Друк
Розділ: Україністика
Стрітення Господнє.
Стрітення Господнє.

Народний календар.

15 лютого - Свято Стрітення Господнього.

Дочекалися люди Стрітення Господнього - «Стрічань». В цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а літо - де була зима. По дорозі вони зустрічаються і говорять між собою:

- Боже, поможи тобі, зимо! - каже літо.

- Дай, Боже, здоров'я! - відповідає зима.

- Бач, зимо, - дорікає літо, - що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!

За народнім віруванням літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення - 15-го лютого та в день святої Анни - 3-го грудня восени.

Весною Зима - стара баба, а Літо - молода дівчина.

Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри прогризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плечі у неї - порожнісінька торба.

У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, - весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита, пшениці та всякої пашниці...

При зустрічі на Стрітення стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою - кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше - Літо переспорило Зиму, а якщо холодніше - Зима.

Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер - погана ознака. Відлига - жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро. - «Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!». Або ще кажуть так: «Як нап'ється півень води, то набереться господар

біди!»

«...Та як би вона вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!» - каже народня казка про зустріч літа з зимою.

Хазяї ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса - врожай, нема роси - погана ознака.

В цей день колись в церквах України святили воду, а разом з водою святили й свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічі давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви.

В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали «громичну» свічку - «щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерева не побив!»

Від «громичної» свічки і саме свято, крім «Стрітення» або «Стрічання», називалося колись «Громиця».

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову - ще невживану - посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народнім уявленням це - цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що «поможе». Найкраще ця вода ніби помагала від «пристріту» - від хвороби, що її спричиняло «погане» око.

Стрітенською водою ще кропили скот і давали йому пити її -- «щоб не хворів». Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну «першу» неділю - першу на молодику.

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!»

Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і примовляв: «Боже тебе збережи!»

Віра в силу стрітенської води в багатьох селян збереглася ще й досі.

«Коли на Громицю півень нап'ється водиці, то на Юрія віл не наїсться травиці» (М. Номис, стор. 10).

Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу».

Симеон вітає малого Ісуса.
Симеон вітає малого Ісуса.
Зі Святом Вас!
Зі Святом Вас!

На світлинах: Стрітення Господнє. Симеон вітає малого Ісуса. Зі святом Вас!