Українці в Росії

Наталя Литвиненко-Орлова
Наталя Литвиненко-Орлова

10 тисяч українців за десятки років життя у російському місті не мають ні українського класу, ні бібліотеки

Сьогодні в російському Мурманську, одному з найбільших міст Арктики, мешкає понад 40 тисяч українців, а у всьому регіоні їх понад 150 тисяч. Українці є найбільшою національною меншиною міста і становлять більше ніж шість відсотків від всього населення. Попри це, в Мурманську немає не те що української школи, навіть не створено факультативних українських класів. Наталя Литвиненко-Орлова багато років очолювала громадську організацію «Національно-культурна автономія українців Мурманської області», згодом пішла з організації і уже практично перебралася на Сумщину, звідкіля походить її рід. Пані Наталя, яка завітала на Світовий Конгрес Українців, погодилась розповісти нашому часопису про особливості життя українців у тому північному регіоні і про те, як зберегти українську ідентичність і рідну мову, незважаючи на тисячі кілометрів відстані і десятки років розлуки.

- Пані Наталю, хто ті тисячі українців, що сьогодні мешкають у Мурманській області? Як туди потрапили?

- Багато людей туди поїхали після призначень з вишів Союзу, адже в той час реалізовували гасло: «Дєлаєм єдіний совєцький народ». Щоб творити такий народ, треба було розкидати корінних українців кого-куди, сіяти їх по всьому СРСР, множити міжнаціональні шлюби. Також чимало наших хлопців служили у війську в Мурманську, а потім залишились на «трішечки», аби, так би мовити, заробити на корову, костюм. Отак деякі уже й по 40 з гаком років «заробляють на корову».

Деякі українці їхали туди по якийсь товар, або й у пошуках романтики на холодній півночі. Ще одна маленька категорія - такі ж, як і я, непомірковані українки, які виходили заміж за росіян. Я поїхала в Мурманськ за своїм чоловіком. Це була моя помилка - і вибір чоловіка, і рішення покинути батьківщину. За це я заплатила надто велику ціну - понад 30 років не бачила, як квітують садки України.

Акція у Володимирі відбулась! Хай і за одного учасника
Акція у Володимирі відбулась! Хай і за одного учасника

Другого мономаршу не відбудеться

Пересічний росіянин з українським корінням, звичайний студент журналістики з Владимира організував у своєму місті Мегамарш у вишиванках. Щоправда підтримки як такої не отримав, адже захід відвідали лише кілька журналістів, поліція та група антипідтримки. Про спробу українізувати Росію, а також чи буде й надалі організовувати такі заходи і скільки сил та натхнення вклав у Мегамарш Сергій Карась розповів кореспондентам «Солі».

- Розкажіть про себе, чому ви живете в Росії? Як так вийшло, що ви маєте вишиванку і знаєте українську?

- Я студент Владимирського державного університету імені братів Столєтових, четвертокурсник-журналіст. У березні 2012 року місяць навчався за обміном у Харківському національному університеті імені Каразіна. Українську мову, на жаль, я знаю не так добре, як хотілося б.

Приходь і ти!
Приходь і ти!

Коротке інтерв'ю

Незабаром по світу пройде Мегамарш у вишиванках ? громадська акція без гасел та прапорів, що несе мету популяризувати український національний одяг та культуру як таку. Разом із Києвом, Одесою, Вінницею, Полтавою, Ужгородом, Житомиром, Івано-Франківськом та ін. провести Мегамарш висловили бажання й жителі російських міст. Так, наприклад, нещодавно місцева мерія дозволила провести Мегамарш у Воронежі, а сьогодні офіційного дозволу чекають активісти Владіміру. «Кобза» поспілкувалась з ініціатором проведення акції у Владімірі ? Сергєєм Карасем.

? Отже, підтвердження участі у Мегамарші щотижня дають все більше міст ледь не по всій Євразії. А хто приніс/підтримав ідею Мегамаршу у вишиванках у Владімір?

Вболівальник на матчі 'Кубань' - 'Зеніт'
Вболівальник на матчі 'Кубань' - 'Зеніт'

Козаки на футбольному матчі

На матчі російської ліги з футболу з'явився україномовний банер із зображенням козака.

Уболівальники краснодарської «Кубані» розтягли 28 квітня 2013 на матчі з петербурзьким «Зенітом» величезні банери із написами «За Батьківщину - За Кубань» та зображенням козака в традиційній «мазепинці», щоб підкреслити свою козацьку ідентичність, частиною якої є українська мова.

На банерах красувався напис українською мовою "За Кубань, За Батьківщину!". А по центру кубанці розмістили плакат у формі серця з зображенням козака та датою заснування клубу. Додамо, що матч завершився бойовою нічиєю 2:2. "Зеніт" відкрив рахунок на 6-й хвилині. Потім краснодарці відновили паритет і швидко вийшли вперед. Та у другому таймі гості знову забили, зрівнявши рахунок.

Петро Коваленко, голова КРВ ЗРГНКО 'УКР' м. Красноярська
Петро Коваленко, голова КРВ ЗРГНКО 'УКР' м. Красноярська

Нарис Олександра Довженка

Напишу я слово про хату за тисячу верст і за тисячу літ від далеченних сивих давен, аж до великого мого часу всесвітньо-атомної бомби. На Україні і поза Вкраїною сущу. Біду, з теплою солом'яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом, архітектурну праматір пристанища людського.

Незамкнену, вічно відкриту для всіх без стуку в двері, без «можна?» і без «войдіте!» високонравственну людську оселю. Бідну і ясну, як добре слово, і просту, ніби створили її не робочі людські руки, а сама природа, немов би виросла вона, мов сироїжка в зеленій траві. Опишу її неповторну зовнішність, привітну Ї веселу, часом сумну, молоду й стареньку вдовицю, чепурну і уважну, журливу і ніколи не горду. У полі, на горі й під горою, на городі серед квітів весною і влітку, серед насіння восени. Насіння у ній і на ній од стріхи до самого долу. Здається, щезни вона, і спустіє земля, заросте бур'яном, споганіє, і світ стане чорний від голоду й злоби. Опишу її внутрішній образ. Все, що в ній є й чого нема й не було ніколи, хоч і могло би бути. А не було й нема в ній безлічі речей. Нема в ній челяді, немає гайдуків, прислужництва нема. Немає кабінетів, віталень, спалень, де довго сплять, і не було в ній розпусти й лінощів паразитаризму. Немає на стінах фамільних портретів і скарбів нема в сундуках, і ковані панцирі предків не красуються по її кутках, бо билися гаразд лицарі - їдкі - небораки без панцирів з одверто голими грудьми. А потім погнили онучі, потрухли клейноди до нитки, не стало й сліду на землі. Не змовлявся в ній ніхто й ніколи заволодівати світом чи поневолювати сусіда, не було в ній бучних бенкетів, ні великих урочистих зустрічей, не грали органи ні оркестри в її тісних стінах і ніколи не засідали далекорозумні дипломати. Не було в ній, будем говорити, щастя, не було тривалих радощів. А було в ній плачу і смутку багато і вельми багато журби поміж насінням отим і квітами. А знала вона багато розлук і прощань невтішних. І співала вона здебільшого, і так талановито й натхненно, як ніяка оселя в світі, журбу, і прощання, і спогади про далеке минуле, коли ріки були глибші, риба більша, трави густіші, коні прудшi й шаблі гостріші. Опишу я покинуту хату. Споконвіку кидали її, і хто кидав, мало вертався. Носило його скрізь усіма вітрами, чи сам, мов собака, бігав усе життя за чужим возом і лише згадував її, як щасливе дитинство, занедбану свою СОВІСТЬ і мову занедбану свою.

Віктор Голубничий
Віктор Голубничий

Корифею баянної та акордеонної школи музики ? 70!

В ці дні член Нижньогородської української громади «Джерело» Голубничий Віктор Іванович святкує свій 70-річний ювілей.

Віктор Іванович - корифей сучасної баянної та акордеонної школи музики, професор кафедри народних інструментів Нижньогородської консерваторії ім. Глінки, лауреат міжнародних конкурсів, заслужений діяч мистецтв. Віктор Іванович веде педагогічну, науково-методичну і музично-громадську діяльність. Автор робіт, присвячених проблемам теорії баянного виконавства, газетних і журнальних публікацій, радіо- і телепрограм. Голова ДАК і член комісій з державної атестації в музичних ВУЗах і ССУЗах. Брав участь у роботі журі і оргкомітетів міжнародних, Всесоюзних, Всеросійських і міжрегіональних фестивалів і конкурсів (виконавців на народних інструментах, виконавців на духових та ударних інструментах, піаністів, вокалістів, камерних ансамблів).

Його заслуги відзначені премією Президента Росії В.В. Путіна (2002 р.), «Срібним диском» Міжнародного фестивалю «Баян і баяністи» (2011 р.).

Петро Коваленко, голова КРВ ЗРГНКО 'УКР' м. Красноярська
Петро Коваленко, голова КРВ ЗРГНКО 'УКР' м. Красноярська

Літературно-музична вистава

23 березня 2013 року в палаці Праці і злагоди м. Красноярська відбувся Святковий концерт? літературно-музична вистава, присвячена 199-й річниці з Дня народження Т.Г.Шевченка.

Захід проходив в плані підготовки «До 200-річчя з Дня Народження Т.Г. Шевченка», «Шевченкіана 2014» під гаслами

Шевченко був!

Шевченко є!

І Шевченко буде!

Перед початком концерту в вестибулі палацу для артистів, гостей і глядачів були організовані різноманітні виставки, розпродажі і українське подвір'я з українськими національними стравами на будь-який смак.

Дмитро Савончук
Дмитро Савончук

Якщо ми хочемо бачити свій народ сильним і гордим ? наші діти повинні знати, хто вони

Що відрізняє існуючу націю від загиблої? Адже кров загиблої нації не зникає - вона продовжує текти у жилах нащадків. Але все ж таки нації більш не існує. В історії багато прикладів коли нація зникала и хоч генетичні дані говорять, що кров цього етносу мають сучасні носії будь-якої території, але самі носії поважають себе іншім народом і вже не пам'ятають, що їх предки звалися інакше…

Дуже часто мені трапляється спілкуватися з росіянами, які мають українське прізвище, але вважають себе руськими (тут я навмисне використовую слово «руські», щоб відрізняти цей етнонім від «росіянин», бо в Росії «русский» і «россиянин» - це слова з різним сенсом, у відмінність слову «українець» в Україні. На жаль, в Україні адже африканця (громадянина України) можливо назвати українцем - нарівні з тими справжніми українцями, чиї батьки століттями жили в Україні - хіба це справедливо по відношенню до народу, який проливав кров за свою країну?). Це змушує мене задуматись - що ж таке зробилося, що українці не пам'ятають - хто вони? Та не просто не пам'ятають - вони щиро вважають себе руськими. Повна відповідь на цей запит затягне нас в трясовину історії, що зараз нам не треба. Те, чому стільки українців живе в Росії і чому більшість не розмовляє українською - тісно пов'язано з історію та політикою. Але є ще одна причина, яка може сказати нам, чому українці Росії не знають, що вони українці. Це родовід.

Герб Нижнього Новгороду
Герб Нижнього Новгороду

«Криниця» ? Нижегородська регіональна громадська організація української культури

Шановні друзі! Повідомляю Вас про державну реєстрацію Нижнегородської громади української культури «Криниця», основною метою якої є збереження і популяризація української культури на теренах Поволжя.

З повагою,

Голова правління НРГОУК «Криниця»

Олександр КРИНИЦЬКИЙ

Іван Таранович, керівник НКА Красноярська 'Барвінок'
Іван Таранович, керівник НКА Красноярська 'Барвінок'

«Думи Тараса не вмруть, не загинуть!»

«Думи Тараса не вмруть, не загинуть!» - під таким девізом українська громадськість міста Красноярська відзначила 198-му річницю від дня народження великого українського поета, революціонера-демократа, художника, пророка національного відродження України, Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка.

Вже давно доброю традицією для українців Красноярська стала зустріч у цей день: збираємося разом, щоб вшанувати пам'ять Кобзаря, вклонитися нашому Великому землякові.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка