Тюменський драматчний театрДаже такой солидный временной отрезок, как шесть десятилетий, не смог нарушить культурные связи театрального братства России и Украины

В добавление к периодическим поездкам на львовский фестиваль «Золотой лев» команды Тюменского драмтеатра свою лепту в «культурный диалог» внес Украинский национальный академический драматический театр имени Марии Заньковецкой из того же Львова. Гастрольный маршрут «заньковчан» прошел через Сургут, Тобольск и Тюмень. Областной центр украинские гости, порадовавшие провинциалов концертом театрального оркестра, а также опереттами «Наталья-Полтавка» и «Шарика», покинули вчера.

Как ни странно, главным вдохновителем гастролей украинцев по Сибири стали отнюдь не они, а председатель городского управления культуры Сургута Анна Литвин. Именно она разыскала старые газеты с информацией о том, что в годы Великой Отечественной войны «заньковчане» работали в Тобольске. Первый «пробный» спектакль гостей («Фронт» В. Соловьева) в деревянном театре «жемчужины Сибири» был показан 16 декабря 1941 года. В 1943 году артисты вернулись домой и больше никогда, до настоящего момента не возвращались «в эвакуацию».

Кстати, во время визита театра в Тобольск на встречу с украинскими актерами пришли старожилы города, которые до сих пор помнят театральные вечера военной поры. «Со слезами на глазах тоболяки рассказывали о квартировавших у них артистах, о спектаклях в холодном зале, которые всегда встречались с особым уважением публики», – поделился новостями генеральный консул Украины в Тюмени Евгений Левицкий. Кроме того, в Тобольске нашлись пожелтевшие от времени программки и старые газеты, в которых были опубликованы отчеты о выступлениях артистов (красиво оформленную подшивку из них тоболяки пообещали в скором времени передать «заньковчанам»).

...Сегодня Украинский академический драматический театр имени Марии Заньковецкой – это один из трех национальных «храмов муз» страны (в этом же ряду – академический театр русской драмы имени Леси Украинки и драматический театр имени Ивана Франко). В настоящее время в багаже театра – 50 действующих спектаклей (без чеховских постановок, например, не обходится ни один Мелиховский фестиваль) и богатый по числу коллектив – триста человек (с актерами соседствуют и оркестранты). Хотя этот театр изначально не музыкальный, а драматический, в Тюмень украинцы решили привезти именно оперетты. Как говорит заместитель директора драматического театра имени Марии Заньковецкой Наталья Деревянко, это сделано «для преодоления языкового барьера», к тому же украинские актеры очень хорошо поют – у большинства из них консерваторское образование. «Наталья-Полтавка» – из ряда классики – по своей географии представляет Западную Украину. «Шарика» (оперетта названа по имени главной героини) – Восточную. Ее банальный сюжет (любовь – разлука – вновь любовь) компенсируется жизненным настроем и обаянием молодых актеров.

Заньковчани на сцені  в Тюмені

...На этих гастролях дружба между Сибирью и Украиной не закончится. Теперь «заньковчане» ждут в гости тюменцев (Сургутский музыкальный театр, например, во Львов приезжает гораздо чаще). Надеемся, что встреча состоится намного раньше, чем та, которая произошла шестьдесят лет назад.

Ирина НИКИТИНА

http://www.tumentoday.ru/?pub=10382&PHPSESSID=0cd954d86b755e905388cec49f087ba7

Антракт протяжністю більше 60 років...

В період з 14 по 24 травня цього року в Тюменській області відбулися гастролі Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.

Ініціаторами та організаторами гастролей, які були присвячені 60-річчю перемоги над нацистською Німеччиною та 60-річчю визволення України від німецької окупації, виступили Український культурний центр міста Сургут та Генеральне консульство України в Тюмені. Сприяння та фінансову підтримку надали Міністерство культури України, адміністрація Тюменської області, керівництво міст Тобольська та Сургуту, місцеві театри. Спонсорами стали низка великих підприємств регіону, зокрема “Сургутнафтогаз”, авіакомпанія “Ютейр” та інші.

Однією з головних причин організації творчого візиту театру до регіону було те, що під час Другої Світової війни, в 1942–1943 роках, протягом 22 місяців Львівський театр діяв в евакуації в місті Тобольськ.

Після більш ніж 60 років шанувальники театрального мистецтва міст Тюмені, Тобольська та Сургуту, серед яких багато вихідців з України, знов отримали унікальну можливість побачити декілька з найкращих вистав розмаїтого репертуару театру – “Наталка Полтавка”, “Шаріка” та концерт класичної і сучасної української музики.

Спектаклі, зустрічі з представниками українських громад з місцевими жителями стали яскравими подіями в досить насиченому культурному житті Тюменської області.

Так, у Сургуті актори театру виступили на випускному вечорі української недільної школи, а в Тобольську, разом з українською громадою міста, відвідали могилу та вшанували пам’ять видатного українського поета П. Грабовського.

Надзвичайно зворушливою та теплою стала зустріч колективу театру із старожилами Тобольська, які поділилися своїми спогадами про життя та діяльність Львівського театру в місті під час евакуації. Актори театру ознайомилися з музейними експонатами, газетами, афішами, театральними програмами тих далеких років, які документально розповіли про життя театру в евакуації.

В Тюмені та Тобольську, перед початком спектаклів, глядачі тепло вітали присутніх в залі ветеранів Другої Світової війни, яким Генеральний консул України Євген Левицький вручив українські державні нагороди на честь 60-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників.

У всіх містах були проведені прес-конференції, зустрічі з активістами українських громад, спільні творчі вечори акторів Львівського та місцевих театрів.

Гастролі широко висвітлювалися регіональними та місцевими ЗМІ, стали конкретним прикладом розвитку дружніх, творчих, культурних зв’язків між митцями України й Російської Федерації, надзвичайно приємним подарунком для українства Тюменської області.

24 мая 2005 года

Генеральне консульство України в Тюмені

Публікація по темі:

ЗАНЬКІВЧАНСЬКІ ПРЕМ’ЄРИ

У 2005 рік Львівський театр імені Марії Заньковецкої ввійшов, як годиться, із подарунками — прем’єрами. У листопаді глядачі побачили «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького та «Квартет» Рональда Харвуда, а наприкінці грудня — на початку січня «Милий друг» Гі де Мопассана. А взагалі Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької завжди був легким на прем’єрний підйом, хоча якою ціною — залишається за кадром. Робиться це не задля якихось рекордів, особистих амбіцій, а насамперед для того, щоб дати «свіжу поживу» глядачам для думок, розмірковувань. Та й самому колективу нецікаво тупцювати на місці, накочувати програні ситуації. У співавторстві зі своїми шанувальниками колектив прагне невпинно творити нове, відчуваючи в цьому потребу й веління часу.

У зв’язку з цим показовою була постановка п’єси сучасного англійського драматурга Рональда Харвуда «Квартет». Це ансамблева п’єса (що в наших театрах буває не так часто), розрахована на чотирьох дійових осіб, акторів похилого віку. Дія відбувається в будинку пристарілих, де живуть люди творчих професій. У цьому випадку в будинку «скорботи й пригнічення» зустрілися колишні зірки першої величини, котрі колись славилися на оперній сцені. Їхнє життя, яскраве, насичене, затребуване, у славі та пошані, залишилося в минулому. Реальність — хвороби, самітність і розбите серце, хоча вони не хочуть і не можуть змиритися з тим, що вже все позаду. Тому продовжують грати у свій видимий добробут, чудово розуміючи, що це ширма. Автор, добре знаючи природу театру, його закони, тонко моделює й висвічує цю трагічну ноту, закладену в самій суті акторської професії: Олімп, яскравий шлейф перемог і практично повне забуття, відсторонення від життя, якому вони служили так віддано. І це — трагедія реальна, з якої люди похилого віку публічних творчих професій дуже часто не бачать виходу. Хоча герої п’єси, завдяки саме своїй професії, оживають і знаходять застосування своїм талантам за нових обставин. Вони об’єднуються у своїй творчості, готуючи концерт, присвячений Верді, для всіх мешканців будинку пристарілих. І воскресають, попри те, що звучать уже не їхні власні голоси, а давні фонограми, а сам вихід на сцену, зустріч із колишньою професією надихає їх на нові сили та нові надії. У світовому театральному репертуарі небагато п’єс, у яких можуть реалізовуватися саме актори з великим життєвим досвідом і величезним творчим багажем. Хоча вони сповнені прагнення грати, ролей для них дуже мало. Тому з таким ентузіазмом узялися за роботу під керівництвом молодого режисера Володимира Борисяка зірки театру ім.Заньковецької — народні артисти України Олександр Гринько, Борис Мірус, Святослав Максимчук, заслужені артисти — Катерина Хомяк, Любов Каганова, Алла Корнієнко, Юрій Брилинський. Вони грають практично самих себе. Грають проникливо, правдиво і безвихідно, маючи той «багаж» і ті переживання, про які йдеться в п’єсі. Просто так зіграти на сцені це неможливо.

Оновленою, живою, сучасною стала в постановці режисера Вадима Сікорського і класична трагікомедія Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Ми звикли бачити в сценічній постановці п’єси, швидше, не її глибинний, філософський і дуже серйозний зміст, а якісь розважальні елементи: колоритні сцени з використанням певної лексики, биттям горщиків, п’яними «теревенями», шумом, галасом тощо. Це викликає у глядача не просто приємне сприйняття, що ні до чого не зобов’язує, а захоплення. Тим часом у своєму творі І.Нечуй-Левицький порушує дуже серйозну проблему долі українського народу, точніше — причин такої долі. І хоча питання звучить риторично, але воно поставлене, і не перейматися ним, перетворюючи проблему на шоу, неправильно. До серйозного прочитання твору та осмислення його закликає сценічний варіант п’єси, запропонований Вадимом Сікорським. І нинішній глядач не відмахується від цієї серйозності, сприймає її, попри всю видиму і дуже яскраву національну виразність та комедійність ситуації. Це й було головною метою театру в постановці п’єси. Втішно, і це відзначають заньківчани, що на п’єсу йде молодь, і не лише тому, що її «проходять» за навчальною програмою. На тлі нинішньої далеко не духовної продукції, призначення якої — «вигодовування» молодих умів, такі твори, що несуть народну мудрість, для багатьох стають і одкровенням, і прозрінням, і вихованням патріотизму, хоч як парадоксально це звучить сьогодні. Театр піклується про виховання свого нинішнього та майбутнього глядача.

Активно залучає колектив своїх шанувальників і до кращих зразків світової творчості, щоб у цьому контексті люди, які приходять до театру, змогли краще розглянути й відчути власну національну культуру, її надбання. Так, останньою прем’єрою 2003 року і першою 2004-го стала постановка за романом Гі де Мопассана «Милий друг» у сценічному варіанті та режисурі народної артистки України Алли Бабенко. Алла Григорівна часто береться за розлогі епічні полотна великих майстрів пера, глибоко вивчає їх, а потім пропускає через своє глибоке режисерське бачення, щоб згодом винести на сцену й зробити надбанням широкої публіки. Адже не секрет, що ми мало здебільшого читаємо художньої літератури, не знаємо того, що мали б знати. Тому театр бере на себе сьогодні й функцію просвітительську. Алла Бабенко робить це успішно. Львівський глядач пам’ятає і досі з великим інтересом приходить подивитися Чехова в її постановці — «Вишневий сад», «Даму із собачкою». А тепер і Мопассан відтворений на заньківчанській сцені. І це не просто вервечка подій, осіб, пікантних ситуацій, а знову, як у всій творчості режисера, відгранений психологізм, проникнення в суть вчинків і думок героїв із подачі провідних акторів, які чудово грають, що в сукупності зробило велике полотно Мопассана справді театральним дійством, яке спонукає до глибоких міркувань.

Хочеться вірити, — каже завідуюча літературною частиною театру Мирослава Оверчук, — що після перегляду п’єси багато хто захоче повніше ознайомитися з творчістю цього та інших класиків світової літератури. А в нас уже готується нова прем’єра. У лютому художній керівник театру, народний артист України Федір Стригун винесе на суд глядачів свою інсценівку шедевра української та світової класики — поему Лесі Українки «Оргія». На жаль, наш народ своєї класики та національних шедеврів, рівних світовим, не знає. Це одна з причин, яка спонукала Ф. Стригуна до постановки твору Л. Українки на заньківчанській сцені. Решту глядач незабаром побачить сам.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Людмила НОСАРЄВА 

Львів

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка