Друк
Розділ: Україна: погляд з діаспори

Медаль «Золотая Звезда» Героя России. Інтернет-видання Георгія Гонгадзе "Українська правда" про «агентів російського впливу» в керівництві української держави

Material was removed by Editorial board after it's publication.

Vassili Kolomatski

editor

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Від редакції (обмін думками серед тих, хто робить сайт «Кобза-Українці Росії):

Шановні колеги, я звернув увагу на цю публікацію "Української правди", бо повністю з нею згоден. Хоч це зовнішньо якийсь парадокс, але ніхто не зробив стільки для дискредитації України та ідей "помаранчевої революції", як її діючий президент Віктор Андрійович Ющенко. Вийшло так, що він - немовби щирий український патріот і демократ - всі ці роки діяв як вірний таємний агент колишнього директора ФСБ РФ Володимира Путіна, його надійний резидент у Києві.

Як у минулому військовий, я потихеньку збирав в електронну папочку інформацію про стан Збройних Сил України. І згоден з тим твердженням, що багато для їх розвалу тихою сапою зроблено при нинішньому Верховному головнокомандуючому Збройних Сил України та призначених ним урядовцях. Хоча їх попередники в урядах України теж дуже добре попрацювали над знищенням оборонного потенціалу української держави.

Сильно ослаблені Повітряні сили і, перш за все, війска протиповітряної оборони України. Загальна ударна міць цього провідного на нинішній час виду Збройних Сил України - українських ВПС на всій території країни становить 208 бойових літаків (плюс 37 транспортників). За станом на 2004 рік Україна мала 270 літаків. Армійська авіація - 72 вертольоти всіх типів, тобто і бойові, і транспортно-бойові, і транспортні. А дістались Україні 543 вертольоти армійської авіації. В повітря ще кілька років тому могли піднятися лише 35 машин. Скільки зараз літає - важко сказати. Для «показухи» достатньо. Для оборони - не знаю. Як повідомляли українські ЗМІ, в авіаційних частинах парк літаків, що могли літати, опустився нижче 40%, а по деяким даним - лише 15-25%.

В військах протиповітряної оборони України за даними українських аналітиків біля 50% ЗРК (зенітно-ракетних комплексів) і дві третини радіолокаційних станцій (РЛС) вичерпали терміни експлуатації. Сьогодні ЗРК великої дальності С-200 готові мабуть лише збивати цивільні літаки (як той Ту-154, що летів в Новосибірськ із Ізраїлю і який розбили вщент біля Сочі). А за даними голови спеціальної комісії Верховної Ради України Валерія Коновалюка цілих два дивізіони - 6 зенітно-ракетних комплексів "Бук-М1" (9К37) діючий президент України при допомозі колишнього прем'єр-міністра Юрія Єханурова зняв з бойового чергування і практично подарував своєму грузинському куму...

Знаю, що прискоренно проходила деградація Сухопутних війск, де біля 80% (!) автомашин не мали аккумуляторів. Хоч на волів та коней переводи українські механізовані та аеромобільні бригади!

А про стан Військово-морських сил України (ВМСУ) і говорити нічого: із 70 військових кораблів, що дісталися Україні в 1997 році при розподілі Чономорського флоту, залишилося непорізаними і не зданими в металобрухт лише 30 бойових одиниць - кораблів і катерів. При цьому пактично всі кораблі ВМСУ потребують заводського ремонту. Фактично за Гібралтар та Суецький канал можна відправити лише один єдиний колишній радянський сторожовик, а нині флагман ВМСУ фрегат "Гетьман Сагайдачний". Далі я приведу лише приклади по кораблям з іменами міст України, в яких члени редакції сайту «Кобза-Українці Росії» жили і вони нам рідні.

Мені було боляче, коли в липні минулого року прочитав про списання і виведення із ВМСУ відносно нового малого десантного корабля на повітряній подушці проекту №12322 "Зубр", який носив наіменування на честь мого рідного міста - "Донецьк". Його було добудовано і здано в Військово-морські сили України лише при першому президентові України Леоніді Макаровичу Кравчуку (в 1993 році). І цей корабель, хоч він ледь прослужив 15 років, як був знищений при третьому президенті України і Верховному головнокомандуючому Збройних Сил України Віктору Андрійовичу Ющенкові.

Зате повністю небоєздатний і єдиний на все Чорне море підводний човен "Запоріжжя", якому вже 39 років(!!!) - це корабель такого ж класу, як "Новосибірський комсомолець", що поставлений як корабель-музей на вічну стоянку в московському Тушино: про нього ви могли прочитати в матеріалі Віктора Григоровича Гіржова, куди я вписав чи додав реальну назву цієї субмарини!) і досі у складі Військово-морських сил України.

А військовий морський танкер "Макіївка" - це рідне місто нашої колеги редактора сайту Наталії Георгіївни Литвиненко-Орлової - ще раніше навіть без дозволу уряду було виведено із складу Військово-морських сил України і продано на Кіпр із заниженням ціни на 1 млн. гривень!

Порізали на металобрухт і корвет "Суми" (до 90-х років - малий протичовновий корабель №52 проекту 1124, який до 90-х років носив наіменування "Одесский комсомолец". А в серпні 1997 року переданий до складу ВМСУ, переіменований на назву рідного міста нашого товариша і колеги, засновника і редактора сайту пана Василя Коломацького. А в 1999 році корвет «Суми», який не змогли відремонтувати, був ліквідований, як непотрібний для оборони України.

Лише шановному директору сайту пану Стефану Григоровичу Паняку можу сказати, що військовий корабель "Львів" поки що не втопили і не ліквідували. Бо бойової одиниці під такою назвою ще не було у складі ВМСУ. Хоча ще недавно міністр оборони України Юрій Єхануров обіцяв т.в.о. голови Львівської ОДА Миколі Кмітю, що в Севастополі буде таке військове судно... Але де тепер пан Єхануров і з кого питати за дані колишнім міністром обіцянки?

Та нашого веб-дизайнера Михайла Плотнікова заспокою: до старого базового тральщика проекту 1265 БТ-126 "Маріуполь" (який був збудований в Петрозаводську ще в 1979 році, тобто старший його за віком) і служив в збройних силах СРСР під назвою "Оренбурзький комсомолець", ще "руки не дійшли". Але думаю, що і його поріжуть на металобрухт - така лінія і стратегія у вищого керівництва України...

Це - ганьба, це біль України: її цивільні транспорти, її екіпажі моряків захоплююють африканські пірати, а держава не може відправити до берегів Сомалі навіть якогось поганенького сторожовика, які тепер в Україні гучно називають на західний лад фрегатами та корветами! І це незалежна країна, що може пишатися своєю колишньою суднобудівельною промисловістю, заводами в Миколаєві, Феодосії, Києві тощо, які у свій час збудували багато кораблів різних класів (включно до авіаносців) для Військово-морського флоту Російської імперії і Радянського Союзу.

Згоден з автором "УП": Віктор Андрійович Ющенко за свої заслуги перед Російською Федерацією повністю заслужив від Дмитра Мєдвєдєва високе звання Героя Росії. На жаль, і його найлижча соратниця по «помаранчевій революції» пані Юлія Володимирівна Тимошенко теж заслуговує такого ж високого і почесного звання і відповідного указу Президента РФ. А про мого земляка Віктора Федоровича Януковича просто змовчу: ви самі, друзі, погодитесь - давно заслужив...

Боляче і соромно!

Ваш Андрій Бондаренко.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Ото все, що написано, воно торкається не конкретно Ющенка, а всієї політики влади УССР, ой, незалежної України, після 1991 року. Як раз при Ющенку були мляві спроби спробувати змусити то все плавати і літати.

Дещо є з нового озброєння. Є частини боєздатні, є дуже багато ні на що не здатних. Окрім того, треба розуміти, що не все аж так погано із ЗСУ. Ці "пораженчєскіє настроєнія" вигідні Росії, в першу чергу, щоби ми і не думали опиратись. Щоби громадська думка була на позиціях "віддати Росії все, що вона хоче - бо буде гірше". Як каже один провокатор "інтенсивність російської пропаганди передвоєнна".

З іншого боку, треба розуміти, щоб армія РФ, може і має кілька ударних з'єднань, зконцентрованих в Чечні, Дагестані і Інгушетії, проте в цілому далеко не краща за українську.

Коли був інцидент з Тузлою, то наші російськомовні офіцери аж рвалися "показати москалям", чий той чи іншій український півострів.

Основна провина Ющенка - це не армія. На фоні попередніх президентів він армією опікувався. Основна проблема Ющенка - це невиконання свого ключового гасла: "бандити сидітимуть в тюрмах".

Коротше, в України достатній військовий потенціал, щоби дати по зубах різним сусіднім пародіям на імперії. І я би не радив їм перевіряти, в якій мірі це правда.

До всього нагадаю, що РФ все менше і менше контролює ситуацію на Кавказі, тому "малєнькая побєдоносная война с хахламі" може обернутись великою пожежею на Кавказі. Невідомо, чи взагалі після цього РФ лишиться.

Так що нам треба найменше панікувати, менше хаяти своїх (у нас це в крові, бо покоління жили при чужій владі і будь-яка влада нами сприймається, як чужа), і не вестись на пропаганду Росії, що в нас нема жодних шансів. Скоріше навпаки, у них нема.

Михайло Плотніков

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Навіть тих 30 кораблів, що після 2005 року були порізані за рішенням колишнього уряду Януковича, було достатньо, щоб знайти місця у тюрмах для представників цієї команди. І для команди із уряду Тимошенко теж місця на нарах були б забезпечені.

Але у Збройних Сил України дуже млявий та "добренький" Верховний Головнокомандувач. Таким президент бути не може! У нього лише в секретаріаті більше 600 дармоїдів, а де ж судові процеси проти цих "ворогів народу"?

Я лише з одним прикладом, вибачаюсь, дурості київської воєнної команди стикнувся. По Україні закриті зразу всі три вищі артилерійські командні училища - в Сумах, Хмельницькому і Одесі. В останньому, де я навчався, була прекрасна учбово-матеріальна база підготовки командирів-артилеристів. Все перекинули у Львів, у колишнє радянське військово-політичне училище. Я там теж навчався заочно на факультеті журналістики. Клубних працівників - "балалаєчників" та журналістів там могли готувати. Але тепер там навчають молодих офіцерів для всіх Сухопутних військ України - і мотострільців, і танкістів, і саперів, і артилеристів... А база колишнього ЛВВПУ якісну підготовку по всім цим спеціальностям командирів-фахівців вести не дозволяє.

Можна було б у тій же Одесі, як у філіалі Воєнного інституту Сухопутних військ України якісну підготовку артилеристів вести на базі мого рідного училища, яке після 1992 року стало 2-м (артилерійським) факультетом Одеського інституту Сухопутних військ України. Але саме при ВАЮ цей ОІСВ закрили, а підготовку кадрів командирів-артилеристів тепер ведуть там лише на військовому факультеті "Одеської політехніки"... Ось цю "демократичну" чи "національно-свідому" дурість ні я, ні мої товариші - однокашники по ОВАКОЛУ, з яким я 40 років тому - в серпні 1969 року туди поступав, так не і зрозуміли. Логіки ми тут ніякої не бачимо.

Зламати завжди легше, ніж будувати щось на протязі десятків літ і з величезними бюджетними затратами мільйонів радянських рублів! Я не знаю, коли навіть на Яворівському полігоні за Львовом збудують все те, що ми мали на нашому учбовому центрі в таборі Чабанка (це було на березі Григорівського лиману поряд з дивізійним полігоном 28-ї Чапаєвської мотострілецької дивізії), не кажучи вже про використання нами бази полігонів в Тарутіно Одеської області, на Широкому Лані Миколаївської області (найбільшому в Європі) та на Ангарськогму полігоні в Кримських горах...

Ваш Андрій Бондаренко

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Толку від якісних офіцерів (це ще дуже умовно), коли їх виховує антиукраїнський склад викладачів? Думаю, рішення про переїзд до Льова обумовлене тим, що там курсантів все ж будуть виховувати в патріотичному дусі. Бо в Одесі їх виховували не те що не в патріотичному, а часто в антиукраїнському дусі. Звісно, якби я цим керував би, то я би методами диктатури навів би лад і в Одесі. Але не я керую.

Михайло Плотніков

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.