. Диригент хору молода, гарна і обдарована Дарія Кобецька. Йдучи на службу, я не сподівалась почути таку силу співу, бо ж знала, що хор аматорський. Його хористи - люди різних професій: лікарі, вчителі, просто пенсіонери. А ще співає в хорі жіночка дуже поважного віку, яка все своє життя присвятила хоровому співу - пані Аничка М'якущак. Родом вона з Гуцульщини, з с.Великий Ключів. Ця особлива жінка, живучи  вже понад 77 років, виготовила своїми руками близько півтисячі ґерданів та записала до півтисячі коломийок з своєї пам'яті. А ще дуже потішило, що в хорі багато є молоді і виконує  хор професійні речі на дуже високому рівні. Це - "Херувимська" Лисенка, "Достойно" Сластіонова, "Милість спокою" Гончарова, "Отче наш" Вербицького та інші.

Це і зустріч з патріотичним хором "Нескорені", виступ якого я слухала до 14-річниці незалежності України в Органнім залі зі сльозами на очах, завдяки запрошенню пана Семена - соліста хору, який співає також в хорі церкви св. Апостолів Петра і Павла. Потім ближче познайомилась з диригентом хору, пані Богданою, яка пообіцяла надіслати нам патріотичні пісні в своїй обробці…

Це і колектив музичної школи № 8, що на Сихові, де всі - і викладачі, і батьки учнів, хто що мав - ніс, щоб на Камчатці звучала музика українських класиків - С. Людкевича, М. Лисенка, М. Колесси, П. Козицького, В. Косенка…

Хочу подякувати моїй онуці Марії та зятю Сергію, які супроводжувала мене на всіх дорогах Львова та міста Кременця, що на Тернопільщині, де спочивають вічно мої батьки та проживає родина. Особливо вдячна долі за друзів доньки (Нусю та Богдана), які не тільки подарували мені свою увагу, добро, а й Музику, яка переносить мене знову і знову до Львова, в мою милу Україну, на її Дороги…

Ще багато було різних доріг, цікавих зустрічей, добрих і щирих людей на моєму шляху…

Прийшов і вересень… Час, коли раптом Президент розпустив уряд. Уряд, в який вірив народ, на який надіялись ті, хто був учасником Помаранчевої революції або її прихильником. А ті, хто віщував неспроможність помаранчевої влади - чекали гніву народу. І знову заколихало "хвилями" мою Україну. Та це вже були "хвилі" демократичної країни, де можна було піднімати ці "хвилі" будь-якому  політику на висоту "своєї правди", не боячись переслідувань та репресій. Особливо це відчувалось на "П'ятому каналі" телебачення.

А народ? Хто розчарувався, хто перестав вірити Помаранчевій революції, а хто говорив так: "Два брати в господарстві і то сваряться, а у владі? Чому ні?! Головне, щоб перемагали істина, демократія і просто здоровий глузд". І терпеливо чекали мудрості від Президента та політиків. А я раділа та гордилася своєю країною, тією вірою, що живе в народі. Можливістю висловити свою думку, якою б вона не була, і не обов'язково  в унісон - чи то Президенту, чи то уряду. Аби тільки ця думка служила на благо Батьківщині і народу, а народ вже розбереться де правда, а де її немає, що добре, а що зле.

Сьогодні Україна продовжує боротися без війни і крові за достойне життя, за рідну мову, за соборність. І народ вірить в повну перемогу, бо головне завоювання Помаранчевої революції - це Демократія!

У святковій промові, на майдані Незалежності, Президент окреслив головні напрямки реформування країни, ось деякі з них:

- Подальше кадрове оновлення влади. "У владі з'явилось багато нових облич, але обличчя влади не змінилося. Я не буду з цим миритися" - сказав Президент;

- Наступ на корупцію буде посилено. "Хто думає, що пересидів першу хвилю змін,  зберігся - помиляється", - попередив Віктор Ющенко;

- В економічній політиці акцент буде зроблено на інвестиціях та інноваціях.

- 2006 рік стане роком українського села;

- Україну чекають судова реформа та реформа житлово-комунального господарства…

Щасти тобі, моя Україно!

Едіта-Юліана ПОЗНЯКОВА, 

керівник та ведуча Клубу української культури  

м. Петропавловська-Камчатського.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.