lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 20 років українському руху в Росії (укр.)
віддав киянин Олександр Лазаревський, літератор і шевченкознавець, що виконав тут завіт першого президента України стосовно свого шляхетного роду.

віддав киянин Олександр Лазаревський, літератор і шевченкознавець, що виконав тут завіт першого президента України стосовно свого шляхетного роду.

 

Минулою осінню виповнилося рівно два десятиліття відтоді, як у колишній тоді єдиній Тюменській області Росії було створено одне з перших сучасних українських громадских об'єднань. Його організатором був нинішній голова Самарського обласного українського національно-культурного центру "Промінь" Олександр Лазаревський. У листопаді - грудні 1984 року він з однодумцями створив у сибірському місті нафтовиків Мегіон на півночі Тюменської області українське земляцтво. Перше в місті і регіоні, можливо, одне з перших у Росії і СРСР. 36-літній киянин Олександр Лазаревський працював тоді в цьому 40-тисячному містечку на Обі в будівельному тресті "Мегіонафтопромбуд" начальником землерийної ділянки управління механізації № 10. Займався перевезенням ґрунту і забиванням паль при виконанні нульового циклу будівельних робіт на об'єктах нафтовидобутку. Разом з ним в українське земляцтво об'єдналися начальник керування з Івано-Франківська Олег Швець, старший виконроб СУ-12 того ж тресту Володимир Ткаченко і его дружина Олена, оператор нафтодобувальної ділянки, що приїхали в Мегіон із Криму, інженер-теплотехнік з Івано-Франківська Ігор Гаврилов із дружиною Наталею, співробітницею міського пенсійного фонду, майстер Василь Кучурук із Севастополя, бригадир слюсарів-ремонтників Борис Крайчинский з Луганська, технік-будівельник з Фастова Валентин Куликовський і інженер-електрик із Самари Наталя Гай, що стала дружиною Олександра Олександровича... Ці 10 земляків із регіонів України і склали основу, кістяк організації. За короткий час земляцтво в Мегіоні об'єднало 25-30 ітееровців з України.

Збиралися на території УМ-10, у залі нарад і їдальні. Тут проходили літературні й історичні читання і бесіди, проводилося святкування українських дат і теплого, сімейного ушановування земляків. Члени земляцтва згодом налагодили зв'язки з організаціями в Україні, почали одержувати свіжі літературні журнали і книжкові новинки з Києва – рідного міста Олександра Лазаревського .

У сибірському місті нафтовиків Мегіоні було багато українців, що приїхали сюди по напрямкам після випуску з вузів чи технікумів за трудовим контрактом. Правда, неформально і неофіційно створене українцями земляцтво не дивлячись на горбачовську перебудову, що почалася незабаром, керівники міста всерйоз не сприймали. Хоча в ньому об’єдналися десятки солідних, працьовитих людей. Аж до появи у земляцтва своєї юридичної особи. Відбулося це только майже через 10 років. Тоді Олександр Олександрович, що на той час вже став у тресті "Мегіоннафтопромбуд" в.о. начальника управління механізації № 10 на основі свого земляцтва організував і офіційно зареєстрував в органах юстиції міське українське культурно-просвітнє товариство "Пролісок". Було це в 1995 році. А ще через рік він з Павлом Клименком, Петром Яремчуком і Орисею Довган із Сургута і Ларисою Осінньою із Нефтеюганска, Ігорем Прокопишиным з Нижневартовска і Василем і Ларисою Смаглій із Ноябрьска разом організовували українську громаду «Єдина родина» Ханти-Мансійського автономного округу. У цьому північному, але, мабуть, «самому українському» регіоні Росії, де тоді проживало майже 150 тисяч українців. Приблизно в 10 разів більше, ніж корінних хантів і в 20 разів більше, ніж мансі…Разом з посланцями від міст і робочих селищ ХМАО голова українського товариства «Пролісок» з Мегіону Олександр Лазаревський брав участь у Конгресі українців Росії, що відбувся у 1998 році в Москві.

На цей всеросійський український форум Олександр Олександрович приїхав, маючи на руках книгу «Шевченко і Лазаревські”, що только вийшла в Санкт-Петербурзі. Ця написана і видана їм на власні кошти документальна повість про славний рід своїх предків - чернігівських дворян Лазаревских і їх багаторічну близьку дружбу з Великим Кобзарем України, знаменувала початок реалізації найбільшого українськогог проекту в його житті. Олександр Олександрович виконав завіт першого президента України академіка Михайла Сергійовича Грушевського. Творець сучасної української історії якось записав в одній зі своїх робіт у журналі «Україна» за 1927 рік, что «доля братів Лазаревських гідна окремого історико-мемуарного дослідження». І Олександр Лазаревский виконав величезну дослідницьку і літературну роботу. За останні 30 років їм у співавторстві з другом і земляком кандидатом історичних наук Іваном Забіякою, старшим науковим співробітником Інституту журналістики при Національному університеті України ім. Т. Г. Шевченко, було підготовлене велике, 9-томне історико-мемуарне дослідження про шляхетну родину Лазаревських - близьких друзів Кобзаря, що залишила помітний слід в історії України. Причому 5 книжок з цієї сімейної історико-мемуарної серії Лазаревських він уже видав у період з 1998 по 2004 рік.

Значну частину своєї об'ємної науково-дослідної і літературної роботи Олександр Олександрович виконав, уже будучи членом ще одного українського громадського об'єднання в Росії - єдиного в країні суспільного Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка, створеного в 1993 році в Оренбурзі чернигівцем, майбутнім лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченко Леонідом Большаковим. Інститут Тараса Шевченко  цього відомого історика і письменника ввійшов у структуру Оренбурзького госуниверситета, як одночасно «Центр енциклопедичних проектів», і об'єднав навколо себе шевченкознавців усієї Росії. З 1997 року творчою роботою в рамках цього громадського шевченківського інституту зайнявся й Олександр Лазаревский. Свою подальшу редакційно-видавничу діяльність по продовженню випуску серії книг про родину чернігівських дворян Лазаревских Олександр Олександрович вів уже як науковий співробітник оренбурзького шевченківського інституту. Слідом за повістю «Шевченко і Лазаревские» випустив у 1999 році в Мегіоні велику дослідницьку роботу “Pro domo sua” («Про будинок свій») – історія нашого роду XVII-XX ст.”, у 2001 році опублікував книгу «Сьогоденню з пам'яттю про минуле» - спогади свого батька Олександра Глібовича Лазаревського і генеалогію роду Лазаревських. Сприяв Леонідові Большакову в написанні книги про дворянина з міста Почеп на Брянщині Григорія Винського, що у 2002 році вийшла окремим виданням у видавництві Оренбурзького госуниверситета до 260-річчя міста Оренбурга.

Книги відкритого їм у 1998 році «лазаревського циклу» сімейної мемуаристики Олександр Олександрович випускає щорічно. У 2003 році їм опубліковані матеріали  науково-практичної конференції, присвяченої 160-річчю з дня народження его прадіда - «Лазаревский Олександр Матвійович. 1834-1902», що відбулуся. в Києві і Чернігові.  А в лютому 2004 року, уже до 170-річчю з дня народження цього видатного українського історика, він видав у Самарі «Спогади Матвія Ілліча й Александра Матвійовича Лазаревських» - своїх прапрадіда і прадіда. А в Києві в листопаді вийшло у світло друге, доповнене і перероблене видання повісті «Шевченко і Лазаревские». А «у столі» в Олександра Олександровича сьогодні лежить ще 4 невиданих, готових до друку капітальні роботи – рукописи книг про долю прямих нащадків роду легендарного гетьмана Павла Полуботка, до яких відноситься його родина…

Цілком професійним літератором, що став з аматора, істориком і дослідником-шевченкознавцем, Олександр Лазаревский був визнаний і затребуваний у наукових колах України і Росії. Він став офіційним консультантом трьох інститутів Національної Академії наук України - Інституту української історіографії і джерелознавства імені М.С. Грушевського, Інституту держави і права імені В.М. Корецкого й Інституту літератури імені Т.Г. Шевченко...

Три роки тому назад більшість його соратників по мегіонському  «Проліску” відправилися разом на нове місце роботи в Красноярський край. А їхній багаторічний голова по стану здоров'я змушений був поміняти Сибір на Поволжя і перебратися в центр Середньої Волги – Самару. Але вже через кілька місяців після свого переїзду на нове місце Олександр Лазаревський знову опинився в самій гущавині громадської роботи, оскільки був обраний головою регіональної організації Український національно-культурний центр «Промінь». Під його посібником «проміньчани» провели перше обласне шевченківське свято, першу обласну науково-практичну конференцію, присвячену 190-річчю з дня народження Великого Кобзаря. Фактично бувший до цього міською  культурно-просвітньою організацією  у Самарі, «Промінь» під  керівництвом Олександра Лазаревського почав  на ділі перетворюватися в велику повноцінну обласну громаду. Крім українського земляцтва «Дніпро», що визнало себе філією обласного українського центру в Тольятти, з'явилися представництва обласної громади  ще в 4 містах і 4 сільських районах регіону. Уперше за 70 років у 3-х школах Самари і Сизрані виникли українські класи для дітей... Відродилося українське радіомовлення на «головному радіо губернії», нову якість надбала  обласна українська газета «Промінь», що особисто редагується новим головою українського центру ...

Подвижни цькі труди Олександра Лазаревського на поприщу українського громадського життя в Росії протягом усіх минулих 20 років з їхніми несподіваними змінами і потрясіннями, его великий особистий внесок у розвиток шевченкознавства были відзначені цілим регіональних нагород у Російській Федерації і рідній Україні. За ці роки він тричі став лауреатом української премії імені свого прадіда – Олександра Матвійовича Лазаревского, видатного шевченкознавця і друга Кобзаря, що супроводжував труну з тілом генія України із Санкт-Петербурга в Київ і Канів, на всесвітньо-відому «Чернечу гору»…Олександр Олександрович за активну українську громадську, дослідницьку і літературну роботу був нагороджений почесними грамотами від Ханти-Мансійського українського товариства «Єдина родина», від Самарскої губернської Думи й адміністрації міста Самари…Вийшло так, что тільки українська держава поки що ніяк не відзначило цього гідного спадкоємця славного українського роду Лазаревських за його більш ніж 20-літнє подвижництво на ниві української громадської діяльності в Росії й унікальну наукову і літературну роботу дослідника-шевченкознавця.

 

На знімку: Олександр Лазаревський 28 квітня 2004 року в ході першої науково-практичної конференції, присвяченій історії і духовній культурі українців Самарской області дарує свої книги Послу України в Росії Миколі Білоблоцькому (у присутності міністра культури, молодіжної політики і спорту Самарской області Ольги Рибакової).

Фото Андрія САВЕЛЬЕВА.

Андрій БОНДАРЕНКО,

Заслужений журналіст України.

Самара, грудень 2004 р.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка