Друк
Розділ: Україна - Світ

Як трудові мігранти пропагують Україну в Італії і хто вставляє їм палиці в колеса

Скажемо відверто: з часів здобуття незалежності Україна, як не дивно,  якось байдуже ставиться до співвітчизників, які в умовах неминучих економічних складнощів молодої держави вимушені шукати роботу поза її межами. Не скористалася вона належним чином і тим, що саме ці люди є її посланцями за кордоном, що саме на них вона може спиратися в промоції країни в світі. Ось чому такою важливою стала нещодавно проведена Харківською міською радою міжнародна конференція, присвячена питанням конкретної  взаємодії місцевих органів влади України  з українськими організаціями за кордоном. Однією з учасниць цього зібрання була президент  Асоціації «Україна-Італія» (Болонія)» Любов Сандулович.

- Любов Іванівна, перш, ніж перейти до тих актуальних питань, які цікавлять читачів «Кобзи», розкажіть, будь ласка, про Асоціацію, яку Ви очолюєте впродовж вже десяти років, як вона виникла.

- Створила Асоціацію я із моїми двома дітьми – Іваном та Мар’яною. Мотивом її створення було те, що  наші люди,  які приїздять в Італію,  не знають ні італійських законів, ні своїх прав і потрапляють іноді у важкі  ситуації. І ми опинилася в такому становищі коли приїхали в Італію у 2001 році і не знали куди піти за консультацією, де знайти потрібну вичерпну інформацію, щоб тут проживати, працювати, користуватися  своїми правами. Назвали ми нашу Асоціацію «Україна-Італія (Болонія)», а її логотипом  став журавлик, бо ми, трудові мігранти,  як ті птахи, що літають взад-вперед: літом - в Україну, восени -на південь, в Італію . Тому й  пісня у нас є така, яку самі склали,  гімн нашої Асоціації, - «Журавлики».

Спочатку наша Асоціація мала виключно культурний напрямок, бо нас, українців, сприймали тут як росіян. Італійці навіть не знали що таке Україна, де вона знаходиться і взагалі що існує така країна. А чим можна в першу чергу привернути увагу до свої країни? Культурою. Тому, щоб мати свою «візитну картку», ми почали знайомити італійців з  усім, тим,  з чого складається наша неповторна українська культура: з нашими традиціями, піснями, вишиванками, проводили майстер-класи з писанок .

З часом, коли почалася війна на Донбасі, ми включилися у волонтерський рух, щоб допомагати нашим воїнам, постраждалим цивільним, привозили на лікування дітей, яких могли безкоштовно обслідувати в італійських клініках, якщо їхню хворобу не могли визначити в Україні.

Протягом 2011-2013 років я навчалася на професійних  курсах підготовки для управління громадськими організаціями  та на курсах по підготовці спеціалістів з реалізації грантових проектів, організованих за  підтримки Європейського Союзу. І це сприяло тому, що на сьогодні Асоціація вже отримала визнання в Італії,  і тому, що шість останніх років ми працюємо в спільних українсько-італійських проектах, зокрема,  з реабілітації дітей з особливими вадами та з шкільної інклюзивної освіти. Це, якщо коротко, бо за десять років з часу заснування Асоціації  дуже багато було організовано різних заходів, реалізовано багато проектів…

- Нещодавно Вас запросили до Харкова на  Міжнародну конференцію, де обговорювалися питання взаємодії місцевих органів влади з національними громадами. Наскільки цікавою і корисною була ця зустріч?

- Мені дуже приємно було почути, що є така конференція, що, нарешті, Україна зацікавилася заробітчанами. Ми називаємо себе заробітчанами тому, що не всі можуть назвати себе мігрантами. Ми не емігрували, а поїхали в Італію по роботі. І доля України нас завжди турбувала і турбує, і ми живемо Україною. Кажуть, що ми в Італії навіть більші патріоти, ніж дехто в самій Україні. Яка вона не є, але вона наша гарна Україна, вона в наших генах, ми за неї переживаємо, хвилюємося. І Харків – одне з перших міст, яке зацікавилося долею нас, заробітчан: що ми робимо, як нам живеться, яким набутим за кордоном досвідом можемо поділитися. Харків хоче з нами співпрацювати,  і я сподіваюсь, що разом ми багато добрих справ зробимо.

Щодо самої конференції, то вона  була дуже цікавою, я була  приємно вражена тим, скільки національностей проживає в Харкові, як дуже гарно відзиваються вони про місто. Багато у них і у нас, як виявилося,  спільних проблем і потреб. Сам Харків – місто дуже гарне, комфортне, охайне, то є Європа,  і я казала, що в Європі немає таких гарних міст, як Харків. Повернувшись з конференції, з гордістю тепер кажу: «Що у вас в Італії? От у нас в Україні є Харків, ось де сучасна цивілізація».  

- На конференції у Харкові Ви робили й свою доповідь. Про що говорили, чим ділилися?  Чи були досягнуті конкретні домовленості в ході Вашого візиту щодо подальшої співпраці між Вашою Асоціацією та Харківською міською радою? Які перспективи Ви вбачаєте в цьому?

- Розповідала про нашу Асоціацію, що ми робимо, про наш досвід співпраці з італійськими інститутами і місцевою владою, з тими містами Італії, які організують в Україні різноманітні  курси з інформації, медичної реабілітації, освіти. Зокрема, по проектах інклюзивної освіти  ми працюємо з школами    в Чернівцях, в Житомирській, в Київській областях, з університетами в Болонії і Феррарі.  Зараз у Чернівці до дітей з особливими вадами приїхав за нашого сприяння театр з міста Феррара, який робить вистави саме для такої категорії дітлахів. Розпочинаємо реалізацію проекту  для людей з інвалідністю, який має за мету адаптувати їх до суспільства, щоб ці люди відчували себе повноцінними громадянами, незалежними у фінансовому плані.  Також ми співпрацюємо в цих напрямках вже в Україні з  Асоціацією «Добрі люди Буковини». Якщо говорити про домовленості з Харківською міською радою, то запросили  харків’ян до Італії для  участі у  традиційному осінньому фестивалі української культури «UKRO 2020» , а до цього,навесні,  хочемо якнайширше представити італійцям Харків в Болонії, перш за все , як туристично привабливе місто (а що подивитися є), і будемо працювати над іншими спільними проектами.

- Наскільки українці в Італії відчувають, що вони небайдужі своїй історичній Батьківщині? Чи відчувають українські громади в Італії підтримку їх Україною на державному рівні, і що можна було б зробити для посилення цих зв’язків?

- На жаль, такої підтримки з боку держави, яку  мають інші національні громади в світі, ми не маємо. Я думаю, що Україна мала б за їхнім прикладом виділяти якісь кошти на пропаганду української нації, української культури за кордоном. Хтось думає, що нас фінансує Італія. Я запитую: «Чому Італію має цікавити українська культура, а Україну ні?» Наприклад, ми  робили місяць української культури в Болонії «Вам презентуємо Україну». Для цього орендували приміщення театру, підготували фотовиставку, на якій були представлені найкращі міста України, демонстрували українські національні костюми – все це за власні кошти.  Щотижня робили по два концерти української пісні, але з боку України підтримки не отримали.

Було й таке, що я привезла в Україну на День Незалежності самобутній фольклорний колектив перуанської діаспори в Італії, з якою ми дружимо, і мали з цим великі проблеми. Мало того, що вони,  приїхали за свої кошти, щоб взяти участь в українському головному святі, вони ще мали заплатити за безвізовий в’їзд до України, і тільки завдяки втручанню Генерального Консула Перу в Україні конфлікт було залагоджено. Ми не відчули ніякої зацікавленості в тому, що от приїхали заробітчани з закордону, які хочуть показати в Україні іншу культуру, давайте ми їх підтримаємо. Це тільки один з прикладів відсутності співпраці з діаспорами.  Ми з українською владою  існуємо, ніби, у двох паралельних світах. Той же щорічний фестиваль української культури в Італії UKRO жодного разу не був профінансований Україною, ми самі збираємо кошти на його проведення, а це немалі суми. Або постійно проводиться в Болонії всесвітньо відомий книжковий ярмарок літератури для дітей.  Чому організації в Україні для участі в цьому ярмарку не зв’язуються з нами і  шукають десь, когось, а не шукають нас, своїх співвітчизників? Чому не звертають увагу на діаспору, не кажуть: «Давайте ми щось привеземо до Вас і покажемо в Італії», а обирають якісь інші, карколомні шляхи для цього?

До того ж треба розуміти, що нам пропагувати Україну в Італії складно і важко через те, що  Італія займає дружню позицію по відношенню до Росії, а в ситуації україно-російської війни відповідно не дуже дружню до України.  Наприклад, на Різдво і Новий рік всі нації в Італії виходять на вулиці і площі, танцюють, співають, а України серед них немає. Тому цього року ми пішли усією громадою, чоловік двісті, разом із священиком греко-католицької церкви отцем Михайлом до  головної ялинки міста і колядували. Отець Михайло питає: «А якщо нам штраф випишуть за це?». А я кажу: «Ми маємо право,бо зареєстровані як культурна організація, яка за законом має право годину в одному місці співати».

- Після отримання безвізу багато хто з українці в кинулися у пошуках кращого життя переважно до Польщі та Німеччини. А чи відчула Італія їх приплив?  Які головні проблеми чекають на них в Італії,  як до українських трудових мігрантів ставляться місцеві жителі? 

 - Такого масового припливу українців до Італії після отримання Україною безвізового режиму ми не відчули. Та і раніше українців приїздило сюди не так багато. Але в Італії раді приймати нас, українців,  на роботу, тому що ми менше, ніж інші трудові мігранти, створюємо проблем, ми дуже чутливі і доброзичливі. Якщо хтось йде працювати, наприклад, по догляду за старими людьми, то італійці знають, що наші ставляться до їхніх батьків як до своїх рідних. І тому за цим часто звертаються до нашої Асоціації, бо звикли до того, що,  якщо українець, то це чемна людина. Приїздить сьогодні на заробітки, звичайно ж, переважно молодь, їй на перших порах важко, але наші люди швидко приживаються, швидко опановують італійську мову, і я не бачу у них великих проблем. Якщо людина хоче чогось досягти, то у неї є такі можливості. Наші українські хлопці, які  працюють в сфері інформатики, комп’ютерної техніки, робототехніки тут  дуже цінуються і вже створюють навіть свої власні фірми. Наш народ дуже трудолюбивий, і італійці вже знають, що на нас можна покластися, про це вони самі нам говорять.

- Дехто з українських політичних експертів вважає, що «до Росії в Італії ставляться приязно та некритично, тоді як Україна для багатьох італійців, у тому числі у владних структурах – дійсна «terra incognita». «Тому, - говорять вони, - Україна має в першу чергу робити акцент на ознайомленні співрозмовників із собою і своїми перевагами. Ці заходи можуть здатися занадто стратегічними і далекосяжними, однак саме вони в кінцевому рахунку принесуть результат». Як би Ви прокоментували ці слова?

- Так воно і є.  Росія, на відміну від України, робить багато для того, щоб завоювати симпатії італійців і перетягти їх на свою сторону. Наприклад в Болонії  є театр і щороку  до нього на гастролі приїздять театри з Москви або Санкт-Петербургу, але жодного з України. Навіть з Харкова, який є містом-побратимом Болонії.

Нагадаю, що Італія – одна з небагатьох країн Європи, яка не визнала на державному рівні Голодомор в Україні (визнали тільки Рим, Ватикан і Сицилія) і не приєдналася до європейських санкцій проти Росії через агресію на Донбасі. В Італії Росія створила такі собі «культурні асоціації», які до культури не мають жодного відношення, їх головною метою є легалізувати «ДНР-ЛНР». Тому  не дивно, що на мою адресу були погрози від деяких італійців коли ми збирали «гуманітарку» для  Україні і передали 5 машин швидкої медичної допомоги для української армії. Засоби масової інформації Італії переважно подають події на Донбасі таки чином, нібито то  Україна захопила території Росії, і ми, українці, через це погані люди. Італійське телебачення щодня показує Путіна і називає його «царем», «видатним керівником великої держави».  І дуже важко довести італійцям, що все це неправда.

Але все ж є окремі італійці, переважно представники інтелігенції, які це розуміють. Наприклад,  наш хороший друг, журналіст Массіміліано Ді Паскуале, який написав книжку «Українська абетка», в якій розповідається про Україну, що називається  від «А» до «Я». Крім того, він веде власний блог, присвячений російсько-українським відносинам і доводить італійцям через нього, на прес-конференціях: «Те що ви чуєте по радіо, дивитесь по телебаченню, то все – неправда». І народжуються зараз  італійські асоціації, які також хочуть донести правду про Україну і говорять, маючи на увазі російську агресію на Донбасі: «Дивіться, що є сьогодні в Україні, , а завтра таке може бути у нас. Тому думайте, з ким дружити». Приємно те, що про Україну, яку в Італії раніше майже не чули, тепер говорять,  видають книжки, з’являються телеканали, які показують  що насправді відбувається в Україні. Я знаю один кінотеатр, незалежний від офіційної ї політики Італії,  бо він має релігійний статус, який погодився б показати серію фільмів про Голодомор в Україні, і зараз над цим працюю. Приємно, що тепер є з ким співпрацювати. І такі наші зусилля, я згодна, принесуть свої плоди, змінять ставлення багатьох італійців до України. Рано чи пізно це станеться, але маємо розуміти, що це важка праця і треба для цього попередньо у двадцять дверей постукати, щоб одна відкрилася.

- Після анексії Криму і початку війни на Донбасі   у дуже важкому стані опинилися українці в Росії, припинили свою діяльність, навіть культурну, багато українських автономій і громад. Чи не здається Вам, що вони потребують більшої уваги і підтримки з боку української світової спільноти?

- Це непросте і болюче запитання. Я думаю, і наша громада в Болонії, знаю, зі мною солідарна, що не всі українці в Росії заслуговують на підтримку. Є серед них пристосуванці, які підтримали анексію Криму, війну на Донбасі, публічно демонструють свою лояльність до Путіна. Є такі, що в Україні кричать, що Путін «х..ло», але продовжують їздити до Росії заробляти гроші. Таких ми однозначно не підтримаємо, як би вони не скаржилися. Інша річ – справжні патріоти в українській діаспорі, які не бояться висловити свою проукраїнську  позицію, відстоюють  свої права, в т.ч. політичні, в Російській Федерації. Ці люди заслуговують на повагу, але чим ми їм можемо допомогти? Та і будь-яка увага до них із-за  меж Росії може їм тільки зашкодити, бо кожного, хто хоч якось контактує сьогодні з Україною, з українцями за кордоном,  ФСБ автоматично записує до «п’ятої колони». Гадаю, що підтримувати їх мають, перш за все, держава Україна і такі впливові організації як Світовий конгрес Українців, які мають звертати увагу світової спільноти на утиски українців в Росії, обмеження їх прав і свобод, в т.ч. права на національно-культурні автономії.

- У жовтні цього року у Венеції відбувся П’ятий фестиваль української культури в Італії «UKRO 2019». Його переможцем стала Ваша Асоціація «Італія-Україна» (м. Болонія)», з чим ми Вас і вітаємо!  За умовами фестивалю, тепер ви, як учасник-переможець,   організовуватиме його у 2020 році вже в Болонії. Як готуєтесь до цього?

- Шукаємо спонсорів, бо так як, я вже казала, це дуже великі кошти, в першу чергу, гроші на  оренду приміщення, яке б  відповідало всім нормам для подібного заходу, правилам безпеки,  маємо отримати усі дозволи. і т.п.  Звичайно,  працюємо для цього у тісному зв’язку із міською радою Болонії. Фестиваль не можна зробити просто в якомусь парку, оскільки розраховуємо на участь близько півтори тисячі людей.  До того ж ми хочемо зробити його не одним днем, як до цього було, а у два дні. Хочемо вперше  зробити виставку італійських і українських художників, різноманітні майстер-класи. Вже розповсюджуємо інформацію про фестиваль , який плануємо провести у першій половині жовтня,на різних сайтах, щоб задіяти побільше учасників і гостей.

Маю надію задіяти усіх наших партнерів  з інших іноземних громад , зробити цей фестиваль не тільки в колі українців в Італії , а залучити якомога більше іноземців, італійських організацій з тим, щоб вони більше знали про нас, про Україну. Звичайно, готуємо і свою концертну програму. Передбачаємо, що знайдуться ті, хто буде вставляти нам палиці  в колеса і це вже бачимо, але нам таке не вперше, і ми з цим, впевнена, впораємося.

Надіємося, що все пройде дуже гарно, і фестиваль запам’ятається надовго усім його учасникам і гостям. Принаймні, ми цього прагнемо.

- Ми спілкуємося напередодні Нового Року і Різдва Христового. Можливо у Вас будуть якісь святкові побажання?

- Вашому виданню бажаю, перш за все, зростання читачів, також бажаю, щоб у новому році на вас звернули увагу і підтримали ті структури, які мають дбати про піар України за кордоном, щоб підтримали вас не тільки плідною  співпрацею, а й фінансуванням. Щастя і добра вам і вашим читачам!

Розпитував Олександр Гвоздик

Довідково. Сандулович Любов Іванівна,  президент  Асоціації «Україна-Італія» (Болонія)».  Народилася 3 квітня 1970 р. в м. Кіцмань Чернівецької області. За освітою – спеціаліст з моделювання і пошиття одягу. Із 1991 р. – приватний підприємець, власник ательє з пошиття жіночого одягу у  м. Чернівці. 2001 року переїхала до Італії, із 2006 р. - власник швейного ательє у м. Болонія. Із 2009 р. по сьогоднішній день - керівник ательє з пошиття  чоловічого одягу «Кремоніні Еліт» у  м. Болонія. Приймає активну участь у волонтерському русі, зокрема в допомозі українським воїнам на Донбасі, в освітніх і медичних проектах з допомоги землякам в Україні. Нагороджена медаллю від  Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета «За жертовність і любов до України» (2017 р.)

На світлинах:

1. Любов Сандулович, президент Асоціації «Україна-Італія» (Болонія)»

2. Логотип Асоціації «Україна-Італія» (Болонія)

3. Перші помічники президента Асоціації – діти, Іван і Мар’яна

4. Українці Болонії на виборах президента України в генеральному консульстві в Мілані, 2019 р.

5. Українці Болонії – переможці фестивалю «UKRO 2019».  Венеція, жовтень, 2019 р.

6.Виступ у  благодійному  концерті для збору коштів для дітей-інвалідів