lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Від роду до народу
Друк
Розділ: Українці в Росії
Дмитро Савончук
Дмитро Савончук

Якщо ми хочемо бачити свій народ сильним і гордим ? наші діти повинні знати, хто вони

Що відрізняє існуючу націю від загиблої? Адже кров загиблої нації не зникає - вона продовжує текти у жилах нащадків. Але все ж таки нації більш не існує. В історії багато прикладів коли нація зникала и хоч генетичні дані говорять, що кров цього етносу мають сучасні носії будь-якої території, але самі носії поважають себе іншім народом і вже не пам'ятають, що їх предки звалися інакше…

Дуже часто мені трапляється спілкуватися з росіянами, які мають українське прізвище, але вважають себе руськими (тут я навмисне використовую слово «руські», щоб відрізняти цей етнонім від «росіянин», бо в Росії «русский» і «россиянин» - це слова з різним сенсом, у відмінність слову «українець» в Україні. На жаль, в Україні адже африканця (громадянина України) можливо назвати українцем - нарівні з тими справжніми українцями, чиї батьки століттями жили в Україні - хіба це справедливо по відношенню до народу, який проливав кров за свою країну?). Це змушує мене задуматись - що ж таке зробилося, що українці не пам'ятають - хто вони? Та не просто не пам'ятають - вони щиро вважають себе руськими. Повна відповідь на цей запит затягне нас в трясовину історії, що зараз нам не треба. Те, чому стільки українців живе в Росії і чому більшість не розмовляє українською - тісно пов'язано з історію та політикою. Але є ще одна причина, яка може сказати нам, чому українці Росії не знають, що вони українці. Це родовід.

Кожен з нас (за рідким та трагічним виключенням) може сказати як звуть його батьків, дідів-бабусь. В дитинстві кожного з нас колисала бабуся, розповідала казки. Трохи в більшим віки вона (чи можливо дідусь) розповідала про себе, свій рід… Хіба в вас такого не було? Не всі вчили дітей та онуків української мови - на це були різні причини - але все ж розповідали дитині хто він такий і з якого він роду. Але дитина дорослішала і їй все рідше нагадували хто віна. Все хотіли навчити нащадка жити на сучасній лад, не озираючись назад, адже дитині треба рости, рухатися вперед по життю. Трохи тих, хто розповідав дитині про його прадідів (нащо?), ще менш тих, хто розповідав про прапрадідів. Діти виросли не те що не знаючи про своїх пращурів - не кожна з них знає імена прабатьків та дівочі прізвища бабусь-прабабусь. Дітей виховували без озирання у минуле. І зараз ми пожинаємо свої плоди. Можливо у цьому є свій сенс, своя користь. Але також є побічні ефекти - людина не знає своїх коренів. А якщо людина чогось не знає, то і любити це не може. Не знати, не любити своїх предків значить не любити їх історію, культуру та мову - те саме, що створює і уособлює націю.

Так трапилось, що тато мій не знає української і знав лише як звали його батьків (прізвище, ім'я, по-батькові), а моя мама - руська. Народився і живу я в Росії, завжди коло мене були російськомовні люди. І все ж таки я з дитинства помічав, що моє прізвище не руське. Зайнявся генеалогією. Мені було дуже цікаво, хто я такий, мене краяли запити, на які тато мій не міг відповісти. Я почав читати про Україну та українців, почав знаходити родичів, про яких тато навіть не знав. І ось коли я став це робити, я зрозумів, що я - українець! Хоч живу в Росії, розмовляв російською, коло мене були лише родичі по матусиній лінії - я відчував себе українцем. Чому? Тому що знав не тільки своїх предків-росіян. Зрозумів, що з'явився на світ рівною мірою завдяки не тільки предкам-росіянам, але також і пращурам-українцям. Те що я знаю свій родовід, допомогло мені усвідомити свою національність. Тепер я ніколи не назвусь руськІм.

Потрібно розповідати дітям і онукам хто їх предки, чиєї вони крові і якої нації. Потрібно пробудити інтерес до історії свого роду, щоб людина усвідомила себе частиною свого народу. Не потрібно звинувачувати дідів-бабусь, які не прищепили цього своїм дітям-онукам - вони жили в тяжкий час. Але зараз необхідно докласти всіх зусиль до відродження української нації. І це має бути не безглуздим ура-патріотизмом, націоналізмом чи іншими «-ізмами» - це повинен бути стійкий, цілеспрямований курс на відновлення, відродження нації. Нації, яка пишається своїм минулим, своєю культурою і яка твердо дивиться вперед у майбутнє.

Нація - це ми. І якщо ми хочемо бачити свій народ сильним і гордим - наші діти повинні знати, хто вони. Любов до свого народу починається з любові до свого роду.

Дмитро САВОНЧУК

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Любов до свого народу починається з любові до свого роду
Любов до свого народу починається з любові до свого роду

На світлинах: Дмитро Савончук. Любов до свого народу починається з любові до свого роду.